Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Виникнення та еволюція гривні

Виникнення та еволюція гривні
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Виникнення та еволюція гривні

В основі грошової системи Київської Русі лежала гривня, її назва, як гадають дослідники, походить від прикраси із золота чи срібла у вигляді обруча, яку носили на шиї (на загривку). За іншою версією, гривня спершу означала голову худоби (гриву), що виконувала роль еквівалента в процесі обміну. Ця версія не позбавлена сенсу. Вона акцентує увагу на генетичності розвитку грошової одиниці, в ролі якої тривалий час виступала худоба. Перехід від натуральних грошей до карбованих грошових одиниць був закономірним та об'єктивним процесом, що відбувався не тільки в Давній Україні, айв інших країнах.
Гривня мала кілька значень. Лічильна гривня кун становила певну кількість монет, вагова (гривня срібла) містила точну вагу срібла, а монетна була конкретним зливком срібла певної встановленої форми і ваги.
Аналіз Руської Правди дозволив дослідникам зробити висновок, що в X—XI ст. вага гривні залежала від ваги арабського дирхема, який називався куною і важив 2,73 г. Отже, вагова (68,22 г) і лічильна гривні дорівнювали 20 ногатам (3,41 г), 25 кунам та 50 різаним (1,36 г). Крім того, найдрібніші грошові одиниці вивериці (векші) складали 1/3 різаної. У наступному столітті загальноруська грошова система переділилася на південну (засновану на візантійській літрі) й північну, в основі якої лежав західноєвропейський денарій. З наступної редакції Руської Правди видно, що в XII ст. гривня, що складала 51г, відповідала 20 ногатам, 50 кунам.
Після припинення недовгочасного карбування давньоукраїнських монет (златників і срібляників) та скорочення надходження закордонних монет грошима у Київській Русі служили великі нерозмінні зливки - монетні гривні. Сировиною для їх виготовлення були чужоземні монети. Згодом, коли ввезення останніх на територію Київської Русі припинилося, почався «безмонетний» період. У той час, коли дрібну торгівлю обслуговували завезені в минулому чужоземні монети, шиферні прясла, скляні намистини, ножі, цвяхи, шкурки тварин, основними засобами платежу й накопичення стали саме гривні — зливки срібла.
Відомо кілька типів гривень, названих за місцем їхнього виго-товлення чи знахідок, серед яких є київські, новгородські, чернігівські, литовські, татарські.
Київські гривні перебували в обігу від кінця XI до XIII ст. Названі так за місцем їхнього виготовлення, ці зливки мали шестикутну форму і важили 161-163 г. Дослідники вважають, що ця вага була пов'язана з візантійською ваговою одиницею літрою (327,5 г) і становила її половину. Київські гривні були найбільш поширеними на території Південної та Південно-Західної Русі.
Гривні всіх типів відпивались у відкритих формах. Ознакою цього для київських зливків був невеликий горбик на лицевому боці. Крім того, гривня була вкрита невеликими тріснутими пухирцями, що свідчить про вигоряння під час плавлення домішок у сріблі.
На півночі гривні виготовлялись у формі бруска. За місцем першої знахідки та виготовлення вони дістали назву новгородських. На відміну від київських вони важили близько 204 г, що складало половину каролінзького фунта. На новгородських гривнях траплялися видряпані імена, що могли означати осіб, на замовлення яких вони вироблялися. Крім написів, на відлитих шматках срібла можна також побачити продряпані поперечні риски, рстання з яких є похилою. На думку дослідників, вони могли означати втрату ваги.
У Новгороді під час археологічних досліджень було знайдено форми і «ложки» для розливання рідкого срібла, ємність яких точно відповідала майбутній вазі гривні. Виготовляючи велику партію, майстри розтоплювали метал, розливали його у відкриті форми, а решту срібла повертали власникові. Якщо відливалося кілька зливків, вага срібла могла дозуватися ще перед топленням. Передбачаючи втрату певної частки металу в розплавці, майстри позначали її поперечними нарізами.
Новгородські гривні перебували в обігу у XII—XV ст. У XIII ст. вони почали називатися рублями. З часом ця назва перекинулася на інші російські грошові одиниці (вагові, лічильні та монетні), існує вона й зараз.
Перехідним типом від київських до новгородських були чернігівські гривні. Названі так за місцем їх знахідок, виглядом (ромбоподібні з розплющеними краями) вони нагадують київські. Деякі з чернігівських гривень важили 204 г, що уможливлює висновок про 'їх відповідність новгородським. Останні знахідки чернігівських гривент свідчать про те, що більшість із них важили близько 197 г, що відпо відало скандинавській марці, їх виробництво почалося наприкіни XI - на початку XII ст., а обіг тривав до другої половини XIII ст.
Крім названих вище, було знайдено човноподібні гривні з по-вздовжним нарізом, які дістали назву татарських. За вагою вони відповідають новгородським, але датуються лише XIV ст. Учені вважають, що вони використовувалися для розрахунків із монголо-та-тарами.
Ще один вид монетних гривень, названих за місцем їх знахідок литовськими, не був поширений на українських землях. Виготовлені у формі паличок із широкими поперечними прим'ятинами, вони важили близько 100 г. Литовські монетні зливки використовувалися в обігу від кінця XIII по XV ст.
У наступних століттях на українських землях гривня використо-вувалась як вагово-лічильна одиниця.
Зауважити, що за часів Київської Русі змінювалася також назва грошей як економічної категорії. Цікавим у цьому напрямку є дослідження історика В. О. Ключевського. Він писав, що найдавнішим терміном, який означав на наших землях знаряддя обміну, був скот, себто худоба. Згідно з літописом за Л аврентіївським списком, під датою 1018 р. вміщено розповідь про поразку Ярослава в боротьбі зі Святополком від польського короля Болеслава на Західному Бузі. Ярослав хотів тікати до варягів, але новгородці, що його підтримували, зібрали гроші й найняли за морем новий загін варягів для продовження боротьби. З того приводу у літописі сказано: «Почали худобу збирати від людей по 4 куни (з простої людини), а від старост по 10 гривень, а від бояр по 18 гривень». Отже, як зауважив історик В. О. Ключевський, худобою (скотом) в літописі названо металеві гроші та гривні. Звідси походить термін «скотниця», себто скарбниця, і скотник — скарбник, оберігач грошей.
У XI—XII ст. «скот» заступив інший термін — куни. Ними назива-лися дорогі хутра куниць, лисиць, горностаїв та ін. У Давній Україні, як уже відзначалося, дорогі хутра служили обмінними засобами, тобто були грошима. Ними також сплачували данину князям або стороннім завойовникам. Наприклад, Олег брав данину з деревлян по чорній куні з житла, тобто по соболю з господарства. Оскільки хутро було найрозповсюдженішим обмінним засобом, то термін «куни» почав означати гроші взагалі.
Згідно з літописною інформацією князь Володимир, заволодівши 980 р. Києвом за допомоги найманих варягів, розрахувався з ними кунами. Варто зазначити, що варяги вважали місто своїм, оскільки брали участь у його захопленні, та зажадали контрибуцію — по 2 гривні з мешканця Києва. На цю вимогу Володимир їм відпо-вів, щоби почекали на куни, які будуть зібрані за місяць.
Звичайно, виступаючи в ролі грошей, куни зберігали значення і дорогого хутра. За всіма відомими пам'ятками куни належали до надзвичайно далекого періоду вітчизняного грошового обігу. Вони, звісно, не могли бути досконалим грошовим знаком, бо, як зауважив один із проповідників Київської Русі, куни, як хутро, з'їдає міль. Стійкішими і тривалішими грішми були золоті й срібні монети.
У XII ст. в нашій мові паралельно з кунами з'явився термін «пенязі», який трапляється і в інших слов'янських мовах для позначення грошей. Є різні версії щодо його походження. Наприклад, в Остро-мировому Євангелії пенязь пов'язують із латинським перекладом денарія і грецькою дрібною монетою. У цьому Євангелії зазначено, що пеняжник — це грошовик, міняйло, щось на кшталт попередника банкіра. Згідно з твердженням В. О. Ключевського, пенязь — це німецьке слово, яке означає монету денарієвого типу (пфеніг).
Звісно, всі версії щодо генези давньоукраїнської одиниці — пеня-зя мають право на існування. Та в цьому контексті важливо відзначити, що пенязь — не тільки дрібна металева монета, а й металеві гроші взагалі. Так, у договорі між Смоленськом, Ригою і Готландом у 1229 р. перша стаття передбачала за вбивство вільної людини 10 гривень срібла, тобто 10 фунтів срібла, а за гривню срібла необхідно приймати по 4 гривні кун або пенязі. Пам'ятаючи, що гривня кун — лічильна одиниця, можна стверджувати, що пенязі — це також відповідна кількість металевих грошей.
Подальша еволюція грошових знаків в Україні-Русі пов'язана з появою слова «денги», яке має татарське походження: від танга (дзвінкий) або тумґа (тавро на товарі, з якого сплачено мито). Воно могло з'явитися не раніше середини XIII ст., тобто після монголо-татарського знищення Давньоукраїнської держави з центром у Києві. Очевидно, тому термін «денги» закріпився в російській мові й торговельно-обмінній практиці Московщини. Щоправда, в українському словарному запасі «денги» також були присутні, бо мон-голо-татари збирали данину з русинів-українців ще тривалий час. Із сказаного видно, що худоба (скот), куни, пенязі, гроші (денги) відображають історичну спадкоємність у розвитку знаків обміну в
Київській Русі.
Отже, грошово-монетна система Давньої України була доволі складною та динамічною. Вона відповідала тогочасним потребам товарно-грошового обігу, економічним цінностям і уявленням населення, яке нерідко більше довіряло традиційним хутровим засобам оцінки та обміну, ніж металевим монетам. З цим було пов'язане мінливе співвідношення різних монетних одиниць у товарно-грошовому обігу, що поступово звільнявся від натурально-монетного вигляду.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить