Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Поняття фінансового управління, його методи та завдання

Поняття фінансового управління, його методи та завдання
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Поняття фінансового управління, його методи та завдання

Поняття "фінансове управління" поєднує в собі два поняття - управління та фінанси.
Поєднуючи категорії "фінанси" та "управління" можна визначити, що фінансове управління - це свідоме спрямування фінансових процесів для досягнення збалансованості, пропорційності й оптимальності.
При цьому визначальними є такі фактори:
- дія об'єктивних та суб'єктивних економічних законів, вплив державних, колективних, приватних інтересів та необхідність їх поєднання;
- потреби суспільства та окремого господарюючого суб'єкта.
Фінансове управління передбачає використання форм і методів впливу на об'єкт господарювання - фінансові ресурси та фінансові відносини. У цьому процесі зайняті всі фінансові підрозділи суб'єкта управління.
Метою фінансового управління є забезпечення необхідними фінансовими ресурсами та підвищення ефективності фінансової діяльності.
Суб'єктом фінансового управління є господарський та фінансовий апарати системи органів управління в державі, галузі, на підприємстві, тобто на всіх рівнях.
У практичному плані фінансове управління - це сукупність форм і методів цілеспрямованого впливу суб'єктів управління на формування і використання фінансових ресурсів.
Предметом фінансового управління є регулювання фінансових потоків. При цьому об'єктом управління фінансами є фінансові відносини у сфері товарно-грошового обігу, фонди фінансових ресурсів, що створюються і використовуються на підприємстві .

Ефективне фінансове управління, дозволяє забезпечити постійний ріст власного капіталу підприємства, істотно підвищувати його конкурентну позицію на товарному і фінансовому ринках, забезпечувати стабільний економічний розвиток в стратегічній перспективі.
Виходячи із розуміння поняття фінансового управління можна визначити його основні завдання на підприємстві. А саме:
1) забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів відповідно до задач розвитку підприємства;
2) забезпечення найбільш ефективного використання сформованого обсягу фінансових ресурсів в розрізі основних напрямів діяльності підприємства;
3) оптимізація фінансового потоку;
4) забезпечення прибуткової діяльності підприємства при прийнятному рівні фінансового ризику;
5) оптимізація структури капіталу підприємства;
6) розробка й реалізація кредитної та інвестиційної політики;
7) інформаційне забезпечення шляхом складання й аналізу фінансової звітності підприємства;
8) моделювання фінансових процесів на підприємстві.
Забезпечення формування достатнього обсягу фінансових ресурсів досягається шляхом визначення загальної потреби у фінансових ресурсах підприємства на майбутній період, максимізації обсягу залучення власних фінансових ресурсів за рахунок внутрішніх джерел, визначення доцільності залучення зовнішніх джерел, управління залученням зовнішніх фінансових ресурсів.
Оптимізація розподілу сформованого обсягу фінансових ресурсів передбачає встановлення необхідної пропорційності в їх використані на цілі виробничого і соціального розвитку підприємства, виплати необхідного рівня доходів, на інвестиційний капітал, власникам підприємства тощо.
Оптимізація фінансового потоку досягається шляхом ефективного управління фінансовими потоками підприємства в процесі кругообороту його фінансових ресурсів за окремими періодами, підтримкою необхідної ліквідності.
Прибутковість діяльності підприємства досягається за рахунок ефективного управління активами підприємства, залучення зовнішніх фінансових засобів, вибору найбільш ефективних напрямів операційної і фінансової діяльності. При цьому, для досягнення мети економічного розвитку підприємство повинно прагнути до максимізації не фінансового результату до оподаткування, а чистого прибутку, який залишається в розпорядженні, що потребує здійснення ефективної податкової, амортизаційної та дивідендної політики. Максимізація прибутку підприємства досягається при суттєвому зростанні рівня фінансових ризиків, так як між цими двома показниками існує прямий зв'язок. Максимізація прибутку повинна здійснюватись в рамках прийнятного рівня фінансового ризику, значення якого встановлюється власниками або менеджерами підприємства з урахуванням ступеня допустимого ризику при здійсненні господарської діяльності.
Якщо рівень прибутку підприємства заданий або спланований раніше, важливою метою є зниження рівня фінансового ризику, що забезпечує отримання цього прибутку. Така мінімізація може бути забезпечена шляхом диверсифікації видів операційної і фінансової діяльності, а також пакету фінансових інвестицій; профілактики і уникнення окремих фінансових ризиків, ефективними формами їх внутрішнього і зовнішнього страхування.
Фінансове управління повинне реалізувати свою головну мету і основні задачі шляхом забезпечення реалізації відповідних функцій.
Ці функції діляться на дві основні групи:
1) функції фінансового управління, як управляючої системи;
2) функції фінансового управління, як спеціальної області управління підприємством.
До групи функцій фінансового управління як управляючої системи відносяться:
1) розробка фінансової стратегії підприємства;
2) формування інформаційних систем;
3) аналіз фінансової діяльності підприємства;
4) планування фінансової діяльності підприємства;

5) стимулювання реалізації прийнятих управлінських рішень;
6) контроль за реалізацією прийнятих управлінських рішень в області фінансової діяльності;
7) створення фінансових моделей;

Таким чином, роль фінансового управління полягає у науковій обґрунтованості процесу управління фінансовою діяльністю підприємства. Ця наукова основа фінансового управління дає можливість опрацьовувати джерела фінансової інформації, на основі чого можна розробляти шляхи прийняття оптимальних управлінських рішень у сфері фінансів.
Фінансове управління здійснюється за допомогою спеціальних методів.
Методами фінансового управління є. фінансове прогнозування; фінансове планування; фінансове регулювання, фінансове стимулювання; фінансовий контроль.
Фінансове прогнозування - це передбачення імовірного фінансового стану держави, галузі, підприємства, обґрунтування показників фінансових планів. Прогнози можуть бути середньостроковими (5-10 років) і довгостроковими (більше 10 років). Фінансове прогнозування передує стадії складання фінансових планів, розробляє концепцію фінансової політики на певний період.
Метою фінансового прогнозування є визначення реально можливого обсягу фінансових ресурсів, джерел їх формування, напрямків їх використання на період, що прогнозується. Фінансові прогнози дозволяють фінансовому апарату підприємства намітити різні варіанти розвитку та удосконалення системи фінансів, форми та методи реалізації фінансової політики.
Фінансове прогнозування передбачає застосування різних методів, основними з яких є:
-    асоціація і аналогія;
-    побудова економетричних моделей, що описують динаміку показників фінансових планів в залежності від факторів, що визначають і впливають на економічні процеси;
-    кореляційно - регресійний аналіз;
-    метод безпосередньої експертної оцінки.
При цьому використовується системний підхід, який залучає наступні елементи діалектичної логіки:
-    об'єктивність і повноту розгляду напрямків розвитку і показників;
-    аналіз економічних процесів у динаміці та розвитку;
-    вивчення явищ у взаємозв'язку і взаємозалежності;
-    історичний підхід.
Створення відповідного фінансового прогнозу є складним оскільки коливання фінансових ринків і швидкі зміни у фінансових відносинах не лише роблять прогнозування складнішим, а й важливішим. Фінансові прогнози не можуть бути виконані з великою точністю, тому що може відбутися багато подій, які спричинять невідповідність між дійсністю і прогнозом.
Процес фінансового прогнозування зосереджується на наступних аспектах:
-    ресурси;
-    економічна та фінансова ситуація суб'єкта господарювання.
-    фінансова політика.

Розрахунок прогнозних показників та визначення рівня фінансового становища в майбутньому здійснюється в декілька етапів.
На першому етапі на підставі аналізу показників попередніх періодів складається аналітичний баланс і визначаються вхідні дані для розрахунку необхідних показників, які розміщуються за рангом в залежності від ступеня їх вагомості.
Другий етап полягає у виділенні факторів, які мають першочерговий вплив на відібрані показники, визначаються допустимі межі впливу цих факторів.
Третій етап - вивчаються можливості виходу на розрахункові величини факторів.

На цих розрахунках базуються висновки про фінансовий стан (фінансові відносини), планується стратегія дій та складається фінансовий план розвитку підприємства.
Фінансове планування - це діяльність по збалансуванню і забезпечення пропорційності фінансових ресурсів. При цьому "збалансування" означає оптимальне співвідношення між фінансовими ресурсами, джерелами їх формування та обсягами використання. А "пропорційність" - раціональне співвідношення між розміром доходу до сплати податку і після сплати податку та дивідендних виплат.
Існує думка, що фінансове планування виникло у XIV ст. на макрорівні, хоча спроби визначити доходи та видатки державної казни й скласти державний бюджет здійснювались практично з появою держави. Але вперше бюджет держави було складено в Англії після буржуазної революції (1686 -1689 рр.), коли бюджет прийняв форму плану, що затверджується законодавчим органом.
В Україні значний внесок у розвиток фінансового планування вніс видатний вчений М.П. Яснопольський, який започаткував школу територіальної фінансової економетрії.
Фінансове планування діяльності підприємств реалізується у складанні планів. План - включає в себе систему дій. спрямовану на досягнення певних цілей. Головним інструментом фінансового планування суб'єкта господарювання є складання кошторису, а в нових господарських умовах використовується й система бюджетування. Бюджет на рівні підприємства - це плановий документ, що відображає господарські операції підприємств та результати, пов'язані з їх виконанням. Окрім того, в останні роки на підприємствах почав з'являтися інтерес і здійснюватись перші кроки до стратегічного планування на перспективу.
Найважливішою передумовою ефективності функціонування будь-якого економічного інструменту, у тому числі й фінансового планування, є розробка науково обґрунтованих принципів та їх впровадження і використання у практичній діяльності.

Принцип повноти означає, що розроблені плани (бюджети) та показники повинні охоплювати всі сфери та види діяльності. Реалізується у зведеному бюджеті. Окрім того, залежно від періоду, який охоплюється плануванням, виділяють плани: стратегічні (декілька років); тактичні (квартал-рік); оперативні (до одного місяця).

Оперативні плани розробляються стосовно конкретних функцій; тактичні - у відповідності до поставлених задач; стратегічні - у відповідності до поставленої мети.
Принцип обґрунтованості полягає в необхідності орієнтації на існуючий фінансово-економічний стан, на соціально-економічні задачі й потреби ринку.
Принцип реальності ґрунтується на врахуванні всіх лімітів фінансових ресурсів, на основі раціональних норм і нормативів, на використанні прогресивних методів їх розробки.
Принцип інтегрованості обумовлюється необхідністю тісного взаємозв'язку між різними видами планів (бюджетів) з тим, щоб виконання планів нижчого рівня найбільшою мірою сприяло виконанню планів вищого рівня. Реалізація цього принципу забезпечується тим, що кожний наступний план розробляється виходячи із завдань попереднього плану. Так, тактичні плани (бюджети) розробляються на базі стратегічних, оперативні - на базі тактичних і є їх продовженням і деталізацією. Даний принцип передбачає взаємозв'язок зведеного і функціонального планів.
Принцип гнучкості вимагає, щоб розроблена система планів мала можливість корегування при зміні фінансово-економічних умов у суспільстві. Необхідність реалізації цього принципу зумовлена постійними активними змінами зовнішнього середовища та потребою своєчасної адаптації планів до них. Особливо важлива така адаптація в умовах трансформації економіки. В Україні одним із найяскравіших проявів цього є нестабільність нормативно-законодавчої бази, наявність інфляції, розбудова податкової, бюджетної, фінансової системи. Для забезпечення реалізації принципу гнучкості необхідно використовувати систему змінного планування, створення резервів, перегляд планів з урахуванням змін зовнішнього середовища.
Принцип економічності полягає в тому, що витрати на планування (бюджетування) повинні раціонально співвідноситися з отриманими результатами. Виконання цього принципу важливе, якщо врахувати, що планування - це досить складний процес, який потребує додаткових витрат часу, ресурсів тощо. Реалізація даного принципу забезпечується розробкою раціональних форм планів, виключенням дублюючої та нерелевантної інформації, ефективної організації всього процесу.
Сучасним методом фінансового планування є фінансове програмування, яке використовує програмно-цільовий підхід. В основу цього методу покладено чітке формулювання мети й задач і визначення засобів їх досягнення та вирішення.
Фінансове регулювання зумовлене місцем та значенням фінансів в економіці суспільства, за його допомогою проявляється стратегія і тактика фінансової політики. В сучасних умовах в науковій та практичній літературі немає єдиного погляду щодо визначення, змісту та функцій фінансового регулювання.
Під фінансовим регулюванням розуміють діяльність, що організується державою та підприємством, по використанню всіх аспектів фінансових відносин з метою коригування параметрів відтворення.
Фінансове регулювання - це діяльність, спрямована на зміну кількісних і якісних показників фінансових процесів в економіці (державі,  галузі, підприємства) через механізм надання або вилучення фінансових ресурсів. Підприємство підпадає під вплив трьох підсистем фінансового регулювання: підсистеми державного регулювання; підсистеми саморегулювання; підсистеми ринкового регулювання.
Необхідно пам'ятати, що фінансове регулювання має певні обмеження. Об'єктивними обмеженнями виступають обсяг та темпи зростання валового внутрішнього продукту та виручки підприємства, економічно обґрунтована максимальна межа державного стягнення та рівня дивідендної політики, рівень політичної стабільності, продумана загальна стратегія (поточна й довгострокова).
Фінансове стимулювання - це вплив на спонукальні дії суб'єктів фінансових відносин за допомогою важелів фінансового механізму та встановлення залежності винагороди від результатів праці. На рівні підприємства застосовуються такі спонукальні дії, як надбавки до заробітної плати, винагороди, присвоєння відповідного рівня кваліфікації, штрафи, відшкодування тощо.
Управлінська діяльність має у своєму складі контрольні дії, спрямовані на виконання поставлених завдань Отже, фінансовий контроль є і повинен бути важливою функцією державного управління фінансами.
Сутність фінансового контролю зводиться до процесу вивчення, порівняння, виявлення, фіксації проблем змісту і відображення в обліку господарських операцій та вжиття заходів для їх розв'язання, усунення порушень, попередження в подальшому. Необхідно відмітити, що фінансовий контроль необхідно розглядати як систему, якою є контролюючі суб'єкти, підконтрольні об'єкти та контрольні дії.
Отже, фінансове управління є складним процесом впливу на фінансово-господарську діяльність суб'єктів фінансових відносин, здійснюється за допомогою відповідних методів та у визначених цілях.
Рівень розвитку економіки в цілому забезпечується ефективним функціонуванням господарських одиниць - підприємств. Фінансовий аспект їх діяльності є одним із головних, так як реалізація стратегічних і оперативних управлінських рішень потребує забезпеченості фінансовими ресурсами. У зв'язку з цим слід приділяти особливу увагу розробці фінансової стратегії підприємства в рамках стратегії загального розвитку. Фінансова стратегія - це орієнтована на перспективу система дій з ефективного залучення, перерозподілу та використанню фінансових ресурсів підприємства, направлена на досягнення фінансових цілей, що забезпечують його ефективне функціонування та соціально-економічний розвиток.
Підготовка кожного управлінського рішення в сфері формування і використання фінансових ресурсів і організації грошового обороту повинна враховувати альтернативні можливості дій. При наявності альтернативних проектів управлінських рішень їх вибір для реалізації повинен бути заснований на системі критеріїв, визначаючих фінансову стратегію або конкретну фінансову політику підприємства. Система таких критеріїв встановлюється самим підприємством.
Проекти управлінських рішень в області фінансової діяльності в поточному періоді повинен орієнтуватися на стратегічні цілі розвитку підприємства. І повинні бути відхилені, якщо вони вступають в протиріччя з головною цілю діяльності підприємства, стратегічними напрямами його розвитку.
Процес управління фінансової діяльності підприємства базується на механізмі стратегічного фінансового управління, що представляє собою систему основних елементів, регулюючих процес розробки і реалізації управлінських рішень в області перспективної фінансової діяльності.
До структури механізму стратегічного фінансового управління входять наступні елементи:
- нормативно-правове регулювання фінансової діяльності. Прийняття законів і інших нормативних актів, що регулюють фінансову діяльність підприємства, є одним з напрямків реалізації внутрішньої фінансової політики держави. Законодавчі і нормативні основи цієї політики регулюють загальну фінансову діяльність підприємства в різних формах. Засновницькі документи розпорядження керівного складу правила та накази реалізують фінансову політику підприємства.
- ринковий механізм регулювання фінансової діяльності підприємства. Ринковий механізм формується перш за все в сфері фінансового ринку в розрізі окремих його видів і сегментів. Попит і пропозиція на фінансовому ринку формує рівень цін (процентна ставка) і котирування по окремим фінансовим інструментам.
- внутрішній механізм регулювання фінансової діяльності підприємства. Внутрішній механізм регулювання фінансової діяльності формується в рамках самого підприємства, відповідно регламентуючи ті чи інші оперативні управлінські рішення з питань його фінансової діяльності. Основні аспекти фінансової діяльності регулюються вимогами статуту підприємства. Крім того, на підприємстві може бути розроблена і затверджена система внутрішніх нормативів і вимог щодо окремих аспектів фінансової діяльності.
Ефективний механізм стратегічного фінансового управління дозволяє в повному обсязі реалізувати поставлені перед ним цілі і задачі, сприяє результативному здійснені функцій фінансового управління підприємством.

Світова практика дає багато прикладів використання різноманітних фінансових моделей таких як:
фінансова модель амортизації активів;
фінансова модель дисконту часу;
фінансова модель вартості капіталу;
фінансова модель визначення граничної ефективності проектів;
фінансова модель оцінки капітальних активів (МОКА);
фінансовий ліверидж (модель оптимізації структури капіталу);
фінансові моделі оцінки ризику та його диверсифікації;
фінансова модель депозитного мультиплікатора;
фінансові моделі обслуговування боргу;
фінансова модель оптимізації податкового навантаження;
організація платіжного обігу та фінансових потоків ;
моделі фінансового аналізу на підприємстві;
створення комп'ютерної системи управління з фінансових питань тощо.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить