Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Банківські операції у Стародавній Греції

Банківські операції у Стародавній Греції
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Банківські операції у Стародавній Греції

Промова Ісократа «Трапезитика» висвітлює діяльність трапез, характер операцій і побічно - їх облік. Попервах складався договір банкіра з клієнтом у присутності свідка і, можливо, поручителя. Договір міг укладатися й усно з подальшою перевіркою через показ катування раба як свідка угоди. Цей спосіб допускався і в разі втрати договору клієнтом або навіть двома сторонами, тобто банкіром і клієнтом. Звісно, така практика значно ускладнювала судовиробництво, але вона була розрахована на катування раба-свідка як на останній аргумент, коли інші документальні докази були відсутніми. Але якщо договір було складено, то існувала можливість його фальсифікації. Про це відомо з різних джерел (Демосфен. «Проти Медіаса», § 85; Ісократ. «Трапезитика», § 31, 32, 34), де прямо висловлювалося підозріння у підробленні договору. За таких обставин залишалося знову ж таки катувати раба-свідка. Державна влада не втручалась у справи банків, а юридичних норм документального обліку для захисту інтересів клієнтів і банкірів не існувало. Таке законодавство з'явилося лише в Римі.
У трапезах була посада контролера монет. Контролери залучались і державною скарбницею до перевірки розрахунків по податках у період їх сплати. Платон часто згадував про контролерів. Монети оглядали, обмацували, перевіряли на вагу, кидали на стіл, щоб за звуком визначити, чи вони не фальшиві.
Вклад клієнта поміщався у сховище, поповнюючи ємності з яр-ликами. Подальша доля вкладу залежала від розпорядження клієнта. Вклади були закритими, зданими лише з метою збереження, і відкритими, які використовувалися банкіром в обороті. Чи платив клієнт проценти банкові за збереження і використання відкритого вкладу банкіром, чи навпаки, банкір платив йому, невідомо.
Найбільш складними були кредитні операції. Важливо було визначити ринкову вартість застави, ризик неповернення позики, можливий дохід із клієнта. Об'єктами застави були вантажі, під які брався кредит, кораблі з товарами, земельні ділянки і нерухомість (найбільш надійне забезпечення), інші цінності. До речі, ці цінності банкір потім міг надавати в оренду. Об'єкт застави міг бути будь-яким. Одного разу в заставу було запропоновано грецьке місто.
Призначення коротко-і довгострокових позик могло бути різним — розроблення рудників, заснування або розширення ремісничої майстерні, морська торгівля. Останній вид кредиту давав банкірам підстави для хвилювання, хоча процент був високим — 20—30% за одне плавання. Морських позик банкіри уникали через надто високий ризик піратства, війн, політичних суперечностей. Але не можна казати, що їх взагалі не було. Вони були, і їх можна розглядати як найраніші й примітивні форми морського страхування.
Проценти за кредитами звичайно встановлювалися в межах 12%. Доходи банку складали 20—40% основного капіталу. Розмір процентів законодавством не регулювався і не обмежувався. Відомо, що банкіри надавали перевагу великим оборотам. Оперування дрібними сумами називали «небезпечною торгівлею грошима інших людей».
У Стародавній Греції велися безготівкові розрахунки в банках. Внесок або переказ оформлявся «платіжним дорученням». Воно називалося діаграфе. З часом термін набув ширшого змісту — «оп-лачувати через банк» або просто «платити». Утім, мало місце й інше оформлення — з використанням симбола. Він заступав діаграфе.
Симбол являв собою кільце-печатку, яке засвідчувало особу клієнта банку. Ним могла бути й розламана навпіл монета, ба навіть глиняна табличка. Симбол використовувався також у приватних розрахунках; його можна було продати, подарувати, передати у спадщину. Клієнт, його агенти або інша особа могли одержати вклад, тільки пред'явивши цей впізнавальний знак. За необхідності додаткової експертизи викликали свідків.
Окремі поточні рахунки вкладників, взаєморозрахунки за ними, інтерес до обігу грошової готівки з боку клієнтів та банку, оформлення первинного обліку за допомоги діаграфе певним чином обґрунтовують існування безготівкових розрахунків. Необхідно також відзначити, що зберігання грошової готівки становило на той час серйозну проблему. У банкірів було дуже складне завдання — і пускати готівку в оборот, щоби звільнити себе від турбот про безпеку вкладів, і мати запас, який охоронявся би. Крім залучених, банкір використовував у кредитуванні і власні кошти.
Зважаючи на ризик зберігання і використання грошей, простіше та безпечніше було «перекидати» вклади записами з рахунку на рахунок. А грошова готівка при цьому може залишатися в банку або використовуватися в обігу. Зрештою, в обігу були зацікавлені й клієнти. Якби вони хотіли просто зберігати гроші, то тримали б їх лише в храмі. Але багаті громадяни хотіли бути ще багатшими й довіряли свої багатства банкірові, щоб анонімно, через банк дати тим, хто потребує, кредит і нажитися на процентах. Від банкіра вимагалося знайти вигідне прикладення капіталу та організувати відповідну рекламу для залучення нових вкладів та подальшого їх розміщення.
Організація обліку банківських операцій йшла двома напрямами: облік приймання й видавання вкладів та їх взаємних розрахунків між клієнтами. Вивчення творів Демосфена дозволяє вирізнити такі опорні позиції й терміни:
1. Вкладник (ім'я).
2. Сума його вкладу — графе.
3. Одержувач (ім'я) — параграфе.
4. Треті особи (поручник або кому повернути) — проспараграфе.
За побічними даними відомо, що в трапезах вели облікові книги, куди записували грошові операції. У списках попередньо занотовували строки платежів і суми внесків за ними на кожну особу. Дослідники історії трапез уважають, що записи в банкіра велися по графах (є думка, що навіть у розрізі дебету й кредиту).
З погляду банкіра, видавання вкладу чи позики клієнтові — це витрачання коштів. Вклад або погашення боржником кредиту, вра-ховувалися, цілком зрозуміло, як надходження.
Отже, банки виникли і залишилися вражаючим пам'ятником історії економіки Стародавньої Греції. Вони перейшли в елліністичний Єгипет, а потім і в Рим.

1. Перші монети було вироблено в Лідії (територія нинішньої Ту-реччини) в VII ст. до н. е. Вони карбувалися з електру (природного сплаву золота і срібла), важили 13,93—14,29 г, мали овальну форму і на одному боці містили тавро, яке гарантувало вагу і чистоту металу. Згодом кожен грецький поліс мав свою монету.
2. Основними грошовими одиницями Стародавньої Греції були ста-тер, драхма, обол, халк і лепта. Ваговий і лічильний рахунок проводився на міни і таланти. Від того, який метал (електр чи срібло) лежав в основі монетної системи, залежало провідне місце статера і драхми в ній.
3. На золоті або електрі були побудовані мілетська, фокейська та перська монетні системи. Найбільш відомими випущеними за цими системами монетами були електрові кізикіни, золоті дарики і срібні сикли. Срібло лежало в основі егінської, евбейської, аттичної та коринфської монетних систем.
4. Найбільш розвиненою монетною системою Стародавньої Греції була аттична. Завдяки високому вмістові срібла її монети цінувалися серед населення. Золотий аттичний статер дорівнював 20 срібним драхмам, що відповідало тодішньому відношенню золота до срібла.
5. Грецькі монети були дуже гарними за оформленням, що дозво-лило їм стати шедеврами античного мистецтва. Вони не містили позначень номіналів, а розрізнялися за вагою, розміром і зображенням. На монетах викарбовувалися емблеми відповідних полісів, їхні боги-покровителі, герої античних міфів.
6. Банкіри Стародавньої Греції називалися трапезитами. Більшість з них за походженням були іноземцями і рабами, які ставали вільновідпущениками, а згодом і громадянами. Характерною особливістю ведення банківських операцій був низький розвиток їх юридичного оформлення. В суді багато важили репутація та слово банкіра, а також зізнання свідків.
7. Трапезити обмінювали монети, приймали вклади (процентні та безпроцентні), проводили безготівкові розрахунки, надавали кредити під заставу рухомого і нерухомого майна. Найбільш ризикованими, але найбільш прибутковими, були морські позики. Середній процент за кредитами становив 10—20%.
8. Держава не втручалася в діяльність трапез, майже не регулювала розмір процентів та не обслуговувалася в приватних банкірів. Державними банками були храми. Вони залучали вклади, які потім не могли використовуватися в обороті, надавали довгострокові кредити, проводили операції з державними коштами.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить