Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Комунікативні особливості діяльності соціального педагога

Комунікативні особливості діяльності соціального педагога
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Комунікативні особливості діяльності соціального педагога

Спілкування це сукупність зв'язків і взаємовпливів, які виникають і закріплюються між людьми в процесі спільної діяльності. Регулятором цих зв'язків є соціальні норми, тобто зразки відносин, поведінки, взаємодії, що виробляються в соціальних групах або в суспільстві в цілому. Ці норми поширюються завдяки механізмам соціального контролю. На порушників чекають нормативні санкції (осудження, докір, покарання), з допомогою яких група прагне повернули їх до нормативної поведінки.
Кожний акт спілкування впливає на наше життя в цілому, але, крім того, у ньому реалізуються кілька функцій, завдяки яким ми досягаємо мети. Контактна функція - встановлення стану обопільної готовності приймати та передавати повідомлення і підтримувати взаємний зв'язок до завершення акту.
Інформаційна - обмін повідомленнями (описами), запитаннями та відповідями.
Спонукальна - заохочення партнера або ж самого себе (стимулювання й аутостимулювання) до виконання певних дій.
Координаційна - взаємне орієнтування й узгодження дій, коли йдеться про спільну діяльність.
Пізнавальна - адекватне сприйняття і розуміння сенсу повідомлення, а також взаємне розуміння одне одного (намірів, установок, переживань, станів партнерів).
Амотивна - або неусвідомлений «обмін емоціями», або ж один з партнерів збуджує в іншому певні емоції.
Встановлення відносин - усвідомлення і фіксування свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків.
Впливова функція спрямована на зміну стану, поведінки, ціннісно-мотиваційної сфери партнера (намірів, поглядів, думок, рішень, уявлень, потреб, рівня активності, смаків, норм поведінки, оціночних критеріїв тощо).
У реальному процесі спілкування може переважати та чи та функція або декілька з них. Це залежить від того, який зміст партнери вкладають у конкретний акт спілкування. Людина, знайома із психологічними основами спілкування, впливає на партнера одночасно у різних напрямках. Вона чітко визначає, чого прагне досягти, й обмежує взаємодію необхідним і достатнім.
Взаємодія повинна базуватися саме на комплексі функцій. Керівник може розповісти підлеглим про якийсь факт для того, щоб вплинути на їхню поведінку або погляди (спонукальна та амотивна функції). Батьки можуть страждати від того, що втратили контакт із дитиною-підлітком, і в процесі спілкування намагаються його відновити на новому рівні відносин. А підліток, спілкуючись з батьками, більше за все потребує розуміння з їх боку, бо висловити те, що відчуває, він сам не завжди в змозі.
Традиційно розглядають три найголовніші сторони спілкування. Це: передача інформації (комунікація), взаємодія (інтеракція) і взаємосприйняття (перцепція). Комунікативна сторона спілкування - це обмін інформацією між людьми. Інтеракція (взаємодія) - це обмін діями, вчинками. Перцептивна сторона процесу спілкування - це взаємосприйняття партнерами одне одного, інтерпретація одержаних результатів, взаємооцінювання тощо.
Обмін інформацією можливий тоді, коли партнери використовують єдиний код. Інформація виходить від донора (це суто наукове визначення) до реципієнта. Донор передає не тільки відомі йому факти, а й своє ставлення до них, власний погляд, вибирає якнайточніші слова, речення, інтонацію. Рнципієнт повинен розшифровувати це повідомлення, тобто під зовнішньою словесною оболонкою побачити саме те, що «транслює» йому партнер.
Розбіжність між тим сенсом, який вкладає в повідомлення учасник, і тим, що прочитує в цьому повідомленні його партнер, нерідко призводить до конфліктів. Річ у тім, що однакові слова, дії, звертання можуть нести для двох людей різні смисли, які до того ж суттєво доповнюють інтонація, міміка і пантоміміка, різний життєвий досвід партнерів, різні прогнози на майбутнє. Нерідко виховний вплив на дитину невдалий тому, що дитина не може правильно «розшифрувати» висловлення дорослого, бо ще не вміє цього робити.
Отже, для підвищення ефективності соціально-педагогічної роботи спеціаліст має досконало володіти знаннями й уміннями професійної комунікації, а також вміти адекватно їх застосовувати у відповідній сфері та ситуації.
Поняття «компетентність»у широкому розумінні цього слова означає досконале знання своєї справи, суті роботи, яка виконується, складних зв'язків, явищ і процесів, можливих способів і засобів досягнення окреслених цілей. У зміст компетентності включається рівень базової і спеціальної освіти, стаж роботи, уміння акумулювати широкий життєвий і професійний досвід, знання можливих наслідків конкретного способу впливу на особистість.
Вчені при визначенні моделі компетентності, зазвичай, визначають такі рівні:
1)    компетентність як здатність до інтеграції знань і навичок, до використання її в умовах змін зовнішнього середовища, в якому відбуваються постійні зміни;
2)    концептуальна компетентність;
3)    компетентність в емоційній сфері, в галузі сприйняття;
4) компетентність у конкретних сферах діяльності.
Окрім того, професійна компетентність соціального працівника і педагога повинна включати також і особисті якості, а також сукупність умінь і навичок, що забезпечують функціонування процесу спілкування з клієнтами і колегами. Отже, професійну компетентність соціального педагога можна назвати стрижневим компонентом вибраного ним виду діяльності, а комунікативну компетенцію -необхідною умовою її ефективності.
Виходячи із загальних теоретичних положень та особливостей діяльності соціального педагога, можна визначити перелік якостей особистості, необхідних для успішного спілкування. До них можна віднести спрямованість, при якій інші люди могли б бути в центрі системи цінностей, рівень розвитку пізнавальних інтересів, культура емоційної сфери, уміння вибрати оптимальний спосіб поведінки, спосіб спілкування з іншими людьми, знання власних особливостей та вміння на основі цих знань свідомо управляти своєю поведінкою.
Паралельно із поняттям «комунікативні уміння» використовуються поняття-синоніми: «компетентність у спілкуванні» або «комунікативна компетентність». Причому комунікативна компетентність розглядається як «компетентність у міжособистісному сприйнятті, міжособистісній комунікації, міжособистісній взаємодії».
Отже, комунікативну компетентність можна розглядати як складну інтегративну якість особистості, яка опосередковує професійно-педагогічну діяльність, спрямовану на налагодження, підтримку і розвиток ефективного спілкування з клієнтом чи іншими учасниками соціального процесу.
Враховуючи характер соціально-педагогічної роботи, однією із важливих і необхідних якостей працівника є комунікабельність. У загальнолюдському плані це явище багатогранне і включає комплекс компонентів, серед яких основними виступають такі: комунікабельність (здатність відчувати задоволення від процесу комунікації), соціальна спорідненість (бажання перебувати у товаристві, серед інших людей), альтруїстичні тенденції.
У загальному розумінні комунікативність - це психологічна готовність людини до організаційно-комунікативної діяльності. Соціально-педагогічна діяльність у будь-яких умовах залишається організаційною і комунікативною, тому комунікативність для соціального працівника - це не лише соціально-психологічна, але й професійно значуща якість.
Проте комунікативність оцінюється не лише кількістю контактів соціального працівника з різними людьми. Необхідно враховувати емоційний «тон» цих контактів, який може бути позитивним, нейтральним і негативним. Тому, доцільно розмежувати такі якості, як контактність і комунікабельність соціального працівника,котрий легко вступає в  контакт з людьми, але при цьому може викликати у партнерів по розмові емоційно негативний «тон» спілкування, може називатися контактним, але не комунікабельним. Комунікативність завжди супроводжується емоційно-позитивним тоном спілкування.
Тому соціальний педагог повинен володіти такими комунікативними і професійно значущими якостями:
- стриманість, урівноваженість (володіння собою, уміння керувати емоціями і організовувати рівне, спокійне спілкування без прояву роздратування, гострого тону тощо);
-доброзичливість, привітність у спілкуванні з людьми (готовність сприяти благополуччю інших людей, прояв співучасті і щирості у спілкуванні з ними);
-повага (прояв поваги до інших у процесі спілкування, шанобливе ставлення до них, визнання їх гідності тощо);
-довіра, відкритість (прояв довіри до клієнта);
-оптимізм (соціальне світовідчуття, яке концентрує життєлюбство у домінанті добра);
-внутрішня енергія, впевненість у собі, які поєднуються з високим рівнем контролю, справедливість, організаторські уміння і навички;
-педагогічний такт, який підказує фахівцю найбільш делікатну лінію поведінки;
-емпатія (здатність до співпереживання);
-рефлексія (усвідомлення соціальним педагогом того, як він сприймається партнером по спілкуванню).
Варто враховувати і той факт, що спілкування - це двосторонній процес, в якому беруть активну участь і здійснюють вплив один на одного і соціальний педагог, і клієнт. Тому всі можливі комунікативні якості особистості соціального педагога проявляються у залежності від комунікативних характеристик клієнта. Це змушує соціального педагога враховувати особливості клієнта, а також реалізовувати індивідуальний підхід до особистості, беручи до уваги особливості характеру, темперамент, здібності, життєвий досвід, соціальне становище з врахуванням усіх особливостей клієнта, а також ситуації спілкування. Соціально-педагогічне спілкування, як і будь-яка діяльність, має певну структуру і логіку самого процесу, який включає: задум, втілення задуму, аналіз, оцінка. Це потребує від соціального працівника уміння дотримуватись певних етапів, які можна трансформувати на його діяльність.
1.    Моделювання спілкування з клієнтом у процесі підготовки до безпосередньої діяльності (прогностичний етап). Відбувається своєрідне планування комунікативної діяльності соціального працівника відповідно до цілей і завдань взаємодії та соціально-педагогічної ситуації, з урахуванням особливостей клієнта.
2.    Організація безпосереднього спілкування з клієнтом у період початкової взаємодії з ним (комунікативна атака). При цьому враховується настрій клієнта, готовність до спілкування, прогнозується темпоритм, ініціативність з боку соціального працівника.
3.    Управління спілкуванням у соціально-педагогічному процесі - важливий елемент професійної комунікації. На стані управління спілкуванням соціального працівника необхідне вміння спонукати клієнта до взаємодії, організовувати діалог, здійснювати корекцію спілкування з урахуванням реальних умов.
4. Аналіз реалізованої системи спілкування (співвіднесеність мети, засобів і результатів) та моделювання спілкування на прогнозовану діяльність.
У структурі професійної діяльності соціального педагога проявляється його стиль спілкування. Під стилем спіл-кування розуміють індивідуальну стабільну форму комунікативної поведінки спеціаліста, яка проявляється у будь-яких умовах взаємодії: у ділових і особистих відносинах, у стилі керівництва і виховання, способах прийняття рішень і розв’язання конфліктів, у наборі прийомів психолого-педагогічного впливу на клієнта. Сформований стиль свідчить про досягнення спеціалістом рівня комунікативної майстерності.
Стиль спілкування має свої характеристики, в яких проявляються:
- домінуюча мотивація особистості;
-    спеціальна здатність до співпереживання і розуміння інших людей;
-    прояв рівня власної гідності;
-спрямованість особистості і у зв'язку з цим вибірковий характер впливу на людей.
Узагальнення класифікацій стилів спілкування, запропонованих як вітчизняними, так і зарубіжними авторами, дозволяють розкрити найбільш загальні риси стилів спілкування, в яких відображається ставлення соціального педагога до клієнта та характер їх взаємодії.
1.    Авторитарний стиль. У соціального педагога виразно простежуються його установки. Він призупиняє ініціативу в оцінках, категоричний, домінує тон керівника, проявляється нетерпимість до заперечень.
2.    Ліберальний стиль - анархічний, соціальний педагог не проявляє активності, ініціативи, легко піддається впливам, проблеми клієнта розглядає формально, не прагне виявити й усунути причини. Результати праці такого спеціаліста не цікавлять. Такий стиль спілкування лише посилює стан пригніченості клієнта і ще більше ускладнює проблему.
3. Демократичний стиль спілкування проявляється в особистісному підході до кожного клієнта з урахуванням його індивідуальних особливостей і досвіду. Соціальний педагог прагне окреслити мету спільної діяльності і донести її до свідомості клієнта, підключає його до спільного вирішення проблеми. При цьому передбачається відкидання негативних установок, стереотипів і суб'єктивізму в оцінках. Правильно підібраний стиль спілкування соціального працівника як загально професійний, так і індивідуальний сприяє вирішенню цілого комплексу завдань стосовно тієї чи іншої людини.
У практичній діяльності всі стилі спілкування зводяться до двох типів - діалогічний і монологічний. Якщо у монологічному спілкуванні взаємодія соціального педагога і клієнта будується на підпорядкуванні і виконанні однієї зі сторін (клієнта), то у діалогічному спілкуванні, яке є найбільш радикальним і ефективним в організації продуктивних характерів, проявляється взаємодія, взаємовплив, що допомагає досягти прогнозованих результатів.
Міжособистісне спілкування сприяє уникненню догматизму і формалізму і переходу до демократичного стилю спілкування. Основними особливими ознаками діалогічного спілкування є:
- рівність позицій соціального працівника і клієнта, при якій здійснюється взаємовплив один на одного, формується бажання ставати на позицію іншого, взаємна повага і довіра;
- відсутність оцінок, повне прийняття клієнта таким, яким він є;
- формування у соціального педагога і клієнта подібних установок стосовно однієї і тієї ж ситуації;
- особливе емоційне забарвлення спілкування, щирість і природність, взаємне проникнення у світ почуттів і переживань;
- здатність учасників бачити, розуміти і активно використовувати широкий і різноманітний спектр комунікативних засобів, включаючи невербальні.
Результатом такого діалогу спілкування, на думку психологів, є формування активної особистісної позиції в учасників діалогу, яка стає основою самовиховання і самовдосконалення. У процесі діалогічного спілкування клієнт вступає у рівноправні відносини з метою спільного (разом із соціальним працівником) вивчення і вирішення ситуації, яка розгортаються. Тому такий тип спілкування вважається значно ефективнішим, ніж монологічний тип, розбуджує емоційну сферу, проводячи у почуттях динамічні зміни. Цей тип спілкування обов'язково впливає і на волю, розвиваючи наполегливість при відстоюванні своєї думки, або спонукає до мужності при відмові від власної позиції, якщо фахівець усвідомив її помилковість.
Важливим засобом посилення дії різних типів спілкування є також і невербальне спілкування (поза, міміка, жести). Невербальна поведінка у процесі взаємодії соціального працівника і клієнта виконує такі функції: створення образу партнера по спілкуванню; здійснює корекцію характеру і психологічного змісту спілкування (стосовно мовлення); регулює просторові і часові параметри спілкування; підтримує оптимальний рівень психологічної близькості між учасниками спілкування; маскування «Я-особистості»; ідентифікація партнерів по спілкуванню, соціальна стратифікація; показник статусно-рольових відносин; відображення якості і змін взаємовідносин партнерів по спілкуванню; формування цих відносин; економія мовленнєвого повідомлення; уточнення, зміни, розуміння словесного повідомлення; посилення емоційної насиченості сказаного, афективного ставлення, розрядки, регуляції процесу збудження; показника загальної психомоторної активності учасника спілкування (темп, інтенсивність, гармонія рухів) та ін.
Добре розуміння соціальним педагогом невербальної поведінки дозволяє йому найбільш повно і ефективно застосовувати щодо клієнта комплекс психолого-педагогічних прийомів, які реалізуються згідно з професійною етикою.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить