Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Європейські інституції

Європейські інституції
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Європейські інституції

Спільні політики, що є квінтесенцією багатонаціональної інтеграції, формуються внаслідок інтенсивних переговорів між учасниками процесу. Аби бути прийнятною для всіх сторін (держав-членів), концепція спільної політики має більшою чи меншою мірою задовольняти національні інтереси всіх сторін (або принаймні не суперечити їм), а отже, уряди всіх держав-членів мають брати участь у процесі ухвалення рішень. Водночас така участь може бути як безпосередньою, так і опосередкованою. Рішення щодо фундаментальних спільних політик, запровадження яких вимагатиме ще більше поступитися національним суверенітетом, ухвалюють уряди держав-учасниць (на міжурядових конференціях), їх фіксують у договорах, що їх підписують уряди та ратифікують парламенти. Рішення щодо похідних спільних політик, себто таких, які потрібні для втілення визначених в угоді цілей, ухвалюють спільні інституції, створені згідно з визначеними у відповідному договорі процедурами.
Основними дійовими особами європейської інтеграції є головні органи Спільноти, які в договорах звуться «інституціями» та «консультативними органами». їх ми розглянемо нижче в тому порядку, в якому вони беруть участь у процесі ухвалення рішень у Союзі: Європейська Рада, що встановлює цілі спільних політик; Європейська Комісія, яка вносить пропозиції щодо рішень, які слід ухвалити; Економічно-соціальний комітет та Комітет регіонів, котрі дають свої висновки щодо зазначених рішень; Європейський Парламент та Рада міністрів, що затверджують рішення; Суд та Рахункова палата, які контролюють законність цих рішень.
Європейська Рада
Європейська Рада складається з глав держав ЄС та президента Європейської Комісії. Її було створено в 1974 році, як головний політичний орган. Вона не є статутним органом ЄС, хоча і відіграє  основну роль у проведенні його політики.
Європейська Рада збирається принаймні двічі на рік під керуванням глави чи уряду держави-члена, що головує. На практиці за кожного головування зазвичай скликають одне неофіційне й одне офіційне засідання Європейської Ради, яка таким чином систематично збирається чотири рази на рік. На цих засіданнях главам держав чи урядів і президентові Комісії допомагають міністри закордонних справ та один член Комісії.                  
Таким чином, Європейська Рада — це найвищий орган управління та контролю у ЄС, але відповідальність за вирішення питань і проблем, що виникають щоденно, покладено на п'ять установ, кожній з яких відводиться своя власна роль. Такими установами (інституціями) є:
1)     Європейська Комісія;
2)     Рада Міністрів ЄС;
3)     Європарламент;
4)     Європейський Суд.
Європейська Комісія
Європейська Комісія складалася з 20 членів, яких обирають терміном на п'ять років за згодою урядів держав-членів і які не  можуть протягом цього періоду обіймати ніяких інших посад.
Комісія є рушійною силою в процесі розбудови Європи. Тільки Комісія має право ініціативи щодо внесення пропозицій про ухвалення таких рішень.
Право на ініціативу, що належить Комісії відіграє надзвичайно важливу роль у розвитку спільних політик, а отже, й у прогресі багатонаціональної інтеграції.
Комісія є охоронцем договорів та правового доробку Спільноти. Одним з її головних завдань є забезпечення належного застосування державами-членами положень договорів та вторинного законодавства. Для цього їй надані права наглядача, які вона застосовує за власною ініціативою чи у відповідь на запит від уряду чи скаргу від окремих осіб.
Комісія також є виконавчим органом Спільноти який відіграє адміністративну роль. Для досягнення визначених у договорах цілей (ефективного функціонування єдиного ринку, контролю за дотриманням правил конкуренції, постачання ядерного палива тощо) вони надають Комісії досить різнобічні повноваження. Вони постійно розширюються, оскільки Рада надає до них повноваження, потрібні для імплементації тієї чи іншої спільної політики. Саме Комісія імплементує рішення законодавчих органів (Ради та Парламенту) й управляє бюджетом Спільноти та, зокрема, різними фондами Спільноти, як-от: позиками ЄСВС, Європейським фондом керівництва сільським господарствам та гарантій, Європейським фондом регіонального розвитку, Європейським соціальним фондом, Європейським фондом розвитку, програмами з наукового та технічного розвитку. Ці виконавчі рішення Комісія зазвичай формулює у відповідних документах (регламентах, директивах чи рішеннях).
Нарешті, Комісія відіграє представницьку функцію. Вона забезпечує представництво Європейського Союзу в третіх країнах і багатьох міжнародних організаціях.
Економічно-соціальний комітет
Економічно-соціальний комітет (ЕСК) є офіційним органом, який дозволяє інституціям Спільноти оцінювати та враховувати в концепцію тієї чи іншої спільної політики інтереси різних економічних і соціальних груп. Його склад формується на пропозицію урядів держав-членів (Італія, Німеччина, Сполучене Королівство та Франція — по 24 члени; Іспанія та Польща — по 21; Австрія, Бельгія, Греція, Нідерланди, Португалія, Угорщина, Чехія та Швеція — по 12; Данія, Ірландія, Литва, Словаччина та Фінляндія — по 9; Естонія, Латвія та Словенія — по 7; Кіпр та Люксембург — по 6; Мальта — 5). Ухвалює його Рада після консультацій з Комісією. 317 його членів мають забезпечувати широке представництво різних економічних і соціальних категорій; вони добровільно поділені на три групи: група роботодавців (відома як «Група І»), яка складається з представників промисловості, банків і фінансових інституцій, федерацій транспортних операторів тощо; група робітників (відома як «Група II»), яка переважно складається з представників профспілкових організацій, та група різних інтересів (відома як «Група III»), куди входять представники сільського господарства, ремісництва, малого і середнього бізнесу, асоціацій споживачів та організацій, що представляють інші інтереси (як, наприклад, організації з питань сім'ї або довкілля).
Комітет регіонів
Із комітетом регіонів мають консультуватися Рада чи Комісія в питаннях, які стосуються настанов щодо працевлаштування, законодавства й соціальних справ, довкілля, освіти, професійного навчання, культури, охорони здоров'я, європейських мереж і структурних фондів. Водночас Рада й Комісія можуть консультуватися з Комітетом в усіх інших питаннях, коли це доцільно, зокрема в тих, що стосуються транскордонної співпраці. Своєю чергою, Комітет також може за власною ініціативою оприлюднювати свої висновки, коли вважає, що питання зачіпає інтереси того чи іншого регіону (стаття 265 ДЄСп).
Отже, комітет регіонів залучає регіональні й місцеві органи влади в процес ухвалення рішень та обстоює їхні інтереси щодо всіх спільних політик, які мають до них який-небудь стосунок.
Європейський Парламент
Парламент ЄС є його єдиною інституцією, яка має повну демократичну легітимність, тобто обирається шляхом прямих і загальних виборів. Кількість членів Європейського Парламенту постійно зростала через поступове розширення Спільноти/Союзу. Після розширення 2004 року кількість місць збільшено до 732, і вони розподілені так:
•      99 місць у Німеччині;
•      по 78 — в Італії, Сполученого Королівства та Франції,
•      54 — в Іспанії та Польщі;
•      27 — у Нідерландів;
•      по 24 — у Бельгії, Греції, Португалії, Угорщини й Чехії;
•       19 —у Швеції;
•       18 — в Австрії;
•      по 14 — у Данії, Словаччини та Фінляндії;
•      по 13 — в Ірландії та; Литви;
•      9-у Латвії;
•      7-у Словенії;
•      по 6 — у Кіпру, Естонії та Люксембургу;
•      5-у Мальти.
У зв'язку зі вступом Болгарії і Румунії до Спільноти у 2007 році кількість місць у Європарламенті знову буде збільшено.
Ніцький договір зміцнив роль Парламенту за кількома напрямками. Розширено сферу застосування процедури спільного ухвалювання рішень, отож Парламент може, так само, як і інші інституції, звертатися до Суду ЄС із запитом щодо відповідності до права Спільноти.
Завдяки тому, що членів Європейського Парламенту безпосередньо обирають громадяни Союзу, він (Парламент) є єдиним справжнім багатонаціональним законодавчим органом у світі та відіграє дедалі більшу роль у процесі європейської інтеграції. Справді, попри те, що згідно з вихідними договорами Парламент був суто дорадчим органом, його роль поступово зростала через поширення політичного впливу. Нині Парламент виконує чотири функції: законодавчу, політичну, наглядову та бюджетну.
Рада Міністрів ЄС
Рада Європейського Союзу, яка складається з міністрів держав-членів і зазвичай зветься Радою міністрів або просто Радою, є головним органом у структурі процесу ухвалення рішень, що функціонує в Союзі. Власноруч (у кількох питаннях) чи спільно з Європейським Парламентом (нині ця практика поширюється на дедалі більшу кількість сфер) Європейська Рада ухвалює акти вторинного законодавства, спираючись на пропозиції Комісії. На практиці важливі рішення ухвалюють або одностайно, незалежно від розміру країни, і кожна країна має змогу заблокувати інтеграційний процес, або кваліфікованою більшістю, зокрема щодо питань, що розглядаються за участі Європейського Парламенту в процесі ухвалення рішень.
Головування в Раді змінюється щопівроку за принципом абетки. Отже, власне Раду та її засідання очолює міністр закордонних справ країни, що головує в ЄС. Перевагою ротаційного принципу головування є надання можливості кожній країні якнайефективніше реалізовувати спільні політики на основі пропозицій Комісії, у такий спосіб стимулюючи конкуренцію серед держав-членів у досягненні цілей європейської інтеграції. Ефективність головування фактично визначається кількістю започаткованих у цей час спільних політик.
Важливу роль у підготуванні обговорень Ради відіграє Комітет постійних представників (COREPER — КОРЕПЕР), що відповідає за налагодження повсякденної роботи Ради й виконує функції, котрі визначила для нього сама Рада (ст. 207 ДЄСп).
Європейський Суд
Суд Європейських Спільнот (СЄСп), або, як його частіше називають, Європейський Суд, засідає в Люксембурзі. Кількість суддів відповідає кількості країн-членів Європейського Союзу, ця кількість має бути непарною (наразі п'ятнадцять суддів); окрім того, до Суду входять дев'ять генеральних адвокатів. Функціями останніх є ґрунтовне дослідження окремих питань і публічне представлення Судові неупереджених висновків. Як суддів, так і адвокатів призначають на шестирічний термін за взаємної згоди держав-членів. До компетенції Суду першої інстанції (СПІ) Європейських Спільнот належить розгляд всіх заяв, поданих юридичними та фізичними особами, а також справи у сфері сільського господарства, рибальства, європейських структурних фондів (регіональних, соціальних), транспорту та державної допомоги підприємствам. Рішення Суду першої інстанції можуть бути оскаржені відповідно до положень європейського права в Європейському Суді (ст. 225 ДЄСп).
Головним завданням Європейського Суду є гарантування дотримання права в тлумаченні та застосуванні положень договорів, правових актів і відповідних рішень Ради, Парламенту або Комісії ЄС (ст. 220—245 ДЄСп).
Європейська рахункова палата
Другий бюджетний договір передбачає заснування Європейської рахункової палати як органу, що здійснює зовнішній нагляд за виконанням бюджету Спільноти. Кількість її членів визначається кількістю держав-членів Спільноти. їх призначають одностайним рішенням Ради ЄС після консультацій з Європейським Парламентом.
Європейська рахункова палата наглядає за рахунками всіх адміністративних витрат і прибутків Спільноти й усіх створених Спільнотою органів, таких як Європейський центр професійного навчання та Європейський фонд у справах поліпшення умов життя та праці. Палата перевіряє законність отриманих прибутків і витрат, а також стежить за фінансовим менеджментом бюджету Спільноти, особливо з боку Комісії.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить