Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Загальна характеристика явища дитячої бездоглядності та безпритульності

Загальна характеристика явища дитячої бездоглядності та безпритульності
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Загальна характеристика явища дитячої бездоглядності та безпритульності

Зміна цінностей і ціннісних орієнтацій суспільства пост-комуністичного періоду, загальної соціокультурної ситуації загострила проблеми, пов'язані з соціальним статусом і захищеністю різних верств населення України, особливо дітей та молоді. Це в свою чергу зумовило появу такого соціально-педагогічного феномену, як «діти вулиці», дитяча безпритульність, бездоглядність. Сутність цього явища полягає у недостатньому піклуванні про дітей та підлітків з боку сім'ї та держави, відсутності педагогічного нагляду, здорової моральної атмосфери, постійних і нормальних умов життя.
Проблема дітей вулиці існує не лише в Україні, а навіть у високорозвинених країнах Європи. Діти на вулиці є свідченням серйозних проблем у суспільстві. Серед них -нездорова атмосфера у сім'ї, педагогічні помилки, соціально-скономічна криза, байдужість влади.
Офіційної статистики щодо кількості бездоглядних і безпритульних дітей в Україні, які виховуються переважно її умовах вулиці, немає. За даними Державного комітету у справах сім'ї та молоді, у державі налічується більше 100 тисяч дітей-сиріт до 18 років, з неофіційних джерел - їх у диічі більше; причому, кожна восьма-девята дитина - кругла сирота при живих батьках; у більше як 60 тисяч неблаголучних сімей проживають і виховуються 136 тисяч дітей [8, с.ЗЗ]. На жаль, дитяча безпритульність та бездоглядність стали негативною нормою суспільства, і тому пиникла потреба у актуалізації знань щодо таких дітей та можливостей наданням їм допомоги.
Поняття «діти вулиці» не є юридичним терміном, адже його нема ні в законах, ні в інших законодавчих актах. Неміч також універсальної концепції трактування феномену «діти вулиці». Це явище часто пов'язують з дитячими правопорушеннями, злочинністю, наркоманією, проституцією.
Визначаючи поняття «діти вулиці», українські державні інституції керуються концепцією Ради Європи, де зазначається, що: «Діти вулиці» - це діти або підлітки, молодші 18 років, які живуть на вулиці більш-менш тривалий відрізок часу. Вони мігрують з одного місця на інше, мають групи і контакти на вулиці. Їхня офіційна адреса – адреса батьків чи адреса установи соціально захисту. «Дітей вулиці» відрізняє від інших те, що вони не мають контактів (або мають, але дуже мало) з батьками, школами, соціальними закладами, установами та організаціями, які несуть за них відповідальність.
Результати досліджень Державного інституту проблем сім'ї та молоді, проведених на замовлення Державного центру соціальних служб для молоді у 2002 році показали, що до «дітей вулиці» в Україні слід віднести такі групи неповнолітніх:
- безпритульні діти - діти, які не мають постійного місця проживання через втрату батьків, асоціальну поведінку дорослих у сім'ї; діти, котрих вигнали з дому батьки;
-бездоглядні діти - діти, які мають визначене місце проживання, але вимушені перебувати на вулиці більшу частину дня, а іноді й ночі, в результаті неспроможності батьків або опікунів (родичів, бабусь, дідусів) матеріально забезпечувати їх; наявності психічних захворювань у батьків, байдужого ставлення останніх до виховання дітей;
-діти-втікачі з навчально-виховних закладів - діти, яких не влаштовують умови життя й виховання у цих закладах, які зазнали психологічного, фізичного або сексуального насилля у закладах інтернатного типу або притулках;
-діти-втікачі із зовні благополучних сімей - діти з високим рівнем конфліктності, патохарактерологічними особливостями, відхиленнями у психічному й особистісному розвитку;
-діти, які за своїми психологічними ознаками схильні до постійного перебування на вулиці (номадизм, дромоманія); діти, позбавлені систематичної батьківської турботи, аутсайдери шкільних колективів, діти з яскраво вираженими ознаками важковиховуваності, схильні до безцільного проведення часу.
Соціальні умови розвитку цих дітей призвели до того, що вони змушені були залишити сім'ї, школи, інші інститути соціалізації. Покинуті, занедбані, саморганізовані, вони швидко опановують девіантні форми поведінки, потрапляють під різноманітні криміногенні впливи, залучаються до асоціальної системи цінностей.
Опитування експертів-фахівців з проблеми дитячої безпритульності, проведене працівниками УДЦСССДМ, дозволило виявити причини кількісного зростання цього явища. До основних причин поширення безпритульності в Україні відносять:
-погіршення матеріального добробуту значної частини населення;
-експлуатація дитячої праці з боку дорослих, зокрема
залучення до жебракування, злодійства;
-зменшення відповідальності батьків за утримання та виховання дітей;
-    послаблення виховної функції сім'ї;
-    послаблення роботи з організації дозвілля дітей за місцем проживання;
-    пропаганда засобами масової інформації насильства та «легкого» життя.
Дослідник В.В.Козубовський звертає увагу на те, що чистіше за все прагнення до втечі виявляється як реакція на якісь чинники травмуючого характеру вдома, у школі або и підлітковому середовищі. Діти можуть покидати сім'ю через фізичне, психічне або сексуальне насилля близьких, через злидні незабезпеченість у сім'ї, через образу на ро-днчін внаслідок їхнього нерозуміння проблем чи переживань дитини.
Наразі дисфункціональна сім'я виступає головною детермінантою дитячої безпритульності. Дисфункціональна сім'я це сім'я, яка в силу зовнішніх умов та факторів нездатна здійснити свої основні функції, що впливає на становлення соціалізації та цілісний розвиток дитини. Безумовним критерієм дисфункціональної сім'ї є втрата нею виховної та соціалізуючої функцій.
Ми спробували виділити та проаналізувати типи дисфункціональних сімей з точки зору їх впливу на появу бездоглядних та безпритульних дітей.
Найчастіше безпритульними стають неповнолітні, батьки яких залежні від алкоголю, наркотиків, схильні до протиправних дій, тобто мають асоціальну поведінку. Відповідно цей тип сімей називають асоціальними, маючи на увазі, що це сім'ї, в яких концентруються різні негативні фактори, такі як: п'янство, алкоголізм, наркоманія, скандали, бійки, розбещена поведінка дорослих. Алкоголізм, наркоманія призводять до збіднення сім'ї, погіршення добробуту і повної деформації норм поведінки. Проявляючи соціальну пасивність і деградуючи в особистісному плані, алко- чи наркозалежна людина, перестає піклуватися про своє найближче оточення. Діти стають бездоглядними, у них втрачається почуття прив'язаності та поваги до батьків.
Дітям у таких сім'ях не забезпечують належного фізичного, інтелектуального, емоційного розвитку, своєчасно не виявляються різні хвороби, завдають побоїв, виганяють з дому, завдяки чому у неповнолітніх формуються психопатичні риси характеру. Як правило, у таких дітей відсутній інтерес до навчання, часто трапляються пропуски занять. Відставання в навчанні викликає негативне ставлення з боку вчителів, однокласників. Своє «Я» такі Діти та підлітки компенсують жорстокістю, агресією, конфліктами з однолітками, вчителями. Опинившись в ізоляції, вони починають шукати товаришів у вуличних компаніях, де збираються ровесники зі схожими долями та проблемами. У сім'ї дитина втрачає значимого дорослого, не знаходячи його і в інших сферах свого життя. Зразки ідентифікації вона знаходить у вуличній компанії. Зовнішніми способами захисту від психотравмуючої ситуації, викликаної відторгненням батьків, негативним ставленням вчителів та однокласників, стають вживання наркотиків, алкоголю, агресивна поведінка, бродяжництво. Несприятливі умови виховання, які змушують дитину йти на вулицю, зазвичай складаються у конфліктних сім'ях. До такого типу належать сім'ї зі стійкими конфліктами у взаємовідносинах між батьками, батьками і дітьми. Як підкреслює І.В.Гребенніков, конфліктна сім'я - це сім'я, де між подружжям існують постійні суперечки, де їхні інтереси, потреби, наміри і бажання вступають у протиріччя, породжуючи сильний і тривалий негативний емоційний стан. Конфліктні сім'ї можуть бути як «шумними», скандальними, так і «тихими», де стосунки подружжя характеризують повне відчуження, прагнення уникати взаємодії. У будь-якому випадку вплив такої сім'ї на формування особистості дитини буде негативним. Конфліктна атмосфера загострюється, негативні процеси розширюються і поглиблюються, збільшується їх частота. Це викликає невдоволення подружжя одне одним та шлюбом взагалі. У таких сім'ях спостерігається рівень низької внутрішньо-сімейної культури, часто принижується гідність особи, відсутнє почуття взаємоповаги. Життя у подібних умовах призводить до психологічного відчуження, створюється негативний емоційний мікроклімат у сім'ї. Все це погано впливає на духовну сферу членів сім'ї і може стати причиною появи нервово-психічних розладів.
З'ясовуючи стосунки між собою, батьки нерідко намагаються зробити дитину своїм спільником. Дитина, особливо молодшого віку, не може визначити, хто з батьків правий. За таких умов у неї формуються суперечливі почуття до обох батьків або вороже ставлення до одного із них. Захистом від хвилювань буде уникнення різних конфліктів, намагання частіше не бувати вдома або просто не звертати уваги на чергову сварку, навіть посміхатися над непорозуміннями батьків. Однак цей захист буде досягнутий ціною відічуження від батьків, зверхнім ставленням до них, егоїзмом, цинізмом до почуттів інших людей.
Часто трапляються конфлікти між батьками та дітьми підліткового віку. Відомо, що підлітковий вік — це важливий період у житті дитини, пов'язаний із самоствердженням, і в той же час складний з точки зору взаємодії з батьками. Обмеження свободи, нав'язування думки, повчання негативно сприймаються підлітками, що призводить до непорозумінь, конфліктів. Втеча з дому як реакція протесту - це спроба підлітка заявити про себе в умовах сім'ї, що обмежує його свободу та розвиток особистості.
Ще одним типом дисфункціональних сімей, у яких складаються передумови до дитячої бездоглядності, є неповна сім'я. Зауважимо, що це сім'я з порушеною структурою (відсутністю батька чи матері) та стосунками між її членами. Процес соціалізації у неповній сім'ї порушується у зв'язку з тим, що вона не може самостійно ефективно вирішувати суперечності, конфлікти.
Науковими дослідженнями доведено, що в неповних сім'ях значно більше педагогічно занедбаних дітей. Діти в неповних сім'ях у два рази частіше, ніж у повних, залишаються без нагляду, що найчастіше пов'язано із зайнятістю на роботі, вирішенням особистих проблем. Таким чином матеріальні та інші негаразди життєдіяльності неповної сім'ї нерідко приводять до бездоглядності дітей. В неповній сім'ї значно частіше виникають конфлікти між матір'ю та підлітками.
Мати в неповній сім'ї при всьому її бажанні не в змозі створити повноцінних умов для соціалізації дитини. У одиноких матерів переважає установка на виховання дитини з вираженою системою емоційних стосунків. Матері-одиначки намагаються компенсувати відсутність батьківської турботи, надмірно опікуючи і контролюючи дитину (виховання за типом гіперопіки). Це в сою чергу заважає прояву дитячої ініціативи та самостійності, натомість формується бездіяльність та егоїзм.
Однак, трапляються інші випадки, коли мати, навпаки - зайнята влаштуванням особистого життя, а не проблемами дитини. У такому разі процес соціалізації для неповнолітнього не менш складний. Дитина почуває себе непотрібною, що призводить до відчуження, озлоблення та жорстокості. Негативним фактором, що впливає на психічний стан дитини у неповній сім'ї, є емоційний дискомфорт. Він характеризується комплексом психічних реакцій та переживань, які пов'язані з комплексом неповноцінності, емоційного голоду. Така ситуація породжує у дітей та підлітків підвищений інтерес до своїх переживань, байдужість до переживань дорослих, негативне ставлення до того з батьків, хто залишив сім'ю.
Для українського суспільства характерне явище дистантних сімей, яке проявляється у тривалій відсутності одного або обох батьків у зв'язку із працевлаштуванням за кордоном. За офіційними даними, 6 млн. громадян України перебувають за кордоном на заробітках.
Виїзд батьків на заробітки за кордон та залишення дітей під наглядом бабусь, дідусів та інших родичів -осучаснена причина дитячої бездоглядності. Масового характеру це явище набуло в західних регіонах нашої держави. Так, лише у Львівській області у 22 тис. дітей один з батьків перебуває на заробітках за кордоном, у 4 тис. -обидва. Діти залишаються бездоглядними, адже старше покоління через стан здоров'я, зайнятість у домашньому господарстві, не в змозі приділити їм належної уваги. Відносини дітей з батьками перетворюються на грошові, вони віддаляються одні від одних, не знають потреб та проблем членів сім'ї.
Ризикованими з точки зору поширення дитячої бездоглядності є сім'ї з високим соціально-економічним рівнем життя. Діти у таких сім'ях знаходяться в ситуації дефіциту уваги з боку батьків. Батьки зазвичай ведуть активне публічне життя, а функції виховання перекладають на гувернерів, репетиторів. У сім'ї не вистачає часу на спільний відпочинок, спілкування, ігри. Дитина не задовольняє потреби в емоційній близькості з батьками, і це зрештою трансформується у відчуження та повну ізоляцію. Свої потреби у спілкуванні з батьками неповнолітній починає задовольняти у неформальному спілкуванні з ровесниками, що створює умови для формування асоціальної поведінки.
У сім'ях з високим соціально-економічним рівнем життя порушена функція духовного спілкування між її членами, а також рекреативна функція, що в свою чергу негативно впливає на процес виховання дітей. Дослідники Й.Лангмейєр та З.Матейчек визначили проблеми дітей у таких сім'ях як знаходження у стані психологічної депривації, що передбачає неможливість задоволення провідних психічних потреб у достатній мірі і протягом тривалого часу.
Науковець А.Гоголєва звертає увагу на сім'ї, члени яких мають сенсорні, моторні, інтелектуальні, психічні, соматичні порушення. Вона зазначає, що діти при наявності хворих батьків живуть у ситуації емоційної деривації, мають значні труднощі у розширенні соціальної компетентності. До того ж, дорослі також живуть у ситуації емоційної деривації. Викривлення батьківсько-дитячих стосунків стає головним фактором, що провокує бездоглядність та безпритульність неповнолітнього члена сім'ї.
Проблеми в емоційно-мотиваційній сфері на етапі первинної соціалізації позначаються на спілкуванні, навчанні і майбутній трудовій діяльності. Шкільна успішність знижується, вулична компанія заміняє батьківський авторитет. Все це в комплексі призводить до бездоглядності із соціально-педагогічною занедбаністю, іноді із затримкою психічного розвитку. Така дитина випадає з-під впливу сім'ї та школи. У неї формується низька самооцінка, з'являється почуття емоційної незахищеності та непотрібності, відбувається викривлення ціннісних орієнтирів та моральних понять. Така дитина відчуває труднощі в стресовій ситуації і не здатна проговорити свої переживання. Все це виштовхує її на вулицю.
Розглядаючи дисфункціональні сім'ї та їх вплив на поширення дитячої бездоглядності та безпритульності, головну увагу ми звернули на причини відчуження дитини від сім'ї. Інша ситуація складається у сім'ях, де безпритульність та бродяжництво вважаються нормою. Ще з дитинства людина програмується на такий спосіб життя, чим суттєво порушується процес соціалізації. Зауважимо, що до категорії маргінальних сімей слід віднести сім'ї «професійних жебраків», біженців, людей без певного місця проживання. Особливості розвитку цих сімей, виховання в них дітей потребують окремого вивчення. У практичній діяльності при виборі стратегії допомоги та побудові її плану слід звернути увагу на ресурси сімей дисфункціональних та маргінальних. Останні потребуватимуть більш тривалої та комплексної допомоги.
Однією з головних причин поширення явища дітей вулиці є жорстоке поводження з неповнолітніми в їхніх сім'ях. Ми не виділяємо це як окремий тип дисфункціональних сімей. Як показує практика, у кожному із розглянутих типів сімей присутні елементи жорстокого поводження. Зауважимо, що жорстоке поводження з дітьми визначають як навмисні дії (чи бездіяльність) батьків, вихователів чи піших осіб, які наносять шкоду фізичному або психічному здоров'ю дитини. Неповнолітні, особливо підлітки, до яких застосовується фізичне, сексуальне чи емоційне насильство, схильні давати чіткі реакції, які проявляються у втечах ;і дому, пошуку підтримки в асоціальних компаніях. Часто батьки самі примушують дітей до асоціальної поведінки: здійснювати крадіжки, жебракувати та бродяжити. Така поведінка з боку батьків по відношенню до дитини виз-начається як емоційне насильство.
На жаль, практична робота з батьками бездоглядних та безпритульних дітей недостатньо розвинена. Зазвичай батьки йдуть на контакт у разі, коли їм пропонується матеріальна  допомога. Проблеми у психологічному кліматі сім'ї батьками не визнаються, а звернення до спеціалізованого центру вони вважають зарахуванням до «дефективних» категорій. Тому мотивації до взаємодії із соціальними педагогами та соціальними працівниками немає. Отримавши певний вид соціально-психологічної допомоги у спеціалізованому центрі, дитина повертається в сім'ю, де проблеми залишаються, а то й ще більше загострюються. Без попередньої роботи з сім'єю фактично неможливо досягти позитивного результату у допомозі дитині.
До вирішення проблеми дитячої бездоглядності та безпритульності слід підходити комплексно. Важливою і першочерговою ланкою у такій роботі має бути сім'я. Дисфункціональні сім'ї є потенційним джерелом дитячої бездоглядності та безпритульності. Сім'ї асоціальні, конфліктні, неповні, дистантні, з високим соціально-економічним рівнем розвитку, та сім'ї, члени яких мають різні розумові, психічні порушення можуть негативно впливати на процес соціалізації дитини. Вони часто стають неприйнятним середовищем для дитини, внаслідок чого вона йде на вулицю.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить