Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Екологічний аудит в Україні

Екологічний аудит в Україні
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Екологічний аудит в Україні

Охорона навколишнього середовища, збереження та раціональне використання природних ресурсів, екологічний контроль набувають дедалі вагомішого значення та пріоритетності у зовнішній і внутрішній політиці більшості держав світу, у тому числі в Україні. Необхідна реальна система певних заходів та механізмів їх здійснення щодо охорони навколишнього середовища, контролю його стану та поліпшення екологічної ситуації. Саме на вирішення цих питань і було спрямовано прийняття 24 червня 2004 р. Закону України «Про екологічний аудит».
У зв'язку з цим актуальною є проблема розвитку та здійснення екологічного аудиту як самостійного виду незалежного контролю. Запровадження екологічного аудиту було започатковано в європейських країнах, США, Канаді, Японії та інших. Необхідність його здійснення викликана реаліями ринкової економіки, вимогами національного законодавства та міжнародних угод, потребою гармонізації екологічних та економічних аспектів розвитку народного господарства.
Проблема розвитку та здійснення екологічного аудиту в Україні пов'язана з вирішенням двох ключових питань:
1.    проведення екологічного аудиту діяльності суб'єктів господарювання з позицій дотримання екологічного законодавства, оцінювання проектно-кошторисної документації та екологічної ефективності управління суб'єктом господарювання;
2.    урахування екологічних аспектів у процесі аудиту фінансової звітності.

Вирішення першого питання сприятиме збалансуванню економічних та екологічних інтересів товаровиробників, держави та суспільства в цілому. Екологічний аудит слід розглядати як складову системи екоменеджменту на різних рівнях управління.
У Законі України «Про екологічний аудит» записано, що екологічний аудит — це незалежний вид діяльності, який включає перевірку суб'єктів господарювання, пов'язаних із забезпеченням екологічної безпеки, раціональним використанням та відтворенням природних ресурсів, захистом і конкурентоспроможністю об'єкта аудиту та його інвестиційною привабливістю.
Екологічний аудит може проводитись нарівні з екологічними експертизами, оглядами та оцінками. Він повинен стати обов'язковою складовою аудиторської діяльності в Україні.
Основними чинними законодавчими актами, які слід враховувати при організації та здійсненні екоаудиту, є такі:
•    Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 26 червня 1991 р. (із наступними змінами і доповненнями);
•    Закон України «Про екологічну експертизу» від 9 лютого 1995 р. (із наступними змінами і доповненнями);
•    Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (із наступними змінами та доповненнями);
•    Закон України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» від 13 липня 2000 p.;
•    Закон України «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000^—2015 роки» від 21 вересня 2000 p.;
•    Постанова Верховної Ради України «Про затвердження Порядку обмеження, тимчасової заборони (зупинення) чи припинення діяльності підприємств, установ, організацій і об'єктів у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища» від 29 жовтня 1992 р.

Об'єктами екологічного аудиту можуть бути: суб'єкти господарювання, діяльність яких впливає на навколишнє середовище, об'єкти природних ресурсів, які надаються у користування або підлягають приватизації; екологічні ситуації, що склались на певних територіях; проекти планів або програм будівництва чи ліквідації об'єктів; інвестиційні проекти; кредитні угоди тощо.
Виконавцями даного виду контролю мають бути незалежні аудиторські фірми з питань екології та аудитори з екологічних питань (проблему підготовки і сертифікації яких слід вирішити найближчим часом).
Екологічний аудит повинен здійснюватись із дотриманням таких принципів: об'єктивність, достовірність, незалежність, конфіденційність; збалансованість екологічних, економічних та соціальних інтересів, комплексність, законність.
Основними видами послуг екоаудиту можуть бути: —здійснення прогнозної та фактичної експертної оцінки у вартісному виразі екологічних наслідків діяльності суб'єкта господарювання;
•    екологічне та економічне обґрунтування запровадження ресурсоощадних і природоохоронних технологій та обладнання;
•    еколого-економічна оцінка ризику інвестиційних проектів;
•    оцінювання збитків та інших втрат, екологічних наслідків від аварій, техногенних катастроф, стихійного лиха;
•    оцінювання ефективності природоохоронної діяльності суб'єктів господарювання;
•    оцінювання та моніторинг екологічних аспектів при приватизації державних підприємств;
•    експертиза адміністративної діяльності та управлінської політики суб'єктів господарювання з питань екології;
•    аудиторський супровід виведення підприємства з експлуатації;
•    аудиторський захист корпоративних інтересів;
•    оцінювання програм ресурсозбереження;
•    інші екоаудиторські послуги.

Екологічний аудит може бути зовнішній (виконується спеціалізованими аудиторськими фірмами) та внутрішній (здійснюється штатними працівниками підприємства). При цьому внутрішній екоаудит може розглядатись як елемент внутрішнього адміністративного управління, реальне впровадження якого спрямоване на контроль дотримання чинного законодавства у сфері охорони навколишнього середовища, розроблення конкретних заходів щодо зменшення негативного впливу підприємства на екологічну ситуацію в регіоні, контроль витрат на природоохоронну діяльність, розроблення екополітики підприємства. Крім того, екоаудит можна класифікувати на обов'язковий та ініціативний (добровільний).
Значна увага питанням екологічного аудиту приділяється в країнах Європейського Союзу, де було прийнято 29 червня 1993 р. Керівництво Європейського Союзу з екологічного аудиту (The Eco-Management and Audit Scheme (EMAS)), яке набуло чинності з квітня 1995 p. Цей документ зобов'язує промислові компанії країн ЄЄ регулярно проводити екоаудит та публікувати його результати щодо впливу компанії на навколишнє середовище.
За умов чинного законодавства підприємства України повинні так організовувати свою діяльність, щоб вона відповідала основним принципам охорони навколишнього природного середовища, визначених статтею 3 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища»:
1.    пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов'язковість додержання екологічних стандартів, нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності;
2.    гарантування екологічно безпечного середовища для життя і здоров'я людей;
3.    запобіжний характер заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;
4.    екологізація матеріального виробництва на основі комплексності рішень з питань охорони навколишнього природного середовища, використання та відтворення відновлюваних природних ресурсів, широкого впровадження новітніх технологій;
5.    збереження просторової та видової різноманітності і цілісності природних об'єктів і комплексів;
6.    науково обґрунтоване узгодження екологічних, економічних та соціальних інтересів суспільства на основі поєднання міждисциплінарних знань екологічних, соціальних, природничих і технічних наук та прогнозування стану навколишнього природного середовища;
7.    обов'язковість екологічної експертизи;
8.    гласність і демократизм при прийнятті рішень, реалізація яких впливає на стан навколишнього природного середовища;
9.    науково обґрунтоване нормування впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище;
10.    безплатність загального та платність спеціального використання природних ресурсів для господарської діяльності;
11.    стягнення збору за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів, компенсація шкоди, заподіяної порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Екологічний аудит повинен виконуватись у певній послідовності. Процес екоаудиту умовно можна поділити на три основні етапи:
1.    підготовка проведення екологічного контролю на підприємстві;
2.    дослідження та збір інформації;
3.    завершення перевірки та розроблення рекомендацій.

Кожен з етапів деталізується реалізацією конкретних аудиторських завдань та виконанням певних процедур. Так, на першому, підготовчому, етапі аудитор повинен визначити мету та завдання екоаудиту, перелік питань, які необхідно вирішити; провести загальне ознайомлення з екологічною ситуацією на підприємстві, його технічним станом, наявністю необхідних ліцензій та дозволів; ознайомитися з екологічною політикою підприємства, провести анкетування керівництва з екологічних питань, вивчити внутрішню документацію з досліджуваних проблем (накази, протоколи, технічну документацію, інструкції, звіти, інформацію менеджменту та дані бухгалтерського обліку). Далі укладається договір на здійснення екоаудиту. На цьому етапі також розробляються план та програма екоаудиту із зазначенням конкретних процедур контролю, строків виконання та виконавців, місця проведення.
На другому етапі екоаудиту встановлюється тісний контакт аудитора з персоналом підприємства щодо надання та підготовки необхідної інформації, огляд території, спостереження виробничих процесів та приміщень, здійснення необхідних випробувань, аналізів, експертиз, замірів тощо. Виявляються зони потенційного екологічного ризику, оцінюються ефективність та економічність системи заходів підприємства щодо зменшення екоризику. У разі необхідності для здійснення деяких експертних оцінок можуть бути запрошені спеціалізовані установи або фахівці. На цьому ж етапі оцінюється система екоменеджменту підприємства (детальне вивчення екологічної політики, кваліфікація персоналу, формування та використання інформації з екологічних питань, розмежування обов'язків персоналу та його відповідальність). На етапі збирання інформації екоаудитор може використовувати такі джерела аудиторських доказів:
•    статут та установчий договір;
•    екологічний паспорт підприємства;
•    внутрішня управлінська документація (накази, розпорядження; протоколи засідання зборів акціонерів, Правління, ради директорів), посадові інструкції;
•    результати аналізів сировини, відходів, викидів, продукції тощо;
•    висновки екологічної інспекції (нагляду);
•    інформація юриста про екологічні позови та штрафні санкції;
•    письмові заяви, звернення, вимоги з екологічних питань;
•    відповіді на запит до органів місцевої влади, природоохоронних установ тощо;
•    дані бухгалтерського обліку і фінансової звітності;
•    статистична та податкова звітність з екологічних питань;
•    попередні звіти екоаудиту;
•    результати тестувань, анкетування;
•    екологічні стандарти та нормативи;
•    статистичні довідники.

Зібрані дані мають бути оцінені через порівняння з установленими критеріями, які являють собою кількісні та якісні показники, засновані на місцевих, регіональних, національних або міжнародних вимогах.
Усі отримані дані та результати аудитор повинен зафіксувати у робочих документах. За кожним із досліджуваних питань слід сформулювати проміжний висновок.
На третьому етапі екоаудиту здійснюються узагальнення зібраної інформації, підбиття підсумків, обговорення попередніх результатів з керівництвом підприємства, складання завершального звіту та висновку, розроблення рекомендацій, передання звіту замовникові екоаудиту.
Слід зауважити, що екологічний аудит має свою специфіку та особливості залежно від галузі, до якої належить контрольоване підприємство.
Згідно з європейськими стандартами екоаудиту аудиторський висновок повинен мати таку структуру:
1.    Заголовок (назва).
2.    Адресат висновку.
3.    Вступний розділ (містить дані про те, на основі якої інформації та законодавчої бази аудитор формулював свій висновок).
4.    Перелік питань (проблем), які були поставлені перед аудитором.
5.    Інформація керівництва підприємства про природоохоронну діяльність.
6.    Оцінка витрат на природоохоронну діяльність.
7.    Структура відходів (викидів).
8.    Здійснені природоохоронні заходи.
9.    Масштаб екоаудиту.
10.    Висновок аудитора щодо кожного з поставлених питань.
11.    Рекомендації, додатки (малюнки, розрахунки, інша документація).
12.    Дата складання аудиторського висновку.
13.    Адреса аудиторської фірми.
14.    Підпис екоаудитора.

Звіт екоаудитора може бути безумовно-позитивним, умовно-позитивним (із застереженням), негативним, а також відмова від думки.
Звернемо увагу, що, як і будь-який аудит, екоаудит має свої ризики, головний з яких полягає у невідповідній оцінці екологічних питань (ситуацій). Причинами можуть бути надмірна довіра до даних екоменеджменту та системи внутрішнього контролю,
недостатність інформації або аудиторських процедур, шахрайство керівництва або персоналу, неправильна інтерпретація аудитором отриманих даних, ризик вибіркової перевірки, дуже стислі терміни проведення екоаудиту, застосування невідповідних методів перевірки.
У процесі екоаудиту можуть використовуватись такі методи і способи контролю: спостереження, огляд, опитування, анкетування, тестування, документальна перевірка, контрольні заміри, підрахунок, лабораторний аналіз, економічний аналіз, оцінка, запит, моделювання, вибіркова перевірка, узагальнення.
Зауважимо, що екологічний аудит не слід ототожнювати з аудитом звіту з екологічної діяльності (або окремих складових звітності) підприємства.
Друге важливе питання (напрям) розвитку екологічного аудиту в Україні, як було зазначено, — урахування екологічних аспектів у процесі аудиту фінансової звітності. Це зумовлено тим, що не відображення цих аспектів за їх суттєвого значення значно викривлює показники звітів та вводить в оману користувачів інформації.
Аудитор самостійно, на основі свого професійного судження, приймає рішення про суттєвість впливу екологічних питань на фінансову звітність клієнта та необхідність виконання додаткових спеціальних процедур. При цьому слід керуватись рекомендаціями Положення з міжнародної практики аудиту (ПМПА) 1010 «Вивчення питань, пов'язаних з охороною довкілля, при аудиторській перевірці фінансових звітів».
Вивчення положень ПМПА 1010, зарубіжного та вітчизняного досвіду аудиторського контролю екологічних питань у фінансовій звітності суб'єктів господарювання дає нам підставу зробити висновок про те, що основними напрямами зазначеної перевірки є такі:
•    контроль дотримання підприємством чинного законодавства в екологічній сфері;
•    оцінювання ризику аудиторської перевірки, пов'язаного з екологічними питаннями, та переоцінка загального аудиторського ризику;
•    контроль роботи і документації екоменеджерів та внутрішніх екоаудиторів підприємства;
•    оцінювання екологічних зобов'язань підприємства та контроль повноти їх відображення у звітності;
•    контроль правильності визначення підприємством платежів за лімітне та понадлімітне забруднення навколишнього середовища;
•    перевірка наявності та сплати екологічних штрафів та інших санкцій;
•    контроль повноти та достатності фінансування заходів для підтримання екологічної безпеки підприємства на необхідному рівні фактичних витрат на охорону навколишнього середовища;
•    перевірка розрахунку витрат щодо зниження рівня екологічної небезпеки;
•    вивчення внутрішньої політики підприємства-клієнта з питань екології;
•    оцінювання впливу екологічних проблем на безперервність діяльності підприємства та можливість його подальшого функціонування у найближчому майбутньому;
•    отримання інформації від юриста про наявність претензій та судових позовів, пов'язаних з екологічними питаннями;
•    перевірка правильності розрахунку та повноти сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища та інших обов'язкових екоплатежів;
•    перевірка наявності в підприємства екологічних ліцензій (дозволів) на ті види діяльності, які визначені чинним законодавством;
•    контроль повноти розкриття необхідної інформації з екологічних питань у Примітках до фінансової звітності.

Значною проблемою є оцінювання екологічних зобов'язань. Це пов'язано з тим, що в одних випадках вони є безпосереднім побічним продуктом основної діяльності підприємства (наприклад, гірничодобувна або нафто- і газодобувна галузі), а в інших виникають у результаті недотримання норм екологічного законодавства, які тягнуть за собою компенсацію завданої шкоди, виплату юридичних витрат, штрафів тощо.
Відсутність систематизованої екологічної звітності підприємства у складі його річного фінансового звіту є додатковим негативним чинником щодо можливості залучення інвестицій (у тому числі іноземних) та кредитів, а також зменшує достовірність оцінки та реальної вартості акцій акціонерних товариств. Підтвердженням актуальності запровадження обов'язковості подання екологічних звітів підприємствами України у складі річної звітності є доповідь «Звітність компаній про природоохоронну діяльність», опублікована ще у 1994 р. у межах програми ООН. Суб'єкти господарювання в Україні відповідно до чинного законодавства складають та подають до органів статистики розрізнені форми звітності (проте вони не надаються іншим зовнішнім користувачам інформації"). Це такі звіти:
•    Звіт про поточні витрати на охорону природи, екологічні платежі та плату за природні ресурси;
•    Звіт про утворення, використання та знешкодження токсичних відходів;
•    Звіт про автотранспорт;
•    Звіт про охорону атмосферного повітря;
•    Звіт про використання води;
•    Звіт про залишки, надходження та витрати палива і використання відпрацьованих нафтопродуктів;
•    Звіт про результати використання палива, теплоенергії та електроенергії;
•    Звіт про утворення, використання і поставку вторинної сировини і відходів виробництва;
•    Розрахунок збору за забруднення навколишнього природного середовища;
•    Розрахунок збору за погіршення якості природних ресурсів;
•    Розрахунок збору за спеціальне використання природних ресурсів.

У випадку, коли аудитор вважає, що екологічні питання мають суттєве значення для складання підприємством-клієнтом фінансової звітності, необхідно виконати ряд додаткових процедур, спрямованих на перевірку екологічних аспектів, а також мати на увазі, що існують певні особливості застосування деяких міжнародних стандартів аудиту. Зокрема, це такі МСА: 315 «Розуміння суб'єкта господарювання та його середовища та оцінка ризиків суттєвих викривлень», 250 «Врахування законів та нормативних актів при аудиторській перевірці фінансових звітів».
При вивченні бізнесу клієнта, загальному ознайомленні з його діяльністю аудитор повинен виявити ті господарські операції або події, які пов'язані з екологічними питаннями і можуть суттєво вплинути на фінансову звітність та обсяг аудиторських процедур. Вважається, що суттєвий вплив екологічного ризику притаманний підприємствам хімічної, нафто- та газодобувної, фармацевтичної, металургійної та гірничодобувної галузей, а також комунального господарства.
Оцінюючи аудиторський ризик перевірки фінансової звітності, слід враховувати, що екологічний ризик має вплив на всі його складові: властивий ризик, ризик контролю, ризик невиявлення.
Рівень властивого ризику буде оцінено аудитором значно вище, якщо підприємство має екологічні зобов'язання згідно з чинним законодавством або укладеними договорами.
Ризик контролю зростатиме, якщо за наявності екологічних аспектів діяльності підприємство не має їх внутрішнього контролю й аудиту, не ведеться окремо бухгалтерський облік екологічних витрат та зобов'язань; спеціалісти, які займаються екопитаннями, не мають достатньої кваліфікації та досвіду.
Ризик невиявлення має бути зменшений обернено-пропорційно до збільшення властивого ризику та ризику контролю, пов'язаних з екологічними аспектами, та спричинить необхідність виконання додаткових, специфічних аудиторських процедур.
До ознак, які свідчать, що на підприємстві склався досить високий рівень екологічного ризику, згідно з п. 40 ПМПА 1010 аудитори відносять такі:
•    наявність звітів, підготовлених екологами-спеціалістами, внутрішніми аудиторами або екологічними аудиторами, які вказують на екологічні проблеми;
•    порушення законів та нормативних актів з охорони навколишнього середовища, про які згадується у звітах контрольних органів;
•    включення назви суб'єкта в офіційний реєстр або графік з усунення певного виду забруднення;
•    коментарі в пресі, які стосуються підприємства та його ставлення до основних екологічних питань;
•    коментарі з екологічних питань у кореспонденції юристів;
•    докази купівлі товарів та послуг, які пов'язані з екологічними питаннями і є незвичайними з урахуванням бізнесу клієнта;
•    збільшені або незвичайні гонорари юристам чи екологам-консультантам, або виплати штрафів у результаті порушення екологічних законів та нормативних актів.

За таких умов аудитор проводить додаткові процедури «перевірки по суті», які можуть включати опитування та анкетування керівництва підприємства і співробітників, які відповідальні за підготовку фінансової звітності; вивчення протоколів засідання ради директорів та інших органів підприємства, які розглядали екологічні питання; аналіз екологічних звітів та звітів внутрішніх аудиторів; у разі необхідності може бути залучений експерт з екології. Крім того, аудитор повинен отримати від керівництва підприємства письмове підтвердження того, що воно розглянуло (врахувало) вплив екологічних питань на фінансову звітність (п. 48 ПМПА 1010) та, що керівництво:
1.    не знає про будь-які зобов'язання та умовні події, які виникли в результаті екологічних питань, у тому числі через незаконні або, можливо, неправомірні дії;
2.    не знає про екологічні питання, які можуть потягнути за собою суттєве знецінення активів; або
3.    якщо керівництво знає про існування таких питань, то має бути отримана заява про те, що керівництво повідомило аудитору всі факти, які цього стосуються.

Належну увагу аудитор повинен приділити оцінюванню впливу екологічних питань на:
1.    консолідовану звітність (з цією метою він повинен отримати достовірну інформацію від аудиторів дочірніх компаній та філій щодо правильності відображення екологічних аспектів у перевірених ними фінансових звітах та зробити узагальнення);
2.    довгострокові інвестиції (зміна їх оцінки під впливом екологічних питань);
3.    необоротні активи такі як земля, основні засоби (у більшості випадків відбувається знецінення активів під впливом екологічних питань через зміну умов їх експлуатації);
4.    величину зобов'язань та резервів, відображених у балансі (як правило, вони збільшуються під впливом екологічних чинників; суттєва проблема — правильність їх оцінки, оскільки їх величина часто є приблизною, а її розрахунок ґрунтується на ряді припущень, а не на реальних даних).

Згідно зі ст. 49 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» в Україні здійснюється добровільне і обов'язкове страхування на випадок шкоди, заподіяної внаслідок забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. У зв'язку з цим аудитор повинен отримати дані про існуючий (або раніше діючий) страховий поліс підприємства щодо страхового покриття екологічних ризиків його діяльності, а також перевірити правильність страхових платежів та розрахунків, та чи повністю покриває страховка екологічні ризики.
Усю відповідальність за адекватність та повноту розкриття інформації з екологічних питань у фінансовій звітності несе керівництво підприємства, а не аудитор, який цю звітність перевіряє. Якщо аудитор має докази неправильного відображення екологічних аспектів у звітності відповідно до чинних стандартів, то, залежно від суттєвості викривлення даних, видає один із варіантів модифікованого аудиторського висновку.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить