Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Класична та неокласична теорії розвитку державних фінансів

Класична та неокласична теорії розвитку державних фінансів
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Класична  та неокласична теорії розвитку державних фінансів

Одними     з       перших      систематизований      аналіз        державного  господарства  провели камералісти в Німеччині у XVII – XVIII ст. (Д.Джусті, Д.Бехер, Д.Зонненфельс). Представники цього напрямку консультували місцевих правителів (монархів, феодалів) з питань підвищення їх добробуту. Як відомо, нерідко прагнення правителів зводились до максимізації податкових надходжень з їх володінь. Камералісти намагалися довести, що при стягненні податків треба керуватися не довільними намірами. Головною задачею при цьому, на їх погляд, є збереження потенціалу довгострокового економічного зростання.
Зокрема, вони рекомендували до впровадження проведення пільгової податкової політики в процесі міграції населення. Це приведе до розширення  бази оподаткування. В довгостроковому періоді така політика набагато збільшить суму податкових надходжень. Державні видатки камералісти розглядали як інструмент стимулювання економічного зростання. Так, з метою забезпечення зростання державних доходів, вони рекомендували спрямовувати державні видатки перш за все на створення інфраструктури, що забезпечує розвиток народного господарства (шляхи, мости, ринки та ін.).
Класики політичної економії переважно займалися проблемами розвитку ринкової економіки та підприємницької діяльності. Разом з тим, вони розглядали і окремі питання державної діяльності. Так, А.Сміт доводив, що держава (на відміну від рекомендацій меркантилістів)  повинна утримуватися від протекціоністських дій. Державним органам слід  адаптуватися до ринкових умов. Він пропонував їм підтримувати  властивості іманентні  ринку до зростання добробуту. Що ж стосується бюджетних видатків, то їх слід спрямовувати на виконання виключно загальнодержавних  витрат ( на оборону, судочинство, підтримку суспільного порядку, створення інфраструктури (шляхи, мости, канали, розвиток освіти). Державні кошти повинні використовуватися для забезпечення розвитку ринкових умов, сприяння економічному росту і підвищення рівня добробуту.
Особлива увага надається в роботах А.Сміта питанням оподаткування. Він вважає, що держава повинна при цьому враховувати принцип відповідності механізму стягнення податків ринковим умовам. Збори і платежі є основою надання громадянам державних послуг. Тому їх рівень повинен  відповідати сумі вигод, що отримують громадяни при споживанні таких послуг. А придбання звичайних товарів та послуг забезпечується власними доходами населення. Їх рівень залежить від платоспроможності громадян. Та з іншого боку, рівень платоспроможності зростає пропорційно корисності державних послуг (наприклад, оборони країни). Тому оподаткування повинно проводитися не за принципом платоспроможності громадян, а за корисністю державних послуг (принцип еквівалентності).
Питання формування державних доходів розглядалися і в роботах Д.Рікардо. Він дійшов висновку, що  податковий тягар несуть не одержувачі доходів у формі заробітної плати, а  землевласники і капіталісти. З заробітної плати, на думку класика, взагалі не доцільно стягувати  податки. Пояснюється це тим, що доходи в формі зарплати формуються на рівні ринкової ціни праці. Величина їх  відповідає витратам на відтворення робочої сили, включаючи продовження роду працівників. Тому оподаткування доходів населення приведе до зміни кількості працівників і пропозиції робочої сили.
В роботах представників неокласичного напрямку розвиток державних фінансів пов’язувався з використанням теорії граничної корисності. Попередником цієї течії слід вважати ще Д.Мілля, якого відносять до класиків. Зокрема, він  висунув тезу про те,  що оподаткування доходів громадян має відбуватися за принципом платоспроможності. Кожен індивід повинен нести жертву, сумірну з величиною його доходів.. Це означає, що треба дотримуватися умови втрати однакової корисності. Це положення було уточнено Ф.Еджуєртом. Він вважав, що податки мають вилучатися так, щоб гранична жертва (або втрата граничної корисності) для всіх громадян була однаковою.
Італійський вчений У.Маццола вважав, що кожен громадянин споживає однакову кількість суспільних благ. Але сплачувані за це ціни зі сторони кожного окремого індивіда повинні бути різними. Адже при фіксуванні єдиної ціни одні будуть споживати більше благ, а інші менше. Тому потрібна диференціація податків.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить