Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Валюта і міжнародні валютні операції

Валюта і міжнародні валютні операції
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Валюта і міжнародні валютні операції

1.    Форми міжнародних розрахунків.
2.    Порядок проведення розрахунків по экспортно – імпортних операціях.
3.    Переказ іноземної валюти за рахунок особистих засобів громадян.

Під міжнародними розрахунками розуміють систему організації і регулювання пла-тежів у сфері міжнародних економічних відносин, суб'єктами яких є банки, експортери й імпортери.
В основу міжнародних розрахунків покладений рух  товарно – розподільних  доку-ментів і операційне оформлення платежів по складених зовнішньоекономічних договорах. Вирішальне значення мають валютно – фінансові умови, що включають наступні основні елементи:
-    валюта ціни;
-    валюта платежу;
-    умови платежу;
-    засобу платежу;
-    форми розрахунків;
-    банки, що обслуговують міжнародні розрахунки.
Валюта ціни  називають валюту, у якій виражена ціна товару по складеному зов-нішньоекономічному чи договорі чи сума наданого міжнародного кредиту.
Валюта платежу це валюта, за допомогою якої виробляються чи розрахунки пове-ртаються кредити і борги.
До умов платежу відносять готівково-грошові  платежі чи платежі з відстрочкою, на умовах кредиту, використання клірингових розрахунків, валютних обмежень, фінансо-вих гарантій.
Основними формами  міжнародних розрахунків є: акредитив, інкасо, аванси і від-критий рахунок, а технічно вони забезпечуються банківськими телеграфними і поштови-ми переказами, чеками, векселями.
Акредитивом  називається зобов'язання банку, видане їм з доручення клієнта ім-портера здійснити платіж на користь експортера (акцептувати його витрати) чи забезпечити платіж (акцепт витрат) іншим банком у межах зазначених сум і обумовленого терміну проти документів, зазначених в акредитиві.
У розрахунках по зовнішньоторговельних операціях використовуються документа-рні акредитиви, платежі по яких виробляються після представлення в банк комерційних документів: рахунків-фактур, транспортних і страхових документів, сертифікатів і т.д.
Використання акредитивів для міжнародних розрахунків регламентується «Уніфі-кованими правилами і визначеннями для документарних акредитивів», розроблених Між-народною торговельною палатою (публікація № 500, реакція 1993г), до яких приєдналися понад 160 країн світу.
Уніфіковані правила визначають основні поняття і види акредитивів, способи і по-рядок  застосування, обов'язки і відповідальність банків вимогам до документів, що пред-ставляються разом з акредитивом, тому в кожен документарний акредитив обов'язково включається, що Правила є невід'ємною  складовою частиною такого акредитива. Учасники: покупець (імпортер), бенефициар (експортер), банк – емітент, авизующий банк (банк, що оповіщає експортера про відкриття акредитива), що підтверджує банк (банк, що бере на себе зобов'язання додатково до зобов'язань банку-емітента здійснити платіж (акцепт витрат) бенефициару (експортеру) при дотриманні їм умов акредитива., банк – платника, негоциирующий банк (здійснює платіж  проти документів і приймає на себе фінансові ризики).
Крім банків в акредитивній операції беруть участь транспортні і страхові компанії, а також митні брокери.
Відповідно до уніфікованих правил на практиці можуть застосовуватися різні види документарных акредитивів:
-    відкличні і безвідкличні;
-    підтверджені і непідтверджені;
-    трансферабельные (перекладні)
-    револьверні (поновлювані)
-    компенсаційні;
-    покриті і непокриті;
-    гарантовані;
-    резервні (стенд-бай)
-    рамбурсні;
-    транзитні;
-    платіжні;
-    акцептовані й ін;
На практиці найчастіше застосовуються непокриті акредитиви, щоб уникнути від-волікання засобів з обороту клієнта і банку.
Іноді в міжнародній практиці використовується акредитив з «червоним» попере-дженням (акредитив з авансом) умови якого передбачає видачу виконуючим банком екс-портеру авансу у визначеній сумі, що практично використовується на фінансування виро-бництва чи придбання товару на експорт. Фактично частина суми акредитива використо-вується на оплату ще не відвантажених товарів. Аванс видається під квитанцію і письмове зобов'язання бенефициара вчасно представити всі необхідні документи.
В акредитивній формі розрахунків банки беруть на себе ризики; головними з який є кредитні, документарний і операційний.
Хоч ця форма розрахунків і трудомістка в частині оформлення документів але вона гарантує експортеру оплату, а банкам доходи у виді комісійних.
Інкасо - це доручення експортера своєму банку одержати від імпортера (платиль-щика, боржника) визначену суму чи засобів підтвердження того, що ця сума буде оплаче-на в обумовлений термін (акцепт). Використання інкасової форми розрахунків регулюєть-ся Уніфікованими правилами по інкасо,  розробленими Міжнародною торговельною палатою (редакція 1995р., публікація №322). Правила визначають інкасо, як операцію, що здійснюється банками на основі отриманих інструкцій з метою:
-    одержання акцепту і/чи платежу;
-    видачі комерційних документів  проти акцепту і/чи платежу;
-    видачі документів на основі інших умов.
Правила визначають види інкасо, порядок представлення документів і проведення платежів, акцепту, порядок повідомлення про проведення платежу, акцепту (чи неакцеп-ту), визначають обов'язки і відповідальність сторін і т.д.
У залежності від представлених документів розрізняють чисте документарне інка-со. Чисте інкасо здійснюється на основі чеків, векселів, платіжних розписок і інших видів документів, що використовуються для одержання платежу.
Документарное інкасо – це інкасо фінансових документів, що супроводжується комерційними документами, чи інкасо тільки комерційних документів.
Учасники:
-    довіритель (клієнт, що довіряє своєму банку зробити операцію по інкасо)
-    банк – ремітент (банк, якому довіритель доручає зробити операції по інкасо)
-    банк, що інкасує – банк (крім банку – ремітента), що бере участь в операції по виконанню інкасового доручення.
-    Банк – представник – банк, який подає документи платнику й одержує чи пла-тіж акцепт;
-    Платильщик – організація, який полаються документи відповідно до інкасового доручення.
Уніфіковані правила по інкасо передбачають, у цій операції  банки виконують роль посередників і відповідальність за оплату чи акцепт документів не несуть. Використання інкасової форми розрахунків є більш вигідним для експортерів, оскільки практично банк захищає право експортера на товар до моменту оплати чи акцепту документів. Разом з тим, у порівнянні з акредитивом інкасова форма вигідна й імпортеру. Він оплачує фактич-но відвантажений товар, оскільки платіж виробляється тільки проти товарно-супровідних документів. Комісія банку незначна.
Недолік – тривалий термін до моменту платежу.
Банківський переказ - є розрахунковою банківською операцією, що здійснюється шляхом представлення телеграфного чи поштового платіжного доручення одного банку іншому.
Банківські перекази використовуються при оплаті боргів по позичках і кредитам, при видачі авансів, врегулювання рекламацій, перерахувань по раніше складеним догово-ром, повернення помилково отриманих засобів і різного роду разових виплат.
Технічно банківські перекази є наказом одного банку, адресований своєму банку – кореспонденту, про виплату відповідної суми коштів бенефициару. Платіжне доручення іноземних банків за експортні товари  і надані послуги надходять уповноваженому банку у виді телеграфних і поштових доручень. На кожне платіжне доручення іноземного банку складається меморіальний ордер установленої форми. При зарахуванні суми документар-них переказів у цьому ордері банк указує термін представлення документів, що не повин-ний перевищувати 15 днів із дня зарахування суми переказу на рахунок одержувача кош-тів у банку. Більшість платежів по банківських перевеказах здійснюється через систему SWIFT , що була організована в 1973 році і поєднує близько 1800  банків світу на правах членів і майже 1500 банків на правах асоційованих членів у 88 країнах світу.
При надходженні коштів на користь клієнта українського банку чи на користь са-мого банку іноземний банк – кореспондент зараховує необхідну суму на його рахунок і відправляє відповідне авізо по системі SWIFT, чи телексом поштою. При зарахуванні за-собів  на користь юридичної чи фізичної особи надходить повідомлення за формою МТ100, а якщо на користь банку, то за формою МТ910. При телексному першому переказі – є ключ, при другому – без ключа.
При зворотній операції український банк відправляє повідомлення по системі SWIFT у банк – кореспондент із розпорядженням дебетувати свій рахунок і здійснити платіж відповідно до інструкції. Необхідною умовою виконання платежу є надходження коштів в іноземний банк у встановлений термін. У платіжному дорученні обов'язково по-винні бути зазначені: валюта і сума платежу, дата валютування, бенефициар, що обслуго-вує банк і номер рахунка.
Переваги використання розрахункової системи SWIFT лежать у високій швидкості і надійності розрахунків. Однак устаткування в цій системі дуже дороге, тому доцільно її використання тільки за умови достатньої інтенсивності взаємних розрахунків.
Доцільно при разових платежах використовувати телексний зв'язок, а при постійній роботі з одним іноземним банком і його філіями – Micro Cash Register, при якій інформація передається в іноземний банк модельним зв'язком. Кожному переказу привласнюється номер, відповідно до якого здійснюється запити, виписки і розрахунки.
Перекази засобів іноземними партнерам виробляються за заявою платильщика,  якому обов'язково приводяться наступні реквізити:
1.    Сума переказу іноземної валюти.
2.    Спосіб виконання доручення.
3.    Повна і точна назва банку, клієнтом якого є бенефициар.
4.    Повна і точна назва банку, клієнтом якого є платник.
5.    Номер банківського рахунка.
6.    Мета і назва переказу.
7.    Номер і дата складання договору з іноземним партнером.
8.    Умови оплати комісійних і т.п.
Заява на переклад складається в 3-х екземплярах, і стає офіційним документом, на підставі якого уповноважений банк оформляє телеграфне чи поштове платіжне доручення іноземному банку на переказ іноземної валюти.  
Іноді в міжнародних розрахунках для оплати товарів, що надходять з консигнацій-них складів чи перерахунках за поставлені товари використовується чекова форма розра-хунків. Чек є безумовним наказом банку платильщика від імені особи, що видало чек, оплатити власнику чека зазначену суму.
Розрізняють два види чеків: іменні й ордерні. Вони розрізняються тим, що передача права по ордерному чеку здійснюється шляхом індосаменту на чеку, тоді як по іменному  - у загальному порядку передбаченим цивільним  законодавством для передачі прав по боргових зобов'язаннях. Частіше використовуються саме ордерні чеки.
Використання чеків у міжнародному платіжному обороті регулюється одноймен-ним чековим законом, прийнятим на Женевській конференції в 1931 році. Закон визначає форму і реквізити чека порядок його передачі через індосамент, аваль чека, умови переда-чі для оплати й оплата наслідку несплати по чеку і т.д.
Вексельна форма розрахунків характеризується використанням простих і переказ-них векселів (трасант дає наказ трасатові оплатити ремітентові). При цьому трасант одно-часно є кредитором стосовно трасата і боржником стосовно ремітента. У світовій практиці найчастіше використовуються саме переказні векселі. Операції регулюються однойменним законом від 7.06.1930р. у Женеві. Великобританія і США цей закон не підписали. Тому зараз існують дві вексельні системи європейська й англо-американська.
Відповідно до Женевського Закону вексель є цінним папером і содерже безумовне абстрактне грошове зобов'язання.. Закон визначає форму і реквізити векселя, правило оформлення написів і внесення змін акцепту й авалю векселя, його оплати, протесту т.д.
Переказні вексель широко використовується в розрахунках, але найчастіше в з'єд-нанні з іншими формами розрахунків. Він органічно доповнює інкасову форму розрахун-ків і є його невід'ємної складов. Вексель може бути в переліку документів, що обумовлю-ють відкриття акредитива, граючи допоміжну роль. Витрати можуть включати різні умови але усі вони обов'язково повинні мати номер акредитива і назва банку.
Використання відповідних форм і способів розрахунків залежить від різновиду мі-жнародної торгівлі, системи валютного регулювання, інтенсивності і надійності розрахун-ків і банківської системи в цілому.
За виконання операцій банки взымают із клієнтів комісійні винагороди, що може бути у фіксованій твердій ставці за чи документ у процентному відношенні від суми пере-рахування.
2.  В Україні проведення розрахунків по экспортно - імпортних операціях регулю-ється інструкцією, затвердженої ПРНР від 12.06.94 доповнень № 20 від22.05.95р. і 98року.
Відповідно до чинного законодавства  всі міжнародні розрахунки, зв'язані з експор-том і імпортом товарів, наданням послуг і інших комерційних договорів, здійснюються резидентами України, лише через уповноважені банки, що мають ліцензію НБУ.
Ці розрахунки здійснюються, як правило у ВКВ, а також у валюті з обмеженою конвертованістю й у розрахунковій валюті клірингових розрахунків відповідно до умов міжнародних і міжбанківських договорів.
Відповідно до стану платіжного балансу країни НБУ може коректувати застосу-вання деяких форм розрахунків. (аванс до 20% суми договору, але менше 100 тис доларів, якщо вище – дозвіл НБУ.)
Відповідно до інструкції виторг повинний бути зарахований на рахунок експортера не пізніше, ніж через 90 днів від дати митного оформлення продукції (морем – 30 днів оборот дати коносамента), не поширюється це на будівництво за рубежем.
Моментом одержання виторгу в іноземної валюти за експортну продукцію вважа-ється дата надходження коштів на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку України. Виторг, що надходить, у валюті повинний зараховуватися на рахунок клієнтів.
Перерахування платежів за кордон з доручення суб'єктів господарської діяльності здійснюється уповноваженими банками через систему відкритих ними кореспондентських рахунків у закордонних банках. Термін розрахунку теж до 90 днів.
Моментом здійснення авансового платежу чи виставляння векселя на користь іно-земного партнера вважається дата списання коштів з валютного рахунка чи резидента дата виписки векселя. Якщо терміни розрахунків перевищуються, то потрібна індивідуальна  ліцензія НБУ.
Експортні операції резидентів фіксуються уповноваженими банками після одер-жання реєстру вантажних митних декларацій у спеціальному журналі з одночасним вимо-гам від резидента копій контрактів і товарно – супровідних документів.
При не надходженні валютного виторгу у встановлений чи термін продукції по ім-порті, уповноважені банки в тижневий термін подають інформацію комісії при ТУ НБУ по місцеві реєстрації резидентів. Разом з тим на резидента нараховується пеня в розмірі 0,3 % від суми недонадходження за кожний день прострочення, що зараховується в Держбюджет (до 28 числа).
3. НБУ затвердив «Правила переказу іноземної валюти за межі України за рахунок особистих засобів фізичних осіб – резидентів» (№ 245 від 23.09.1996)
Відповідно до якого переклад валюти за межі України здійснюється в наступних випадках:
1.    Допомога родичам які проживають за межами України (не більш 500 до-ларів на місяць, 4400 доларів у рік)
2.    Оплата аліментів.
3.    Проведення платежів у випадку смерті
4.    Проведення платежів у випадку по відшкодуванню витрат судових, слід-чих, арбітражних, нотаріальних і інших органів іноземних держав по роз-глянутим ними справами.
5.    Одержання коштів по спільній власності
6.    Оплата юридичним особам за навчання і лікування і т.д.
7.    Оплата по працевлаштуванню згідно міжурядових договорів
8.    Оплата фізичним особам товарів по імпортних постачаннях для власного споживання
9.    Перерахування при виїзді на ПМЖ
10.    Перерахування прибутку від іноземних інвестицій  (після оплати нерези-дентом податків)
Переказ коштів у країни СНД і одержання засобів відтіля на користь фізичних осіб здійснюється у валюті України. У Росію – до 600 грн. за 1 раз.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить