Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Зародження основних шкіл бухгалтерського обліку. Становлення італійської школи бухгалтерського обліку: ломбардської, венеціанської, тосканської

Зародження основних шкіл бухгалтерського обліку. Становлення італійської школи бухгалтерського обліку: ломбардської, венеціанської, тосканської
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

Зародження основних шкіл бухгалтерського обліку. Становлення італійської школи бухгалтерського обліку: ломбардської, венеціанської, тосканської

До XIX ст. розвиток бухгалтерського обліку відбувався в напрямку вдосконалення процедури його ведення. Бухгалтерський облік розглядали як ремесло, фах, яке полягало у майстерності ведення книг. Трактат Луки Пачолі про рахунки і записи містив 36 глав, в кожній з яких він викладав певний етап облікової процедури, намагаючись якомога адекватніше відтворити послідовність облікової реєстрації.
Бухгалтерський облік періоду Середньовіччя розвивався у формі рахівництва. Основну увагу бухгалтери звертали на вдосконалення облікових регістрів. Так виникають школи бухгалтерського обліку:
-    стара італійська (Пам'ятна, Журнал, Головна);
-    нова італійська (введено аналітичні рахунки);
-    французька (введено додаткові журнали на кожен вид господарських операцій);
-    американська - об'єднання систематичного і хронологічного запису в Журнал-Головній, яка складалася з п'яти рахунків: 1) каса; 2) товари; 3) документи до отримання; 4) документи до оплати; 5) прибутки і збитки;
-    бельгійська - передбачала поділ Журналу на чотири самостійні регістри:  1) закупівля; 2) продаж; 3) каса; 4) фінансові результати.
Хоча в обліку й використовували прийом подвійного запису для відображення господарських операцій, проте пояснити його суть не намагалися.
Та вже в епоху пізнього Середньовіччя починають формуватися теоретичні основи бухгалтерського обліку:
-    зроблені спроби класифікацій рахунків і побудови плану рахунків;
-    остаточно утвердився постулат про обов'язковість документального відображення господарських операцій;
-    сформувалося поняття інвентаризації як процедури, яку проводять з метою підтвердження даних балансу;
-    починають формуватися бухгалтерські терміни (азбука бухгалтерського обліку): капітал, фонд, рахівництво, подвійна бухгалтерія, пробний баланс.
Для впорядкування бухгалтерської термінології М. де ла Порт склав бухгалтерський словник.
З початку XIX ст. в італійській бухгалтерській школі сформувалось два напрямки:
-    юридичний - визначення відношення між суб'єктами обліку з приводу руху та зберігання цінностей;
-    економічний — концентрація уваги на класифікації та методології обліку цінностей підприємства.
Юридичний напрямок був започаткований і розвинутий представниками тосканської школи (Ф. Марчі,Д. Чербоні).
Спочатку його суть зводилась до реєстрації зміни прав і зобов'язань осіб, що брали участь у господарському процесі. Всіх цих осіб поділяли на чотири групи: 1) агенти (МВО); 2) кореспонденти - особи, з якими ведуть розрахунки; 3) адміністратор; 4) власник. Кожній групі осіб відповідають окремі рахунки. Центральною фігурою є адміністратор, через якого проходять всі господарські операції.
К. Беллінні (1852 - 1935 рр.) розширив трактування агентів, поділивши їх на депозитаріїв (зберігачів) та виконавців. Предметом обліку вважав господарські операції, а метою - кількісне вимірювання фактів господарського життя, їх запис та контроль виконання для ефективного управління підприємством. Кожна операція передбачає наявність об'єкта, суб'єкта і відношень між ними.
Представник юридичного підходу Школо д'Анастасіо (1803 р.) в центр системи обліку поклав рахунок Капіталу, при цьому будь-яка операція відображається на рахунку капіталу, наприклад:
Операція 1:         Д-т "Товари"          К-т "Капітал";
Д-т "Капітал"        К-т "Постачальники".
Операція 2:         Д-т "Каса"             К-т "Капітал";
Д-т "Капітал"        К-т "Товари".
На рахунку Капіталу збирають суми за всіма господарськими операціями, що служить контрольною сумою для визначення оборотів за рахунками бухгалтерського обліку. Кожна господарська операція вимагала не менше чотирьох записів, тому вона носила назву четверної бухгалтерії.
Д. Чербоні розглядав бухгалтерський облік як науку адміністративних функцій, як частину юриспруденції. Він був засновником логісмографії - вчення, яке полягало в послідовній персоналізації рахунків. Предметом його вивчення були права і зобов'язання фізичних та юридичних осіб. В основі теорії лежало два принципи:
1)  персоніфікації (кожному рахунку відповідала певна особа, група осіб);
2)  дуалістичності (сума кредиторської заборгованості підприємства його власнику завжди дорівнює сальдо розрахунків   цього   підприємства   з   агентами   і   кореспондентами).
Логісмографія досліджує такі об'єкти:
1.   Факти господарського життя з метою розкриття об'єктивних законів, які управляють господарським життям та  суб'єктивних  дій  адміністраторів   і  результатів  їх діяльності.
2.   Господарські структури, функції та їх ефективність в загальній системі управління підприємством.
3.   Математичні методи — з метою відбору інструментарію для відображення фактів господарського життя.
4.   Логісмографічне дослідження фактів з метою виявлення їх юридичної та економічної сутності та впливу на господарство в цілому.
У логісмографії всі господарські операції поділяли на три групи:
-    юридичні - відображали розрахунки з кореспондентами;
-    статистичні - відображали внутрішні зміни у складі майна;
-    економічні — відображали розрахунки  підприємства з власником.
Д. Чербоні вперше запровадив в обліку поняття аналізу і синтезу та пояснив взаємозв'язок між синтетичним та аналітичним обліком. Ведення обліку він пов'язував із вивченням людини. На його переконання, зовнішні факти є наслідком внутрішнього руху людської душі. Д. Чербоні, продовжуючи ідеї, розвинуті щодо поділу рахунків на синтетичні та аналітичні, звернув увагу на додатковий контрольний момент подвійного запису: сума залишків за аналітичними рахунками рівна сумі залишків за синтетичними рахунками. Найвищим рахунком є баланс. Д. Чербоні започаткував також дедуктивний спосіб записів в бухгалтерському обліку: записи у допоміжних книгах важливіші, ніж записи у Головній книзі.
Венеціанська школа бухгалтерського обліку розвивала економічний напрямок, згідно з яким облік повинен вивчати не кількісну і якісну структуру господарських цінностей, а їх вартість. Тобто основою обліку повинна бути не реєстрація юридичних відносин, а зміни у складі матеріальних цінностей. Звідси, факти господарського життя, які не викликають змін вартості, не потрібно відображати на бухгалтерських рахунках. Отже, внутрішні обороти виносяться за рамки балансу і Головної книги. У цьому - основна особливість економічного напрямку. Переміщення цінностей не змінює їх обсяг і оцінку, а отже, є несуттєвим для оцінки економічної роботи підприємства.
Юридичний напрямок (Ф. Беста, В. Альфієрі), навпаки, вважав об'єктом відповідальність людей, а не цінності. Ф. Беста (1845 - 1923 рр.) визнавав предметом
обліку не відносини між людьми, а цінності. Якщо політекономія вивчає народне господарство, то рахівництво -окреме підприємство. Таким чином бухгалтерський облік, як засіб контролю за рухом цінностей, пов'язується з діями осіб, які здійснюють керівництво, управління і контроль агентів господарства. Ф. Беста вперше поділив контроль на попередній, поточний та наступний. Дав визначення терміну "фонд" як загального обсягу вартості, вкладеної в підприємство. Вказаним автором була написана книга з обліку в 3-х томах, яка стала класичною працею всієї італійської школи бухгалтерії.
Представники економічного підходу Р.П. Коффі{\ШЗ> р.) і Д.Л. Кріпп (1838 р.) вважали, що метою обліку є визначення кількості рахунків для обліку матеріальних цінностей, змін обсягу і складу майна, дослідження результатів господарської діяльності. Для цих дослідників важливою була не фіксація прав і зобов'язань осіб, задіяних в господарському процесі, а зміна цінностей та рух майна. За їх уявленням динаміка зобов'язань є наслідком господарського процесу.
Нікколо д'Анастасіо та Р.П. Коффі вперше заявили про виникнення нової науки - бухгалтерії.
Представники ломбардської школи (Ф. Вілла) синтезували юридичні та економічні аспекти обліку. Вони виділяли в обліку:
1)  теорію обліку (економіко-адміністративні відносини);
2)  правила ведення регістрів;
3)  організацію управління (в т.ч. ревізію рахунків).
Рахунки поділяли на три групи:
-    депозитні - для обліку матеріальних цінностей;
-    особові — мали юридичне значення;
-    методологічні - дозволяли визначати результати діяльності.
Франческо Вілла (1801 - 1884 рр.) - юрист за освітою, працівник фінансових органів, автор книг про парові машини, перекладач математичних книг вважав, що до нього бухгалтерію розглядали як мистецтво ведення рахунків і книг, а, щоб стати наукою, вона повинна досліджувати властиві їй принципи і категорії. Ф. Вілла синтезував юридичний та економічний підхід до визначення суті обліку, систематизував бухгалтерські знання, розробив концепцію облікових категорій.
Ф. Вілла відзначав, що метою бухгалтерії є контроль за збереженням цінностей та ефективністю їх використання, забезпечення максимального результату при мінімальних витратах.
Серед італійських вчених були такі, які намагалися поєднати всі ідеї італійської школи. Серед них Емануель Пізані, який сформував вчення - статнографію. Він розглядав облік з механістичної точки зору. З механіки він запозичив поняття динаміка і статика. Під динамікою розумів майнові рахунки, під статикою - рахунки чистого майна. Він вивів постулат: сальдо динамічних рахунків = сальдо статичних рахунків = сумі прибутку.
Представників італійської школи об'єднує трактування обліку як функції управління, тільки тосканська школа трактувала мету обліку як управління людьми, а венеціанська - як управління ресурсами. Вважають, що бухгалтерський облік як наука був започаткований в рамках італійської школи.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить