Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Епоха феодального денарія

Епоха феодального денарія
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Епоха феодального денарія

У VIII ст. в економічному житті феодальних західноєвропейських держав сталися певні зміни, що виражалось у зміцненні міст, розвиткові ремесел і сільського господарства. Це спричинило формування локального ринку, появу ярмарків і щотижневих торгів у містах і містечках. Повноцінне функціонування торгівлі вимагало більшої кількості розмінної обігової повновартісної монети. Наприкінці VII ст. дедалі яскравіше стали проявлятися явища, пов'язані з браком дорогоцінних металів. Причинами цього були вивіз і тезаврація благородних металів, зменшення їх видобування тощо. Все це вимагало вдосконалення монетного господарства, проведення грошових реформ.
Перші нововведення у монетному карбуванні франкської держави були запроваджені 755 р. за Піпіна Короткого (751-768 рр.). Саме тоді у п'ятій статті Вернонського капітулярія було встановлено, що надалі з фунта срібла (327,45 г) слід карбувати 264 денарії (22 лічильні соліди). При цьому 12 денаріїв, що складали вартість перекарбування у монету фунта срібла, віддавалися монетарієві, а решту монет одержував власник дорогоцінного металу. Цей же документ підтверджував право вільного (відкритого) карбування монет у франкській державі, за якого дозволялося використання металу замовника. Запровадження нової монетної стопи привело до наближення ваги франкських денаріїв до метрологічних параметрів дирхемів Арабського халіфату (1 денарій = 1/2 дирхема). Водночас до 40 зменшувалася кількість монетарень, що функціонували на території держави, та запроваджувався єдиний стандарт оформлення аверсу монет.
Монетну політику короля Піпіна продовжив Карл Великий (768—814 рр.). Близько 780 р. було проведено грошову реформу, яка; мала вплив на становлення монетних систем країн Західної Європи ; впродовж усього середньовіччя. Найважливішим її заходом стало запровадження нової монетної стопи, за якої з фунта срібла карбувалося 20 солідів, кожен з яких налічував 12 денаріїв, а також збільшення ваги фунта майже на чверть (до 408 г). Новий фунт дістав наз-, ву «фунт Карла Великого» або «каролінзький фунт». Це привело до зростання ваги денарія, яка встановлювалася на рівні 1,75—1,8 г. У 781 р. згідно зі статтями Мантуанського капітулярія заборонявся обіг раніше відкарбованих монет, а Франкфуртський капітулярій 794 р. зобов'язував населення всіх земель Франкського королівства без обмежень приймати нову монету. Особи, які порушували ці розпорядження, підлягали покаранню у вигляді штрафу чи побиття батогами. Важливе місце у процесі реформування монетної справи належало централізації монетного карбування. Статті Тіонвільського капітулярія 805 р. дозволяли карбування монет лише у резиденції* імператора. Однак аналіз нумізматичного матеріалу дає підстави; стверджувати про наявність принаймні декількох десятків монетарень на землях монархії Карла Великого. Тому можемо припустити, що повністю централізованим було виготовлення монетних штемпелів, які згодом розсилалися до місць карбування монетних номі-,1 налів. Цим кроком було досягнено однотипності у зовнішньому! оформленні монет, на яких завжди зазначались ім'я правителя, йо-1 го титули, а також місце розміщення монетного двору. Найчастішг  монетах імперії франків вміщувалися зображення монограми Карла Великого або фасаду храму. Сировиною для виробництва денаріїв та оболів (південаріїв) були західноєвропейські монети попередніх емісій, а також срібло з країн Арабського халіфату.
Після розпаду імперії Карла Великого його наступники продов-жували впорядкування монетної системи. У 864 р. Карл II Лисий (840-877 рр.) видав Пітрський едикт, який регламентував питання виробництва та обігу монет. Цей документ вперше запровадив єдині принципи зовнішнього оформлення денаріїв. На аверсі навколо монограми короля вміщувалася легенда з його іменем, а на реверсі — зображення хреста, оточене легендою, що вказувала на місце карбування монети. Монетне виробництво зосереджувалось у дев'яти містах королівства (Париж, Реймс, Руан, Орлеан, Нарбон-на та ін.), а також при королівському дворі. Передбачалося вилучення з обігу всіх випущених раніше монет.
X ст. стало перехідним до епохи пізнього середньовіччя. На тлі панування натурального господарства в аграрних відносинах спо-стерігалося поширення нових форм землеволодіння, зростання про-дуктивності праці, вдосконалення методів і засобів виробництва, знарядь праці тощо (трипільна система обробітку землі, широке застосування колісного плуга, водяного млина та ін.). Міські поселення дедалі більше перетворювалися на осередки ремесла й торгівлі. Особливого розвитку набули італійські та надрейнські міста, які стали центрами міжнародної торгівлі. Розвиток товарно-грошових відносин вимагав зростання обсягів монетного карбування. Цьому сприяв початок видобування срібла у Чехії та виробництво монетного срібла у Саксонії, Словаччині та Англії.
Франція. Денарії (деньє) перших Капетингів карбувалися з висо-копробного срібла. Згодом проба монетного металу погіршилась, і з XII ст. випускалися лише білонні монети. За Гуго Капета (987— 996 рр.) вага деньє складала 1,2—1,3 г (близько 1 г щирого срібла). З середини XI ст. з паризької марки срібла (244,7529 г) емітували 240 монет цього номіналу. Через постійне псування денаріїв од середини XIII ст. значення цього монетного номіналу в процесі грошового обігу зменшувалось.
Результатом послаблення королівської влади у другій половині IX ст. стала повна децентралізація монетного виробництва і користування правом монетної регалії світськими та духовними феодалами. Лише в результаті грошової реформи Людовіка IX Святого (1226-1270 рр.) з 1262 р. коронні монети дістали право обігу на всій території держави, а монети сеньйорів - лише в їхніх володіннях.
Авторитет коронних монет зріс за часів панування Філіппа II Авгус-та (1180—1223 рр.), який спромігся суттєво розширити королівський домен і відкрити низку монетних дворів. Емітовані в них номінали незабаром стали панівними в окремих частинах Франції. Насамперед це стосується турського денарія, вперше випущеного 1205 р. Ця монета впродовж тривалого часу була взірцем для багатьох емісій Середньої Франції.
В оформленні французьких феодальних денаріїв довго зберігалися традиції каролінзьких часів. Зображення хреста в різних модифікаціях присутнє на всіх монетах тієї епохи. Крім нього, часто траплялися зображення міських воріт, фасад храму, монограма Кар-ла Великого, христограма та ін. Від середини X ст. поширювалися різноманітні типи оформлення монет окремими сеньйорами. Часто вони були виготовлені вкрай неакуратно, легенди на них не піддаються прочитанню, а зображення — цілковито схематичні.
Німеччина. Після поділу Франкської імперії та утворення Ні-мецького королівства його правителі карбували монету за зразками останніх Каролінгів. Після смерті останнього представника німецької лінії цієї династії, 911р. королем Німеччини став франконський герцог Конрад І (911—918 рр.). Він започаткував карбування у м. Ре-ґенсбурґ денаріїв, які дістали назву пфеніги. На їхньому аверсі вміщувалося зображення рівностороннього хреста, яке згодом стало характерним для всіх німецьких монет цього типу. На реверсі цих монет бачимо фасад храму з трикутним фронтоном. Карбування монет цього типу тривало за панування представників Саксонської династії (919-1024 рр.). За Генріха І Птахолова (919-936 рр.) у Східній Саксонії емітувалися вендські пфеніги, характерною особливістю яких були заміна легенд орнаментом, і розплющений гурт монети. Монетне карбування у Німеччині суттєво зросло за Оттона 1 (936-973 рр.), який відкрив королівські монетарні у Трірі, Кельні, Камбре та інших містах. Видавши «Оттонові привілеї», він суттєво розширив права монетної емісії духовних феодалів. Вони карбува-ли монету у Магдебургу (942 р.), Сент-Галлені (947 р.), Корве (945 р.), Утрехті (936 р.) та ін. Децентралізація монетного виробництва та зростання кількості монетних дворів привели до виокремлення чотирьох основних регіонів монетного карбування: Прирейнська область, Фризія, Саксонія та Баварія. Роль загально-німецької монети впродовж тривалого часу виконували кельнські пфеніги імператорського та архієпископського карбування. Це було пов'язане з високою якістю цих монет, а також із наявністю тісних торгових контактів Кельна з Нідерландами та Англією. Кельнський денарій був також основною розрахунковою одиницею У володіннях Тевтонського ордену.
У ХН-ХІП ст. монетне карбування на території Німеччини стало повністю децентралізованим. Емісія монет здійснювалася духовними та світськими феодалами без будь-якого контролю імператорської влади. Пфеніг, який став дрібною неповновартісною монетою, з міжнародного засобу обігу перетворився на регіональний.
Італія. Впродовж XI—XII ст. на території Італії вирізнилися три основні центри монетного карбування: північна частина, що входила до складу Священної Римської імперії, Папська держава у центральній частині Апеннінського півострова та південь Італії разом із Сицилією, де панували норманські правителі, а від 1194 р. — представники династії Штауфенів. На той час північ Італії була найбільш розвиненим регіоном Європи. Багаті ломбардські міста та церковні феодали прагнули отримати право монетної регалії, що привело до децентралізації монетної справи. Особливо активним цей процес став після поразки Фрідріха Барбаросси (1155-1190 рр.) у битві під Леньяно та укладення Констанського миру 1153 р. На півночі Італії найбільш поширеними були денарії Верони, Лукки, Мілана та Павії. Всі монетні емісії північноіталійських монетарень велися від імені імператора і зберегли елементи оформлення каро-лінзької епохи. Більшість із них були маловартісними, що не відповідало потребам грошового ринку і спричинило проведення реформи монетного карбування, результатом якої була поява гроша.
Англія. Карбування денаріїв каролінзького типу на території Англії розпочалось у середині VIII ст. Тут ці монети дістали назву пенні. Карбувались вони від імені королів Кенту, Мерсії, Уессексу та Східної Англії, а від середини IX ст. — й Нортумбрії, а також архієпископів кентерберійських. Після об'єднання у 829 р. окремих королівств в одну державу тривав випуск пенні окремими королями. Вперше спільні для всієї Англії пенні та оболи відкарбував король Едгар (957—975 рр.). На аверсі цих монет вміщувалось оточене легендою зображення погруддя правителя, на реверсі - хрест. Вага англійських пенні складала 1,02—1,45 г.
Після завоювання Англії нормандцями у 1066 р. англійські пенні поширилися на території Франції, де вони дістали назву естер-лінг, спрощено - стерлінг. Упродовж XI—XV ст. тип англійських срібних монет майже не змінювався. На аверсі завжди вміщувалося зображення увінчаної короною голови короля анфас. Упродовж тривалого часу стабільними залишалися вага (близько 1,3 г) та проба (близько 0,925) англійських стерлінгів. Для контролю за якістю монет використовувалися два зразки, що зберігались у Вестмін- \ стерському абатстві — півфунта щирого срібла та півфунта монетного срібла стерлінгової проби (0,925). Завдяки високій якості англійські стерлінги були популярними і широко використовувались у міжнародній торгівлі.
Монетна система середньовічної Англії була однією з найбільш упорядкованих у Європі. Тут не відбулося децентралізації монетного карбування, псування монети мало незначні масштаби і чинилося зменшенням ваги стерлінгів. Так, за Генріха 11(1154-1189 рр.) вага пенні складала 1,36 г високопробного срібла. За Едуарда III (1327—1377 рр.) вона дорівнювала 1,1 г, а за Генріха VII (1485— 1509 рр.) — 0,548 г. Крім пенні, випускалися також півпенні та фартинги (1/4 пенні).
Процес псування монети привів до появи на грошовому ринку нового виду монет — брактеатів. Карбувалися вони на дуже тонких монетних кружках, маса яких коливалася від 1 до 0,11 г, а їх діаметр складав від 12 до 45—51 мм. Виготовлялися брактеати з використанням одного штемпеля, так що на аверсі монети відкарбовувалися певні зображення та легенди, а на реверсі — їхні негативні відображення. Вадами брактеатів було те, що вони швидко ламалися й потребували перекарбування.
За зразком англійських пенні карбувалися срібні монети у Скан-динавських країнах (Данії, Норвегії, Швеції). Монетне карбування в Центрально-Східній Європі перебувало під впливом німецьких традицій. Перші чеські денарії було відкарбовано близько 970 р. за князя Болеслава І (935-967 чи 972 рр.). Впродовж XII ст. якість і рівень виконання чеських монет постійно погіршувалися. За Прже-мислаї (1192—1193,1197—1230рр.) у 1210р. змінилася монетна система — замість невеликих двосторонніх денаріїв розпочалась емісія брактеатів. За короля Іштвана І Святого (997—1038 рр.) було започатковано випуск монет в Угорщині, де, крім денаріїв, карбувалися також оболи. В останній чверті X ст., за панування Мешка І (близько 960-992 рр.) або його сина Болеслава Хороброго (992-1025 рр.) розпочалося карбування монет у Польщі. Характерною особливістю польського монетного карбування було масове виробництво наслідувань баварських, саксонських, англійських та інших монет. Слов'янські держави Балканського півострова (Болгарія та Сербія) в монетному виробництві наслідували візантійські зразки золотих, срібних і мідних монет.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить