Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Еволюція окремих категорій бухгалтерського обліку

Еволюція окремих категорій бухгалтерського обліку
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Еволюція окремих категорій бухгалтерського обліку

Джерелами виникнення бухгалтерських рахунків були: інвентаризація (матеріальний облік) та контокорент (облік розрахунків).
У Древній Індії рахунками-регістрами слугували глиняні Глечики, в які закидали камінчики - своєрідні первинні документи.
У Греції в епоху Еллінізму в облікових регістрах виділяли матеріальні, особові, фінансові рахунки. Записи на рахунках здійснювали в хронологічному порядку, сальдо виводили після запису кожного факту господарського життя. Матеріальні цінності на рахунках відображали в натуральних одиницях, розрахунки та касу - в грошових.
У XVII ст. в Італії рахунки почали містити дві колонки: кількість і суму (вартість). Італійські вчені розглядали бухгалтерський облік як систему ведення рахунків з метою ефективного управління і контролю підпорядкованих осіб. Рахунки, на їх думку, відображали правові відносини між власником і матеріально-відповідальними особами. Результати діяльності вони фіксували на рахунку власних засобів - на рахунку Капітал.
Згодом серед рахунків почали виділяти активні і пасивні з метою підтримання балансової рівноваги. Рахунки власника були чітко протиставлені рахункам майна і, відповідно, значення дебету і кредиту змінюються залежно від групи рахунків, про яку йде мова.
Французькі автори виводили подвійний запис не з балансу, а з рахунків, які використовуються для реєстрації, групування і класифікації циклів господарських операцій з метою отримання інформації, необхідної будь-який науці, що використовує облікові дані.
У XIX ст. виникає вчення економологія - наука про відкриття і ведення рахунків (Л.І. Гомберг).
Американські бухгалтери розглядали рахунок як "спостережне гніздо" за господарюючими суб'єктами. Рахунки класифікують осіб, які беруть участь в господарському процесі і дозволяють сортувати факти господарського життя. Науку про логіку рахунків вони називали контологією.
У Трактаті Луки Пачолі міститься персоніфіковане пояснення дебету і кредиту: дебет - особа, яка дає, кредит - яка отримує. Поступово термін "дебет" стали розуміти виключно як "винен", а "кредит" - як "мати".
Вперше на високому теоретичному рівні навів тлумачення цих термінів італієць Дж. Россі: дебет - це виникнення зобов'язання або погашення права, а кредит -право або погашення зобов'язання.
З розвитком математичного моделювання поширення набуває математична теорія побудови рахунків, прихильники якої вважали, що позначення лівої частини рахунку як "дебет", а правої — як "кредит", є умовним, оскільки записи можна робити на одній частині, один під одним, з різними знаками.
Першу серйозну спробу наукового обґрунтування взаємозв'язку рахунків і балансу здійснили представники італійської школи. Вони трактували баланс як рахунок, яким закриваються всі рахунки Головної книги. І Іова Головна книга також починалась з рахунку баланс.
У німецькій школі вивчення обліку проводили за схемою під балансу до рахунку. Кожен факт господарського життя, на думку Й.Ф. Шера, змінює баланс і рахунки балансу, поза яким рахунку немає.
Отже, в поглядах на взаємозв'язок рахунків з балансом можна виявити два напрямки: індукції - виведення балансу з рахунків, дедукції - від балансу до рахунку.
Першою спробою класифікації рахунків був їх поділ на синтетичні та аналітичні. Ведення синтетичних рахунків вперше запропонували італійські автори, які рекомендували замість часткових рахунків для окремих сортів товарів відкривати в головній книзі єдиний рахунок товарів.
Основоположниками класифікації були М. де ла Порт і Б.Ф. Баррем. М. де ла Порт виділяв три групи рахунків:
1.   Рахунки власника (капітал, збитки й прибутки).
2.   Рахунки майна (каси, товари, тощо).
3.   Рахунків кореспондентів (ті, що показують дебіторську і кредиторську заборгованість).
Б.Ф. Баррем пропонував дві групи рахунків:
1)  загальні рахунки власника (капіталу) та його агентів (касира, тощо);
2)  приватні рахунки кореспондентів (дебіторів і кредиторів).
У XX ст. бухгалтери йшли по шляху вдосконалення класифікації рахунків.
Спочатку кожен бухгалтер на своєму підприємстві самостійно на свій розсуд формував план рахунків. Л. Пачолі писав: "Рахунок - це належний порядок встановлений купцем, при вдалому застосуванні якого він отримує відомості про всі справи і про те, чи йдуть вони успішно, чи ні".
Першу спробу розробити єдиний план рахунків на основі їх класифікації здійснили голандці. Однак засновником плану рахунків в сучасному його розумінні був Е. Дегранж. У 1775 р. він запропонував єдиний план рахунків, який містив 5 синтетичних рахунків; Товари, Каса, Рахунки до отримання, Рахунки до оплати, Прибуток.
Перші плани, спрямовані на гармонізацію обліку, з'явилися у Франції та Швейцарії. їх розробниками були, зокрема, Е. Леоте та А. Гільбо. Особливістю їх плану рахунків було те, що він йшов від осіб, зайнятих в господарських процесах.
План рахунків, запропонований швейцарським автором І.Ф. Шером, ґрунтувався на ідеї балансового планування.
Всі плани рахунків, які пропонувалися до 20-х pp. XX ст., розвивали структуру бухгалтерської звітності, ігноруючи процес кругообігу капіталу, недостатньо розкривали механізм здійснення витрат і утворення доходів.
У 1927 p. E. Шмаленбах зробив спробу ліквідувати ці недоліки. Він пов'язував кругооборот капіталу і план рахунків, в основу якого, в свою чергу, були покладені ідеї виробничого обліку.
У 1942 - 1946 pp. ідеї щодо створення плану рахунків, відображені в працях Е. Шмаленбаха, знайшли підтримку майже на всій території континентальної Європи.
Після закінчення Другої світової війни в економічному житті Європи вирішального значення набуває американський капітал і, відповідно, англо-американський підхід до організації бухгалтерського обліку.
Перший типовий план рахунків в СРСР був розроблений в 1925 p., а з 1932 р. почався період створення галузевих планів рахунків. У жовтні 1940 р. був затверджений уніфікований план рахунків поточного обліку основної діяльності промислових підприємств, який застосовували без суттєвих змін до 1955 р.
У жовтні 1949 р. вийшов лист Міністерства фінансів СРСР про журнально-ордерну форму рахівництва, до якого "мі рекомендований План рахунків (71 рахунок).
До 1961 р. організації і підприємства використовували 6 планів рахунків: з основної діяльності, торгівлі і громадського харчування, будівництва, промисловості, постачання, видавництва і бюджетних організацій. З 1.01.1961 р. вони перейшли на новий, єдиний план рахунків бухгалтерського обліку.
З 1.01.2000 р. в Україні введено новий План рахунків, розроблений відповідно до Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить