Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Зародження інституту місцевого самоврядування в епоху Київської держави та Запорізької Січі

Зародження інституту місцевого самоврядування в епоху Київської держави та Запорізької Січі
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Зародження інституту місцевого самоврядування в епоху Київської держави та Запорізької Січі

Окремі   історичні   свідчення   про   особливості   утворення   державних доходів і оподаткування належать до часів Київської держави (ІХ-Х століття). Державні доходи складалися, в основному, з данини населення; оподаткуванню підлягало хліборобське господарство: данину платили від плуга, рала або диму (жилої   оселі).   Досить   поширеним   явищем   у   Київській   державі   було встановлення  натуральних повинностей  на  потреби держави:   будівництво мостів,   доріг,   гребель   тощо.   Усі   державні   доходи   зосереджувалися   в розпорядженні князів, причому як особисті потреби князя та його родини, так і загальнодержавні потреби задовольнялися з державної скарбниці.
Формування інституту місцевого самоврядування нерозривно пов'язане з так званим  „магдебурзьким правом", яке було запроваджене у XIII ст.  у німецькому місті Магдебург. Магдебурзьке (або, як його ще називають у літературних джерелах,  „німецьке")  право  мало універсальний  характер  і стосувалося діяльності місцевої влади, суду, питань земельної власності в межах міст, торгівлі, ремесел, оподаткування тощо. Містам було надане право на   самоуправління,   вони   звільнялися   від   значної   частини   феодальних повинностей.
На території Русі першим серед міст магдебурзьке право отримав Кам'янець-Подільський (1374 р.), пізніше, в 1432 р. - Луцьк, а в 1487 р. - Київ. На Лівобережній Україні міський самоустрій та суд були побудовані відповідно до магдебурзького права у таких містах як Чернігів, Переяслав, Полтава тощо.
На українських землях, які входили до складу Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Росії фінансова система, а в її складі й місцеві фінанси, закономірно набували ознак, притаманних цим державам.
Новий етап державотворення і становлення місцевих фінансів пов'язується з козацькою добою. У багатьох документах того часу широко використовувались поняття „скарб", „публічні прибутки", „податки", „мито" та інші. Серед державних доходів найбільшу фіскальну роль відігравали прямі податки (подимне, військовий оклад, господарська десятина та медове), які сплачували переважно міщани та селяни. Окрім прямих податків значні надходження давали коштові регалії і домени, тобто доходи від промислової експлуатації рибальських та мисливських угідь, земель зимівників і хуторів.
До військового скарбу Запорізької Січі надходило мито за перевезення товарів запорізькими землями; торгове - податок із крамарів на січовому ринку; куфовий збір із кожної привізної бочки (куфи) спиртних напоїв; податки з шинків; мостове - плата за перевезення на річках; орендна плата за крамниці та човни, що належали куреням.
Б. Хмельницький довів гетьманську владу до вершини могутності, державні фінанси та скарб Січі зосереджувалися безпосередньо у його руках. Доходи державного скарбу сягали 100 тисяч червоних золотих.
Під час правління гетьмана І. Мазепи (1687-1709 рр.) було здійснено спробу реформування системи оподаткування з метою зменшення надмірного податкового тиску. Універсалом 1691 р. землевласникам заборонялося накладати на селян надто великі повинності і побори. Селянам також дозволялося виробляти для власних потреб (весілля, хрестини) горілку і не сплачувати при цьому податки.
У 1710 р. при обранні Пилипа Орлика гетьманом були проголошені „Пакти і Конституція прав і вільностей запорізького Війська". У Конституції підтверджувалося відокремлення особистого гетьманського скарбу від державного, який передавався в управління Генерального Скарбника. Були визначені обов'язки Генерального Скарбника: управління скарбом і майном Січі. У кожному полку обиралися по два присяжних Скарбника, які діяли незалежно від  полкового  керівництва, і  підпорядковувалися Генеральному Скарбнику.
Українські купці при своїх закордонних операціях платили на українському кордоні ввізне мито, так звану „індикту", й вивізне „еквету", які надходили до державного скарбу. За часів Петра І установлене на україно-російському кордоні особливе мито почали збирати на користь російського. скарбу. Висота цього мита становила 5-10% від вартості краму (олія, сало, льон, прядиво, смола та збіжжя), і сплачувати його треба було золотом.
Такий принцип організації фінансів Запорізької Січі далі був розвинутий гетьманам Д. Апостолом (1727-1734 рр.) та К. Розумовським (1750-1764 рр.). Однією з заслуг Д. Апостола стало чітке визначення щорічного державного бюджету (військового скарбу) в розмірі 144 тис. крб.. Основним фондом державного скарбу того часу були так звані рангові маєтності, давні королівщини, надходження від яких спрямовувалися на утримання державних установ, урядовців, забезпечення заслужених осіб. Постійними державними доходами залишались податки.
Збереглися й історичні свідоцтва щодо фінансово-економічних відносин населення і держави у Галичини і Буковині, які у 17-18 ст. знаходились під владою Австрії За часів правління Марії-Терезії та Йосифа П сільські громади дістали право обирати своїх представників - „плєніпотентів". У 1785-1789 рр. було складено земельний кадастр ( „катастер"), котрий встановлював, що грунт має служити передовсім на прожиток хліборобові, і закріпляв наступний розподіл врожаю: 70% мало залишатись селянинові, 12% - державі, а 18% - дідичеві (як вартість панщини і всіх кріпацьких податків).
У Росії перші згадки про загальні кошториси державних доходів і видатків та кошториси окремих міст (як попередники бюджету в нинішньому його розумінні) датовані 1645 роком. Єдиних підходів до розробки кошторисів того часу не існувало, регулярне їх складання на державному рівні почалося лише з 1803 р..


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить