Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Пріоритети регіональної інтеграції: Україна — Європейський Союз

Пріоритети регіональної інтеграції: Україна — Європейський Союз
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Пріоритети регіональної інтеграції: Україна — Європейський Союз

Євроцентризм об'єктивно є найбільш привабливим інтеграційним процесом для України, а свої стосунки з ЄС Україна будуе, виходячи з наміру поновити свою європейську ідентичність. Позиця України щодо Європейського Союзу вперше на законодавчому рівні була сформульована в Основних напрямах зовнішньої політики України, що були схвалені Постановою Верховної Ради України у липш 1993 року.     Двосторонні відносини на першому етапі обмежувались Угодою про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною та ЄС (Люксембург, червень 1994 р.), яка була остаточно ратифікована після складної процедури правового затвердження парламентами країн-членів Союзу. Нормативи положення ціїТ Угоди становили основу для всебічного розвитку співробітництва, зокрема визначалися взаємні принципові та технічні домовленості та перспективи щодо торпвлі товарами між Україною та ЄС, покращення діяльності компаый та виробничого інвестування, системи розрахунків та руху капггалів тощо. Особливу увагу було приділено виробничій кооперації та науково-технічному співробітництву. Серед галузевих пріоритетів були зазначені агропромисловий комплекс, енергетика, ядерна енергетика, транспорт, космічна галузь, охорона навколишнього середовища.
Однак уже після першого саміту Україна — ЄС (5 вересня 1997 р.,) було заявлено про бажання України стати асоційованим партнером Євросоюзу, що викликало певну збентеженість у європейських столицях. На другому саміті у Відні (червень 1998 р.) була знайдена нова формула, що більше відповідала існуючим реаліям, а саме: йшлося про «унікальне і стратегічне партнерство». Україна висловила свою зацікавленість у розвитку довгострокової стратегії двосторонніх відносин з ЄС, підкреслюючи, що європейський вибір України є незмінним, а місце України як центральноєвропейської держави у сучасній Європі є чітко визначеним. Незаперечним пріоритетом України стає набуття асоційованого, а згодом і повного членства в ЄС. Для реалізації цього курсу приймається низка нормативних актів: Указ Президента України від 11 червня 1998 р. «Про затвердження стратегії інтеграції України до Європейського Союзу», а також Указ від 24 лютого 1998 р. «Про забезпечення виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС і вдосконалення механізму співробітництва з ЄС».
3 грудня 1999 р. стосунки України з ЄС набувають принципово нового характеру у контексті Декларації Ради Європи стосовно Спільної стратегії ЄС щодо України. Визнається нова якість самого Європейського Союзу, що поступово перетворюється на повноціний міжнародний союз з усіма його ознаками не лише економічного, а й політичного та військового планів. Саме воєнно-політичні мотиви змусили ЄС по-новому оцінити місце та роль України у системі європейської безпеки, привернули увагу европейців і до стану та перспектив розвитку украінської економіки.
Розширюються відносини України з зоною европейського союзу (ЗЄС). ЗЄС виявляє зацікавленість у розвитку контактів з Україною і плануе такі шляхи зближення з нею, які б не надто ангажували Союз, але відкривали перед Україною перспективу дедалі тіснішого співробітництва з ним. Якщо спочатку керівництво Союзу дотримувалось певного паритету у відносинах з Україною та Росією, то вже на засіданні Ради Мшістрів ЗЄС  у травні 1996 р. Україна була названа «важливим європейським партнером» Союзу, чого не було зроблено на адресу Росії. Рада Мшістрів ЗЄС, що проходила в Парижі у травні 1997 р., схвалила документ Постійної ради про відносини в галузі можливого співробітництва з Україною. Аналогічного документа стосовно Росії немае. Слід відзначити, що Україна активно розвиває контакти з ЗЄС. Ще в березні 1997 р. вона надіслала до Секретаріату Союзу список своїх частин і з'єднань, що могли б брати участь у його операціях. Українське керівництво прийняло також рішення надати для навчань ЗЄС полной у Яворові (Львівська область). 27 серпня 1997 р. Україна надіслала на адресу Голови Ради ЗЄС листа, в якому офіційно заявила про свою готовноь стати асоційованим партнером ЗЄС.
У квітні 1997 р. ЗЄС зробив пропозицию Росії та УкраТні підписати рамкову угоду про можливість використання в ЗЄСівських операціях на комерційних засадах важкої транспортної авіції кожної з країн. Україна підписала таку угоду ще восени 1997 р., а Росія у літку 1998 р. лише вийшла на переговори стосовно даного питания. З метою реалізацн положень Стратегії  ітеграції  України до ЄС Урядом України було розроблено Програму ітеграції  України до ЕС (схвалена Указом ПУ від  14.09.00 №  1072), де охоплено практично всі сфери суспільного ЖИТТЯ держави з метою досягнення європейських критеріїв. Механізм реалізації Програми передбачав щорічне розроблення і виконання Плану дій з реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до ЄС із відповідним систематичним моніторингом, курсу України на інтеграцю до ЄС із відповідним систематичним монггорингом.
Декларація пріоритетної орієнтації України на інтеграцш в ЄС досить чітко була  висловлена у Послані Президента   України   до   ВерховноТ   Ради   України  «Европейський   вибір.   Концептуальні  засади   стратегії економічного і соціального розвитку України на 2002—2001 роки».
Йшлося про комплекс перетворень, який би дав можливість нашілй державі до кінця 2007 року претендувати на набуття асоційованого статусу в ЄС, а до 2011 року — створити реальні передумови для вступу України в ЄС, зокрема:
2002—2003 рр. — набуття Україною членства в СОТ.
2004 рр. — проведения переговорного процесу та підписання Угоди про асоціацію України та ЄС. Зміна УПС на європейську Угоду про асоціацію України та ЄС мала визначити новий формат відносин, який відповідав би довгостроковим  інтересам  України  і  наближав  її  до  кінцевої мети  — утворення  передумов  набуття повноправного членства в Євросоюзі;
2003—2004 рр. — проведения переговорного процесу щодо створення зони вільної торпвлі між Україною та ЄС,яка б передбачала функцюнування ринкових інститутів, гарантування правових норм у діловії сфері, стабілні та  недискримінаційні   правові   рамки,   чітко  визначені  права   власності,  застосування   відповідних  правил походження товарів, належну організацію прикордонноі інфраструктури тощо;
2002—2007 рр. — приведення законодавства УкраТни у відповідність до вимог законодавства ЄС у пріоритетних  сферах;
2004—2007 рр. — виконання процедур, необхідних для набуття чинності Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, щоби Україна була краще інформованою щодо внутрішніх перетворень в Євросоюзі, брала неформальну участь  у   переговорах   стосовно   різних   питань  загальноєвропейського   масштабу   і   значения,   отримала полегшений та в більших обсягах доступ до фінансових ресурав ЄС;
2005—2007 рр. проведения переговорного процесу та створення Митного союзу між Україною та ЄС, метою якого має стати поступове усунення митних, правових і технологічних перепон у цій сфері;
2007—2011 рр. — повне виконання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС та копенгагенських критеріїв членства в Євросоюзі;
2011 р. — створення реальних передумов для вступу України до ЄС.
У принципі Україна мала шанс інституцюналізованої євроінтеграції, однак не реалізувала його, насамперед, з внутршньо політичних причин (права людини, свобода слова, корупція і т. н. І у відповідності до нової концепції «Ширша Европа — Сусщство: новий вимір відносин з нашими східними та південними сусідами» (2003
р.). «сусіди» Євросоюзу не розглядаються у десятилітній перспективі як кандидати на асоційоване і повне членство в ЄС і розподіляються на три групп:
а) Росія; 
б) Україна, Молдова, Бшорусь; 
в) Алжир, Єгипет, Ізраїль, Йордания, Ліван, Марокко, Палестина, Сирія, ТуніС.
Тобто більш  ніж десятилітн  політичні євроінтеграційні очікування   України   завершились   статусом   сусіда   ЄС,   що   певним   чином   дискредитувало   офіційну
євроінтеграційну доктрину нашої країни.
Політичний  і  дослідницький   інтерес  геокон'юнктурно змістився  в  інтеграційне  поле  СНД з  його  новим угрупованням — Європейським Економічним Простором (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан). Стосовно ЄС українсью вчені та аналітичні центри масовано перейшли до оцінок негативних і позитивних наслідків для України розширення Європейського Союзу.
Дійсно, з об'ективних і суб'ективних причин вам компонентам взаємодії «Україна — ЄС» притаманний високий рівень невизначеності, що ускладнює і робить багатоваріантними прогнози конкретних параметрів впливу розширення Євросоюзу на Україну.
У стратегічному плані Україна розглядає розширення ЄС як важливий фактор подальшої загальноєвропейської інтеграції, коли з'являються нові, більш широюкіможливості всебічного співробітництва. У тактичному плані цей процес матиме для України як позитивні, так і негативні наслідки практично у всіх сферах життедіяльності —
політичний, економічний, гуманітарний,соціальній.
У політичній сфері після розширення ЄС, коли Україна буде безпосередньо межувати з ним на кордонах близько 1400 км, виникне якісно нова геополітична ситуація, розвиток якої стосовно України характеризуватиметься посиленням впливу ЄС на Україну для забезпечення миру і стабільності на своїх кордонах через сприяння:
зміцненню демократичних інституцій, забезпеченню прав людини  і свободи ЗМІ,  посиленню боротьби з організованою злочинністю та  корупцією;  запобіганню  внутрішнім  конфліктам;  вирішенню прикордонних проблем;активізації ролі України у сфері євро безпеки (миро творчість,ліквідація наслідків надзвичайних ситуацій, охорона стратегічних транспортних коридорів тощо); можливістю сприяння просуванню українських інтересів в ЄС його новими країнами – членами, котрі отримують відповідні квоти у керівних організаціях Союзу і певні важелі впливу на процедури прийняття рішень;змогою використовувати  напрацьовані новими країнами – членами ЄС інтеграційні механізм і процедури; важливе значення матиме консультаційна, методична, технічна допомога цих країн, їх посередництво у політичній, економічній і гуманітарній сферах; хоча за аналогією з Австрією, коли вона як член ЄС втрачає «транзитивну» бізнесово – консультаційну роль у малих країнах Центральної Європи, після реального розширення ЄС у 2004 (2005) р. , в такій ситуації можуть опинитись  і Польща, Угорщина, Чехія, інші країни;ослабленя негативної дії на Україну «східнуго» фактора євроінтеграції України, оскільки вочевидь буде пглиблюватись співпраця ЄС з Росією. Росія взагалі може випередити Україну у цьому  процесі, як із причини глобольного  характеру, так і з субєктивних причин (євроінтеграція України без «згоди» Росії останьою не розглядається навіть теоритично, а Євросоюз у взаємовідносинах з Україною завжди враховував російський фактор);зміцненям європейських орієнтацій населення України, яке на сьогодні дає стримано позитивну оцінку планам розширення ЄС.
Наслідки розширення ЄС для України у економічній сфері зумовлюються, по-пнрше, поточним станомнаявною перспективою взаємовідносин з країнами-членами Євросоюзу та країнами-кантидатами, по-друге, внутрішніми структурними трансформаціями в розширеному ЄС та новою його зованішньоекономічною стратегіею у східному напрямку, по-третє, здатністю економвки України до справді інснитуційних і структурних перетворень.
Заралом Європейський Союз (з урахуванням майбутнього розширеня) стане потужним ринком для 500 млн споживачів. Враховуючи їхню високу платоспроможність швидкі темпи економічного розвидку країн ЄС, культуру виробництва, споживання, розрахунків, цей ринок має для україни значні перспективи. Теоритично можна буде використовувати преваги маштабів виробництва, підвищувати ефективність інвестиційного та іноваційного процесу тощо. Однак великий ринок дає не тільки нові шанси, але й породжує нові ризики.
Враховуючи, що структура ектпорту України характеризується невеликою часткою продукції вашинобудування та високою питомою вагою товарів з низіким рівнем промислової переробки, можна зробити висновок про його не сумісність структурним пріоритетом розвидку ринку ЄС. Після вступу до ЄС нових країн-членів ця структурна несумістність може закрупитися і навіть посилитися. Мінімізація такої загрози актуалізує купс на розвиток виробництва продукції, конкурентноспроможної не тільки з огляду цін,а й,на самперед, технології. Тобто, цене проблема розширеня ЄС, а додатковий стимул іноваційного розвидку.Разом з тим, є низка важливих ринкових сегментів, де українські виробники конкурують з країнами –кандилатами  (електричне обладнання, енергетичні машини й обладнання, одяг та аксесуари, меблі,та особливо,чорна металургія). За умови значного розширення  експорту нових членів ЄС до інших країн ЄС можна очікувати загостреня конкуренції цього експорту з відповідним експортом українських підприємств.
Як свідчать статистичні дані (табл. 4.4) , найбільшими торгівельними партнерами України  серед країн – кан дидатів є  Туречина (загальниц обсяг торгівлі за 9 місяців 2001 р.становив 752,9 млн дол. США )Польша(669,1 млн дол. США),Угорщіня (462,1 млн дол. США ),Словадчина (290,4 млн дол. США ). Практично з усіма країнами – кандидатами, за винятком Словенії, Україна має позитивне сальдо торгівлі товарами. Серед імпортерів українських товарів перше місце посідає за тоц же період Туречина (665,2 млн дол. США), за нею ідуть Польщя (356,0 млн дол. США), і Угорщина(337,1 млн дол. США).

Розширений ЄС, таким чином стане поряд із СНД головним ринком українського експорту, хоча імпортна залежність України від СНД (насамперед, Росії) буде досить тривалою через потребу в енергоносіях.     Структура експорту України у країни-кандидати аналогічна його загальній структурі, хоча є певна покраїнова специфіка.
Країни-кандидати в цілому є, перш за все, важливим ринком збуту мтеральних продуктів, продукції хімічної і пов'язаних із нею галузей промисловості, недорогоцінних металів і виробів із них, загалом та передусім чорних металів і виробів із них, а також певною мірою — деревини (Словаччина, Словенія, Угорщина). Лише країни Балтії і Кіпр імпортували в 2000 р. відносно велию обсяги машин та обладнання, хоча ще в 1999 р. частка відповідних товарів в імпорті зазначених країн коливалася в межах 2,1—11,0 %. Слід звернути увагу на відсутність в українському експорті помітних обсягів сільськогосподарської продукції і продуктів харчування, за винятком поставок продукцчї рослинного походження на Кіпр і до Литви. Однак реалізація сільськогосподарського експортного потенціалу України уможливлюється завдяки лібералізаціїним заходам   торпвлі ЄС з третій країнами та в межах ГАТТ/СОТ. Таким чином, маючи незначні впливи розширення ЄС на сільськогосподарську галузь, Україна може скористатись перевагами сусідства з його новими членами для розробки ефективної аграрної експортної політики, котра відповідала би нормам і стандартам Євросоюзу.     Загалом, можливі експортні втрати України стосуються переважно продукції чорної металургії першочергово у торгівлі з Туреччиною та Болгарією. Можна передбачити посилення спроб з боку ЄС обмежити доступ України на ринки чорних металів з ніцативи нових країн-членів (більш жорсгкі квоти, антидемтнгові та спеціальні розслідування, «добровіьні» обмеження експорту тощо).

За окремими експертними оцінками, поширення на нових членів ЄС чинної Угоди між Урядом України та ЄС про торігвлю деякими сталеливарними виробами може призвести до щорічних втрат Україною близько $ 60 млн.     Розширення ЄС призведе до ефекту чистого розширення торпвлі з країнами-нечленами, осікльки експортно-імпортні операції країн-кандидатів з нинішніми членами Євросоюзу вже здійснюються на основі вільної торпвлі, а спільний зовнішній митний тариф, до якого приєднаються нові члени Союзу, є в середньому нижчим, ніж існуючі сьогодні нацюнальні митні рівні
Разом з тим, у ряді випадікв матиме місце збільшення рівня тарифного захисту. Особливо це стосуеться країн Балти, з якими Україна маї угоди про вільну торгівлю, що втрачають чинність після приєднання цих країн до ЄС. Отже, матиме місце погіршення торговельного режиму у відносинах з цими країнами внаслідок переходу від вільної торпвлі до режиму найбільшого сприяння, згідно з Угодою про партнерство та співробітництво між Україною і ЄС, до якої мають приеднатися країни-кандидати. За експертними оцінками, скорочення українського експорту до країн регіону може коливатися в межах 15—20 %. Однак, оскільки з угод про вільну торпвлю з Латвіею та Естоніею вилучені сільськогосподарські продукти та продовольство, то вплив розширення на цей ринок для українських постачальників в короткостроковій перспективі буде обмеженим, а в довгострокові перспективі — визначатиметься в контексті Спільної сільськогосподарської політики ЄС, що має тенденцію до лібералізації.
Митні процедури в торгівлі між Україною і новими членами ЄС регулюватимуться Митним Кодексом ЄС, що набув чинності 1 січня 1994 р. Але в ході підготовки до вступу країни-кандидати вже значною мірою перейшли на митні процедури ЄС, тому можна вважати, що українські експортери вже адаптовані до нових правил митного оформления.
Приведения національних зовнішньоторговельних режимів у відповідність до спільної торговельної політики ЄС вимагатиме і приеднання до Генеральної системи преференцій євросоюзу, що означатиме появу нових можливостей виходу України на ринки нових країн-членів. Разом з тим, останніми роками українсью експортери використовували пільги за зазначеною системою лише на 50 % (оскіьки основні експортт товари України піпадають під вилучення з цієї системи, або обсяги пільг не виправдовують витрат на їх отримання). Це означае, що ситуация для українських експортерів потенційно може ускладатися — через користування країнами, що розвиваються, більшими можливостями в рамках згаданої Генеральної системи преференций ЄС.     Водночас можна очікувати поліпшення доступу на ринок ЄС унаслідок імплементації  Європейським Союзом відповідних зобов'язань, що випливають із домовленостей Уругвайського раунду багатостороніх торговельних переговорів у рамках ГАТТ і наступних домовленостей у рамках СОТ.
Стратегія створення единого внутршнього ринку ЄС доповнюється його стратегіею доступу на зовнішні ринки, реалізація якої розпочалася в 1996 р. Одним із завдань цієї стратегії є поліпення середовища, в якому діють европейсьік компанії. Очевидно, що розширення ЄС супроводжуватиметься його активізацією у напрямі просування своїх виробників на ринки третіх країн у цілому та України зокрема. А це означатиме посилення тиску в плані відкриття українського ринку.
З моменту розширення ЄС зобов'язання України, що випливають з Угоди про партнерство та співробітництво, будуть торкатися й нових країн-кандидатів. Йдеться, зокрема, про: питания торпвлі товарами та положения, що впливають на підприємницьку діяльність та інвестиції; умови праці; умови, що впливають на створення та діяльність компанії; транскордонні послуги між Співтовариством і Україною; поточиі платежі та капітал; конкуренцию; захист інтелектуальної власності та спвробітництво в галузі законодавства. А отже — виникне необхідність у переведенні регулювання всієї системи взаємовідносин з новими членами ЄС на засади, визначені рамками співробітництва України з ЄС.
Дуже чутливою сферою у цьому аспекті залишатиметься стандартизація. Очевидно, що, за інших рівних умов, перспективи проникнення України на ринки ЄС (включаючи нових членов Союзу) переважно визначатимуться технічним рівнем і яюстю и товарів. У цьому контексті запровадження новими країнами-членами европейських норм і процедур технічного, санітарного, фітосанітарного, ветеринарного, екологічного характеру, а також правил захисту прав споживачів може істотно обмежити можливості українського експорту, враховуючи відставання за технологічним рівнем і рівнем якості в ряді галузей економіки, що характеризуються найбільшим динамізмом міжнародної торпвлі. Невідповідність у цілому ряді секторів українських стандартов і норм европейським стандартам, невизнання українських сертифікаційних процедур у ЄС було суттевим бар'єром на шляху співробітництва з Євросоюзом, а з його розширенням може перетвориться на масштабну проблему. Водночас слід зауважити, що в 2001 р. в Україні почали створюватися законодавчі передумови для вирішення цього питання: прийняті закони України «Про стандартизацію», «Про підтвердження відповідності», «Про акредитацио органів з оцінки відповідності», що містять положения, узгоджені з нормами ГАТТ/СОТ.
Розширення ЄС буде чинником суперечливого впливу на українську транспортну галузь. Очевидно, що зміна вимог до технічного стану транспортних засобів у країнах-кандидатах потенційно може призвести до скорочення присутності на ринку ЄС вітчизняних перевізників, транспортні засоби яких не відповідають стандартам і технічним нормам Євросоюзу.     Тому актуальною для України є активізація зусиль для запровадження відповідних стандартів ЄС, досягнення домовленостей про взаємне визнання відповщних технічних вимог і норм. Однак, з іншого боку, розширення ЄС на Схід зробить більш реальним і залучення України до реалізації спільних европейських проектів розвитку транспортної інфраструктури. Оскільки нові члени ЄС повинні будуть взяти на себе зобов'язання щодо чинних у Союзі соціальних стандарт і норм захисту довілля, то Україна може навіть посилити свої конкурентні переваги в секторах, особливо чутливих до конкуренцй за ціновими параметрами товарів, адже в нових членах Євросоюзу зросте вартість виробництва. Це створить, за інших рівних умов, стимули до перенесения певних, більш простих, виробництв на територію України. Але навряд чи такий розвиток можна віднести до сприятливих з точки зору довгострокової стратегії  України, хоча він і призвів би до можливого розширення торпвлі з ЄС.     Необхідною передумовою лібералізаці торгівлі та збільшення і масштабів між Україною та ЄС є членство України в СОТ. Лише за рахунок скасування кількісних обмежень та зменшення тарифів експорт продукції чорної металургії до країн ЄС можливо збільшити на 150—180 млн дол. США, текстильної та швейної продукції — на 30 млн дол. США.
Унаслідок інтеграції країн Центральної  Європи та Балтії до ЄС та ізоляції України за умови її неприєднання до СОТ вартісні показники зменшення українського експорту товарів складуть принаймиі 700—900 млн дол. США. За умови якнайшвидшого вступу України до СОТ відкриються можливості для укладення угод про вільну торгівлю з країнами Центральної  та Східної Европи, в тому числі з тими, що є асоціованими членами ЕС, а також продовження їх дїї в разі набуття асоційованими членами повноправного членства в ЄС. Важливим є також отримання можливості апеляцій до ЄС для отримання відповіних компенсацій в разі припинення дії угод про вільну торгівлю з колишніми асоційованими членами,  що є нормальною практикою,  передбаченою правилами СОТ. Доречно зазначити, що внаслідок вступу країн Балтії до ЄС і скасування при цьому режиму вільної торпвлі з Україною, можливе зменшення обсягів експорту українських товарів складатиме в1д 16 до 30 млн дол. США.
У зв'язку з розширенням ЄС для України гостро актуалізується питания про надання Україні статусу країни з ринковою економікою у повному обсязі (а не лише в рамках антидемптгових розслідувань) відповідно до
рішення Ради ЄС, прийнятого в жовтні 2000 року.
З метою мінімізації негативних наслідків у торговельно-економічній сфері, пов'язаних з розширенням (ЕС,Україна розраховує на:
розвиток системи зовнішньоекономічних відносин між Україною та ЄС шляхом укладення Угоди про зону вільної торгівлі  на тимчасово асиметричній основі,  що призведе, зокрема, до полегшення доступу українських експортерів на ринки країн ЄС при збереженні тимчасових обмежень імпорту окремих товарів і послуг в Україну відповідно до положень про захисні заходи ГАТТ/СОТ;
запровадження у документах, що обумовлюють вступ в ЄС країн Балтії, тимчасових вилучень з єдиного митногорежиму ЄС відносно України за умови використання такого преференційного режиму імпорту виключно в межах
митної території (з гарантіями проти експорту в інші країни — члени ЄС);
збереження рівня традиційних товарних потоків між Україною та ЄС для розширення ЄС шляхом його збільшення квот на «чутливі» товари українського експорту до країн — кандидатів на вступ до ЄС;
поширення в повному обсязі на Україну сисгеми преференції, яка діє в рамках ЄС, з отриманням обсягу пільг, аналогічних тим, які були надані країнам, що розвиваються, згідно з Ломейськими угодами;
реалізацію домовленостей, досягнутих між Україною та ЄС щодо продовження та надання додаткової техн:чної допомоги з боку ЄС в рамках Програми ТАС1С з питань гармонізації українського технічного законодавства з европейським;
проведення переговорів щодо взаємного визнання результатів сертифікаційних процедур ЄС та України, принаймі в окремих пріоритетних галузях.

Офіційний експорт капіталу з України в ЄС становить менше 3 млн дол. США (3 % його загального обсягу), що практично унеможливлює закріплення українських компаній на європеиському ринку.
Взаємне інвестування між Україною і країнами-кандидатами є незначним, оскільки всі  вони, насамперед, виступають реципієнтами іноземних інвестицій з розвинених країн. Лише Кіпр досить активно інвестує Україну, використовуючи при цьому механїзми офшорних зон.
Можна очікувати, що перерозподіл видів діяльності внаслідок розширення ЄС сприятиме створенню нових інвестиційних можливостей на його східному кордоні, оскільки виробничі витрати в нових країнах-членах будуть вочевидь зростати. Україна могла би стати субпідрядником багатьох європейських компаній, а при збільшені обсягів прямих інвестицій безпосереднім виробником конкурентоспроможних товарів.
Однак більш вірогідним є посилення тенденції до збільшення прямого інвесгування західноєвропейськими фірмами нових країн — членів ЄС. Надія на те, що у процесі розширення ЄС з'являться нові крупні країни — інвестори української економки може розглядатися, на наш погляд, лише як перспективна.
Україна і країни — кандидати в ЄС були і тривалий час залишається конкурентами на європеиському ринку капіталів. Стосовно прямих іноземних інвестицій Україна цю конкуренцію безнадійно програє. Показовою є і практика співробітництва, наприклад, з європейським банком реконструкцій і розвитку:
Україна,  залишаючись за  економічним  потенціалом,  розміром  і  населенням другою  найбільшою  країною операцій ЕБРР, за фактичним фінансуванням з боку Банку посідає лише п'яте місце. Набуття членства в ЄС низкою країн ЦСЄ, безперечно, посилить їх конкурентоспроможність у змаганні з залучення коштів міжнародних фінансових інституцій.
Однак це аж ніяк не гарантує загального поліпшення умов співробітництва у фінансово-інвестиційній сфері, оскільки відкриття західноєвропейських ринків уже не пов'язується з державним фінансуванням «нових» країн європи.
Практичною формою державної підтримки України були б урядові ршення про розширення кредитних ліній для підтримки українського експорту до країн ЄС, збільшення обсяів гаранта для компаній ЄС, яю ведуть операції в Україні.
За умов урядової підтримки з боку країн — членів ЄС можна добитися швидкого розвитку співробітництва в металургії, будівництві, машинобудуванні, нафтопереробці, агропромисловому комплексі. З боку європейських компаній  існує інтерес до cпівпраці на ОСНОВІ окремих досягнень української сторони (космічна техніка, військово-транспортний літак АН-70, суднобудівництво), але до реальних проектів справа не доходить, оскільки
таік компанії орієнтовані урядами майже виключно на ЄС. Вкрай необхідні бі льш висою контакти представників текстильних індустрій України та ЄС.
Вступ до ЄС країн-кандидатів, з якими Україна здійснює співробітництво в галузі озброєнь, може призвести до певних витрат. Слід очікувати суттєвого зменшення обсягів торпвлі товарами i послугами військово-технічного призначення внаслідок розповсюдження на НОВІ країни-члени політичних преференцій, їх переорентацій на
iмпорт відповідної продукції з ринку ЄС. В українських експортерів виникнуть додаткові технічні, екологічні, сертифікаційні, візові та інші бар'єри.
Слід зазначити, що між Україною та ЄС у сфері військово-технічного співробітництва досі не укладено жодної угоди. Стосунки у галузі озброень Україна здійснюе лише з трьома країнами — членами ЄС на підставі двостороніх угод (Франція, Шмеччина, Греція).
З метою мінімізації негативних наслідків розширення ЄС Україна розраховує на започаткування переговорів між Україною та ЄС про співробітництво у військово-технічній сфері, зокрема у галузі озброєнь, в xoді яких мають бути визначені цілі, сфери та обсяги, правові засади та механізми здійснення такого співробітництва, маючи на
меті надання Україні режиму найбільшого сприяння у торпвлі товарами військового та подвійного призначення, окремими зразками військової техніки та озброення i здймснення комплексу послуг щодо його подальшої модернізації та ремонту.
Kpiм того, перспективними напрямками військового співробітництва між Україною та ЄС мають залишатися:
- залучення України до миротворчих операцій та  ввйськових навчань, які  проводитимуться  під егідою ЄС;
- співробітництво у галузі авіаперевезень, зокрема, шляхом надання Україною послуг військово-транспортної aвіації;
- співробітництво у ракетно-космічній галузі;
- участь у спільних розробках високотехнологічної військової продукції.
Розширення ЄС буде супроводжуватися впровадженням візового режиму сусідними країнами-кандидатами, зміцненням прикордонного контролю, посиленням боротьби з нелегальною міграцією, що суттєво вплине на потоки.   Це  безпосередньо торкається  інтересів  мільйонів  громадян  України,  країни-кандидати  мільйони українців.
Серйозною проблемою України є трудова міграція населения за кордон. Нижння соціально-економічна ситуація в Україні не дає підстав у короткостроковм перспективі прогнозувати кардинальн зміни на внутркиньому ринку прці та скорочення чисельносі громадян, які з економічних причин працюють, або шукають роботу за кордоном. Лише в европейських країнах працюють СОТНІ тисяч зареєстрованих трудових мірантів з України.     Отже, особливї уваги заслуговуе проблема регулювання трудової  міграції i забезпечення соціального захисту громадян України, оскільки запровадження в країнах-кандидатах европейського порядку регулювания цієї сфери неодмінно призведе до обмеження можливостей працевлаштування громадян України. Україна вже уклала угоди i3 зазначених питань з низкою країн (Латвія, Польща, Словаччина, Чехія), а з окремими кражами-кандидатами ведуться відповідні переговори. Очевидно, що розширення ЄС ставить на порядок  денний питания про досягнення домовленостей з ЄС про збереження в тій чи іншій формі цих угод.
Левову частку потоку трудових pecypciв України на Захвд складае нелегальна трудова міграція, котра е зараз фактором напруги в сгосунках України з кражами ЄС та країнами-кандидатами.
За інформацією міністерства закордонних справ України, в 2000р. число нелегальних українських імігрантів у країнах-кандидатах значно перевищувало число легальних. Так, у Чехії 17,5 тис. громадян України мали офіціний дозвіл на працю, а нелегально працювали до 100 тис; близько 50 тис. нелегалів працювали у Словаччині; 10 тис. — в Угорщині; 60—100 тис, за різними оцінками, — у Польщі.
Проблема нелегальної ітрудовоїі міграції з України має i несприятливий психолопчний вимір. Демпінг на ринках праці европейських країн не сприяє покращенню ставлення до українських громадян у цих країнах, відчутними стають протесги місцевих профспілок.
Посилення боротьби з нелегальною міграцією в країнах ЄС зумовить повернення працівників-нелегалів до України, що посилить навантаження на внутршнній ринок прці.
Винятково заборонні заходи з боку країн ЄС та країн-кандидата не вирішать проблему викорження нелегального працевлаштування українських громадян на їх територіях.
Більше того, іденсифкація трудової міграції «cxд—захід» після розширення Євросоюзу (імміграція робочої сили із Полыці, Угорщини, Чехії в західноевропейські країни оцінюеться експертами майже у 150 000 чол.) акумулюватиме ці процеси стосовно нових країн-членів.
Для подолання нелегальної трудової міграції необхідні як зусилля України (безумовно, вони мають бути переважаючими), так i взаемодія ЄС i країн-кандидатів з Україною у комплексному виршенні проблеми: від допомоги у створені робочих місць в Україні до легалізації трудових міграційних потоків шляхом збільшення відповіжних квот. У середньостроковій перспективі необхідне укладення угод України з ЄС щодо трудової міграції i соціального захисту українських працівників за кордоном.
Територія України, з огляду на її географічне розташування та недосконалість охорони східних кордонів, є одним i3 основних транзитних шляхів нелегальної міграції з крїн СНД,
Південно-Східної Азії, Близького i Середнього Сходу до Європи. Протягом 1991—2000 pp. лише Прикордонними військами України були затримані понад 81 тис. нелегальних мігрантів.
З метою протиди поширенню нелегальної міграції Україна прийняла низку документа. Зокрема, в січні 2001 р. Указом Президента України затверджена Програма боротьби з незаконною міграцією на 2001—2004 pp., в липні 2001 р. набув чинності Закон України «Про іміграцію». Останнім часом, завдяки заходам 3i зміцнення східних кордонів України, спільним акціям з російською стороною («Рубеж-2001»), вдалося посилити боротьбу з нелегальною міграцією. Протягом 2000—2001 p.p. на  Північно-східному кордоні України прикордонники виставили близько 100 додаткових підрозділів.
Водночас протидію нелегальній міграції в Україні не можна вважати ефективною.
Посилення боротьби з нелегалами в cусідніx країнах-кандидатах, встановлення на кордонах розширеного ЄС антиміграцмних 6ap'єpiв у вигляді жорсткого прикордонного та візного режимів може значною мipoю перекласти тягар цієї транснаціональної проблеми на Україну, що, в свою чергу, призведе до ускладнення внутрішньої ситуації в Україні. Реальною е небезпека перетворення України з транзитної держави на шляху нелегальних мігрантів на Захщ на країну-накопичувач нелегалів. За даними Національного центрального бюро 1нтерполу в Українв число мігрантів, як легальних, так i нелегальних, уже наближаеться до мільйона oci6. Посилиться небезпека (особливо в контексл тераств у США) «iмпорту» тероризму та наркобізнесу, зокрема з peгіонів, охоплених військовими конфл1ктами. Пщвищиться навантаження на український ринок npaui, попршиться соц1ально-економ1чна ситуац!я, зб1льшиться відплив коштів у тіньову економіку. Погіршиться криміногенна ситуація в край. Лише в першіц половині 2000 р. проти 2500 нелегалів були висунули звинувачення у вчиненні правопорушень i злочинів.
Протидія нелегальна міграці1 в країни ЄС потребує не встановлення 6ap'єpiв на західному кордоні України, а впорядкування власне вcix кордонів на схід вщ Європи та передусім східних i північних кордонів України, через які, як зазначалося вище, потрапляе до України основний транзитний потік нелегалів. Необхідним е поглиблення ствпраці ЄС та України, вироблення ними сптьних механізмів, інструментів, інститутів такої співпраці. Необхщним е також розширення технічної та іншої допомоги Україні для посилення матеріально-технічного забезпечення її східних i північних кордонів, фінансування депортами нелегальних мігрантів. Слід прискорити затвердження та реал1зацто широкомасштабного Спільного плану дій України та ЄС у галузі юстицїї i внутрішніх справ, а також активізувати опвробггництво в рамках программ TACIS.
Впровадження Bi3 сусідніми країнами — кандидатами на вступ до ЄС може призвести (i в окремих випадках уже призводить) до скорочення масштабів обміну України з цими державами, зокрема у сферах туризму та бізнес-контактів.

Зазначимо, що скорочення вдвічі поїздок українських громадян до Словаччини, також зменшення виїздного потоку i3 Словаччини до України (з 1104 тис. чол. у 1999 р. до 70,6 тис. чол. у 2000 р.) є наслщком введения взаемних візових режимів. Польща й Угорщина поки що утримуються від запровадження віз. Однак, протягом найближчих років в1зовий режим буде впроваджено. Це може створити досить серйозну проблему, осюльки масштаби поїздок громадян України до цих прикордонних держав е значними: в 2000 р. Польщу відвідали понад 4,4 млн українських громадян. Taкe припущення підтверджують i результати соціологічного опитування УЦЕПД. Запровадження Bi3 країнами — кандидатами на вступ до ЄС змусить 14,1 % українських громадян утриматися від поїздки до цих країн.
В ситуацій з Україною впровадження віз (нормальної міжнародної практики) поеднуеться з негативними факторами внутрнинього характеру: низьким рівнем життя громадян, що змушуе їх зокрема до демтнгу на ринку праці, участм в кримжальному бізнеci тощо; до того ж недостатньою правовою культурою, загальною неготовністю великого числа громадян до належної поведінки за кордоном, поваги та дотримання норм i правил, прийнятих у європейських країнах. Ці обставини, не в останню чергу, зумовлюють прагнення країн ЄС i країн-кандидатів відгородитися від України бар'єром Bi3 i жорстких процедур прикордонного контролю. Необхідною передумовою міграції негативного впливу впровадження в1зового режиму та посилення правил контролю стосовно українських громадян е, перш за все, покращення внутршньої соціально-економічної ситуації в Україї, що, однак, не виключае необхщності здійснення комплексу адаптаційних заходів до впровадження візового режиму стосовно України: розширення мережі консульських установ, спрощення процедур оформления документе, встановлення оптимальної вартості віз тощо.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить