Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Відокремлення фінансової науки в самостійний напрямок економічних досліджень

Відокремлення фінансової науки в самостійний напрямок економічних досліджень
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Відокремлення фінансової науки в самостійний напрямок економічних досліджень

Розробка проблем фінансової теорії довгий час здійснювалася в рамках розвитку єдиної економічної науки – політичної економії. Починаючи з XVII ст. в передових європейських країнах швидко поширюються ринкові відносини. Одержують розвиток мануфактури, капітал проникає в аграрний сектор, збільшуються обсяги внутрішньої і зовнішньої торгівлі, більш активно використовується кредит. В цей період формується і відповідна школа в розвитку економічної теорії – класична політична економія. В основі досліджень її представників лежить розробка  принципів свободи підприємництва, вільної торгівлі та економічного лібералізму.
В рамках класичної політичної економії було поставлено і вирішено багато проблем, що безпосередньо стосується фінансового розвитку. Такі питання піднімалися в працях представників початкового етапу   в розвитку політичної економії (В. Петті, П.  П.Буагільбер, Д. Лоу, Д.Юм та ін), фізіократів (Ф.Кене, А.Тюрго та ін.), творців  класичної економічної науки (А.Сміта і Д.Рікардо), їх послідовників (Ж.Б.Сея, Т.Мальтуса та ін.), а також вчених, яких відносять до завершального стану розвитку класичної політичної економії (С.Сисмонді, П.Прузона, Дж.Мілля, В.Сеніора, Ф.Бастіа, Г.Кері, Ф.Ліста, Б.Гільдебрандта, К.Кніса, Г.Шмоллера, Л.Брентано та ін.)
До основних питань з теорії фінансів, що досліджувалися в рамках класичної економічної теорії, відносяться: теорія грошей та грошового обігу, позичкового проценту та його регулювання, торгового балансу та митного регулювання, капіталу і його структури, прибутку і форм його реалізації, циклічного розвитку економіки і економічних криз, земельної ренти та ціноутворення, валютних курсів та валютного обміну, податкової політики та ін. Прикладом може бути розробка теорії грошей та грошового обігу. Зокрема, в рамках класичної політичної економії розрізняють декілька підходів до вирішення цих проблем. Це – кількісна теорія грошей, трудова теорія грошей, теорія паперових грошей та ін. Зокрема, Д.Юм розглядається як один з фундаторів кількісної теорії грошей. Він вважав, що маса грошових засобів, що знаходяться в обігу, визначає рівень цін товарів. Юм услід за Р.Кантильоном досліджував вплив зміни кількості золота і срібла на рівень товарних цін.
А.Сміт (1723-1790) розглядав гроші як результат розвитку товарного обігу. Гроші, за його думкою, є особливим товаром, що виділився із світу інших товарів в процесі історичного розвитку обігу. Їх функції А.Сміт зводив до засобів обігу. “Гроші, - за його думки, - велике колесо обігу…, знаряддя обміну і торгівлі”. У зв’язку з цим основоположник класичної політичної економії вважав за можливе заміну металевих грошових засобів паперовими грошима. За його думкою вони мають випускатися в обіг банками в необхідній кількості.
Варто звернути увагу на те, що питання грошового обігу розглядалися ще до А.Сміта і не тільки на чисто теоретичному рівні. Розробки представників класичної економічної теорії мали і практичну реалізацію, правда не завжди позитивну. Так, шотландський вчений Дж.Лоу (1671-1729) є відомим зі своїми спробами заміни металевих грошей паперовими. Його проекти були прийняті до впровадження у Франції. Для цього в 1716 р. було відкрито приватний банк, який через рік перетворили у державну установу. Під керівництвом Дж.Лоу, якого було призначено Міністром фінансів у Франції, була проведена емісія банкнот. Для забезпечення їх використання обіг металевих грошей спочатку було обмежено, а потім і зовсім заборонено. В обіг була випущена надмірна кількість банкнот. Вони перестали обмінюватися на монети. І уже через декілька місяців банк, що емітував паперові гроші, став банкрутом.
За визначенням вчених, фінанси як самостійний, відокремлений від інших (політичної економії, історії, права, народного господарства та ін.) напрямок розвитку науки формується в другій половині ХІХ ст. При цьому мається багато підходів як до становлення фінансової науки, так і до визначення її предмету. Представники камералістики або камерної науки (курс, що читався в університетах ряду Європейських країн) зводять  фінанси до науки про державний устрій. Інші вчені трактують їх як теорію податків та споживання багатств. Маються також визначення, що відносять до предмету фінансової теорії вчення про державні доходи та витрати, державний кредит та ін.
Так, німецький вчений К.Рад, якого відносять до камералістів, вважав, що фінанси – це наука “про кращий устрій урядового господарства або про кращий спосіб задоволення державних потреб матеріальними цінностями”. Російський вчений В.Лебєдєв (1833-1909) вважав, що якщо політична економія вивчає загальні закони народного господарства, то в фінансах, спираючись на ці закони, досліджується устрій фінансового господарства примусових союзів співжиття, засоби і способи діяльності цього господарства.
Представники австрійської школи і зокрема К.Менгер і його послідовники (Л.Косса, К.Воблий та ін.) визначають фінанси як науку про основи доцільного ведення сингулярного господарства -  державного та інших господарських суб’єктів, які мають фінансову владу. Професор празького університету Е.Сакс зводе фінансове господарство до споживання багатств на задоволення певних потреб. К Воблий визначає предмет науки про фінанси як вчення про державні доходи і витрати, державний кредит, фінансове управління і контроль. Л.Ходський (1854-1919) професор Санкт-Петербурзького університету, розглядав фінанси як науку про державне господарство, предметом якої є систематичне дослідження та оцінювання способів добування матеріальних засобів, необхідних державі для виконання її найближчих завдань і способів  ведення державних підприємств.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить