Літературна мова

Літературна мова – це оброблена, унормована форма загальнонародної мови, яка в писемному та усному різновидах обслуговує культурне життя народу, всі сфери його суспільної діяльності.
За функціональним призначенням – це мова державного законодавства, засіб спілкування людей у виробничо-матеріальній сферах, мова освіти, науки, мистецтва, засобів масової інформації.
Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Основоположником сучасної української літературної мови по праву вважають Т.Г.Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної та словесно-художньої культури, заклав основи для розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови… У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, усно-розмовні форми народної мови». Традиції Шевченка у розвитку української літературної мови провадили далі у своїй творчості І.Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М.Коцюбинський та інші письменники. Унормованість – основна ознака літературної мови, для якої обов’язкова правильність, точність, логічність, чистота і ясність, доступність і доцільність висловлювання. Зразком унормованості може бути звук і сполучення звуків, морфема, значення слова та його форма, словосполука й будь-яке речення.
Правильність мовлення - це дотримання літературних норм, які сприймаються мовцями , як ідеал чи прийнятий зразок. Правильність вважається основною комунікативною якістю мови.
Точність – це відповідність мовленнєвих засобі – мовленнєвій ситуації.
Логічність – це якість мовлення тісно пов’язана із точністю. Логічним називають мовлення яке забезпечує змістові зв’язки між словами і реченнями в тексті. Основними умовами логічності є:1) несуперечливість поєднання слів; 2) правильний порядок слів; 3) правильний зв'язок окремих висловлювань у тексті;4) позначення переходів від однієї думки до іншої
Чистота – це висловлювання елементів, які відповідають літературній мові. У чистому  мовленні не використовуються діалектизми, варваризми, жаргонізми, будь-які лайливі та сварливі слова.
Виразність – це такі особливі його структури, які підтримують увагу та інтерес слухачів, або читачів. Інтонація, логічний наголос, милозвучність створюють виразність на фонетичному рівні. Лексичними засобами виразності є емоційно забарвлені слова і вирази, епітети, порівняння тощо. Емоційний вплив підсилюють фразеологізми, прислів’я, приказки.
Багатство мовлення – це використання мовцями великої кількості мовних одиниць – слів, словосполучень, речень.
Доречність – це добір мовних засобів до цілей і меж мовлення. Так, слова, що створює специфіку офіційно-ділового стилю, не  повинні фігурувати в публіцистичній чи розмовній мові.