Одержавлення фінансової діяльності після перемоги соціалістичної революції

В період формування і розвитку радянської держави фінанси розглядалися як важливий інструмент побудови соціалізму. З використанням фінансових важелів здійснювалася мобілізація ресурсів для забезпечення функцій держави. Особлива увага зверталася на формування фінансових ресурсів з метою реалізації планів соціалістичного будівництва. Важлива роль фінансам відводилася в вирішенні питань підвищення матеріального і культурного рівня населення.
Після перемоги революції 1917 р. в СРСР здійснювалося знищення царської фінансової машини. Замість цього створювався новий, радянський фінансовий апарат. З метою експропріації  експропріаторів  проводився  наступ на капіталістичну власність. Ставилася задача формування нової, позбавленої від експлуатації, соціалістичної фінансової системи. Проте складності початкового етапу будівництва соціалізму позначилися і на проведені фінансової політики. На початку 1920-х років радянська влада вимушена була допустити наявність капіталістичних елементі в економіці. Разом з тим, вона намагалася їх обмежувати і зменшувати.
До основних заходів радянської влади в процесі проведення соціалістичних перетворень в СРСР відносилася:
1)    націоналізація банків;
2)    анулювання державних позик, залучених царським урядом;
3)    утворення державної монополії в сфері страхування;
4)    націоналізація землі;
5)    впровадження державної монополії в сфері зовнішньої торгівлі;
6)    проведення змін в системі оподаткування;
7)    здійснення суттєвих перетворень в кредитній сфері та ін.
Декретом    уряду    від    27.12.1917 р.    всі      комерційні     банки     було націоналізовано. Банківська справа була оголошеною державною монополією. До кінця 1919 р. об’єднання комерційних банків з Держбанком було завершено. Всі їхні активи було передано на баланс Держбанку. Було також скасовано іпотечний  кредит, оскільки з проведенням націоналізації землі він, по суті не мав основи для існування.
Анулювання позик царського і тимчасового урядів обґрунтовувалося тим, що вони мали антинародний характер і лягали тяжким тягарем на плечі трудящих. Відмова від обслуговування іноземних позик розглядалася як один з заходів збільшення капіталовкладень і розвитку культурного будівництва. В 1926 р. Сталін говорив, що анулювання царських боргів зняло з плеч народного господарства мільярди заборгованості. В разі, коли б ці борги залишалися, “…нам необхідно було б щорічно виплачувати декілька сот мільйонів одних лише процентів в ущерб  промисловості і всього нашого народного господарства. Нічого і говорити, що ця обставина внесла велике полегшення в справу нашого нагромадження”.
Ленінська програма соціалістичного будівництва передбачала проведення жорсткої централізації як в економічній, так і фінансовій сферах. Тільки таким шляхом, на думку Леніна, можна було забезпечити облік і контроль з боку держави за розвитком господарства і вирішенням соціальних проблем. Передбачалася заміна контрибуцій регулярним оподаткуванням (з високо-прогресивними ставками), обмін старих грошових знаків на нові ( з умовою конфіскації доходів капіталістичних елементів), поглиблення обліку і контролю (з боку державних органів управління), зміцнення Народного (Центрального) банка і збільшення його відділень на всій території країни, розвиток чекового обігу, залучення вільних грошових коштів в кредитні установи та ін. Особлива увага зверталася на розробку радянського державного бюджету та впровадження принципів бюджетно-фінансової дисципліни.
На практиці таку програму радянська влада вимушена була коригувати, виходячи з умов, що складалися в певний період. Так в 1918-1921рр., в період громадянської війни, найбільш характерною ознакою була натуралізація господарських відносин. Державні органи здійснювали заготівлю сільськогосподарської продукції не на основі купівлі, а шляхом продрозверстки. Виплата заробітної плати здійснювалася в натуральній формі. В сфері оподаткування було введено єдиний надзвичайний державний революційний  податок і місцеві надзвичайні революційні податки. Вони мали натуральний характер. На початку 1921 р. сплата податків в грошовій формі практично була відсутньою.
Державні підприємства уже в 1919 р. були переведені на кошторисно-бюджетне фінансування. Таким чином, зникла основа для розвитку кредитних відносин. У зв’язку з цим на початку 1920 р. Народний (Центральний) державний банк було ліквідовано. Його кредитні операції було замінено бюджетним фінансуванням державних підприємств. В Декреті Ради народних комісарів (РНК) від 19.01.1920 р. відзначалося з цього приводу: “Націоналізація промисловості об’єднала в руках держави найважливіші галузі виробництва і збуту. Разом з тим, вона підпорядкувала загальному кошторисному порядку всю державну промисловість і торгівлю, а це виключає всяку необхідність подальшого використання Народного (Державного) банка, як установи державного кредиту в колишньому значенні цього слова.” Обслуговування кредитних відносин, які в незначних обсягах ще залишалися, було закріплено за Народним комісаріатом фінансів. Згортання грошово-кредитних відносин привело і до  ліквідації майнового та особистого страхування. Воно заміщувалося державним соціальним забезпеченням (державною допомогою трудовим господарствам, що потерпіли від стихійного лиха).
Важливою особливістю  господарського розвитку країни в період громадянської  війни (військового комунізму) було різке скорочення грошових доходів до державного бюджету. Результатом було зростання його дефіциту. А основними джерелами його фінансування майже виключно стали грошові емісії. Так, за період з 1918 до 1921 рр. грошова маса в країні збільшилася в 54 рази. Таким чином, спостерігалося помітне зменшення ролі фінансів, грошей і кредиту. Разом з тим, вони не були  повністю ліквідованими. Для фінансування державних витрат активно використовувалися грошові кошти і їх обсяги нарощувалися.