Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Характеристика фінансової системи розвинутого соціалізму в СРСР

Характеристика фінансової системи розвинутого соціалізму в СРСР
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Характеристика фінансової системи розвинутого соціалізму в СРСР

Досягнення  ступеня   сформованого   (розвинутого)  соціалізму  в СРСР було проголошено в 1970-ті роки.  Така стадія розвитку соціалістичного суспільства проіснувала до повного його розпаду в 1990-ті рр. Найбільш характерною  рисою розвинутого соціалізму вважається завершення будівництва командно-адміністративної системи. В сфері економіки в умовах розвинутого соціалізму основні проблеми розвитку вирішуються державними органами управління. А найбільш важливим інструментом керування соціально-економічним розвитком країни є система централізованого директивного планування. Сукупність державних органів управління (Верховна Рада СРСР, Рада Міністрів СРСР, Міністерства та відомства), що формуються та направляються Єдиною панівною партією – КПРС, здійснює заходи з управління економікою.
В межах СРСР товарно-грошові відносини не були скасованими. Але вони були суттєво деформованими запровадженням системи директивного централізованого керування. В свою чергу, така система не могла з’явитися поза активної політики її запровадження. Впродовж періоду соціалістичного будівництва (з 1917 до 1970-х рр.) в країні була по суті ліквідована приватна власність. Безроздільне панівне становище належало соціалістичній, а по суті державній формі власності. За розрахунками  експертів в умовах розвинутого соціалізму державна власність охоплювала більше 90% засобів виробництва. Що ж стосується колгоспно-кооперативної власності, то такою вона була тільки за формою. За змістом це був різновид державної власності.
Управління економічним розвитком в умовах панування командно-адміністративної системи здійснювалося з використанням натуральних показників. Що ж стосується грошових відносин, то вони також враховувалися, але мали пригнічене та підпорядковане (директивним планам) значення. Вартість та ціни товарів, обсяги руху грошових потоків, прибутковість та рентабельність галузей і навіть окремих підприємств, умови та напрями залучення тимчасово вільних коштів державою, банківською системою, проведення міжнародних операцій – все це визначалося державним адміністративним апаратом. За таких умов грошова та фінансова форми використовувалися лише як інструмент управління відносною самостійністю державних підприємств, межі якої було зведено до мінімуму. Що ж стосується населення, то за грошові кошти, одержані у вигляді заробітної плати, можна було зробити тільки певний вибір з того обсягу, що визначався реалізацією директивного планування.
За таких умов зовсім непотрібними були конкуренція, розвиток фондового ринку, біржова торгівля товарами, приватна власність, іноземні  інвестиції та багато  інших складових частин ринкової економіки. Результатом була наявність хронічних дефіцитів, низька якість  продукції, обмеженість інвестицій, низький рівень життя населення та ін. Разом з тим, процес формування і руху фінансових ресурсів мав місце, хоч і був суттєво обмеженим. Переважним джерелом фінансування став державний бюджет. Мобілізація тимчасово вільних коштів населення та підприємств здійснювалася шляхом використання банківських установ, які повністю були у державній власності. Розподіл ресурсів між підприємствами, а також предметів споживання між громадянами здійснювався з використанням такого ринкового інструменту, як ціни.
Фінанси в умовах соціалізму розглядалися як важливий засіб управління народним господарством країни з боку соціалістичної держави. Соціалістичні фінанси охоплювали державні фінанси та фінанси кооперативно – колгоспного сектора. Провідна роль належала державним фінансам.  Оскільки кожне соціалістичне підприємство  розглядалося як відносно відособлений товаровиробник, то в зв’язку з цим існували фінанси підприємств (державних та кооперативних). У якості складової частини фінансів розглядався і кредит.
Фінанси підприємств, галузей, загальнодержавні (централізовані) фінанси та кредитні відносини використовувалися з метою забезпечення безперебійного розвитку процесу суспільного виробництва. За кожним державним підприємством закріплювалися виробничі фонди. В кооперативно-колгоспних підприємствах такі фонди знаходилися у власності підприємств. Крім того, підприємствами використовувався  і кредит. Таким чином, в фінансах соціалістичних підприємств  поєднується планомірний рух власних коштів і кредитних ресурсів в кругообігу фондів. Розвиток централізованих фінансів обґрунтовувався необхідністю концентрації джерел накопичення в розпорядженні держави з метою планового розподілу коштів в загальнодержавному масштабі.
Найважливішим елементом загальнодержавних фінансів вважався державний бюджет. За рахунок коштів державного бюджету забезпечувалися основні капітальні вкладення в народне господарство, левова частка витрат на соціально-культурні заходи, утримання державного апарату та зміцнення обороноздатності країни. В умовах соціалізму всі накопичення, що формувалися в державному секторі господарства, а також ресурси, що мобілізувалися державою у колгоспів та населення розглядалися як державна (загальнонародна) власність. Вони включалися в процес розширеного відтворення у вигляді прямих бюджетних вкладень на розширення фондів державних підприємств. В 1965 р. професор Александров А.М. давав таке визначення фінансів в умовах соціалізму: “Соціалістичні фінанси -  це система грошових відносин, що опосередковують кругооборот виробничих фондів в народному господарстві на  розширеній основі та  забезпечують формування і використання різних фондів для задоволення потреб соціалістичного суспільства, здійснення взаємодопомоги між соціалістичними країнами та надання допомоги молодим країнам, що розвиваються”.
Важлива увага наділялася ролі фінансів в переході від соціалізму до комунізму. Передбачалося переростання кооперативно-колгоспної власності в загальнонародну. Результатом повинно було стати злиття двох форм власності і перетворення їх в єдину комуністичну власність. В період будівництва комуністичного суспільства фінанси повинні одержати новий зміст. Вони розглядалися як важливе знаряддя забезпечення планомірного розвитку народного господарства. Зокрема, передбачалося  суттєво змінити роль податків. Якщо в перехідний період вони були головним знаряддям регулювання процесів накопичення в приватному секторі, з перемогою соціалізму вони перетворилися в засіб мобілізації додаткових коштів на цілі соціалістичного будівництва.
В умовах адміністративно-командної системи склалася певна система розподілу доходів між різними групами населення. Формально метою формування соціалістичного суспільства було запровадження рівномірного розподілу доходів та створення рівних можливостей. Разом з тим, передбачалося постійне і стабільне зростання доходів громадян. а перехід до комунізму повинен був привести до повного задоволення всіх потреб населення. Але реальні умови розвитку соціалізму постійно відхиляли результати від очікуваних показників. Життя виявилося набагато складнішими прогнозів, що були розроблені марксистсько-ленінською теорією.    Виявилося, що рух до справедливого розподілу пов’язаний зі зменшенням стимулів до  підвищення ефективності. Суспільне одержавлення економіки та заперечення таких форм розподілу, як дивіденди, проценти, роялті, підприємницькі доходи та ін. Привели до руйнування стимулів ініціативності та підприємницької діяльності. А намагання прискореного нарощування індустріального розвитку та воєнного потенціалу обернулися злиденністю населення. Результатом стало помітне відставання життєвого рівня громадян в СРСР від досягнень в промислово-розвинутих країнах. Замість того, щоб рухатися до розподілу за потребами, керівництву КПРС прийшлося вирішувати проблеми бідності, забезпечення прожиткового мінімуму та впровадження жорсткого механізму розподілу доходів на загальнодержавному рівні.
До основних форм розподілу доходів населення в СРСР відносилися: оплата праці, розподіл через суспільні фонди споживання та одержання доходів від особистого підсобного господарства. Головним джерелом доходів громадян (біля80%) був розподіл за працею. Згідно з цим принципом кожен одержував доходи відповідно до кількості та якості його праці. Але в дійсності рівень зарплати жорстко регламентувався з центру. Директивно, тобто не на рівні підприємства, а всієї держави в цілому, визначалися розміри ставок зарплати, їх диференціація, суми максимальної та мінімальної пенсії тощо. Так, у виступі Л.І.Брежнєва на XXV з’їзді КПРС зазначалося, що на протязі десятої п’ятирічки (1976-1980 рр.) середню заробітну плату робітників і службовців накреслено збільшити на 16-18%, доходи колгоспників від  суспільного господарства – на 24-27%. А  виплати та пільги за рахунок суспільних фондів споживання зростуть на 28-30%.
Характерним було те, що в оплаті праці розрив в рівнях доходів працівників помітно зменшувався. Тарифні коефіцієнти, що застосовувалися до заробітної плати, з часом скорочувалися. Суми максимальної та мінімальної пенсій все більше зближувалися. Такі тенденції були свідченням посилення зрівняльності в розподілі доходів. А це не сприяло зростанню продуктивності праці. Та і саме принцип розподілу за працею не реалізувався. Фактично доходи виплачувалися працівникам не стільки за кількістю та якістю праці, скільки на основі участі в процесі виробництва


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить