Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Основні етапи створення і розвитку Європейського Союзу

Основні етапи створення і розвитку Європейського Союзу
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 4
ХудшийЛучший 

Основні етапи створення і розвитку Європейського Союзу

Європейцям потрібно було пережити дві світові війни, перш ніж вони задумалися над необхідністю об'єднання своїх країн на зовсім нових засадах. На той час у світі існувало дві супердержави: СРСР та США. Західна Європа побоювалась сили та величі Радянського Союзу і шукала шляхи протидії його військовій могутності. Саме тоді, у 1946 році Прем'єр-міністр Великобританії Вінстон Черчіль у своїй історичній промові в Цюріху (Швейцарія) заявив про необхідність створення «свого роду Сполучених Штатів Європи».
Влітку 1947 року почав діяти американський план Маршалла, метою якого було сприяння прискореному відродженню економіки Європи. Допомогу було запропоновано всім державам континенту, проте прийнята вона була лише тими країнами, які в подальшому стали називатися Західною Європою.
Для розподілу допомоги згідно з планом Маршалла у 1948 році було засновано Організацію Європейського Економічного Співробітництва (яку згодом було перейменовано в Організацію Економічного Співробітництва та розвитку), а в 1949 році було створено Раду Європи (це об'єднання 40 країн, що займається переважно питаннями освіти і культурного співробітництва. Не плутати з Європейською Радою — вищим органом, який визначає основні політичні орієнтири Європейського Союзу, див. п. 3). У 1948 р. почав діяти митний союз країн Бенілюксу, який об'єднав Бельгію, Нідерланди та Люксембург.
Країни об'єднувалися, інтеграція нарощувала темпи. Перші конкретні кроки на шляху до нового союзу було зроблено завдяки французам Жаку Моне та Роберту Шуману, яким належить ідея і план створення Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС). Це відбулося 9 травня 1950 року і відтоді ця дата відзначається як День Європи.
В основу створення ЄОВС було закладено ідею про передачу управління виробництвом вугілля та сталі єдиному наднаціональному органу, а метою стало переведення ключових галузей військової індустрії під міжнародний контроль (аби запобігти підготовці до нової світової війни). Договір про створення ЄОВС було підписано у Парижі 18 квітня 1951 p., а набрав він чинності 10 серпня 1952 р. Учасниками цього об'єднання стали шість країн — Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Франція, Німеччина та Італія.
Поступово шість країн-засновників ЄОВС продовжили активну діяльність у напрямі об'єднання своїх зусиль. Як результат, 25 березня 1957 року «шісткою» було підписано Римські договори про заснування:
1)     Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС);
2)     Європейського Співтовариства з атомної енергії (Євратом). Римські договори вступили в дію з 1 січня 1958 року і засвідчили про існування трьох Європейських співтовариств, діяльність яких мала на меті:
•      сприяти економічному зростанню та підвищенню життєвого     рівня народів Європи;
•    запобігти війні, сприяти зміцненню миру і свободи;
•    створити «як ніколи тісний союз народів Європи».
Кожне з цих об'єднань мало свої органи управління і контролю, і на практиці виходило так, що в них «засідали» одні і ті ж люди. Так продовжувалось до тих пір, поки не було прийнято рішення про створення єдиних органів управління для всіх трьох об'єднань. Це відбулося у 1967 р. і саме тоді стали говорити про створення Єдиного Європейського Співтовариства (рис. 1.1). Це ні в якій мірі не означало, що відбулася ліквідація трьох раніше заснованих об'єднань (ЄОВС, ЄЕС, Євратом): відбулося лише злиття їх органів керування з метою спрощення схеми управління, зменшення витрат на управління і підвищення ефективності у вирішенні економічних завдань. Головною метою Співтовариства було створення єдиного економічного простору.

Поставлене завдання вдалося успішно вирішити до початку 1993 року шляхом створення Внутрішнього (Спільного) ринку — простору без внутрішніх кордонів, у межах якого забезпечено чотири свободи (свобода пересування товарів, послуг, робочої сили і капіталу). Це стало великим досягненням для країн-членів Співтовариства, але на порядку денному виникла необхідність вирішення нових завдань, тепер вже політичних. У зв'язку з цим з назви Єдиного Європейського Співтовариства було вилучено слово «економічне» як підтвердження того, що віднині будуть вирішуватися не тільки завдання економіки. Це нововведення було закріплено в Маастрихтському Договорі, який було підписано в 1992 році у нідерландському місті Маастрихт. Договір набрав чинності 1 листопада 1993 року. Саме з цього дня європейські співтовариства стали офіційно називатися Європейським Союзом.
Зміна назви — зовсім не формальність: трансформація співтовариств у Союз передбачає, що в багатьох сферах країни-члени перейдуть від координації дій національних урядів до проведення спільної політики. Отже, у відповідності з цим Договором було окреслено дві нові сфери співробітництва: 1) єдина зовнішня політика і політика у галузі забезпечення безпеки; 2) правосуддя і тісна взаємодія у вирішенні внутрішніх питань. Крім того, цей Договір називають ще Договором про Європейський Союз, оскільки саме тоді виникло питання про створення інституціональної і правової рамки для діяльності держав-членів Співтовариства по вирішенню нового комплексу політичних і економічних завдань.
Іншими словами, Європейський Союз — це правова і інституціональна основа функціонування Європейського Співтовариства як об'єднання трьох відомих співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євратом). Європейський Союз на відміну від Європейського Співтовариства не має права юридичної особи.
Для більш зрозумілого пояснення відмінностей між поняттями «Європейський Союз» і «Європейське Співтовариство» користуються схемою, котра наведена нижче і має вигляд своєрідного будинку.
Цей «будинок» складається з трьох стовпів: 1) сама більша колона (основа основ), котра може втримати весь дах — це Європейське Співтовариство, котре тримається на трьох договорах про створення, відповідно, ЄОВС, ЄЕС і Євратому; 2) друга колона символізує співробітництво країн-членів Співтовариства у сфері єдиної зовнішньої політики і політики безпеки; 3) третя колона — співробітництво у галузі правосуддя і вирішення внутрішніх питань. А дахом цього будинку виступає Європейський Союз — зведення законів і регулюючих актів для впровадження в життя головних напрямів співробітництва.
Таким чином, незважаючи на широко розповсюджену думку про те, що введене з 1 листопада 1993 року поняття «Європейський Союз» цілком і повністю витіснило, змінивши собою, попереднє поняття «Європейське Співтовариство», ця точка зору виявляється помилковою. На сьогоднішній день обидва ці терміни існують і кожний з них має конкретну сферу застосування.
Нагадаємо, що створене у 1967 році Єдине Європейське Співтовариство — прообраз Європейського Союзу, об'єднувало у своєму складі лише шість країн. У грудні 1969 року у Гаазі було прийнято рішення про розширення співтовариств та поглиблення інтеграції. Так, з 1 січня 1973 року до «шестірки» приєдналися Данія, Ірландія та Великобританія, в 1981 р. — Греція, в 1986 р. — Іспанія і Португалія, в 1995 р. — Австрія, Фінляндія і Швеція, Норвегія, яка також провела обговорення, вирішила не вступати до ЄС після того, як національний референдум в листопаді 1994 року відхилив її членство в ЄС.
З 1 травня 2004 року відбулося найбільше розширення ЄС за всю історію його існування. Саме тоді до ЄС приєдналися 10 країн — Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Кіпр, Мальта, Словенія, Латвія, Литва та Естонія. У січні 2007 року ЄС поповнився ще двома членами — Болгарією і Румунією.
Отже, сьогодні Європейський Союз нараховує 27 країн із загальною чисельністю населення понад 400 млн. (табл. 1.2). Що ж стосується України, то вона як і Туреччина, офіційно заявивши про намір вступити до ЄС, веде з ним інтенсивні переговори з цього питання. Нині Україні ЄС пропонує статус свого сусіда. Наша держава добивається більших прав і повноважень у ЄС, погоджуючись наразі стати його асоційованим членом.                 
Основними цілями Європейського Союзу є:
•      створення міцного союзу народів Європи;
•   сприяння збалансованому та тривалому економічному прогресу завдяки ліквідації внутрішніх кордонів, посиленню економічної і соціальної взаємодії, створенню Економічного і Валютного Союзу (ЕВС) і запровадженню єдиної валюти;
•  утвердження власної ідентичності в міжнародній сфері шляхом проведення спільної зовнішньої політики і політики в області безпеки, а в перспективі — і спільної оборонної політики;
•   розвиток співробітництва в юридичній сфері;
•   збереження та примноження загального добробуту. Відповідно до цих цілей структура ЄС буде мати такий вигляд (див. рис. 1.3.).
Офіційним прапором Європейського Союзу у 1986 році було визнано символ, що має коло з дванадцятьма зірками на блакитному фоні (власне, його запозичено із символу, що був прийнятий Радою Європи ще 8 грудня 1955 року). Згадаймо, що саме у 1986 році до складу Європейського Союзу входило 12 країн. Проте, не дивлячись на подальші «розширення», кількість зірок, що символізує довершеність та повноту, завжди залишатиметься незмінною.

Офіційний гімн Європейського Союзу було затверджено керівниками держав та урядів у 1985 році. Ним стала прелюдія «Ода до радості» до останньої частини Дев'ятої симфонії Л. Бетховена.
Економічна інтеграція налагоджується і Європейський Союз вже сьогодні є найбільшим торгівельним блоком у світі. Але головною метою ЄС насамперед залишається політичний союз — вільне об'єднання націй заради збереження миру та процвітання, бажання зробити все можливе, аби не спровокувати загрозу внутрішнього розколу і відродження суперництва між державами.
Нині ЄС є одним із трьох основних і найбільш розвинених центрів сучасного світу поряд із такими країнами, як США та Японія, на ЄС припадає майже четверта частина обсягів світової торгівлі, що суттєво перевищує частку США. Це також найбільший імпортер сільськогосподарських продуктів та сировини.
Понад півстоліття історія розбудови Європи глибоко змінила менталітет європейців та важелі влади. Уряди країн-учасників Союзу, незалежно від політичної приналежності, добре усвідомлюють, що давні часи абсолютного національного суверенітету закінчились і що старі нації зможуть іти шляхом економічного та соціального прогресу, лише об'єднавши свої зусилля. Методи Співтовариства ґрунтуються на постійному діалозі між національними та спільними інтересами. Долаються столітня ворожість, думки про гегемонію та панування, протистояння Сходу і Заходу. Закінчення етапу «холодної війни«, економічне та політичне об'єднання континенту означає новий етап у європейській історії.
ЄС підтримує дипломатичні відносини з понад 130 країнами світу. Він бере участь у роботі Організації Економічного Співробітництва та Розвитку (ОЕСР) та має статус спостерігача в ООН. ЄС є учасником щорічних зустрічей на найвищому рівні семи провідних держав Заходу — в особі чотирьох своїх найбільших членів — Франції, Німеччини, Великої Британії та Італії, а також президента Європейської Комісії, який виступає безпосереднім представником інтересів Союзу в цілому.
Отже, європейська інтеграція — це магістральний напрямок розвитку континенту, який визначає як ситуацію в самій Європі в третьому тисячолітті, так і її місце в світі. Від часу свого заснування Європейський Союз поступово перетворився на один із найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ключовий компонент нової архітектури європейської безпеки, ядро системи європейських цінностей і стандартів.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить