Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Африка - Україна

Африка - Україна
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Африка - Україна

Абсолютна більшість африканських країн (51) визнали Україну як незалежну державу і встановили з нею дипломатичні відносини. Проте лише в Алжирі, Єгипті, ПАР діють українські посольства. У більшості інших країн Африки українські дипломати були акредитовані по сумісництву, що свідчить про низький рівень налагодження відносин з африканськими країнами.
Безпосередні торговельні контакти встановлені лише з обмеженою кількістю північноафриканських держав. Переважну більшість товарів, вироблених на Африканському континенті, Україна закуповує на міжнародних біржах. В цілому пряма торгівля України з Африкою не перевищувала за роки незалежності 2-3 відсотків загального обсягу товарообігу.
Якщо говорити про економічний аспект інтересів України, то Африканський континент поки що нещільно інтегрований у глобальну економіку і його роль у світовій торгівлі вимірюється кількома відсотками, це величезний ринок, який не варто ігнорувати. Зважаючи на те, що найважливішою складовою реальної торговельно-економічної політики України повинна бути цілеспрямована інтеграція країни у світове господарство на основі нарощування обсягів вивезення готової продукції на світовий ринок, розвиток співробітництва з африканськими країнами мав би стати стратегічним завданням.
Після розпаду Радянського Союзу сировинна база української економіки значно звузилася. Скоротилися обсяги надходжень матеріалів, життєво важливих для переробного сектору, зазнали істотних змін як умови їх постачання, так і якісні характеристики. В Україні немає достатньої кількості марганцевих і хромових руд, барію, деяких інших корисних копалин. Слабко організована база з переробки свинцю, цинку, танталу. Скоординувати діяльність тих або інших українських гірничовидобувних компаній, націлити їх на вирішення проблеми ресурсозабезпечення за рахунок різних видів торгово-економічного співробітництва з африканськими партнерами може тільки держава. У цьому контексті особливої привабливості набувають контакти з тими африканськими державами, які володіють значними покладами корисних копалин.
Україні також варто розвивати співробітництво з країнами-постачальниками, насамперед, енергетичної сировини - нафти і газу. Серед країн-експортерів енергоносіїв перспективними для співробітництва є країни Північної Африки, які експортують вуглеводні до країн Європи і їхнє значення у найближчі роки зростатиме, адже 56 % розвіданих запасів вуглеводневої сировини перебуває саме у цій частині африканського континенту. Наближеність до Європі, а також зручні й порівняно дешеві шляхи транспортування нафти через Середземне море роблять цей субрегіон дуже привабливим і перспективним.
Сьогодні Алжир, Єгипет і Лівія домінують у Північній Африці в галузі видобутку та переробки нафти. Однак, все більше конкурують з ними Марокко і Туніс. У Тунісі, наприклад, понад 50 іноземних компаній вже інвестували свої кошти у пошук і наступну розробку родовищ нафти і газу. Тут спостерігається тенденція до постійного зростання капіталовкладень. Місткий ринок цих країн міг би стати додатковим споживачем української високо- і середньотехнологічної продукції.
Серед інших напрямів і форм українсько-африканського співробітництва не можна не торкнутися такої перспективної форми розширення постачань високотехнологічної продукції на африканський ринок, яким є військово-технічне співробітництво (ВТС).
До 1991 р. ВТС розглядалося африканськими країнами як важливий чинник у створенні умов їхньої політичної й економічної незалежності. СРСР був головним постачальником зброї низці африканських країн, серед яких - Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Кабо-Верде, Нігерія. Україна може запропонувати свої послуги цим державам у модернізації ними величезних запасів озброєнь радянського виробництва. Адже пільгові умови цього виду співробітництва забезпечували близько 44 % імпортних потреб африканських держав у військовій техніці, озброєнні й спорядженні. Зв'язки СРСР у військово-технічній сфері, до яких входили постачання озброєнь, виконання робіт і послуг по спорудженню військових об'єктів, підтримувалися з 21 африканською країною. Масштаби співробітництва з деякими з них були дуже значними. Наприклад, відповідно до міжурядової угоди від 1979 року, лише у Лівії на умовах технічного сприяння в будівництві, доустаткуванні й пуску в експлуатацію СРСР зобов'язувався збудувати спеціальних об'єктів на загальну суму понад 2 млрд доларів.
Подальшому розширенню співробітництва у військовій сфері, безумовно, сприяло б збільшення кількості міждержавних угод з рядом платоспроможних африканських країн.
Існує широкий спектр можливостей українсько-африканського співробітництва у сфері інфраструктури, розвиток будівництва та транспорту. Є всі передумови для розвитку української присутності на ринку авіаційних пасажироперевезень та вантажоперевезень.
Але зусилля Києва будуть малоефективними без орієнтації на встановлення тісних політичних, господарчих та технічних контактів з країнами - субрегіональними центрами сили. Така політика уявляється доцільною з огляду на дію низки факторів об'єктивного характеру, що є похідним від особливого статусу згаданих держав. Саме ці країни володіють більшою часткою природних ресурсів, засобів виробництва та інфраструктури материка.
Маючи значний вплив в окремих районах Африки, вони спроможні мобілізувати політичний потенціал регіонів в рамках міждержавних організацій і як осередки інтеграційних процесів можуть сприяти утвердженню присутності України на ринках членів відповідних економічних об'єднань. До таких держав слід віднести Алжир, Єгипет, Південно-Африканську Республіку, Нігерію, Кенію, Гвінею.
Треба визнати, що з метою усунення наявних протиріч між кон'юктурними і стратегічними цілями українсько-африканських торговельно-економічних зв'язків, для успішної реалізації істотного потенціалу українсько-африканських відносин необхідна політична, правова і кредитно-фінансова підтримка учасників зовнішньоекономічної діяльності з боку державних структур. За відсутності державної допомоги і підтримки розширення економічного співробітництва України з країнами Африки навряд чи можливо вирішення таких завдань:
• модернізація деяких раніше побудованих промислових і енергетичних об'єктів;
• розширення експорту промислової продукції, зокрема військової техніки, на комерційній основі;
• створення умов для стабільного і довгострокового одержання на взаємовигідній основі необхідних українській економіці деяких видів мінеральної сировини і сільськогосподарської продукції;
• об'єднання розрізнених учасників зовнішньоекономічної діяльності у таку організаційну структуру, яка б забезпечила просування на африканський ринок новітніх українських технологій.
Важливого значення набуває вивчення специфіки африканського ринку, проблем економічного розвитку країн Африки, їхнього експортного потенціалу і перспективних потреб у тих або інших видах імпортної продукції.
Отже, умовою реалізації потенційних можливостей торговельно-економічних відносин і співробітництва є розробка концепції зовнішньоекономічних відносин України з країнами Африки. Першочерговими завданнями цієї концепції доцільно визнати розвиток співробітництва з африканськими країнами-постачальниками насамперед енергетичної сировини - нафти та газу.
Найперспективнішим для розгортання українсько-африканського співробітництва є весь південноафриканський регіон, де порівняно міцну економіку мають ПАР, Ботсвана, Намібія, Зімбабве, швидко прогресує Мозамбік. На базі встановлених і порівняно розвинутих українсько-єгипетські відносин варто просуватися в інші держави регіону вздовж русла річки Ніл - Судан, Кенію, Уганду й Ефіопію. Україні варто взяти активну участь у вирішенні африканськими країнами їхнього стратегічного завдання - подолати соціально-економічну відсталість у розвитку продуктивних сил, допомогти у підвищенні рівня освіти і фахової підготовки населення. Варті також посиленої уваги зусилля контингенту "блакитних шоломів” з України. Подальша робота у цьому напрямі і, зокрема, те, чи вдасться українським миротворцям зробити реальний внесок у процес врегулювання політичної ситуації у Сьєрра-Леоне, визначатиме майбутнє зовнішньої політики України не тільки в цій держави, але й у субрегіоні в цілому.
Нарешті, проблема безпеки й силового її забезпечення на вибухонебезпечному Африканському континенті завжди була гострою й залишатиметься такою в осяжній перспективі. На озброєнні армій низки африканських країн, серед яких - Ангола, Мозамбік, Ефіопія, Алжир, Лівія, Бенін, Ботсвана, Нігерія, у величезній кількості залишається зброя радянського виробництва, яка нині потребує ремонту та модернізації у великих обсягах. Україна має у цьому неабиякі перспективи.
УКРАЇНА-ПАР: ДОВГА ДОРОГА У ДЮНАХ
Днями українську столицю відвідала представницька делегація з Південної Африки - для проведення в Києві другого засідання міжурядової українсько-південноафриканської комісії з питань військово-технічного співробітництва. З одного боку, Україна проводить такі заходи з цілою низкою держав, і такі зустрічі далеко не завжди дають конкретні результати у вигляді збройових угод. І навпаки, працюючи тихою сапкою на ринках деяких країн, Україна часом без зайвого галасу продає зброї більше, ніж у випадках, коли ВТС огорнуте щільним туманом PR.
Проте питання співробітництва з ПАР мають, щонайменше, декілька істотних особливостей, які створюють основу для пильної уваги з боку спостерігачів. Почати, мабуть, варто з того, що практично жодна у світі держава не зробила за останні п'ять-сім років такого якісного стрибка на світовому ринкові озброєнь, як Преторія. І річ зовсім не в значному збільшенні обсягів експорту озброєнь та військової техніки, а в організації стратегічних партнерських і коопераційних зв'язків із технологічно найсильнішими державами. Про феномен ПАР в сфері застосування високих технологій для створення нових озброєнь і військової техніки сьогодні говорять на всіх континентах. При цьому Південна Африка зуміла не лише істотно модернізувати свою оборонну промисловість, але й залучити значну кількість іноземних інвесторів.
Окрім того, Південна Африка сьогодні, без сумніву, найрозвиненіша держава на Чорному континенті, а той факт, що на частку ПАР припадає близько 45% (приблизно $140 млрд.) від ВВП усього континенту, є більш ніж красномовним підтвердженням позицій Преторії.
До цього можна додати, що ПАР опинилася в списку держав, із якими Україна підписала угоди про військово-технічне співробітництво ледь не в першу чергу. Тобто вже під час перших кроків до ринку озброєнь українські політики і торговці зброєю усвідомлювали перспективи співробітництва з ПАР. Це сталося в 1995 р., а ще через два роки угода була ратифікована сторонами. Але на цьому розвиток ВТС і завмер. Не виключено, що саме для його просування на новий рівень завітала в Київ секретар із питань оборони цієї країни Дженюарі Масілела, у складі делегації якої є начальник служби закупівель озброєнь і представники держкорпорації з озброєння ARMSCOR.
Стратегічна лінія Південної Африки
Слід зауважити, що високі гості з далекого зарубіжжя з'явилися в Києві не вперше. У Південній Африці давно зацікавилися Україною, і не тільки оборонно-промисловою. Ще в 1999 р. планувалося, що ПАР відвідає з офіційним візитом український військовий міністр. З візитом щось не склалося, але у вересні 2000 р. Київ відвідав заступник президента Південно-Африканської Республіки Джейкоб Зума. Вже тоді було досягнуто декілька угод в економічній сфері, а питання обміну технологіями, проведення науково-дослідних робіт, здійснення авіаційних і морських вантажоперевезень потрапили до списку пріоритетних.
Що ж стосується ВТС, то, попри обопільне бажання, з'ясувалося, що погляди на це співробітництво все-таки дуже різні. Українська сторона акцентувала увагу на прямому збуті Преторії озброєнь і військової техніки, представники ж останньої від послуг України затято відмовлялися. Сьогодні обидві сторони говорять, що для цього були цілком об'єктивні причини. Зокрема, політика ПАР в царині модернізації своєї армії полягала ще й у залученні інвесторів, а інвестувати виробництво іноземної держави Україна зі зрозумілих причин не може собі дозволити.
Внаслідок особливих підходів ПАР до закупівель ОВТ не тільки Україна виявилася за бортом у дуже ємних тендерах. Навіть Росія, що виставила для участі в тендерах свої підводні човни проекту «К-636», винищувачі Міг-29 і тренувальні літаки Як-130, не зуміла домогтися перемоги й укласти угоди. Це при тому, що уряд ПАР щорічно збільшує військовий бюджет. Наприклад, на 2001-2002 р. він був збільшений на 14,5% - до 15,8 млрд. рандів проти 13,9 млрд. рандів ($1,8 млрд.) у попередньому році. У планах Преторії - збільшити оборонні витрати в 2002-2003 р. - до 16,8 млрд. рандів, і в 2003-2004 р. - до 17,9 млрд. рандів. Велика частина всіх цих витрат йде на одинадцятирічну програму військових закупівель, схвалену в листопаді 1999 р. у сумі 43 млрд. рандів.
Ще в 1999 р. міністр оборони ПАР Мосіуоа Лекота підписав довгострокові контракти на суму понад $5 млрд. Наприклад, цією програмою передбачається придбання чотирьох сторожових кораблів, трьох підводних човнів, 28 багатоцільових шведських винищувачів Gripen фірми Saab/BAе, 24 учбово-тренувальних літаків Hawk-100 фірми BAе Systems на загальну суму $4,77 млрд.
Грег Міллс, національний директор Південноафриканського інституту міжнародних справ (SAIIA) на базі Університету Вітс у Йоганнесбурзі, вважає, що ключовим чинником у виборі озброєнь і військової техніки була однозначна позиція орієнтації Південної Африки на тенденції глобальної оборонної промисловості, розділеної на два блоки, що з'являються: європейців і США. ПАР, на думку її національних фахівців, отримає більше користі, якщо буде поставляти європейцям окремі вузли й агрегати ОВТ, а не буде мати замкнуті цикли з виробництва специфічної продукції. Цікавим є те, що закупівлі ОВТ провадилися за рахунок зекономлених коштів від скорочення особового складу. Маючи 42 млн. населення (практично стільки ж, скільки й Україна), ПАР утримує 80-тисячну армію, у 3,8 разу меншу, ніж ЗС нашої держави.
Зате вже сьогодні ПАР посідає головні позиції з виробництва деяких видів озброєнь. Так, південноафриканські гаубиці і бронетранспортери отримали визнання в багатьох країнах світу. Як держава, що однією з перших поставила підпис під міжнародною угодою про заборону піхотних мін, Південна Африка має у своєму розпорядженні власні новітні засоби виявлення і знищення мін.
Експерти вважають, що одним із ключових чинників успіху є допуск на свій ринок низки європейських фірм ще наприкінці дев'яностих. Так, до кінця 1999 р. ADS (African Defense Systems) був цілком придбаний французькою фірмою «Томсон-CSF». Англійська фірма VDS (Vickers Defense Systems) ще в жовтні 1999 р. купила за $514 млн. усю власність відділення «Рютек», пов'язану з виробництвом легких бронемашин. Наприкінці того ж 1999 р. шведська фірма «ЦельсіусТех» уже володіла 49% власності південноафриканської філії «Грінтек Авітронікс», що виробляє системи радіоелектронної боротьби. А уповноважена за дорученням група «Кюнін Текнолоджи Лімітед» мала найбільший пакет акцій усього відділення південноафриканської «Грінтек» - 41,7%. Фірма «БАе Системз» теж проявила активність у ПАР: нині вона володіє 100% власності південноафриканської фірми «Парадігм Системз Текнолоджи», яка займається авіакосмічною технікою і питаннями організації матеріально-технічного забезпечення. Крім того, «БАе Системз» належить і 20% акцій південноафриканської «ATE», що є, у свою чергу, постачальником авіаційної бортової електроніки і виробником безпілотних літальних апаратів.
Поряд з французькими фірмами «Аероспасьяль-Матра» і «Томсон-CSF», німецька «ДАЗА» у червні 1999 р. придбала 33% акцій фірми «Рюнерт Редар Системз», що входить до групи «Рютек». Можна не сумніватися, цей перелік поповнився й останніми роками. Природно, у таких умовах буде зайвим сподіватися, що ПАР закупить українську техніку на шкоду британським, німецьким або французьким інтересам.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить