Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Період гроша і флорина, поява талерів

Період гроша і флорина, поява талерів
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Період гроша і флорина, поява талерів

У XII ст. спостерігалися суттєві зміни у політичному та соціально-економічному житті країн Європи. Одним із найважливіших чинників, що спричиняв розвиток товарно-грошових відносин, були хрестові походи. З одного боку, для їх проведення акумулювалися значні грошові суми, що вилучалися зі скарбів, а з іншого — вони сприяли надходженню до Європи великих обсягів награбованих на Сході дорогоцінних металів і розвитку внутрішньої, а надто — міжнародної торгівлі. Функцію міжнародних грошей відігравали зливки срібла та золоті монети окремих країн — візантійські соліди (безанти), арабські динари тощо. Виникла гостра потреба у появі нових повноцінних та більш вартісних грошових одиниць, які мали б розвинену систему номіналів.
Італія. Важливим кроком у процесі грошових реформ був початок виробництва повновартісної срібної монети, що мала значно більшу вартість, аніж зіпсовані денарії. Через свій значно більший розмір ця монета дістала назву гросо (італ. §го550 — товстий).
Карбування більш вартісних денаріїв започаткував імператор Фрідріх Барбаросса (1155-1190 рр.) в Мілані у 1162 р. Ці монети, що дістали назву імперіал, мали вагу близько 0,84—0,86 г і дорівнювали 0,25 французького королівського деньє. Вони широко використовувались у торгівлі між північноіталійськими торговими містами, але через незначні вагові показники та масштаби карбування не стали міжнародними монетами. Більший обіг мали генуезькі товсті денарії, що дорівнювали чотирьом денаріям і важили 1,46 г. У другій половині XIII ст. було випущено монету вартістю 12 денаріїв, що відповідало лічильному соліду. Як і гріш, солід поширився в різних європейських країнах і в різних модифікаціях зберігся до наших днів у назвах грошових одиниць (шилінг, шеляг, сольдо, су та ін.).
У Флоренції гросо розпочали емітувати 1182 р. Зовнішнє оформ-лення цих монет згодом виявилося зразком для золотих флоринів. У першій половині XIII ст. гросо вартістю 12 денаріїв стали основною монетою Тосканської монетної ліги, до складу якої разом із Флоренцією входили Лукка, Сієна, Піза та ін.
Перші венеціанські гросо були відкарбовані близько 1202 р. за правління дожа Енріко Дандоло (1192-1205 рр.). Ці монети, вартістю 24 венеціанські денарії та вагою 2,18 г високопробного срібла (проба близько 965/1000), дістали назву матапан. Вони були широко розповсюджені у Балканських державах та країнах арабського Сходу. Наслідування цих монет емітували в містах Далматинського узбережжя, в Сербії, на о. Хіос, у Візантії, Болгарії та інших італійських містах.
Неаполітанські гроші, вперше відкарбовані 1278 р. за владарювання Карла І, важили близько 4 г. Через зображення на аверсі маєстатичного зображення короля вони дістали назву карліні. Інколи ці монети фігурують під назвою джильяті, що пов'язане з ліліями, вміщеними на їхнім реверсі. Значні масштаби карбування спричинили їхню популярність у Середземноморському регіоні, на островах Егейського моря, на півдні Франції (у Провансі). Правління представників Анжуйської династії в Угорському королівстві сприяло поширенню грошів цього типу на землях цієї держави, а також у Польщі й землях Тевтонського ордену.
Перші спроби організації монетних систем, що базувалися на золоті, були зроблені у країнах, що мали тісні контакти з мусульманським світом і Візантією. Вже наприкінці XII - на початку XIII ст. норманські королі Сицилії, наслідуючи єгипетських Фатимідів, започаткували карбування невеликих золотих монет під назвою тарі. За імператора Фрідріха II Гогенштауфена (1197—1250 рр.), який намагався перетворити Сицилійське королівство на вагомий політичний та економічний осередок Південної Європи, карбування цих монет набуло значних масштабів. У 1231 р. було запроваджено золотий августаль, який зовнішнім оформленням нагадував римські ауреуси. Вартість цієї монети, що містила близько 4,6 г щирого золота, складала 7,5 тарі. До другої половини XIV ст. вона була найбільшою золотою монетою цього регіону.
Значно більше на розвиток золотомонетних систем у країнах Європи вплинули номінали, карбовані в північноіталійських містах — Генуї, Флоренції та Венеції. Близько 1240 р. (за іншими даними -1252 р.) в Генуї розпочалась емісія дженовіно — золотої монети вагою близько 3,5 г. Поширені вони були на ринках Північної Італії, але найбільше - у країнах Близького Сходу, з якими Генуя підтримувала тісні торгові контакти. Зовнішнім оформленням дженовіно нагадували генуезькі срібні денарії. На них вміщували зображення міських воріт і хреста.
Значно більшим було значення започаткованого у 1252 р. карбу-вання золотих монет у Флоренції, що дістали назву флоринів. Карбовані за метрологічним зразком генуезьких дженовіно, вони аж до 1533 р., коли припинилося їхнє виробництво, містили 3,52 г щирого золота. Незмінним залишалось і їхнє зовнішнє оформлення, запозичене від срібних монет м. Флоренції. На аверсі вміщено герб міста — стилізоване зображення лілії, що нагадувало назву міста (від лат. Яогео - квітну) і дало назву новій монеті. На реверсі бачимо зображення небесного покровителя Флоренції св. Іоана Хрестителя. Дуже швидко флорини стали міжнародним засобом платежу та зразками для оформлення інших монет Західної та Центральної Європи. Попервах у Флоренції утримувалося співвідношення між золотими та срібними монетами. Золотий флорин прирівнювався до 240 срібних денаріїв, що запроваджувало систему біметалізму у гро-шовому обігу. Однак, через псування розмінних срібних номіналів, а також через зміну раціо між золотом і сріблом це співвідношення порушилось, і флорин став оцінюватися значно більшою кількістю денаріїв.
Навесні 1285р. (за іншими даними - 1284р.) розпочалося карбування золотих монет у Венеції, їхня вага метрологічне була наближена до генуезьких дженовіно та флорентійських флоринів і складала 3,53 г щирого золота. На аверсі монет був зображений дож Венеції, який стояв на колінах перед небесним покровителем міста св. Марком, що вручав йому знамено — символ влади. На реверсі — оточена зірками та мандорлою постать Ісуса Христа з книгою в руках. Там же - кругова легенда «5ІТ Т (іЬі) ХРЕ (СЬгізІе) ОАШ8 О (иет) ТУ КЕОІ5 І8ТЕ ОУСАТ (їв)» («Нехай буде твоїм, Христе, це князівство, яким ти правиш»). Саме останнє слово цієї легенди дало назву монеті — дукат. Спершу цей термін уживався як народна назва монети, а згодом став офіційним для окреслення венеціанських та інших іноземних монет цього вагового стандарту. У самій Венеції термін «дукат» означав грошово-лічильну одиницю для позначення сум, виражених у розмінній срібній монеті. Золоті ж монети тут називали цехінами (італ. гесса — монетний двір). Метрологічні показники дукатів та їхні штемпельні зображення без суттєвих змін збереглися аж до 1797 р., коли припинилося їх карбування.
Венеціанські дукати (цехіни) широко використовувалися на Балканах, у Середземноморському регіоні та на Близькому Сході. Там же карбувалися їхні наслідування. З 1325 р. монети цього типу емітували в Чехії та Угорщині, з 1331 р. - у Польщі, з 1586 р. - в Північних Нідерландах. З 1559 р. дукат вагою 3,49 г став основною монетою Священної Римської імперії. Авторитет цієї монети був настільки великим, що в Австро-Угорській монархії її карбували до 1915 р., а в Чехії та в Югославії — в період між першою та другою світовими війнами.
Емісії золотих монет, що здійснювалися в інших містах і державах Італії, були незначними і мали регіональний характер. Це стосується, насамперед, до міланських амброзино, болонських золотих монет із постаттю св. Петра, неаполітанських салюті, римських флоринів папського та міського карбування тощо.
Франція. На території Франції монета грошового типу була за-проваджена 1266 р. емісією турських грошів — гро турнуа, що дорів-нювали 12 турським денаріям. Вага цих монет складала близько 4,22 г високопробного срібла (проба 958/1000). Вони були еквівалентом соліда, який доти був тільки грошово-лічильною одиницею. На аверсі цих монет є зображення рівнораменного хреста, навколо якого містилася легенда, що складалася з двох частин: ім'я й титул короля і вислів «ВЕНЕВІСШМ ЗІТ NОМЕN ООМШІ N051111 ВЕІ ІЕЗи СНК.І5ТІ» («Нехай буде благословенне ім'я Господа Бога нашого Ісуса Христа»). На реверсі гроша бачимо зображення тур-ського замку, навколо якого легенда «ТІЖОМШ СГУІЗ», оточена поясом із 12 лілій. Турські гроші дуже швидко поширилися на території Франції та сусідніх держав — володінь Західної Німеччини, Ні- ] дерландів, Скандинавських держав, Англії. | Майже одночасно зі срібними монетами у Франції розпочалося і карбування золотих номіналів нового зразка. У 1266 р. Людовік IX започаткував виробництво золотих деньє — екю вагою близько 4,2 г і вартістю 240 срібних деньє. Цей крок був спробою запровадження біметалізму на грошовому ринку. Але він виявився невдалим, і карбування золотих екю швидко припинилося. Лише 1290 р. король Філіпп IV налагодив регулярну емісію золотих монет. Ними стали роялдори вагою 3,53 г, що відповідало метрологічним показникам флорентійських флоринів. З 1296 р. розпочалась емісія массдорів, що важили близько 7,05 г. Це були найбільші золоті монети тогочасної Європи. Незабаром асортимент французьких золотих монет знову розширився. У 1303 р. на ринку з'явилися шездори. На аверсі цих монет містилося зображення короля, який сидів на оздобленому троні готичного типу. Вага цих монет також складала близько 7 г. За панування Філіпа IV емітували ще декілька видів золотих монет. Найбільш поширеними з них були мутондори (вагою близько 4,14 г) із зображенням пасхального агнця з хоругвою.
У 1360 р. у Франції розпочалась емісія золотих франків, що були призначені для викупу з англійського полону короля Іоана II Доброго під час Столітньої війни. Вони важили близько 3,88 г і дорівнювали ліврові, або 20 су (солідам). Назва монети походить від зображення на аверсі короля у вигляді вершника в рицарському обладунку з мечем у руці, навколо якого містилася легенда «РКАМСОКДЛУІ К.ЕХ» («Король франків»). Найбільш масово ця монета карбувалася за Карла V (1364-1380 рр.) та Карла VII (1422-1461 рр.).
Англія. Першу монету грошового типу - гроут було відкарбовано за владарювання Едуарда І (1272-1307 рр.) у 1279.р. Вартість її складала 4 стерлінги, вага - 5,77 г. На аверсі містилося зображення увінчаної короною голови короля, на реверсі - хрест. Утім, лише 1351р., за Едуарда III (1327—1377 рр.) розпочалася масова емісія монет грошового типу. Саме тоді було проведено девальвацію стерлінга до 1,17 г і відкарбовано гроути вартістю 4 стерлінги, а також півгроути. Ці монети у великій кількості виробляли монетні двори у Лондоні та Йорку аж до кінця XV ст.
Перші золоті пенні відкарбував у Лондоні 1257 р. король Генріх III (1216-1272 рр.). Вартість цих монет складала 20 стерлінгів, вага -2,92 г. У 1265 р. постановою парламенту вартість золотого пенні було збільшено до 24 стерлінгів, що відповідало двом шилінгам або 1/10 англійського фунта. Оскільки ця монета не відповідала англійській монетній системі, а також через невигідне раціо, яке спричиняло вивіз англійських золотих монет у країни континентальної Європи, вже 1267 р. карбування золотих пенні припинилося.
Постійне карбування англійських золотих монет розпочалося 1344 р. Саме тоді король Едуард III за французьким зразком випустив флорин вагою 6,998 г високопробного золота (проба 995/1000). Тоді ж було відкарбовано півфлорини й чвертьфлорини. Того ж року на грошовому ринку з'явився новий тип золотої монети під назвою нобль. Припускають, що цю монету було випущено на честь перемоги англійського флоту над французьким 22 липня 1340 р. у битві біля Слейсі. Вага цієї монети, що початково складала 8,86 г, з 1346 р. зменшилася до 8,33 г, а з 1350 р.— до 7,97 г. В обігу перебували також пів- та чвертьноблі. На аверсі ноблів і півноблів було вміщено зображення короля в коронаційних шатах із мечем та гербовим щитом у руках, який стояв на кораблі (звідси походила російська назва цієї монети — корабельник).
У 1465 р. король Едуард IV (1461-1470, 1471-1483 рр.) відкарбував нобль вартістю 10 шилінгів із зображенням троянди на борту корабля, який дістав назву роузнобль. Емісія цих монет тривала аж До правління Якова І (1603-1625 рр.) і припинилася у 1619р. Ці високоякісні, виконані на високому мистецькому рівні монети, що карбувались у великій кількості (щорічно близько 150 тис.), дуже Швидко поширилися на грошовому ринку країн Північної Європи. В окремих із них (Фландрії, Нідерландах і Данії) емітувались їхні наслідування.
Німеччина. Політична роздробленість Німеччини, децентралізація її монетної системи, слабкість економічних зв'язків між окремими регіонами та інші причини не сприяли проведенню тут реформ, спрямованих на оздоровлення товарно-грошових відносин. Першими монетами грошового типу на території німецьких держав були наслідування французьких турських грошів, які з'явились у Рейнській області близько 1330 р. Ці турнози емітувалися на 25 монетних дворах у великій кількості аж до 80-х рр. XIV ст., коли внаслідок значної девальвації 'їх карбування було припинене. Але на грошовому ринку ці монети перебували до середини XV ст.
У північнонімецьких ганзейських містах, торговельна діяльність яких вимагала повновартісної монети, з 1340 р. розпочалося карбування нового монетного номіналу — вітена. Його вартість була дещо вищою, ніж пфеніга, який емітувався раніше. Ця монета впродовж понад століття стала основним грошовим номіналом на території Північної Німеччини та в Балтійському регіоні. Обіг вітенів регламентувався спільними рішеннями торгових міст, що належали до Вендійського монетного союзу.
У 1338 р. (за іншими даними, 1339 р.) маркграф майсенський Фрідріх II (1324—1349 рр.) розпочав карбування зі срібла 938-ї проби грошів (грошенів) вагою близько 3,9 г. Метрологічні показники цих майсенських грошів та їхнє оформлення відповідали празьким грошам короля Вацлава II (1278—1305 рр.). Сировинною базою для емісії цих монет була продукція срібних рудників, що містилися неподалік від м. Фрайберґ. Від кінця XIV ст. ця монета стала широко вживаною на землях Центральної Німеччини. Поширилась вона й у Гессені, Вестфалії та Ельзасі, де часто емітували наслідування цим монетам.
Карбування власних золотих монет у Німеччині також розпочалося досить пізно. Лише близько 1340 р. було випущено перші імператорські золоті номінали, зразком для яких стали французькі екю. Вже наступного року з'явилися флорини м. Любек, що наслі- І дували флорентійський взірець. Невдовзі цей тип став поширеним| у численних містах, світських і духовних володіннях Німеччини.! Дещо легші золоті монети, що дістали назву рейнських гульденів,' стали загальновживаною монетою у Північній Європі.
Період гроша і флорина мав місце і в країнах Центральної Європи. Особливою популярністю тут користувалися празькі гроші, угорські флорини та польські квартники, що були в обігу й на українських землях.
Епоха великих грошових реформ XIII—XIV ст. мала вирішальним вплив на подальшу історію монетного господарства європейським країн. Саме тоді завдяки економічному піднесенню пожвавішалі грошові відносини, відновилася система біметалізму, з'явилися високоякісні монетні номінали, спроможні обслуговувати потреби міжнародної торгівлі, сформувалися монетні системи, що відповідали вимогам економічного життя в умовах розвитку внутрішнього Й зовнішнього ринку.
XV—XVI ст. залишилися в історії монетної справи як період збільшення видобутку та зовнішніх надходжень дорогоцінних металів. Розвиток зовнішньої та внутрішньої торгівлі спричинив появу нових грошових одиниць, які мали б задовольняти потреби ринку. Як і в попередній період історії грошового обігу, найважливіші зміни на монетному ринку у XV ст. було започатковано в італійських державах. Саме тут, замість знецінених монет грошового типу, розпочалося карбування повновартісних номіналів. У 1472 р. дож Венеції Ніколо Троно (1471—3473 рр.) запровадив в обіг новий монетний номінал — ліру, її вага складала 6,52 г срібла 948-ї проби, а вартість відповідала одній лічильній лібрі (20 венеціанських сольдо). На аверсі цієї монети було вміщено погруддя дожа, на реверсі — лева св. Марка в обрамленні лаврового листя.
У XV ст. активізувалося монетне карбування Папської держави. У Римі емітували папські дукати, метрологічне наближені до венеціанських цехінів, а також дещо легші камеральні дукати. На аверсі цих монет найчастіше було зображення постаті св. Петра, а на реверсі — папський герб. За папи Сикста IV (1471—1484 рр.) на монетах з'явилися портретні зображення пап. Окрім золотих монет, у Папській державі емітувалися також срібні гросо.
Завдяки активній торговельній діяльності на Африканському континенті, що приносила значні прибутки, невелике Португальське королівство зуміло нагромадити запаси дорогоцінних металів і розпочати активну монетну політику. Король Дуарте І (1433—1438 рр.) запровадив в обіг ескудо вагою 4,67 г високопробного золота. Він же розпочав емісію срібного реала. Його наступник Альфонс V (1438-1481 рр.) карбував золоті крузадо вагою 3,61 г. Особливістю грошового обігу Португалії було те, що тут паралельно перебували на ринку монети, виготовлені із золота, срібла та міді.
У Французькому королівстві з'являлися нові золоті та срібні но-мінали, які часто не творили єдиної монетної системи. Це не сприяло зростанню впливу французьких монет на міжнародному ринку, а перетворювало їх на суто національні, а нерідко й регіональні, засоби обігу. Серед золотих монет того часу найбільш поширеними були роялдори короля Карла VII (1422-1461 рр.) вагою близько 3,8г і салютдори англійського короля Генріха VI (він же король Франції у 1422—1453 рр.). Останній номінал, що важив близько 3,5 г, метро-логічно був наближеним до флорентійського флорина та англійського півнобля. Зі срібних монет у XV ст. масово карбували бланки, що були монетами грошового типу, та подібні до них флорети. Останній номінал був запроваджений 1417 р. королем Карлом VI (1380—1422 рр.). Спершу його вартість складала 20 турських деньє, але згодом якість цієї монети різко погіршилася. Через псування вже 1421 р. вона перетворилася зі срібної на білонну (проба 26/1000). Дещо подібною була ситуація на грошовому ринку Англії. З'являлися нові номінали, емітовані з золота. У 1464 р. король Едуард IV (1461—1483 рр.) запровадив в обіг роузноблі вартістю 10 шилінгів та енжели вартістю 6 шилінгів 8 пенсів. Назва останньої монети походить від уміщеного на її аверсі зображення архангела Михаїла, який вбиває змія. Втім, найважливішим кроком було започаткування 1489 р. емісії соверенів, вартість яких складала 20 шилінгів. Ця монета дуже швидко стала однією з найбільш поширених та емітувалася  Англії аж до XX ст.
У XV ст. система розмінних номіналів в Англії стала гнучкішою і розбудовувалася з урахуванням потреб ринкового господарства. У той час зі срібла емітувалися гроут (відповідник гроша), півгроут, пенні, півпенні та чвертьпенні. Наприкінці владарювання Генріха VII (1485—1509 рр.), у 1504 р. було випущено монету нового типу — тестон, що став відповідником шилінга, який доти був лічильною одиницею.
Упродовж XV ст. суттєві зміни відбувалися на грошовому ринку німецьких держав. Імператор Сигізмунд (1433—1437 рр.) та його наступники намагалися створити умови для уніфікації монетних систем на всій території держави. Основною золотою монетою став золотий гульден, у карбуванні якого запроваджувалися спільні елементи оформлення. Так, на реверсі цих монет стали вміщувати зоб- , раження держави (імператорського яблука), навколо якої — ім'я і титул правителя. Але в окремих частинах Священної Римської імперії ще існували регіональні монетні системи, між якими зберігалися суттєві метрологічні відмінності.
У 1486 р. герцог Тиролю Сигізмунд (1439-1496 рр.) розпочав карбування срібної монети, вартість якої відповідала золотому ґуль-; дену. Нова монета, вага якої складала 31,85 г, дістала назву гульди-нер, або гульденгрошен. Право, яке залишало за імператором контроль лише над випуском золотих монет, спонукало багатьох монетних сеньйорів розпочати емісію срібних монет у своїх володіннях. Найбільш вправним тут виявився граф Рудольф Шлік, який 1518 р- (за іншими даними — 1519 р.) разом зі своїми братами у чеському містечку Санкт-Йоахімсталь розпочав широкомасштабне карбування срібних гульденів. Саме від назви містечка, навколо якого перебували срібні рудні та містилася графська монетарня, пішла назва монети - талер (українська назва - таляр). Згодом ця назва поширилася й на інші монети цього типу. Цьому сприяли надзви-чайно великі масштаби карбування. Адже до 1528 р., коли імператор Фердинанд І позбавив графів Шліків права монетної регалії, вони встигли випустити близько 3,25 млн талерів.
За швидкого поширення цього нового типу монети на грошовому ринку Німеччини, імператор Карл І (1519-1556 рр.) у 1522р. видав Нюрнберзький едикт, який регламентував обіг талерів на території імперії. У 1524 р. ним же було запроваджено Еслінгенську імперську монетну ординацію, яка визнала талер загальною монетою для всієї імперії. Одночасно було встановлено єдину монетно-вагову одиницю, якою стала кельнська марка, що дорівнювала 233,856 г. Одначе, спроби уніфікації монетної системи виявилися невдалими, бо окремі князі не дотримувалися положень загально-імперських документів. Так, у володіннях австрійських Габсбургів використовувалася віденська марка вагою близько 281 г, а карбовані ерцгерцогом Фердинандом талери містили 27,41 г щирого срібла.
В інших європейських країнах процес запровадження монети та-лерного типу мав свої особливості. В Іспанії він був тісно пов'язаний із масовим надходженням на грошовий ринок дорогоцінних металів з американських колоній. Попервах це було переважно золото, що сприяло перетворенню іспанського золотого дублона в монету міжнародного масштабу. За імператора Карла V (1519-1556 рр.) розпочалась емісія золотих ескудо, що відповідали французьким екю, а його наступник Філіпп II (1556—1598 рр.) карбував подвійні ескудо — пістолі. Відповідниками європейських талерів в Іспанії були монети номінальною вартістю 8 реалів, що дістали назву песо, їх карбування розпочав король Карл V.
Впродовж XVI ст. економіка італійських держав переживала кризові явища. Відсутність покладів срібла не сприяла поширенню тут монети талерного типу. Лише в окремих володіннях розпочалась емісія італійських відповідників талера — скудо й дукатонів, сировиною для яких часто були іспанські реали. Характерною особливістю палійських срібних монет був високий мистецький рівень їх виконання. Над виготовленням їхніх штемпелів працювали такі видатні Майстри, як Бенвенуто Челліні, Леоне Леоні та ін.
Карбування монети талерного типу у Франції розпочалося лише за короля Людовіка XIII (1610-1643 рр.) у 1641 р. Це було пов'язане з відсутністю тісних торговельних зв'язків з іншими європейськими країнами.
У 1551 р. в Англії, де в той час панувала криза у грошовому гос-подарстві, за короля ЕдуардаУІ (1547—1553 рр.) розпочалося карбу-вання срібних крон, метрологічне наближених до європейських талерів.
Від кінця XV ст, одним із найбільших торгових осередків став ні-дерландський Антверпен — центр світової торгівлі дорогоцінними металами. Упродовж першої половини XVI ст. в монетному виробництві переважало карбування різних золотих номіналів: гульденів, реалів, крон та ін. Срібні емісії почали домінувати в Нідерландах від 1559 р. Саме тоді розпочалась емісія монет типу талера — філіппових талерів (від імені короля Іспанії Філіппа II, якому належали Нідерланди). У 1567 р. їх заступили дещо легші бургундські талери, що відповідали імперським гульденам вартістю 60 крейцерів. У писемних пам'ятках Голландії (Об'єднаних Провінцій) талери фігурували під назвою «дальдер», а в Південних Нідерландах, що перебували під владою Іспанії, їх називали «патагонами» або «дукатонами».
На території Північної Європи монету талерного типу розпочали карбувати у першій половині XVI ст. У Данії перші талери випустив король Фрідріх І (1523-1559 рр.) у 1544 р. Аж до 1873 р. вони зали-шалися головною монетою датської монетної системи. У Швеції король Густав І Ваза (1523-1560 рр.) 1534 р. розпочав карбування талерів, що дістали назву далери, та 'їхніх фракцій. Але, незначні масштаби емісії та її короткочасність свідчать про те, що цей захід мав переважно декларативне значення, а не був продиктований причинами економічного характеру.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить