Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Міжнародна мікроінтеграція

Міжнародна мікроінтеграція
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Міжнародна мікроінтеграція

Для консолідації факторів зовнішнього і внутрішнього середовища функціонування підприємств найбільш ефективним є використання ними механізму інтеграції. Він сприяє побудові закінчених технологічних ланцюгів, забезпеченню координації обсягу продаж, зниженню затрат на одиницю продукції, зростанню продуктивності праці тощо. Інтеграція, водночас, впливає на підвищення життєстійкості підприємств, отримання ними фінансової стабільності, зниження рівня невизначеності у постачанні та збуті продукції, зміцнення позицій об'єднання підприємств на ринку даного виду товарів і послуг, диверсифікацію виробництва для зниження ризиків.
На сьогодні інтеграція є актуальною стратегією розвитку більшості підприємств для підвищення ефективності виробництва та стійкості їхнього функціонування. Різноманітність економічних умов діяльності підприємств зумовлює існування різних типів інтеграції — вертикальної, горизонтальної, діагональної або змішаної. Горизонтальна інтеграція виникає у разі злиття фірм, які виробляють подібні або однорідні товари, з метою їх подальшої реалізації  через  спільну систему  розподілу  і  отримання   при   цьому додаткового  прибутку  і супроводжується виробництвом за кордоном товарів, аналогічних тим, що виробляються в країні базування. Дана стратегія передбачає встановлення коопераційних зв'язків між підприємствами, пов'язаними взаємним володінням  капіталу, застосовуваними технологіями,  видами  сировини, типом  готової продукції, а також ринками збуту, що використовуються.
Зміни в організації виробництва у результаті горизонтальної інтеграції приводять до перебудови відносин власності, трансформують індивідуальні цілі підприємства в стратегію взаємного співробітництва, перетворюють управління людьми або видами діяльності в управлінні процесом. Ця стратегія сприяє скороченню управлінських ланок з 5—12 до 3—4, що впливає на прискорення процесу отримання інформації та прийняття рішень, а також дозволяє направити всі ресурси на інтереси клієнта, швидко розібратися у постійно змінюваних запитах покупців та своєчасно реагувати на них.
Вертикальна інтеграція передбачає об'єднання фірм, котрі функціонують у різних виробничих циклах. Вона розширює масштаб і силу впливу підприємств у галузі, що створює для них певні конкурентні переваги завдяки зміцненню конкурентної позиції та/або збереженню конкурентних переваг. Розрізняють три форми вертикальної інтеграції:
-    інтеграція «донизу» — розширення фірмою свого бізнесу за рахунок, наприклад, стадії виробництва сировини (приєднання заводу — виробника сировини або напівфабрикатів до компанії, яка веде основне виробництво);
-    виробнича інтеграція «догори». У цьому разі фірма намагається розширити свій бізнес за рахунок подальших стадій виробництва і збуту. Російські приклади такого роду інтеграції пов'язані, насамперед, з намаганням нафтових компаній створити власну мережу бензоколонок, тобто довести свій бізнес до кінцевого споживача;
-    невиробнича інтеграція «догори», яка включає сферу розподілу.
Вертикальну інтеграцію поділяють на такі види:
-    «конічна» інтеграція, що передбачає ситуацію, коли підприємство створює власні виробничі потужності, виробничі підрозділи, підрозділи з реалізації для виготовлення (реалізації) власними силами певної продукції. У випадку інтеграції «назад» іде мова, наприклад, про комплектуючі, а при інтеграції «вперед» — про готову продукцію або напівфабрикати. «Конічна» інтеграція може здійснюватися шляхом купівлі або об'єднання підприємств;
-     «квазіінтеграція» означає придбання у підприємства-постачальника або реалізацію великої частини продукції фірми, в якій підприємство володіє певною частиною капіталу, наприклад, акціями. Інколи цей вид інтеграції пов'язують із створенням спільних підприємств;
-     контрактна інтеграція здійснюється шляхом укладення довгострокових договорів, які дають можливість формувати стабільні зв'язки між фірмами.
Ці види інтеграції дозволяють нівелювати негативні сторони інтеграції та концентрації через входження, насамперед, в концерни з частковою (або повною) втратою прав юридичної особи.
Проте стратегія вертикального інтегрування перешкоджає своєчасно позбавлятися неконкурентоспроможних виробництв, встановлює велику взаємозалежність між функціональними підрозділами. Вона пов'язана з великими внутрішніми затратами на підтримання виробничих потужностей по всьому вертикальному ланцюгу, на управління взаємодією між підприємствами, що інтегрують, передачу інформації догори і донизу за ієрархією, на дублювання функцій в окремих виробничих структурах, а також на контроль і координацію діяльності. Крім того, вертикальна інтеграція стає на заваді спеціалізації виробництва і вільній конкуренції, тому вона меншою мірою орієнтована на ринок і запити кінцевого споживача.
Отже, серед недоліків вертикальної інтеграції можна виділити внутрішні і зовнішні аспекти. Серед можливих негативних впливів внутрішнього характеру:
-    збільшення витрат на утримання органів, які відповідають за здійснення вертикальної інтеграції;
-    виведення деяких ділянок виробництва з-під впливу ринкових сил;
-     потрапляння «не в свою» діяльність з низькими показниками конкурентоспроможності;
-     спокуса інвестування в «слабкі сторони» вертикально інтегрованого ланцюга, що дискредитує реальну картину ефективності виробництва;
-    через гарантований збут помилкове відчуття безпеки.
Можливі зовнішні небезпеки:
-    велика взаємозалежність між частинами «вертикального ланцюга», що при негативних явищах в одних елементах призводить до «ланцюгового» банкрутства;
-    хибне уявлення про міцне становище підприємства, що не відповідає його реальній конкурентоспроможності;
-     тривале збереження застарілих виробничо-управлінських процесів через відсутність зовнішньої конкуренції;
-     обмеженість ринку, втрата комунікацій із зовнішнім середовищем (в першу чергу з іншими постачальниками та дистриб'юторами);
-    використання необґрунтованих варіантів інтеграції зі створенням надмірно великих формувань, якими неможливо ефективно управляти.
Не зважаючи на вище перелічені та інші недоліки, вертикальна інтеграція має певні переваги, їй властива централізація управління та концентрація виробничо-збутової діяльності, що суттєво впливає на прискорення всього циклу руху товарів, обороту капіталу, окупності затрат та інформаційного обміну між підприємствами. У цілому переваги вертикальної інтеграції можна також підрозділити на внутрішні та зовнішні вигоди.
Внутрішні вигоди:
-    гарантоване постачання створює умови для впливу на постачальника щодо рівня якості, ефективного використання ресурсів і мінімізації запасів;
-    зменшення витрат на пошук ресурсів, які відповідають вимогам виробництва;
-     можливості розширення масштабів виробництва, підвищення його ефективності, завантаження потужностей;
-     гарантований збут сприяє розширенню горизонтів планування;
-     стабільність «входу/виходу» надає можливість акцентувати діяльність на удосконаленні виробничого потенціалу та розвиток соціальної сфери підприємства.
Зовнішні вигоди:
-     можливість «відсікати» конкурентів від споживачів і постачальників;
-     тісна координація та взаємовплив по всьому технологічному ланцюгу «постачальник — виробник — споживач»;
-     визначеність у зовнішньому середовищі, часткове уникнення «рушійних ринкових сил»;
-     полегшення доступу до know-how, які є у партнерів по інтеграції, спільне створення нової продукції;
-    швидка реакція на попит інтегрованих споживачів;
-    створення цінових переваг у системі розподілу.
Як свідчить, світовий досвід єдиним шляхом до успіху в становленні конкурентоспроможних промислових структур є концентрація капіталу та виробничих потужностей, їх інтеграція за вертикальним технологічним принципом. Така інтеграція підвищує ефективність виробництва за рахунок зниження трансакційних витрат і зменшення непрямого оподаткування проміжних продуктів виробництва.
Висока ліквідність продукції, значні основні фонди і конкурентоспроможність виробництва є гарантією того, що іноземні інвестори розглядають вертикально інтегровану структуру (ВІС) як надійного партнера, проекти якого можна впевнено фінансувати. У свою чергу, ВІС здатні забезпечити цим інвестиціям належну віддачу. Прикладом вертикальної інтеграції може бути купівля найбільшими нафтовими компаніями різних країн нафтопереробних заводів, та будівництва таких, будівництво і купівля супертанкерів, упровадження бензоколонок у всьому світі.
До найважливіших передумов вертикальної інтеграції компаній належать такі:
- забезпечення контролю над сировиною;
- прагнення компаній до контролю над ринками збуту кінцевої продукції; - можливість  економії  на   масштабах   виробництва,  завдяки   концентрації  капіталу  і   виробництва, єдиній інфраструктурі та можливості маневрування капіталом, потужностями, потоками сировини і продукції;
- необхідність  створення   ефективно   керованої  організації  щодо   виробництва   і   збуту   готової  продукції, обумовленої природними, технологічними та економічними факторами;
- сприяння інтеграції вертикально структурованих компаній у світовий ринок і забезпечення конкурентоспроможності таких структур на ньому.
Західний досвід показує, що вертикальна і горизонтальна інтеграції дають найбільший ефект на ранніх і пізніх стадіях розвитку галузі, менший — на проміжних стадіях тієї чи іншої сфери людської діяльності.
Окремо виділяють змішані форми інтеграції (які фактично включають у себе і горизонтальну, і вертикальну інтеграції одночасно), форми укрупнення масштабів фірм — комбінування та диверсифікацію. Таким чином фірма може максимально розширити свою діяльність у межах основної і безпосередньо пов'язаної з нею сфери діяльності (комбінування) або розширити перелік найосновніших сфер своєї діяльності (диверсифікація). Умовний приклад комбінування — охоплення нафтовою компанією всіх стадій виробництва і збуту з одночасним розширенням основного бізнесу (виду діяльності).
Умовний приклад диверсифікації — охоплення нафтовою компанією інших видів діяльності, пов'язаних з виробництвом, реалізацією інших енергетичних ресурсів (газ, вугілля, гідроенергетика, уран) або перетворення її на диверсифікований енергетичний концерн за рахунок, наприклад, виробництва енергетичного обладнання. Змішана (діагональна) стратегія передбачає співіснування проектної та функціональної спеціалізації одночасно і являє собою встановлення коопераційних зв'язків з такими підприємствами, які включені до технологічного ланцюжка і є як суміжними, так і однорідними для головного підприємства.
Сучасні інтегровані процеси управління дозволяють організовувати та оптимізувати бізнес більшості транснаціональних виробництв, зокрема нафтохімічних. Очікується, що світова нафтохімічна промисловість надалі стане ще більше консолідованою: інтенсивна конкуренція змушує невеликі та середні компанії об'єднуватися. Хімічні компанії також підвищують активність у сфері інтеграційних процесів, прагнучи за посередництва мега об'єднань підвищити продуктивність і прибуток.
Серед керівників підприємств необхідність укрупнення господарських комплексів одними з перших усвідомили директори приватизованих російських нафтових компаній: створювані вертикально інтегровані нафтові компанії (ВІНК) стали провісниками змін тенденцій від розподілу до об'єднання. ВІНК дуже швидко пройшли всі етапи розвитку: від виробничо-технологічної інтеграції до фінансово-організаційної, від вирішення проблем матеріально-технічного постачання і збуту до раціоналізації системи управління компанією, розроблення концепцій стратегічного розвитку. Інтеграція допомогла вирішити не тільки виробничі завдання, але й створила передумови для забезпечення конкурентоспроможності російських ВІНК на світовому ринку.
Слід звернути увагу на те, що процес інтеграції не вичерпується створенням єдиного технологічного ланцюжка «від свердловини до бензоколонки», фінальна його стадія — повна інтеграція компаній в єдину фінансово-економічну структуру.
Нафтові   компанії  потерпають   від  значних   втрат,   запобігти  яким   можна   лише  здійснюючи   структурні перетворення. Тому процеси злиття і поглинання у нафтовій галузі економічно виправдані.
Прикладом вертикально інтегрованого нафтового холдингу може бути «Тюменська нафтова компанія», яка має власні потужності з добування, переробки нафти та збуту нафтопродуктів. Його структура подана в додатку 1. Можна виділити наступні стратегічні завдання даної корпорації:
-    зосередження зусиль на підвищенні вартості активів і використанні переваг вертикальної інтеграції;
-    консолідація акціонерного капіталу;
-     продовження міжнародного розвитку через спільні підприємства, злиття, поглинання та інші форми стратегічного партнерства;
-     створення системи управління, яка відповідає міжнародним стандартам корпоративного управління та організаційно-фінансової прозорості;
-     управління компанією на підставі заохочення ініціатив «знизу догори» із вдосконаленням системи контролю «зверху донизу»;
-     удосконалення управлінських, інформаційних технологій та технологій забезпечення безпеки діяльності.
Умови розвитку і фактори ефективності мікроінтеграції в системі взаємовідносин ТНК розглядаються в теорії інтернаціоналізації. Концепція інтернаціоналізації, запропонована і популяризована П. Баклі і М. Кесоном, а потім значно доповнена А. Ругманом (137, 203), в цілому відбиває підходи, покладені в основу щойно розглянутих горизонтальної та вертикальної інтеграції.
Докорінна відмінність між мікроінтеграцією та інтерналізацією, на думку Р. Гроса і Д. Куджави, полягає от у чому. Інтерналізація включає операції, що перебувають поза сферами вертикальної або горизонтальної інтеграції, — придбання капіталу, робочої сили, технологій. Проблему формування багатофакторного підходу щодо інвестиційного поводження ТНК вирішив англійський економіст Дж. Данінг у межах розробленої ним еклектичної теорії міжнародного виробництва.
На певному рівні розвитку мікроінтеграції виникають транснаціональні корпорації. Вони є й найбільш інтегрованими мікроструктурами. В цілому ТНК — досить складне явище, що постійно розвивається в системі світогосподарських зв'язків, вимагає пильної уваги, вивчення і міжнародного контролю. Транснаціональні корпорації все більше стають визначальним фактором для вирішення долі тієї чи іншої країни в міжнародній системі економічних зв'язків. Активна виробнича, інвестиційна, торговельна діяльність ТНК дозволяє їм виконувати функцію міжнародного регулятора виробництва та розподілу продукції. Хоча на сьогодні близько 70 тисяч фірм різних країн світу, що контролюють 800 тисяч зарубіжних філіалів, перебувають на транснаціональній стадії розвитку, до останнього часу немає загальноприйнятого визначення ТНК.
Загалом, виокремлюють три головні критерії належності тієї чи іншої корпорації до ТНК: структурний, результативності та поведінки.
За структурним критерієм ТНК — це фірма, що має власні філії у двох або більше країнах (за деякими дослідниками, зокрема, Гарвардського університету, щонайменше в шести країнах), або фірма, власники чи вищий управлінський персонал якої є громадянами різних країн (при цьому діяльність ТНК контролюється штаб-квартирою, яка розміщується в одній країні. Саме тому розрізняють американські, японські, австрійські та інші ТНК).
За критерієм результативності та чи інша фірма визначається як ТНК на основі абсолютних або відносних показників.
Міжнародний характер діяльності ТНК відповідно до методології 00Н можна проаналізувати за трьома ключовими показниками:
-    відношення зарубіжних активів ТНК до загальних активів ТНК;
-    відношення обсягів реалізації ТНК за кордоном до загальних обсягів реалізації ТНК;
-     відношення кількості зайнятих у зарубіжних підрозділах ТНК до загальної кількості зайнятих у ТНК.
Середнє арифметичне цих трьох показників називають індексом транснаціональноті, який є узагальнюючим критерієм міжнародної діяльності ТНК. Серед перших 25 ТНК світу за показником «зарубіжні активи» у 1999р. лідирував «Дженерал Електрик», яка мала найбільші закордонні активи, що перевищують 141 млрд. дол. США, з індексом транснаціональності 36,7%. Три ТНК (Hutchison, Whampoa, Petroleos de Venezuela and Cemex) з країн, що розвиваються, перебувають у числі 1000 найбільших ТНК світу. Загалом 50 найбільших ТНК з країн, що розвиваються, за своїм розміром порівнюються з найменшими ТНК зі 100 провідних компаній світу. Це, насамперед, компанії з нових індустріалізованих країн Азії та Латинської Америки, а також Південної Африки найбільших ТНК  Центральної та  Східної Європи. Основні сфери діяльності  — транспорт, бензин,  газ, фармацевтика, хімічна галузь та гірнича промисловість.
Транснаціональний етап інтернаціоналізації фірм (критерій поведінки) вдало продемонстрував X. Перлмутер за допомогою відомої моделі EPRG.

За етноцентричної орієнтації (Е) фірми її зарубіжні операції розглядаються як такі, що підпорядковані її діяльності на внутрішньому ринку. Поліцентрична орієнтація (Р) — це врахування особливостей бізнесового середовища різних країн. Регіоцентризму (К) притаманне зосередження на регіональній організації повноважень і комунікаційних потоків. Геоцентризм або глобалізм (G) — це співробітництво між штаб-квартирою і філіями для розроблення стандартів і процедур, які б відповідали і загальним, і локальним завданням фірми.

Аналіз показує, що за останні два-три роки спостерігається істотне зростання кількості зарубіжних філій ТНК порівняно зі збільшенням кількості материнських компаній.
Загалом, найавторитетнішими вважаються визначення ТНК впливовими міжнародними організаціями. Згідно з визначенням, наданим Організацією економічного співробітництва і розвитку (ОЕСР), транснаціональна корпорація — це така група компаній приватної, державної або змішаної форм власності, що знаходяться в різних країнах, в якій одна чи більше з цих компаній може значно впливати на діяльність інших, особливо в сфері обміну знаннями і ресурсами. За визначенням, схваленим ЮНКТАД (Конференція 00Н з торгівлі та розвитку), ТНК —
це підприємство, що об`єднує  юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм і видів діяльності у двох і більше країнах, провадить скоординовану політику і втілює в життя загальну стратегію через один або більше центрів прийняття рішень. Отже, під транснаціональною корпорацією розуміється група підприємств, що функціонують у різних країнах, але контролюються штаб-квартирою, яка розміщується в одній конкретній країні.
Мають місце й інші точки зору. Наприклад, А. Миронов наводить таку: інститут, який має такі складності та різнобічності як багатонаціональна корпорація, не може бути охарактеризований таким, що має чіткі, виразно окреслені наміри. Подібне підприємство являє собою коаліцію інтересів, члени якої співпрацюють у ряді випадків для досягнення спільних цілей, а в інших — конфліктують з приводу різних пріоритетів (Р. Вернон).
Як правило, середньорічний обсяг продажів ТНК становить кілька сотень мільйонів доларів, понад 500 ТНК мають річний обсяг збуту понад 1 млрд. дол., а найкрупніші — десятки мільярдів доларів США. Вони ж генерують і безпрецедентні за масштабами прибутки. Річні обсяги продажів провідних ТНК інколи порівнюють з показниками валового національного продукту окремих країн. У цілому ТНК контролюють 70—90% ринків товарів, послуг, технологій. Загальний обсяг реалізації 200 найкрупніших з них уже становить понад 30% світового валового внутрішнього продукту.
Свого теоретичного осмислення потребують процеси транснаціональних злиттів і поглинань, масштаби яких оцінюються щорічно майже у 800 млрд. дол. США (табл. 3.2). У 1990-ті роки на злиття та за участю ТНК припадає 80% загальносвітових обсягів прямих зарубіжних інвестицій.

Злиття та поглинання дають змогу ТНК:
- отримати стратегічні активи інших фірм, монополізувати ринки;
- досягти ефектів синергізму;
- збільшити свої розміри;
- диверсифікувати ризики;
- використати нові фінансові можливості;
- реалізувати особисті інтереси вищого менеджменту.
У середині 1980-х років спочатку у кількох найбільш активніших ТНК, а потім у ширшого їх кола сформувались глобальні стратегії, коли одночасно враховуються такі правила поведінки на міжнародних ринках:
- мати загальносвітове бачення ринків і конкуренції;
- добре знати своїх конкурентів у олігополістичній ринковій структурі;
- контролювати свої операції якщо не у загальносвітовому масштабі, то принаймні в «тріад» (США — ЄС — Японія);
- оперувати у високотехнологічних промислових галузях;
- координувати свою діяльність за допомогою гнучких виробництв та інформаційних технологій;
- інтегрувати свої заводи і спеціалізовані філії в єдину міжнародну мережу управління;
- інтегруватися з іншими ТНК тощо.
Трансформація середовища ведення інвестиційного бізнесу, перехід від досконалої до недосконалої і далі до глобальної конкуренції видозмінює методологію аналізу: на зміну диференційованих макро-, мікро-, функціональних підходів приходить підхід інтегративний.

У світлі цих проблем одного лише усвідомлення нових радикальних глобальних зрушень у транснаціональному бізнесі недостатньо. Необхідні поглиблені дослідження їх сутності, сучасних проявів і перспектив.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить