Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Історія розвитку аудиту в незалежній Україні

Історія розвитку аудиту в незалежній Україні
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Історія розвитку аудиту в незалежній Україні

На території України державний контроль існував уже з початку XIX ст., але незалежний аудит, як і загалом у Росії, поширення не набув. У Радянському Союзі взагалі і в Україні зокрема існував тільки народний, державний і партійний контроль, який здійснювали Комітет народного контролю УРСР, Головне контрольно-ревізійне управління, Міністерство фінансів України, відомчі контрольно-ревізійні управління.
Започаткуванню аудиту в Україні сприяли як зовнішні, так і внутрішні чинники. Ззовні з 1989 р. в країну почав проникати іноземний капітал, власникам якого хотілося мати реальне уявлення про стан активів і пасивів українських підприємств. Маючи недовіру до системи колишнього радянського державного фінансового контролю і не бажаючи поступатися звичками, інвестори, в особі Світового банку, МБРР та інших донорських організацій, "рекомендували" керівництву країни спочатку запровадити у вітчизняну практику міжнародні стандарти обліку та аудиту, а потім і незалежний аудит. У вітчизняному підприємницькому середовищі склалася певна патова ситуація, коли чисельні контрольно-ревізійні підрозділи галузевих міністерств та відомств, так званий "народний" та "робочий" контроль, практично втратили роботу (а деякі зовсім перестали існувати), а штат КРУ Мінфіну не охоплював діяльність кооперативів, малих підприємств, товариств, чисельність яких зростала дуже швидко. Тобто "верхи" не без підказки, але все ж таки дозріли до думки про необхідність легалізації незалежного фінансового контролю - аудиту. Причому спочатку створювалась загальна підстава для легалізації аудиту - у прийнятому в 1991 р. Законі України "Про підприємства в Україні" (п. 4 ст. 29) вказувалося, що річний баланс усіх підприємств підлягає обов'язковому аудиту, за винятком тих, що повністю утримуються за рахунок бюджету. Те саме стосувалося і випадків ліквідації підприємства (п. 2 ст. 35). Ця теза є в Законі УРСР "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 1991 р. (статті 4 і 22), Законах України "Про цінні папери та фондову біржу" (статті 6, 22 і 24), "Про господарські товариства" від 1991 р. (статті 13, 17, 18 і 20), "Про приватизацію державного майна" від 1992 р. (ст. 11), "Про банкрутство" від 1992 р. (ст. 5) та в інших, законах і законодавчих актах. Таким чином суспільство привчали до потреби у використанні послуг суб'єктів аудиту. Звісно, історично суспільство не сприймає позитивно усе те, що йому пропонує держава, але встановлення в Законі України "Про систему оподаткування" від 1991 р. (ст. 11) матеріальної (майнової) відповідальності платника податків за порушення податкового законодавства в розмірі 10% від належних до сплати сум податків та інших обов'язкових платежів за неподання аудиторського висновку в органи Державної податкової адміністрації швидко все поставило на місця - аудит практично відбувся. Проте остаточно професія аудитора легалізувалась в Україні в 1993 р. з прийняттям Закону України "Про аудиторську діяльність".
Створення в країні мережі аудиторських фірм мало на меті покласти початок впровадженню економічних принципів фінансового контролю, що базуються на договірних платних партнерських взаємовідносинах між аудиторами і підприємствами та організаціями, що перевіряються. В умовах конкуренції в аудиторському бізнесі це економічно сприяє якісному проведенню перевірок. Держава одержує можливість забезпечити контроль за достовірністю фінансової звітності і, як наслідок, правильністю оподаткування.
Появі і розвитку аудиту в Україні сприяла також недосконалість структури зовнішнього фінансового контролю командно-адміністративної системи управління. Щорічно зростали розміри крадіжок та збитків, приписок та інших зловживань, незадовільний стан обліку і внутрішнього контролю на рівні підприємств і організацій, недостатній профілактичний вплив фінансового контролю на усунення негативних явищ, незадовільна діяльність власних ревізійних комісій, організацій - все це призвело до необхідності реорганізації системи фінансового контролю в країні. Розвитку аудиту в країні сприяло також те, що наприкінці 80-х pp. встановилася стійка тенденція до скорочення чисельності відомчих контрольно-ревізійних підрозділів. В окремих підрозділах чисельність цієї категорії спеціалістів скоротилась на 25-40%.
Першим кроком у напрямку реорганізації фінансового контролю в країні, згідно зі схемою організаційної побудови фінансових контролюючих органів, стало створення в січні 1990 р. Державної податкової служби Міністерства фінансів СРСР. Але податкова служба не вирішила всіх проблем укріплення фінансової дисципліни. Залишалась необхідність контролю не тільки за повнотою надходжень в бюджет, а й ретельної перевірки ефективності використання бюджетних коштів, а також власних ресурсів на кожному підприємстві і в організації.
Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. врегулював створення при Міністерстві фінансів України Головного контрольно-ревізійного управління України, контрольно-ревізійних управлінь в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі, контрольно-ревізійних підрозділів (відділів, груп) у районах, містах і районах міст.
Функції державної контрольно-ревізійної служби полягають у здійсненні ревізій та перевірок у міністерствах, відомствах, організаціях державної влади, підприємствах, установах і організаціях, що фінансуються за рахунок державного бюджету. При цьому перевіряється стан ведення обліку і звітності, підтверджується достовірність інформації, представленої у фінансовій звітності, виявляються факти порушення чинного законодавства та визначаються ефективність і доцільність використання державних коштів.
Передбачалось, що напрями реорганізації системи фінансового контролю в країні будуть сконцентровані на підвищення ролі Головного контрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів України як основного методологічного центру контрольно-ревізійної роботи, в зосередженні його зусиль на контроль за ефективним використанням коштів державного бюджету і розвитку в країні принципово нових аудиторських форм контролю стосовно госпрозрахункових підприємств і організацій. Разом з тим, враховуючи недопустимість навіть тимчасового послаблення фінансового контролю в перехідний період, передбачалося збереження і упорядкування роботи відомчих контрольно-ревізійних підрозділів.
Враховуючи, що в ряді міністерств і відомств співвідношення чисельності працівників контрольно-ревізійних підрозділів і кількості підприємств та організацій, що підлягають перевірці, складає десятки ревізій на рік у розрахунку на одного спеціаліста, передбачалось, що комплекс заходів дасть змогу покращити організацію фінансового контролю. А саме: міністерства і відомства одержать можливість ширше використовувати свої права в організації контрольно-ревізійної роботи з урахуванням специфіки галузі шляхом самостійного визначення періодичності ревізій підвідомчих підприємств і організацій із розрахунку один раз на один-три роки і чисельності контрольно-ревізійних служб із розрахунку проведення одним робітником 6-7 ревізій щорічно.
Виникла необхідність покласти на Головне контрольно-ревізійне управління Міністерства фінансів обов'язок проведення ревізій бюджетних закладів.
Запропонована схема реорганізації фінансового контролю вимагала збільшення чисельності Головного контрольно-ревізійного управління. Постановою Кабінету Міністрів України від 5 липня 1993 р. № 515 "Питання державної контрольно-ревізійної служби в Україні" було передбачено збільшення чисельності працівників контрольно-ревізійної служби до 14 000 чоловік. З метою заохочення працівників було встановлено відраховувати державній контрольно-ревізійній службі в Україні на матеріально-технічні та соціальні потреби 15% сум додатково нарахованих платежів до бюджету (з урахуванням фінансових санкцій) і позабюджетних фондів, які були занижені та приховані підприємствами, установами й організаціями, а також відшкодованих і поновлених сум збитків, заподіяних державі, що виявлені ревізіями і перевірками, проведеними працівниками цієї служби. У зв'язку з тим, що відомчий контроль у системі охорони здоров'я, освіти нечисленний, це вимагало певного збільшення витрат на утримання апарату управління за рахунок власних коштів місцевих бюджетів. Очікували, що розвиток аудиторських фірм приведе в подальшому до скорочення витрат держави на утримання фінансових контролюючих органів. Більше того, аудиторські фірми самі стануть платниками податків у бюджет. Базовим елементом системи незалежного фінансового контролю є сертифіковані аудитори, які на підставі ліцензії від свого імені чи від імені аудиторської фірми здійснюють аудиторську діяльність.
Для організаційного й методологічного керівництва аудиторською діяльністю в Україні була створена Аудиторська палата України (АПУ). Вона є незалежним самостійним органом, головним завданням якого є:
-    сприяння розвитку аудиту в державі;
-    вирішення принципових питань аудиторської діяльності в Україні на єдиній методологічній основі;
-    сертифікація  (визначення   кваліфікаційної  придатності) аудиторів;
-    ліцензування на право займатися аудиторською діяльністю.
АПУ діє відповідно до Статуту, має регіональні відділення, повноваження яких визначаються "Положенням про регіональні відділення".
АПУ створюється шляхом делегування до її складу п'яти представників від професійної громадської організації аудиторів України, по одному представникові від Міністерства фінансів, Головної державної податкової адміністрації, Міністерства статистики, Національного банку. Міністерства юстиції та окремих фахівців від навчальних, наукових та інших організацій.
Окрім цього, з метою захисту своїх інтересів аудитори України об'єднані у професійну громадську організацію Спілку аудиторів України, яка діє на місцях через свої осередки при наявності у них не менше п'яти аудиторів.
В останні роки в Україні рішення уряду в основному були сконцентровані на розв'язанні питань податкового законодавства та контролі за його дотриманням у зв'язку з необхідністю поповнення державного бюджету. Так, Закон України "Про державну податкову службу в Україні" від 5 лютого 1998 р. розширив функції податкової служби в Україні, насамперед податкової міліції. Основним завданням органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів, а також неоподаткованих доходів, установлених законодавством. Крім того, Указ Президента України від 2 січня 1998 р. № 41/98 "Про введення режиму жорсткого обмеження бюджетних витрат, про заходи по забезпеченню надходження доходів в бюджет та попередження фінансової кризи" стимулює роботу контролерів: державна податкова адміністрація зможе залишати собі 50% від виявлених при перевірці сум, державна контрольно-ревізійна служба -33%, а митна служба - 70%.
Але умови ринкової економіки вимагають комплексної перевірки діяльності підприємств з точки зору законності та достовірності здійснених господарських операцій. Зазначеній меті підпорядкована самостійна організаційна форма господарського контролю - аудиторський контроль. Але в сучасних умовах дія такого, безперечно, позитивного закону про аудиторську діяльність призупинена рішенням Верховної Ради України при підведенні підсумків роботи за 1995 р. до прийняття певних змін у затвердженому законі. Аргументами були: наявність недостатньої кількості аудиторських фірм, висока вартість аудиторських послуг, відсутність необхідних регламентуючих положень про порядок проведення аудиту.
Після спроб у 1995 - 1996 pp. скасувати аудит взагалі, і зокрема обов'язковий аудит, а також після того, як було значно звужено дію ст. 10 Закону "Про аудиторську діяльність" і у полі обов'язкового аудиту залишилися практично тільки інституціональні інвестори, чисельність аудиторів різко скоротилася. Однак почав, хоча і з національними обмеженнями і особливостями, але неухильно, розвиватися ринок цінних паперів. Тепер на ВАТ або З AT дивилися вже не просто як на суб'єкт господарювання з корпоративною формою власності, а як на емітента. Завдяки рішенню Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України 30 000 річних звітів господарських товариств стали предметом обов'язкового аудиту звітності. Це сприяло збільшенню кількості незалежних аудиторів.
Із призупиненням масової обов'язковості аудиту в кінці березня 1996 р. більшість фірм відчули, що кількість клієнтів катастрофічно скорочується. Аудиторські фірми почали втрачати до 40% валового доходу. Для вирішення цієї проблеми аудитори з квітня по липень 1996 р. тричі проводили всеукраїнський з'їзд аудиторів, але єдиним їх результатом стало створення робочої групи з розробки найоптимальнішого варіанта законопроекту "Про аудиторську діяльність". У кінцевому підсумку з'їзди 1996 p., як намагання аудиторів виступити єдиним фронтом, призвели лише до зниження авторитету професійної аудиторської спільноти, об'єднаної до цього часу під егідою Спілки аудиторів України. У липні 1996 р. зі сторони президента САУ надійшла пропозиція про вступ до заново створеної суспільної організації - Федерації професійних бухгалтерів і аудиторів України (ФПБАУ).
З часом діяльність федерації оформилася, в основному, як просвітницька. За підтримки Американського агентства з міжнародного розвитку спеціалісти аудиторської компанії й вітчизняні викладачі економічних вищих навчальних закладів знайомили членів федерації з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку відповідно до західних зразків. Діяльність ФПБАУ можна порівняти з "бурею у склянці води". За роки свого існування Федерація об'єднала у своїх лавах близько 2 тис. членів, що становить менше 0,5% бухгалтерів.
Аудиторська палата України прийняла рішення від 18.12.1998 р. про введення з 1 січня 1999 р. Національних нормативів аудиту, які разом із Законом України "Про аудиторську діяльність" та Кодексом професійної етики аудиторів України повинні регулювати порядок здійснення аудиту в країні.
За період з 1994 - 2002 pp. понад 4700 громадян України отримали сертифікат аудитора. Нині близько 1700 суб'єктів аудиту активно практикують на ринку аудиторських послуг, 1572 з них об'єдналися у Спілку аудиторів України (САУ).
Вектори розвитку професії та ринку аудиту в Україні розходяться за напрямами. Якщо національний ринок аудиту повинен розвиватися в ширину, що передбачає поширення аудиту на розпаювання земель, приватизацію та корпоратизацію, діяльність неприбуткових та політичних (громадських) об'єднань, транснаціональних компаній, видовищні та гральні підприємства, то професійно аудит повинен зосередитися на підвищенні професіоналізму і, як результат - на якості та повноті задоволення потреб суспільства в аудиторських послугах. Аудиторська палата України свого часу прийняла рішення про необхідність удосконалення системи сертифікації майбутніх аудиторів.
Окремі пропозиції з цього питання увійшли до проекту нової редакції Закону України "Про аудиторську діяльність". Так, претендент на отримання сертифіката аудитора тепер повинен мати відповідну освіту не нижче бакалавра та проходити стажування в аудиторській фірмі. АПУ розробляє концепцію підготовки до сертифікації, яка передбачає тестування на ПЕОМ, вирішення ситуаційного завдання та написання стислого аудиторського висновку, а також співбесіду з екзаменаційною комісією.
Скасування ліцензування аудиту і введення в дію Положення про реєстр суб'єктів аудиторської діяльності в Україні (затверджене рішенням Аудиторської палати України від 31.10.2000 р. протокол № 95) передбачає обов'язкове підвищення кваліфікації практикуючих аудиторів як однієї з умов наявності їх в реєстрі (подовження дії сертифіката), для чого АПУ розробляє спеціальне Положення. Отже, сучасний аудитор повинен постійно вчитися та актуалізувати знання, якщо він прагне працювати в цій сфері. Безумовно, слід підвищити вимоги до тих, хто бажає стати аудиторами - запровадити іспити у два етапи: перший -суто об'єктивне тестування на ПЕОМ, другий - письмове вирішення ситуації з написанням висновку та подальшою співбесідою з комісією. Однією з умов допуску до складання іспиту повинен стати факт стажування (хоча б один рік) в аудиторській фірмі за затвердженою АПУ програмою. Одночасно назріла потреба у створенні в Україні спеціальної контролюючої інституції, як це робиться в країнах ринкової економіки, яка б на постійній основі здійснювала перевірку додержання всіма суб'єктами аудиту вимог Національних або Міжнародних нормативів, Кодексу професійної етики, якості послуг та робіт, які надаються замовникам.
Як це не дивно, але багато нарікань викликають Національні нормативи аудиту, хоча за суттю та змістом вони практично не відрізняються від відповідних Міжнародних нормативів. Проте якщо ми хочемо конкурувати з іноземними аудиторами, то одним із завдань українських аудиторів є ширше та ефективніше застосування ННА. І тут, знову ж таки, з огляду на відповідність часу та місця, слід якнайшвидше розробляти науково-практичний коментар до ННА. При цьому у вказаних розробках необхідно чітко визначитися з тлумаченням термінів як П(С)БО, так і ННА, а також привести усю термінологію в обліку та у фінансовому контролі до єдиної семантичної бази. Дійсно, професіонали обліку та аудиту - як іноземні, так і вітчизняні - повинні говорити однією мовою. При цьому має бути забезпечено єдине тлумачення і розуміння професійних дефініцій.
Окрім того, необхідне наукове забезпечення аудиторської практики. Організацію такого забезпечення може і повинна взяти на себе Спілка аудиторів України на базі Національного центру обліку та аудиту. Без науково-методичного забезпечення професійного незалежного аудиту сама професія не матиме історичної перспективи, а перероджуватиметься в централізований фіскальний контроль.
Доцільно страхувати і аудиторські ризики - це не тільки збільшить довіру клієнтів, а й певним чином нормалізує вартість робіт та послуг аудиторів.
В українського аудиту є історичний шанс привчити (або навчити) співвітчизників, особливо підприємців, до того, що існує незалежна високопрофесійна думка кваліфікованих, принципових та чесних фахівців, які піклуються про захист прав теперішнього та майбутнього добробуту кожного, хто в цій країні вважає себе чесним та повноправним власником набутого матеріального, фінансового або інтелектуального капіталу. Для цього слід усім разом (без винятку) стати до плідної співпраці і спочатку вкласти свої доробки у загальну справу і тільки після цього отримувати вигоди.
В Україні аудит існує всього дев'ять років - це незначний термін для визнання суспільством його значення та мети при сучасній ринковій економіці. Тому він потребує широкої реклами насамперед серед потенційних замовників, з одного боку, та серед громадськості - з іншого. Аудиторська спільнота має постійно роз'яснювати, що аудит - це не тільки підтвердження звітності. Це і контрольно-правове супроводження діяльності, і консультування з питань правового та договірного забезпечення, і розробка системи внутрішнього аудиту, і бізнес-планування, і науково-методичні розробки з питань економіки, управління та права, і робота з персоналом (навчання, підвищення кваліфікації).


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить