Історія розвитку підприємницької концепції
Історія підприємництва розпочинається вже з середньовіччя. Як науковий термін поняття «підприємець» було присутнє у роботах англійського економіста початку XVIII ст. Річарда Кантильйона. Він розробив першу концепцію підприємництва, а під підприємцем мав на увазі людину, котра діє в умовах ризику, коли торговці, фермери, ремісники та інші дрібні власники купували товар за певною ціною, а продавали — за невідомою. Француз К.Бодо пішов далі Р.Кантильйона. Він відмітив, що підприємець повинен мати певні здібності, володіти інформацією та знаннями. Французький економіст Тюрго вважав, що підприємець повинен володіти не тільки певною інформацією, але й мати певний капітал. Він зазначав, що капітал слугує основою усієї економіки, прибуток — мета успіху підприємця, основа розвитку виробництва. А.Маршалл приділяв увагу організаторській функції підприємця та вважав, що не кожний бажаючий може бути підприємцем. Особливу роль у розробці теорії підприємництва відіграв відомий німецький соціолог М.Вебер, який відмічав, що підприємництво (бізнес) виступає носієм раціональної поведінки в економіці. У його наукових працях відтворений ідеальний тип підприємця з яскраво вираженими етичними якостями. Підприємцю нового стилю властиві стриманість і скромність, обачність і рішучість, уміння і наполегливість, відданість справі. Водночас йому не властиві показна розкіш і марнотратство. Найвищий критерій визнання для веберівського підприємця - почуття виконаного обов'язку. На думку Вебера, нові підприємці - люди з надзвичайною силою характеру. Серед мотивів підприємниць¬кої діяльності відзначалось прагнення до влади й почестей, реально досягти яких можна завдяки багатству. Дж. Кейс охарактеризував підприємця як новий тип господаря з притаманною йому обережністю, ощадливістю, прагненням до кращого, що має такі якості, як незалежність, підприємливість, обережність, оптимізм. Вершиною у розробці теорії підприємництва вважаються праці австро - американського економіста і соціолога Й.Шумпетера. При вивченні теорії економічного розвитку капіталізму в центр «людського фактора» він поставив підприємця, у якому втілені найкращі соціально-культурні цінності ділової людини, що стала рушієм економічного і науково-технічного прогресу у XX ст. Підприємницьку функцію Й. Шумпетер ототожнював із функцією економічного лідерства і новаторства. Сучасне виробництво він розглядав як відповідну комбінацію засобів і працівників.
|