Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства

Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Організаційно-економічне управління технічним розвитком підприємства

Технічний розвиток підприємства — це процес формування і вдосконалення його техиіко-технологічної бази. Технічний розвиток як об'єкт організаційно-економічного управиш охоплює різноманітні форми, що відображають відповідні стадії процесу розвитку виробничого потенціалу та забезпечують відтворення повних фондів підприємства.
Підтримування техніко-технологічної бази здійснюється за рахунок капітального ремонту устаткування, заміни спрацьованого устаткування новим такого самого технічного рівня, технічного доозброєння підприємства.
Розвиток техніко-технологічної бази здійснюється за рахунок ;проведення модернізації, технічного переозброєння, реконструкції, розширення, нового будівництва.
Оцінка технічного рівня різногалузевих підприємств здійснюється періодично (один раз на 3-5 років). Для цього використовуються типові показники, що характеризують:
•    рівень технічної оснащеності праці — фондооснащеність праці; енергооснащеність праці;
•    рівень прогресивності технології - - структура технологічних процесів за трудомісткістю, питома вага нових технологій за обсягом або трудомісткістю продукції, середній вік застосовуваних технологічних процесів, коефіцієнт використання сировини і матеріалів;
•    технічний рівень устаткування — продуктивність (потужність); надійність,
довговічність; питома металомісткість; середній строк експлуатації; питома вага прогресивних видів устаткування в загальній його кількості; питома вага технічно та економічно застарілого устаткування у загальному його парку;
•    рівень  механізації  та  автоматизації  виробництва  —  ступінь   охоплення
робітників   механізованою    працею;    питома   вага   обсягу    продукції,    що
виготовляється за допомогою автоматизованих засобів праці.
Для поглибленої аналітичної оцінки стану технічного розвитку підприємства,
необхідність у проведенні якої обумовлюється спеціальною перспективною
програмою,   застосовуються   інші   показники,   включаючи   ті   з   них,   що
відображають    галузеві    особливості    виробництва.    До    таких    показників
належать:
•    механооснащеність    праці    (відношення    середньої    вартості    машин    та устаткування до чисельності робітників у найбільшу зміну);
•    коефіцієнт фізичного спрацювання устаткування;
•    коефіцієнт технологічної оснащеності виробництва (кількість застосовуваних пристроїв оснастки та інструментів у розрахунку па одну оригінальну деталь кінцевого виробу);
•    рівень утилізації відходів виробництва;
•    рівень    забрудненості    природного    середовища,    що    визначається    за
спеціальною шкалою в балах.
Процес економічного управління технічним розвитком підприємства містить наступні етапи:
•    установлення    цілей    —    визначення    і    ранжирування,    виокремлення
пріоритетів;
•    підготовчий — аналіз виробничих умов, підготовка прогнозної інформації;
•    варіантний вибір рішень — розробка можливих варіантів, вибір критерію,
оцінка ефективності варіантів рішень;

•    програмування   робіт         погодження   вибраних  рішень,   їх   інтеграція   в
комплекс заходів у межах програми технічного розвитку підприємств
•    супроводження   реалізації   програми   —   контроль   виконання   заходів,
проведення     необхідного     коригування     програми     технічного     розвитку
підприємства.
Типовий зміст програми (плану) технічного
розвитку підприємства.
Розділ 1, Науково-дослідні і проектно-конструкторські роботи. Дослідження і розробки власними силами з певної Тематики із визначенням для кожної теми:
•    цілей дослідження (розробки);
•    місця впровадження результатів;
•    головного виконавця і співвиконавців;
•    строків початку та закінчення роботи;
•    кошторисної вартості;
•    очікуваних результатів,
Розділ 2. Створення, освоєння нових і підвищення якості тих, що
виготовляються, видів продукції.
Створення та освоєння випуску нових видів продукції.
Організація виробництва за ліцензіями або продукції, створеної іншими
організаціями.
Розробка нових стандартів (технічних умов), складання карт технічного рівня.
Сертифікація продукції.
Зняття з виробництва застарілих видів продукції.
Розділ 3. Запровадження прогресивної технології, модернізація та
автоматизація виробничих процесів.
Розробка та застосування нових технологій.
Запровадження нових видів устаткування та інструменту.
Капітальний ремонт і модернізація устаткування.
Механізація ручної праці.
Автоматизація виробництва і процесів управління.
Розділ 4. Зведені результати здійснення заходів технічного розвитку. Заокремими напрямками технічного розвитку:
•    зниження матеріальних витрат і собівартості товарної продукції;
•    приріст виробничої потужності підприємства;
•    відносне вивільнення працівників.
Для всієї сукупності заходів:
•    загальні витрати та результати;
•    динаміка основних техніко-економічних показників.
3. Лізинг як форма оновлення технічної бази виробництва (діяльності)
Лізинг - це підприємницька діяльність, що спрямована на інвестування власних або позичених фінансових коштів і полягає у наданні лізінгодавцем (юридичною особою чи індивідуальним підприємцем, який здійснює лізингову діяльність) у виключне користування на певний термін лізигоодержувачу майно за умови здійснення періодичних лізингових платежів.
Об'єкти лізингу: будь-яке нерухоме та рухоме майно, що належить до
основних фондів, в тому числі машини, устаткування, транспортні $засоби,  обчислювальна та  інша техніка,  системи телекомунікацій тощо.  Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші  природні об’єкти (мисливські угіддя, ліс, водосховища тощо).
Загальновживана класифікація видів лізингу за наступними ознаками:
•    строком   використання   об'єкта   лізингу   —   оперативний   (з   неповною окупністю) і фінансовий (з повною окупністю);
•    масштабом поширення лізингових відносин — внутрішній (за загальнодержавний) і міжнародний; за характером лізингових операцій — сервісний і зворотний.
Оперативний лізинг (з неповною окупністю орендованого майна) здійснюється за договором лізингу, згідно з яким лізингоодержувач на замовлення отримує в платне користування від лізингодавця відповідне майно па термін, менший за період, протягом якого амортизуємося 90% вартості об'єкта лізингу па день укладення договору. За умови такого лізингу (оренди) лізингодавець надає майно у тимчасове користування кілька разів. У цьому разі обов'язки з технічного обслуговування та ремонту орендованих засобів праці бере на себе лізингодавець.
Фінансовий    лізинг    (з    повною    окупністю    орендованого    майна)    набув найбільшого поширення. Він здійснюється за договором, відповідно д: якого лізингодавець надає лізингоодержувачу майно на час, не менший за строк, протягом котрого нараховується 60% амортизаційних відрахувань (від дати укладення договору лізингу). Після закінчення терміну дії договору фінансового лізингу орендоване майно переходить у власність лізингоодержувача чи викуповується ним за залишковою вартістю. За умовами фінансового лізингу ризик втрати майна, а також його технічне обслуговування і ремонт бере на себе лізингоодержувач.
Внутрішній лізинг за своєю сутністю і масштабами поширення може бути суб'єктним або загальнодержавним. Вітчизняні суб'єкти лізинг/ можуть практично здійснювати дві його форми — зворотну та пайову | Зворотний лізинг передбачає придбання лізингодавцем майна у власника ' (виробника) і передачу цього майна йому ж у лізинг. За пайовим лізингом оренда засобів праці здійснюється за участю суб'єктів лізингу на основі укладення багатостороннього договору та залучення одного чи кількох кредиторів. При цьому сума інвестованих кредиторами коштів не може перевищувати 80% вартості придбаного для лізингу майна.
Міжнародний лізинг реалізується суб'єктами лізингу, які перебувають під юрисдикцією різних держав (майно і платежі перетинають державні кордони). Суб'єктами міжнародного лізингу завжди є інвестори інших країн. Це дає змогу вітчизняним підприємствам (організаціям) оновлювати власну технічну базу за рахунок конкурентоспроможних устаткування, транспортних та інших засобів праці зарубіжного походження.. .
Сервісний лізинг звичайно застосовується за умови придбання на лізингових засадах складної техніки, що швидко технічно та економічно застаріває (наприклад комп'ютерно-обчислювальної і розмножувальної техніки, транспортних засобів тощо).
Зворотний лізинг, який вище розглядався як форма внутрішнього лізингу (відповідно до чинного законодавства України), з наукового погляду (за характером лізингових операцій) правомірніше буде вважати одним з видів лізингу операцій.
Організаційно-правові основи лізингу базуються на чинному законодавстві тієї
чи іншої країни та укладених договорах. При цьому основною правовою
формою регулювання взаємовідносин між суб'єктами лізингу служить
укладений у встановленому порядку договір (угода). Для організації
лізингової діяльності  всіх  суб'єктів важливого значення  набувають  певні умови договору лізингу.
Типові умови договору лізингу наступнім
1.    Учасники лізингових операцій.
2.    Об'єкт лізингу (склад і вартість майна), умови та строки його поставки.
3.    Термін, на який укладається договір лізингу.
4.    Розмір, склад і графік здійснення лізингових платежів, умови перегляду.
5.    Умови переоцінки вартості об'єкта лізингу згідно з чинним законодавством
країни
6.    Умови повернення об'єкта лізингу у разі банкрутства лізингоодержувача.
7.    Умови страхування об'єкта лізингу та його реєстрація.
8.    Умови експлуатації і технічного обслуговування, ремонту та модернізації
об'єкта лізингу, а також надання інформації про його технічний стан.
9.    Умови повернення об'єкта лізингу або його викупу після закінчення строку
дії договору і дострокового розірвання договору лізингу.
10.    Відповідальність сторін (суб'єктів лізингу).
11.    Дата  і  місце укладення договору.  Права та обов'язки  лізипгодавців  і
лізингоодержувачів визначені чинним законодавством України.
Лізингодавці мають право:
1.    Контролювати   умови   експлуатації   та   цілеспрямованість   використання об'єкта лізингу лізингоодержувачем.
2.    Вимагати   повернення   переданого   в  лізинг  майна  у  разі   несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків лізингу.
3.    Вимагати від лізиигоодержувача покриття збитків, завданих внаслідок його помилкових дій чи бездіяльності.
Лізингодавці зобов'язані:
1.    Передати лізингоодержувачу майно,  що  належить  йому  за  правом
власності.
2.    Не. втручатися в процес вибору лізингоодержувачем продавця майна та
визначення специфікації об'єкта лізингу.
3.    Своєчасно і в повному обсязі виконувати взяті на себе зобов'язання
щодо збереження об'єкта лізингу згідно з договором.
4.    Прийняти об'єкт лізингу після строку дії договору, якщо такий об'єкт не
буде викуплено лізингоодержувачем.
Лізингоодержувачі мають право:
1.    Відмовлятися від прийняття об'єкта лізингу у разі порушення, умов договору
та затримувати лізингові платежі до усунення порушення.
2.    Вимагати  від  лізингодавця  покриття  збитків,  завданих  внаслідок  його помилкових дій чи бездіяльності під час виконання договірних зобов'язань.
Лізингоодержувачі зобов'язані:
1.    Прийняти і належним чином користуватися об'єктом лізингу, утримувати його   згідно   з   погодженими   умовами   договору   з   урахуванням   фізичного спрацювання і зміни стану майна.
2.    Своєчасно сплачувати лізингові платежі.
3.    У разі несплати лізингових платежів протягом двох чергових строків на вимогу лізингодавця повернути йому об'єкт лізингу.
4.    Надавати лізингодавцю відомості про технічний стан об'єкта лізингу та свій фінансовий стан.
5.    Повернути об'єкт лізингу у разі відмови від реалізації свого права викупу об'єкта лізингу.
Об'єкт лізингу протягом усього строку дії договору залишається власністю лізингодавця. У разі переходу права власності на об'єкт лізингу від лізингодавця до іншої особи договір лізингу зберігає свою правочинність відносно нового власника. Якщо ж лізингоодержувач стає банкрутом, то об'єкт лізингу відокремлюється від загального майна банкрута і має бути повернений лізингодавцю, який може розпоряджатися таким майном на власний розсуд. Майно, продане за договором фінансового лізингу, зараховується на баланс лізингоодержувача з відповідною поміткою («узято у фінансовий лізинг»). Майно, що береться за договором оперативного лізингу, залишається на балансі лізингодавця з відповідною поміткою та зараховується на позабалансовий рахунок лізингодавця з поміткою про отримання майна в лізинг.
У лізингових операціях беруть участь, як правило, п'ять суб'єктів:
1)    виробник (постачальник, продавець);
2)    лізингодавець;
3)    лізингоодержувач;
4)    банк;
5)    страхова установа.
Усі витрати на утримання лізингового майна несуть або лізингодавець (за оперативного лізингу), або лізипгоодержувач (за фінансового лізингу). При цьому основними витратами останнього є лізингові платежі. Елементний склад лізингових платежів:
•    амортизаційні відрахування, тобто сума, що відшкодовується за кожного
•    платежу
•    у  вигляді  частини  вартості  об'єкта лізингу,  який  амортизується  протягом
•    періоду внесення лізингових платежів;
•    плата  за  користування   кредитними  ресурсами   (сума,  яка  сплачується
лізингодавцю у вигляді відсотка за залучений ним кредит для придбання майна,
що передається в лізинг).
•    комісійна винагорода лізингодавцю за одержане в лізинг майно відсотках
•    до його балансової вартості);
•    відшкодування страхових платежів за договором страхування, якщо об'єкт
застраховано лізингодавцем;
•    компенсація інших витрат лізингодавця, передбачених договором лізингу.
За здійснення операцій міжнародного лізингу сплачується державне мито, податок на додану вартість та акцизний збір за ввезення об'ктів лізингу на митну територію країни.
Можливі методи нарахування лізингових платежів:
•    метод фіксованої загальної суми, за яким сума лізингових
платежів нараховується однаковими частинами протягом усього строку дії
•     договору;
•     метод   авансу,   який   передбачає   виплату   авансової   суми   в
узгодженому між сторонами розмірі; решта суми розподіляється рівномірно чи
іншим способом на весь строк дії договору лізингу;
•    метод  мінімальних  платежів,  за застосування  якого  загальна
сума лізингового платежу включає такі складові: амортизаційні відрахування
від вартості об'єкта лізингу, плату за залучені кошти; комісійну нагороду; плату
за додаткові послуги лізингодавця; вартість лізингового майна.
Оцінка ефективності лізингових операцій
По-перше, порівнюються загальні витрати за можливими варіантами, тобто порівнюється обсяг витрат на виготовлення товарів за умови використання лізингу з витратами на одержання банківського кредиту чи на пряму закупівлю відповідного об'єкта лізингу.
По-третє, якщо згадані обмеження виконуються, то здійснення лізингової операції є економічно виправданим (ефективним). В іншому разі необхідно відмовитися від лізингу або шукати способи здешевлення такої операції. За інших однакових умов ефективність застосування лізингу можна визначити як економічну доцільність виробничих інвестиційі.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить