Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Потенціал і проблеми транснаціоналізації

Потенціал і проблеми транснаціоналізації
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Потенціал і проблеми транснаціоналізації

У   міжнародному   контексті   мкроінтеграція   української   економіки   пов'язана,   насамперед,   із   процесами трансна ціоналізації.
Аналіз показуе, що присутність і активна діяльність світових транснацюнальних корпораціям є очевидною в у сферах і, практично, на всіх сегментах українського ринку, що відображає  їх  експансіоніську глобально орієнтова мотивацію.
Превалюючими мотивами приходу світових ТНК на український ринок є завоювання нового, досить великого ринку збуту продукції та послуг в умовах загострення конкуренту на традиційних для них ринках. Відкритість українського
ринку,   його технологічна  та   споживча   невибагливість дає  можливість  реалізувати   практично увесь  спектері промислової продукцї, навівть на стадії занепаду її життєвого циклу на ринках більш розвинених країн.
Важливими   були   і   залишаються   мотиви   ТНК  у   використанні   дешевих   факторів   виробництва, особливо експортоорієнтованих природно-сировинних галузях. Певне значения мае політика диверсифікації у діяльності нових ринках СНД, еколопчні та інші мотиви.
Почасти принципово важливого значения набувають фактори, пов'язані з використанням переваг співробітництва ТНК   із місцевими    партнерами:    
-    статус    «національного    виробника»    (яскравий    приклад   —   українського автомобілебудування);
-    налагодженість технологічних і управлінських зв'язків;
-    входження у монополізовані галузі сфери діяльності тощо.
Крім традицтних факторів транснаціоналізацій,  цілком  очевидно,  що  на  сьогодні  і у  найближчій  перспективі ключовим фактором у залученні крупного транснаціонального капіталу в економіку України є його участь
приватизації, насамперед, стратепчних об'ектів. Статистично і аналітично підтверджена  пряма залежність на реалізацію приватизаційних програм і обсягами іноземного інвестування (близько 50 % іноземних інвестицій забезпечили саме іноземні інвестори завдяки участі у приватизації українських підприємств). А,наприклад, лідирують позиції  Південної Кореї у загальних обсягах іноземних інвестицій в Україну вочевидь були зумовлені створенням «АвтоЗАЗ-ДЕУ».
Взагалі, значний іноземний капітал приходить в українську економіку завдяки реалізації інвестиційних проектів зарубіжних ТНК.

Як справедливо зазначають експерти, роайські інвестици в українську економіку мають на меті:
по-перше, відновити технологічні зв'язки в металургії і  нафтогазовому комплексі;
по-друге, отримати контроль над підприємствами продукція яких є для російських компаній критично важливою через відсутність аналогів у Росії.
На сьогодні ми бачимо яскраві приклади реалізації вертикально-інтегрованих транснаціональних стратегій  російських корпорацій, які освоїли ефективні схеми сучасних операцій із злиттів і поглинань, формування стратегічних альянсів тощо.
Дещо інші,  але транснаціональні за сутністю інтереси реалізують на українському ринку корпорацій США, Євросоюзу інших країн: саме приватизація дає їм змогу вийти і закртитись на нових зарубіжних ринках, зокрема українського.
При  цьому,  як правило,  використовується  фактор «вторинності» окремих сегментів  ринку України  стосовно аналогічних сегментів російського ринку.
З іншого боку, об'екти, що пропонуються для приватизацпії за участю іноземних інвесторів, для останніх почастей виглядають мало привабливими. Наприклад, «Укртелеком» тривалий час не може знайти свого стратегічного івестора, залишаючись фактично монополістом на національному ринку телекомунікаційних послуг. Можна навести й інші приклади.
Як показують цілеспрямовані дослідження, інвестицшної привабливості украшського підприємнийтва можна досягти за рахунок таких чинників: забезпечення поінформованості іноземних ТНК про ппідприемство, його продукцю
інвестиційні можливості розвитку; досягнення та дотримання високих стандартів якості продукціії з надійними каналами і реалізації на внутішньому  та зарубіжних ринках; транспорентність форм і методів ведення бізнесу мотивація   до   чесного   партнерства;   кваліфікація   персоналу,   вміння   менеджменту   вести   бізнес   в   умовах висококонкурентних ринків.  Ці та інші фактори підвищують мотивацію зарубіжних ТНК, осюльки сприяють майбутній мкромотивації двох структур, їх ефективній діяльності на українському  і зарубіжних ринках.
У   перспективі   слід  очікувати   суттевого   розширення   масштабів  транснаціональної   взаємовигоди,   мотивація   яка визначатиметься, насамперед, логікою розвитку великого бізнесу. З одного боку, це обумовлено неспроможністю вітчизняних промислових  структур  інвестувати  довгострокові програми, а місцеві банки виконують, переважно, російського портфельного інвестора. Інші фінансові  інститути (інвестиційні фонди та компаіїм) перебувають у початковій  стадії розвитку. З іншого боку — зарубіжні ТНК дійсно здатні  сприяти  модернізації  капіталоємних виробництв покращенню загального рівня корпоративного управліня, надати певні антикризовий гарант крім того, через усталені транснацюнальні канали українські партнери можуть закртитись на традицшних та вийти на нові ринки збуту.
Одночасно, з огляду на експанаю зарубіжних ТНК на український ринок українсьій стороні треба мати на увазі очевидні позитивні, та можливі негативні її наслідки. Слід, зокрема, враховувати те, що металургія, енергетика, повпряний  транспорт,  суднобудування,  телекомункацій у  бльшості  країн  є  закритими  або  обмеженими  де
стратепчних іноземних інвесторів, осюльки ці галузі реально чи потенційно становлять основу національної оборони безпеки. В України, як відомо, саме ці галузі формують наявні порівняльні їй конкуренты переваги на міжнароднних ринках. Важливе, а часом і принципове значения мають також екологічні та соціокультуры аспекти діяльності ТНК.
Разом з тим, як переконливо показує світогосподарський досвід, ефективний економічний розвиток країн залежить не тільки (а, може,  не стільки) від масштабів та динамки іноземних інвестицій, в тому числі,і з боку ТНК, скільки і інвестиційної активності національних фірм (корпорації) за кордоном — в асоційовані, дочірні  компанії та фірми
різного профілю.
Саме так у свій час формувались американські, європейські, японські та інші ТНК, котрі на сьогодні не тільки обумовлюють   кількісні і  якісні   тенденції   світогосподарського   розвитку,   а   й   формують   умови   усталень конкурентоспроможності країн базування.
І якщо у розвинених країнах нині  переважають тенденції до глобальної  консолідації  капіталу (превалюваня транснаціональних злиттів і поглинань над створенням нових ТНК), то формування власних ТНК в інших країнах достатньо масштабним і динамічним процесом. Доречно зазначити, що ТНК створюють не тільки у країнах, і розвиваються, а й у країнах з перехідною економкою.
Цікавим і показовим є досвід  Китаю у створенні транснаціональних корпорацій.
Найбільшою ТНК Китаю на сьогодні можна вважати Китайську нафтохімічну корпорацію (КНХК), що була заснована 1998 році на базі Генеральної нафтохімічної компанії Китаю, яка має десятки дочірних компаній  та посідає 62-е місце серед 500 найбшьших корпорацій світу; першу автомобільну корпорацію (ПАК), яка е конкурентоспроможною
усьому свті корпорацю «Хайер» — відомого виробника побутової технки, яка мае 124 дочірні компанії в Китаї та дочірніх компаній за його кордоном; корпорація «Legend», виробника комп'ютерної технки, яка ввійшла до першої  шістки найбшьших виробниюв комп'ютерної технки в Азійсько-Тихоокеанському регіоні до першої  десятки світових
виробників персональних комп'ютерів. Слід  погодитися з тим, що створення та вдале функцюнування ТНК у Китаї важливою складовою стратегії  відповідей Китаю на виклики глобалізації.
Прикладами активної  діяльності російських ТНК є «Газпром», «ЮКОС», «Лукойл», Тюменська нафтова компанія«Газпром», наприклад, планує в першому десятілтті XXI ст. реалізацію глобальних проектів «Ямал — €вропа» через Білорусь і Польщу у ФРН; «Блакитний потік» через Чорне море в Туреччину; «Ямал — Скандинавія — Захід Європа» через Фінляндію і  Швецію у ФРН; «ЮКОС» активно працює над проектом модернізації хорватського трубопроводу «Адрія»; «Лукойл» у Румунії і Болгарії придбав НПЗ, а в Україні — Одеський  НПЗ і «Оріан» Тюменська нафтова компанія купила український ЛІНОС.
Таким чином, виходячи з об'ективно обумовленої логіки формування глобальних економічних структур, необхідно звернути увагу на співвідношення іноземного і зарубіжного інвестування в Україні. Статистика підтверджує, іх протягом  усіх років незалежного економічного розвитку переважає вкладення інвестицій в українську економку, а навпаки. Так, прямих  інвестицій з України в економіки інших держав станом на 01.01.03 вкладено більше ніж в 1 шдприємств на суму лише 143,9 млн дол. США. Незначними є і портфельні інвестиції за кордон

Отже, можна стверджувати, що на сьогодшні інвестиції України за кордон є не тільки абсолютно незначними, але  вкрай непродуктивними з огляду на їх галузеву та видову структури.
По-перше, бачимо, що поряд з Росією, реципієнтами українських інвестиції за рубіж є Панама, В'етнам та з 2001 р.Іспанія.
По-друге, галузева структура українських інвестицій за кордон в основному формується за рахунок: транспортного зв'язку та операцій з нерухомістю. Як не парадоксально, але лідерами в івестуванні за рубіж є Харківська, Одеська
Віницька обласі Украіни та м. Севастополь місто Київ — ключовий за багатьма параметрами реципієнт іноземних інвестицій сукупно інвестував за кордон лише 8,1 млн дол. США.
Водночас ми вважаемо, що український бізнес має очевидний потенціал активізації  нормативно урегульованя продуктивної інвестиційної діяльності в зарубіжних країнах.
Згідно з чинним законодавством інвестиційна діяльність за кордоном регулюється законодавством приймаючи крїни, спеціальним законодавством та відповідними договорами України. Інвестування за кордон здійснюється майном чи валютними ціностями. Цілями інвестування майнових ціностей за межі України, як правило, є:
1.    внесения в статутні фонди підприємств, створюваних за кордоном;
2.    закріплення за філіями, представництвами та іншими відокремленими підрозділами виконання покладених на них завдань.
До заборонених для інвестування за кордон майнових ціностей належать: сировина; комплектуючі вироби; запасні частини; товари народного споживання; високоліквідні товари, відносно експорту яких передбачене ліцензування, квотування   або   спец
ціальний   режим.   Будь-які   майнові    цінності,   що   інвестуються,   оцнюються   в   іноземно конвертованій валюті за цінами міжнародних ринків.
Важливою проблемою, яку вирішують резиденти, є попереднє отримання ідивідуальної ліцензії в Міністер економіки та з питань європейської інтеграції  України та Національному банку України.
Ряд операцій, які здаються інвестиціями, насправді до них не належать. Так, не є інвестиціями: операції резидентів перерахунку коштів на утримання власних представництв (філій) за кордоном згідно з їх кошторисом витрат (винятком   придбання   за   кордоном   нерухомого   майна);   оплата   членських   (вступних)   внесків   в  іноземних (міжнародних)   організаціях   та   установах,   включаючи   оплату   участі   в   міжнародних   системах   транспорті телекомунікацій  і зв'язку  тощо; оплата страхових і медичних послуг; відкриття рахунків в іноземних банках. Поряд здійснення згаданих операцій визначається іншими спецфальними нормативними документами. До інвестиційної діяльності не належать також створення й функціонування дипломатичних, консульских, торговельних та інших офісних представництв за кордоном, які користуються імунітетом і дипломатичними привілеями.
Зрозуміло, що нормативно-законодавче регулювання інвестиційної діяльності українських юридичних та фізичних осіб потребує постійного удосконалення, насамперед, з точки зору його надійності і транспорентності. Однак розвитку масштабної зарубіжної інвестиційної діяльності мають сприяти процеси транснацюналізації з урахування рівня ефективної спеціалізації та кооперації в науково-технічних і виробничих сферах різних галузей української економіки. Україна лише через власні транснаціональні структури — ресурсно-технологічні (паливно-енергетичні, металорудні,  агропромислові),  техніко-технолопчні  (літакобудування,  аерокосмічна  техніка,  суднобудування)
транспортно-інфраструктурні може ефективно інтегруватися у міжнародні товарні і особливо фіансово – інвестиційні ринки.
При цьому українським транснацїональним структурам бажано орієнтувати на корпоративні схеми замкненого циклу. Це можливо у енергетичній галузі, перш за все нафтодобувній та нафтопереробній. Відомим у цьому платні приклад розвитку «Укрнафти», яка відкрила представництво в Республіці Ємен, співробітничає з країнами СНД, Іраном, Лівією, Саудівською Аравією, Польщею та іншими країнами світу. Зареестровані й функцюнують 4 спільні з В «Укрнафта» підприємства: українсько-американське «УкрКарпатОйл ЛТД» — ептьна розробка Битків-Бабчинського нафтового родовища в Івано-Франківській обласіті. Із 22 млн дол. швестицій, передбачених проектом, фактично вкладено 1,021 млн дол., або 4,6 %; українсько-канадське «Бориславська нафтова компан1я ЛТД» — розробляєть Стинавське родовище в Бориславському нафтопромисловому районі Львівської області. Проектом передбаче
інвестування в сумі 1 100 млн. дол., фактично профінансовано 1,256 млн (1,3%); українсько-Ірландське «Ромгаз» створене для будівництва ГПЗ в Охтирському нафтопромисловому районі Сумської області; українсько-канадський «Каштан Петролеум ЛТД» розробляє в Чернігівській області Лелякіївське родовище.
Крім того, за договорами  про спільну інвестиційну і виробничу діяльність ВАТ «Укрнафта» працюе з такими компаніями: «Моментум Ентерпрайзіс» (Канада), предмет договору — розробка в Полтавсьюй облаеті Рудівського Червоноградського родовища,сума інвестицій — 80 млн дол. «Карлтон Трейдінг Україна» — розробка родовищ.Чернігівській області, сума інвестицій — 30 млн. дол. «Аетерал Вектор ресорсіз Інк.» (Канада) — розробляє Бугруватівського родовища в Сумськойй області, сума інвестицій — 110 млн дол.
Транснацюнальним   можна   вважати   розвиток   корпорації   «Індустріальний   Союз   Донбасу»,   «Систем   Капітал Менеджмент», «Криворіжсталь», «Харківський авіаційний завод», ВАТ «Турбоатом» тощо.
Реальними   є   і   передумови   формування,   насамперед,   українсько-роайських   транснацюнальних   промислових фінансових груп (ПФГ), хоча зрозумто, що іх створення і особливо функцюнування багато в чому залежатиме і узгодження принципових положень законодавчого регулювання таких ПФГ на нацюнальному ф міжнародно
(двостороньому) рівнях.
Слід зазначити, що у Росії процес створення фіансово-промислових груп був і є елементом довгострокової державної політики, що проводиться нацюнальною фінансово-промисловою елітою. Так було розроблено і введено діо кілька послідовних нормативно-правових актів: указ уряду «Про заходи з реалізації промислової політики і приватизації державних підприємств» (1992 р.); указ уряду «Про створення фіансово-промислових груп в Росіїській Федерації» (1993 р.); постанова уряду «Про затвердження положения про порядок ведення реєстру ФПГ» (1994 р постанова уряду «Про програму сприяння формуванню ФПГ» (1995р.). Із введенням в дію закону Російської Федерації «Про фінансово-промислові групи» було практично завершено створення системи регулювання велик фіансово-промислових альянсів, здатних стати лідерами нацюнальної економки.
В Україні результатом діяльності у цьому напрямі залишаеться положення про фінансово-промислові групи (Президента України від 27.01.95) та Закон України «Про промислово-фшансові групи» (прийнятий Верховною Радою  у листопаді 1995 р. I відхилений Президентом у грудні того ж року). Між законодавчою та виконавчою гілками влади з цього приводу є суттеві протиріччя (стосовно пільг ПФГ, місця і ролі баніківського капіталу, участі російських банків і пщприємств в Україні тощо), але в цілому формується відповідна нормативно-правова база, де визначають сутність, структура, порядок  створення і діяльності ПФГ, в тому числі транснацюнальних.
У цьому контексті важливо комплексно оцінити як сам феномен створення ПФГ у структурі економки України, та передбачати можливі наслідки їх діяльності. З одного боку, при неупередженому підході можна назвати перевги об'еднання банківських і промислових структур: можливість цільового фінансування пріоритетних сфер і галузі національної економки; сприятливі умови розробки на паритетних засадах нової техніки і технології, підвищеню конкурентоспроможності продукції; завантаження потужностей вітчизняних підприємств, збереження традиційного створення нових робочих місць; збереження традицшних ринків збуту продукції українських підприємств, можливо «транснаціонального виходу» на нові зарубіжні ринки; забезпечення промисловості і населения товарами місцевого виробництва; орієнтоване на національні виробничі пріоритети залучення іноземного банювського підприємницького капіталу.
З іншого боку — діяльність ПФГ може породити проблеми, пов'язані з: монополізмом в окремих життево важливих для України галузях, що негативно вплине на можливості місцевих споживачів; уповільненням структурного оновлення державних підприємств, які, отримавши пільги у ПФГ, можуть втратити стимули для підвищеня ефективності своєї діяльності; пільгами ПФГ, які стимулюватимуть експорт і можуть породити дефіцит у країні на чи іншу продукцю; можливістю направляти доходи ПФГ за межі України, зокрема за рахунок маніпуляції цінами проміжну продукцію; виникненням умов для відродження неефективної системи забезпечення, що діяла в умовного централізованого планування, коли ПФГ отримають функції, притаманні міністерствам.
У цьому створення українсько-російських промислово-фінансових груп слід розглядати як спробу сформуваня відносно невелику кільюсть крупних стабільних і конкурентоспроможних альянсів для каталізації диверсифікованя інвестиційних потоків у приоритетні напрями промислово-економічного зростання. У цьому плані показовими є спровоковане створення: українсько-роайської транснацюнальної корпорації «Укртатнафта» і «РУНО»; міжнародного консорціуму «Середній транспортний літак»; концерну «Сталь — Труби — Газ» (російський «Газпром» і Харцизський трубний завод); українсько-роайської алюмінієвої компанії; ТНК «Міжнародних авіамоторів» тощо.
Слід відзначити, що у світовій практиці важко знайти достовірні докази значноії активізації інвестування і різкого економічного зросгання завдяки створенню спеціального законодавства з формування крупних фіансовх промислових альянсів. Однак очевидною є усталена тенденція до об'єднання банківського капіталу і можливостей промислових пщприємств. Треба зважено взяти до уваги той факт, що, використовуючи потенціал фіансоі олігархії для подолання інвестиційної кризи у промисловості, держава так чи інакше повинна створювати умови для реалізації інціатив великого бізнесу.
Слід особливо зазначити, що зважаючи на можливий негативний вплив ПФГ на економіку, яка перебуває перехідному стані, необхідна відповідна селективна, вочевидь досить жорстка державна політика, орієнтована формування ТНК.
Актуальною для України залишаеться проблема втечі кашталу з України, котра має два аспекти: кількісний якісний. 
По-перше,  капітали,  які  вилучено із економіки  країни  впродовж останшх десяти  років,  вимірюють значними показниками (за оцінками загалом близько 20млрддол.).     По-друге, під втечею катталу з України, зазначалося раніше, слід розуміти не тільки його нелегальне вивезення, а згортання підприємницької діяльності зокрема й іноземними структурами, які вивозять за межі держави не лише отриманий прибуток, а й вилучають кошти із статутних фондів, проводять інші аналогічні операції.
Треба зазначити, що актуальною є модифікація режиму контролю за експортом капіталу і поверненням валюті виручки. Необхідно створити умови для легального вкладення капіталу за кордоном з першочерговою меттю( створення зарубіжних збутових і сервісних мереж, а не для проведения суто фіансових, почасти нелігитимних операцій.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить