Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Розвиток контролю господарської діяльності в Європі та Росії з давніх часів до XXI cт.

Розвиток контролю господарської діяльності в Європі та Росії з давніх часів до XXI cт.
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Розвиток контролю господарської діяльності в Європі та Росії з давніх часів до XXI cт.

Контроль, в перекладі з французької ("controle"), означає перевірку або спостереження з метою перевірки. Цей термін можна трактувати як спостереження, нагляд, перевірку з метою протидії чомусь небажаному. У сучасному розумінні контроль - це систематичне спостереження і перевірка процесу функціонування відповідного об'єкта з метою встановлення його відхилень від заданих параметрів.
У давні часи облік і контроль господарської діяльності були нероздільні, тісно взаємопов'язані. Найпершим прийомом господарського контролю була інвентаризація.
У стародавньому Єгипті, намагаючись дотримуватися принципу точності, факти господарського життя відображали три особи: одна записувала на папірусі перелік цінностей, передбачених для відпуску, друга - фактичний їх відпуск, третя - порівнювала ці дані й робила відмітки про виявлені відхилення.
У Вавжоні, де вели широкомасштабне будівництво, здійснювали суворий контроль за витратами на робочу силу, матеріали й продукти. Контроль здійснювало спеціально створене управління.
За часів правління Дарія (522 - 486 pp. до н.е.) значні розміри багатонаціональної імперії Персія, велика постійно діюча армія зумовили появу великого контрольного апарату, який здійснював перевірку військових витрат. Осіб, які здійснювали облік і контроль називали "очима й вухами царя".
Значну увагу контролю надавали у стародавньому Китаї, де був добре розвинутий облік матеріальних цінностей. Надходження і відпуск цінностей вели у так званих червоних списках. Для перевірки один із примірників списку подавали в центральне управління.
У стародавній Греції починає розвиватися державний контроль. В Афінах були спеціальні чиновники і контролери, в обов'язки яких входив облік усіх державних доходів і витрат, облік храмового майна, проведення інвентаризацій рухомого і нерухомого майна. На той час почали розмежовувати господарський облік і контроль. Ревізію розглядали як частину контролю.
У Єгипті в епоху еллінізму для підтвердження даних звітних відомостей використовували прийом зустрічної перевірки - колації (стикування). Суть перевірки полягала у порівнянні фактичних даних, отриманих від різних матеріально-відповідальних осіб з передбачуваними. Відкупник зазначав у звітах з кого, що і скільки він зібрав. У свою чергу завідуючий складом записував, від кого він прийняв матеріальні цінності, за збереження яких він ніс повну матеріальну відповідальність.
У Римі в II - І ст. до н.е. склалася сувора система контролю державних фінансів, який здійснювали квестори. Вони контролювали всі операції, пов'язані з виплатою грошей. У Римі в цей період було створено складний апарат ревізорів та контролерів. Проте обман і приховування були досить поширеним явищем. Контроль розглядали як функцію обліку. Основним завданням обліку вважалося розкриття збитків, що виникли у зв'язку з шахрайством або невмілим веденням господарства.
На початку епохи Середньовіччя (XIII - XIV ст.), коли усному свідченню надавали перевагу перед письмовим, господарський контроль мав досить цікавий характер. Управляючий в присутності господаря або уповноваженої ним особи повідомляв в усній формі все, що він робив, чув і бачив. Після цього розпочиналися дебати між управляючим, який намагався зменшити доходи, і господарем, який намагався викрити факти безгосподарності. Результатом суперечки було визначення боргу управляючого. Суми, за які він не міг виправдатися, утримувалися з нього.
У XIII ст. в Західній Європі облік був розвинутий лише в монастирських господарствах. Він мав камеральний (бюджетний) характер. Об'єктами його були: каса, доходи і витрати, дебіторська й кредиторська заборгованість. Звідси, основний напрямок контролю - перевірка кошторису витрат і доходів. Хоча необхідно зауважити, що для цього періоду характерним була відсутність державного контролю. Чиновники-фінансисти досить часто використовували для власних потреб кошти, призначені для казначейства. Коли крадіжки досягали значних розмірів, застосовували смертну кару.
Звичайно, що такий стан справ не міг довго існувати. Розвиток господарської діяльності вимагав і розвитку певних форм контролю за якістю інформації. Як наслідок - поява інституту контролерів (аудиторів) в Англії (1299 p.).
У XV-XVIII ст. засобами внутрішньогосподарського контролю виступали рахунки бухгалтерського обліку та баланс. Контрольним регістром обліку в Італії виступав Журнал, тобто регістр для відображення фактів господарського життя, який слугував для записів на рахунках Головної книги. Італійські купці та банкіри Середньовіччя розглядали баланс як засіб контролю й управління господарством. Баланс складали нерегулярно: іноді раз на 1 - 5 років. Основною метою формування балансу у венеціанській практиці було підтвердження облікових записів. Ряд італійських банків (Альберті (1302 - 1329 pp.), Датіні (1399 р.)) перед складанням фінансової звітності практикували проведення інвентаризації.
Німецький бухгалтер Вольфганг Швайкер (1549 р.) велике значення надавав методу перевірки бухгалтерських записів та вказував на конкретні способи і терміни його проведення. Завдяки правилам перевірки бухгалтерських книг, що запропоновані В.Швайкером, його справедливе вважають одним із засновників ревізії.
Англійські вчені Середньовіччя розглядали господарський контроль як частину судової влади. Записи в книги та їх форми регламентувались державою і засвідчувались нотаріусом.
У XIX ст. контроль починає виступати однією з основних функцій бухгалтерського обліку як науки. Італійський вчений Масса (1850 - 1918 pp.) - представник тосканської школи обліку - наполягав на повній незалежності контрольного органу - бухгалтерії - від адміністрації. Він писав: "Для того, щоб бути дієвим, контроль повинен здійснювати такий орган, який, з одного боку, мав би дані про кожен факт господарського життя, кожен акт і документ, а з іншого -володів би достатньою незалежністю, щоб діяти вільно". Представник венеціанської школи обліку Фабіо Беста був переконаний, що рахівництво з теоретичної точки зору вивчає і формує закони господарського контролю на різних підприємствах і виводить з цих законів правила для найдійовішого, осмисленого і досконалого виконання контролю. "Господарський контроль, - підкреслював він, - повинен змусити кожного працівника підприємства бути чесним, навіть якщо це не відповідає його волі". Контроль сприяє виявленню невикористаних можливостей з метою спрямування всієї діяльності господарства так, щоб кожен працівник міг якнайкраще виконати покладені на нього обов'язки.
Вперше класифікацію контролю за критерієм часу його проведення запропонував Ф. Беста. Він поділяв контроль на попередній, поточний і послідуючий. Важливою умовою (дійснення поточного контролю він вважав взаємний контроль матеріально відповідальних осіб - агентів підприємства. У США згодом такий прийом був названий методом конкуренції. При цьому інвентаризація залишалася основною процедурою, що забезпечувала підтвердження достовірності ведення бухгалтерського обліку.
Оригінальний підхід до сутності контролю застосував французький економіст Леон Сей, який процес контролю розумів апріорі як недовіру. З його точки зору, найважливіше в контролі - це формування "своєї ціни", або собівартості продукції. "Ніщо не дає в такій мірі судити про розум і досвід виробника та про його здатність розуміти значення своїх промислових операцій, як ознайомлення з методом, за допомогою якого він організував облік "своєї ціни" кожного продукту", - наголошував він.
14 серпня 1884 р. в Німеччині був заснований інститут бухгалтерів-ревізорів. В подальшому такі інститути були засновані в Христіанії (Осло), Вені, Будапешті, Цюріху, Ризі, Гельсінгфорсі. Інститут існував на кошти банків і підтримував інтереси крупного фінансового капіталу. Бухгалтер-ревізор у Німеччині називався трейгендером. Оцінка діяльності інституту з точки зору його сучасникІЕ не була однозначною. К. Герстнер, І.Шер позитивне характеризували його роботу, а про трейгендерів відкликалися як про друзів, порадників та помічників власник ІЕ Р. Штерн, Р. Байгель роботу інституту вважали малоефективною. Незалежно від цього, необхідно зауважити, ще інститут ревізорів сприяв формуванню та вдосконаленні-певних способів проведення документальних ревізій, формуванню вимог до осіб нової професії: "Ревізор не повинен піддаватися враженням, перетворювати дрібні помилки в державні злочини, якщо в цілому в роботі була виявлена потрібна скрупульозність і добросовісність; він повинен уважно вислухати погляди і думки інших, навіть якщо вони суперечать його власній думці".
У Німеччині з 1908 р. при Лейпцігській вищій комерційній школі була розпочата спеціальна підготовка бухгалтерів-ревізорів. На відділення приймали тільки осіб, які мали вищу економічну освіту та досвід бухгалтерської роботи.
В Росії1 бажання провести перевірку фінансових оборотів в державі можна спостерігати ще в допетровський період. Так, у 1654 р. у зв'язку з війною виник Рахунковий Приказ, в обов'язки якого входила ревізія  видачі солдатського
пайка, ревізія прибутково-видаткових книг. На нього іноді покладали й інші контрольні обов'язки (наприклад, провести ревізію Великої Скарбниці за 50 років). До установи Рахункового Приказу всі місцевості й особи, у віданні яких знаходились які-небудь доходи, зобов'язані були надсилати звіти про рух казенних сум.
Рахунковий Приказ складався із двох відділень, які, крім перевірки доходів, витрат і грошових коштів розпорядчих управлінь держави, проводили перевірку рахунків царського двору.
Рахунковий Приказ на початку свого створення мав велике значення, великий штат чиновників і велике коло відомств. Проте згодом (1669 р.) він втратив колишнє значення. Уся фінансова і контрольна влада в той час зосереджувалася в Боярській Думі, а Прикази складали канцелярію при ній. Усі свої рішення Прикази відсилали на затвердження Боярської Думи.
Рахунковий Приказ замінила Ближня Канцелярія при Петрові Великому. Перебуваючи в скрутній ситуації через видачу субсидій польському допоміжному корпусу, Петро Великий звернув увагу на незадовільний стан державного господарства взагалі та державної звітності зокрема. Щоб впорядкувати їх, він видав указ від 14 березня, в якому вимагав, щоб Йому, Великому Государю, про всі справи завжди було відомо. Для цього тим, у віданні яких були доходи або витрати, зобов'язані були подавати щомісячні звіти про рух казенних сум у Ближню Канцелярію.
Головним предметом діяльності Ближньої Канцелярії були питання державного господарства, фінансові справи і державний контроль. У Ближню Канцелярію з усіх управлінь надсилали дані про те, що, де, в якій кількості надійшло, що витрачено і кому що повинно бути відпущено. Дані подавали щомісяця і в цілому за рік.
У 1711 р. було створено Сенат, до якого перейшли права вищої фінансової і контрольної установи. Ревізія и зосередилася у віданні обер-комісара князя Вадбольського, який працював у своїй канцелярії (при канцелярії Сенату). Сенат мав дуже широке коло діяльності і тому ревізія не проводилася успішно. У зв'язку з цим Петро Великий у 1714 р. наказав передати всі рахункові справи в Ближню Канцелярію. Хоча з установи Сенату (тобто з 1711 р.) "міністри" перестали з'їжджатися на "консилії" у Ближню Канцелярію, але остання все ж таки залишилася і виконувала деякі доручення Петра. їй була передана вся звітність.
Із передачею повноважень на здійснення ревізії в Ближню Канцелярію, Сенат, проте, не втратив значення вищого контрольного органу. Звітні дані надсилали як у Сенат, так і в Ближню Канцелярію. Але остання зосереджувала увагу тільки на вірність рахунків та підсумків, спостерігаючи поряд з цим і за законністю витрат. Сенату ж належала вища ревізія - з приводу своєчасності, корисності і доцільності державних витрат.
Усі місцевості й особи були підзвітні Сенату і Ближній Канцелярії. Завідування рахунковою частиною духовного відомства було доручено (з 1701 р.) Монастирському Приказу, який також звітував перед Сенатом і Ближньою Канцелярією.
Найважливішою була ревізія військових витрат на виплату штатних окладів. Зокрема, 12 березня 1703 р. бургомістри подали в Ближню Канцелярію "доповідний лист", в якому просили, щоб їм надсилали дані про те, скільки з отриманих з Ратуші сум видано фактично і невиданий залишок окладів.
Окрім суто контрольних обов'язків, Ближня Канцелярія виконувала іноді і деякі тимчасові доручення Петра Великого. Наприклад, у 1717 р. вона формувала морські штати.
У 1719 р. Ближня Канцелярія була перетворена в Ревізіон-Колегію. При заснуванні Ревізіон-Колегії було вирішено, щоб її органи в провінції щорічно подавали в Ревізіон-Колегію звіти про рух сум, а також свої зауваження щодо виявлених зловживань.
Ревізіон-Колегія та інші вісім колегій підпорядковувались Сенату, як вищому фінансовому і ревізійному органу, тому вона була позбавлена самостійності та свободи у своїй діяльності. У 1722 р. Ревізіон-Колегія була перейменована в Ревізіон-Контору і ввійшла до складу канцелярії Сенату. Вона знаходилася під керівництвом обер-прокурора Сенату Бібікова. Ревізіон-Контора зобов'язана була робити ревізію за щомісячними рапортами і річними звітами. За правильним і своєчасним поданням документів і рахунків суворо наглядав Сенат.
Цим і закінчилися реформи Петра Великого в галузі державного контролю. Вони не привели до бажаних результатів внаслідок малочисельності штату та його непідготовленості до такого виду діяльності через хаос у веденні діловодства і повільності в роботі звітних управлінь щодо подання необхідних для ревізії документів.
На незадовільну діяльність Ревізіон-Контори вказувала згодом Катерина І. Указом від 7 липня 1725 р. Катерина звеліла відновити Ревізіон-Контору як самостійну установу, що мала б наглядати за надходженням і витрачанням коштів. Вона призначила президентом Ревізіон-Колегії Бібікова і наказала йому щомісяця доповідати Верховній Таємній Раді про успіхи ревізії.
Для ревізії справ військової, комерційної й адміралтейської Колегій була заснована особлива Ревізійна Комісія. Вищий контроль державних фінансів зосереджувався у Верховній Таємній Раді.
За часів правління Петра II Ревізіон-Колегія була переведена в Москву, але ревізія від цього зовсім не прискорилася. Адміралтейська Колегія одержала право самостійно витрачати кошти без подання звітів у Ревізіон-Колегію. Все це свідчило, що ревізійна справа за період з 1719 до 1732 р. знаходилась на незадовільному рівні.
Лише в 1733 р. цариця Анна звернула увагу на стан державного контролю, коли за її наказом Ревізіон-Колегію переводять з Москви в Петербург. Зрозумівши недоліки минулих років в роботі Ревізіон-Колегії (з 1719 по 1733 р. не було жодної повної ревізії), цариця Анна заснувала
дев'ять лічильних комісій з достатньою кількістю ревізійного персоналу. Ці комісії пізніше були об'єднані в Генеральну Лічильну Комісію, скасовану в 1736 р. Замість неї для перевірки рахунків попередніх років засновано особливу Контору при Ревізіон-Колегії.
Регламент Анни відрізнявся від попереднього більшою повнотою і завершеністю. Особлива увага зверталася на правильне і своєчасне надсилання документів і рахунків на ревізію. За порушення термінів надсилання документів призначали штрафи (за п'ять місяців зволікання - навіть каторга!). Ревізіон-Колегія робила ревізію тільки в Петербурзі і найближчих губерніях, а для ревізії звітності інших губерній була заснована в Москві Ревізіон-Контора. Остання діяла самостійно, але у випадку будь-яких ускладнень зверталася за дозволом у Ревізіон-Колегію.
Не дивлячись на спроби поліпшення системи державної звітності за часів царювання Анни, ревізії підлягали лише окремі об'єкти. У цей період приймалися постанови, що надовго затримали прогрес у розвитку державного контролю. Зокрема, постанови стосувалися вилучення деяких управлінь з відання Ревізіон-Колегії. Так, тимчасово були вилучені гвардійські полки (1735-1737 pp.), митне відомство. Для їх ревізії у 1732 р. була заснована Рахункова Експедиція при Камер-Колегії. З 1743 р. ревізія зосереджується в самій Камер-Колегії, а з 1758 р. - у Ревізіон-Колегії. Тимчасово було звільнено від ревізії і духовне відомство. З 1733 р. назавжди було звільнено від ревізії придворне відомство. Для ревізії звітів цього відомства було засновано Придворну Рахункову Експедицію. Окрім того, при військовій Колегії і при Генерал-Крігс-Комісаріаті були засновані також самостійні рахункові експедиції.
Звичайно, ці ревізійні відділення при адміністративних установах, як непідлеглі Ревізіон-Колегії, ще більше заплутували рахівництво і позбавляли державний контроль необхідної повноти і єдності.
При Анні Леопольдівні (та Іоанні Антоновичі) не було зроблено ніяких перетворень у галузі державного контролю. 160
Вищий контроль зосереджувався в Кабінеті, який слідкував за належним складанням звітності всіх управлінь.
Єлизавета Петрівна знищила всі експедиції, контори і відновила Ревізіон-Колегію Петра Великого. Остання зобов'язана була подавати річні звіти про надходження, витрачання і залишки сум; місячні відомості про проведення і результати ревізій. Обов'язки відомства Ревізіон-Колегії було значно розширено внаслідок підпорядкування їй ревізій деяких установ, що раніше не були їй підзвітні (наприклад, Московський Університет, Збройна Контора, Контора соляних зборів та ін.).
Звичайно, що при такому накопиченні ревізійного матеріалу і малочисельності службового персоналу ревізію не могли проводити вчасно, методично і точно.
При вступі на престол Катерини II почався ряд перетворень державних установ, в тому числі й у державному контролі. Окрім збільшення особового складу Ревізіон-Колегії (він був майже подвоєний), сама установа була поділена на шість департаментів (чотири в Петербурзі, два -в Москві). Для спостереження за проведенням ревізії щорічно призначався Сенатор.
Катерина II висловила бажання, щоб ревізія стосувалася не тільки перевірки надходження і витрачання, а й цільового використання грошових коштів. Катерина II звертала також увагу на взаємовідносини Ревізіон-Колегії з підзвітними установами. Ті, які мали значний вплив у державі, ігнорували законні вимоги і запити Ревізіон-Колегії, що призводило до безладу в діловодстві.
Найважливіша реформа у сфері державної звітності була проведена в 1775 р. при адміністративному поділі на губернії. З числа губернських установ була заснована Казенна Палата, якій доручалося розглядати казенні справи тієї губернії. Такі палати розглядали справи про надходження казенних доходів, здійснення витрат, управління деякими дохідними казенними статтями, управління будинками і будівлями, ревізія рахунків, складання відомостей про доходи, витрати та подання їх у Ревізіон-Колегію. Казенна Палата підпорядковувалась Сенату і мала велику свободу і права. Ревізію проводили за реальними документами, що давало можливість мати уяву про фінансове господарство губернії.
Катерина II не обмежилася створенням у губерніях контрольних установ. її реформаторська діяльність зачепила і центральне контрольне управління. У 1780 р. при Сенаті були засновані чотири Експедиції, які знаходилися під управлінням Державного Скарбника.
На Керуючого Сенатом покладалися обов'язки представляти після закінчення року такі дані:
1)    про всі доходи держави;
2)    скільки їх отримали;
3)    скільки недоотримали;
4)    скільки зібраних доходів було витрачено на державні потреби;
5)    який залишок при цьому утворився і де він знаходиться;
6)    які та за ким саме залишилися недоїмки;
7)    міркування Державного Скарбника стосовно перерахованих вище питань.
Ревізіон-Колегія була скасована в 1781 р., при цьому залишено лише один її департамент для закінчення справ (він проіснував близько 29 років).
Якими б важливими не були всі ці перетворення, діяльність державного контролю не була належним чином впорядкована. Права його зменшувалися у зв'язку із збільшенням числа місцевостей та осіб, звільнених від звітності перед державним контролем. Тільки за царювання Імператора Павла І була відновлена Ревізіон-Колегія.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить