Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Розвиток бухгалтерського обліку в середньовічній Іспанії та Голландії

Розвиток бухгалтерського обліку в середньовічній Іспанії та Голландії
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Розвиток бухгалтерського обліку в середньовічній Іспанії та Голландії

Іспанія була першою країною, яка стала на шлях державної регламентації обліку: в Кастилії в 1263 р. був виданий спеціальний Закон про обов'язкове щорічне складання звітності керівниками державних підприємств. У 1551 р. був виданий королівський наказ, який вимагав вести облік національного майна за подвійною системою.
В Іспанії основну увагу надавали юридичній стороні бухгалтерського обліку. Родоначальником юридичного напрямку в бухгалтерському обліку був математик і юрист Дієго дель Кастілло, котрий кожний факт господарського життя трактував як договір, який повинен бути предметом вивчення бухгалтерського обліку. Мета обліку - відображення юридичних прав і вимог учасників договорів. Баланс включав всіх осіб, з якими були укладені договори, і відображав обсяг прав і зобов'язань, які випливали з цих договорів. Д. Кастілло виділяв три варіанти ведення обліку:
1)   касовий (облік в книгах надходження і витрачання грошей);
2)  ресконтро (ведення касового обліку і обліку зобов'язань та їх погашення);
3)   повний (бухгалтерія, що складається з журналу та Головної).
Ф. Ескобар зміст обліку зводив до правових відносин між власником і матеріально-відповідальними особами.
Юридична регламентація бухгалтерського обліку привела до розвитку вчення про звітність, в центрі якого був баланс – спосіб перевірки записів за рахунками.
Процедура обліку в Іспанії була на низькому рівні, більшість іспанських спеціалістів з бухгалтерського обліку описували просту бухгалтерію і лише Солозано -подвійну староіталійську форму обліку. Престиж професії бухгалтера в Іспанії був невисоким.
Саме видатний голландський вчений математик Сімон Стевін розглядав бухгалтерію як науку. Багато уваги С. Стевін приділяв історії розвитку рахівництва, тому його можна вважати першим істориком облікової науки. Він розділяв бухгалтерський облік на мікрооблік та макрооблік. Мікрооблік, на його думку, повинен формувати дані про:
1)   гроші в касі;
2)  стан розрахунків з підзвітними і матеріально-відповідальними особами;
3)  стан розрахунків з дебіторами і кредиторами;
4)  результати операцій з купівлі та продажу товарів.
Мета макрообліку - визначення (встановлення) усього народного багатства країни.
Голландці поділяли рахунки на два ряди:
1)  рахунки власника (всі пасивні рахунки власних засобів і результатні рахунки);
2)  рахунки третіх осіб (рахунки розрахунків).
Була також здійснена класифікація рахунків на загальні І синтетичні) та часткові (аналітичні). Класифікація рахунків призвела до появи плану рахунків. Голландці С. ван Стевін та В. ван Гезель є родоначальниками теорії двох рядів Рахунків: активні та пасивні. В. ван Гезель протиставляв рахунки власника майновим і зазначав, що значення дебету і кредиту змінюється залежно від групи рахунків. За основу він брав рахунок Капіталу власника, а решта рахунків розглядав як засіб розшифрування капіталу. Звідси, частини повинні дорівнювати цілому, тому математично зміст цих рахунків повинен бути протилежним.
У Нідерландах спостерігався відхід від традиційної для італійців персоніфікації рахунків. Тут намітилося ряд тенденцій у веденні облікових регістрів, які призвели з часом до розпаду старої італійської форми рахівництва. Було внесено рекомендації щодо ведення накопичувальних відомостей; відображення у пам'ятній книзі, окрім звичайних фактів господарського життя, запланованих операцій. Для контролю за реалізацією рекомендовано вести окремий журнал, куди записувати вартість товарів, проданих операціями за готівку та в кредит. Подібну оперативну книгу необхідно вести і за касовими операціями.
Голландець С.Г. Кардінель, окрім основних книг -Пам'ятної, Журналу і Головної, - пропонував використовувати допоміжні:
1)  витрат (за видами товарів);
2)  касову;
3)  товарів (за найменуваннями товарів в натуральному і вартісному вираженні);
4)   магазинів (за продавцями - у вартісному вираженні).
Така структура допоміжних книг стала основою ведення синтетичного і аналітичного обліку.
Голландські бухгалтери запропонували також розділити Меморіал і Журнал на декілька систематизованих за рахунками облікових книг.
4. Розвиток бухгалтерського обліку в середньовічній Франції
Франція в другій половині XVII ст. була наймогутнішою країною Європи. Французька система обліку стала найпоширенішою. Французькі автори першоосновою обліку вважали рахунки. Подвійний запис вони виводили з рахунків, а не з балансу.
Б.Ф. Баррем (1721) вивів чотири правила подвійного запису:
1)  рахунок дебетують, якщо на нього записують прихід цінностей;
2)  рахунок кредитують, якщо на нього записують вибуття цінностей;
3)  якщо вибуття цінностей не супроводжується надходженням інших цінностей, то дебетують рахунок особи, з якою виконано розрахунок (рахунок власника капіталу);
4)  якщо  прихід  цінностей  не супроводжується  вибуттям інших цінностей, то кредитують рахунок особи, з якою виконують розрахунок.
Осмислення контрольного значення подвійного запису характерне для Самуеля Рікара (1709), який рекомендував вести спеціальний рахунок, куди записувати всі операції, занесені в дебет і кредит рахунків. Якщо рознесення між рахунками Головної книги було правильним, то обороти за дебетом і кредитом даного рахунку повинні бути рівні. Ідея С. Рікара на практиці знайшла інше застосування: з появою копіювального паперу при занесенні даних з прибуткових матеріальних документів у картки інформацію копіювали на спеціальний листок. Підсумки за документами повинні дорівнювати підсумкам листка.
Кроком вперед була пропозиція Жак Саварі щодо ведення як основних, так і допоміжних книг. Він сформулював одне з основних понять обліку: поділ рахунків та відповідних їм регістрів на синтетичні та аналітичні, тобто він створив двоступеневу систему реєстрації даних. Ж. Саварі вивів два постулати:
-    Сума сальдо всіх аналітичних рахунків повинна дорівнювати сальдо того синтетичного рахунку, до якого вони були відкриті.
-    Сума оборотів за дебетом і кредитом аналітичних рахунків повинна дорівнювати оборотам за дебетом і кредитом рахунку, до якого вони відкриті.
М. де па Порт здійснив класифікацію рахунків на три
групи:
1)  рахунки власника (рахунок Капіталу, Збитків і прибутків);
2)  рахунки майна (Каса, Товари і т. ін.);
3)  рахунки кореспондентів (рахунок Розрахунків).
У Франції з'явилося поняття пробного та заключного балансу. Ж. Саварі виділяв інвентарний та конкурсний баланс. Перший - передбачав оцінку за собівартістю, другий - за продажними цінами на дату складання балансу. Ж. Саварі вніс три основні нові ідеї щодо складання балансу:
1)   необхідність постійного і суворого періодичного складання інвентаря;
2)  усвідомлення того, що баланс випливає з інвентаря;
3)   інвентар і баланс повинні служити засобом для переоцінки майна, вимог і зобов'язань.
Французькі автори зробили значний внесок у розробку складу і структури облікових регістрів, їх інформаційних зв'язків, технічних прийомів і створення концепцій трьох форм:
1)  французької (М. де ла Потр);
2)  американської (Мартін Дегранж);
3)  бельгійської (Едмон Баттайль).
Французька форма рахівництва виникла з нової італійської форми. Нова італійська форма відрізнялася від старої італійської форми лише тим, що зі складу основних облікових регістрів було виключено Пам'ятну книгу, а Журнал був поділений на декілька залежно від типу операцій. Тобто, регістри бухгалтерського обліку почали поділяти на аналітичні та синтетичні. Французьку форму рахівництва найкраще описав М. де ла Порт. Ця система передбачала, окрім касового журналу і меморіалу, ведення інших журналів, розрахованих на кожний вид господарських операцій. Періодично, як правило один раз в місяць, на основі часткових записів складали проводки в збірному журналі. Записи за одними й тими ж рахунками могли зустрічатися декілька разів, проте записи, зроблені в одному журналі, вже не брали до уваги в іншому.
Різновидом французької форми рахівництва є бельгійська, яка передбачала диференціацію журналу на чотири самостійні регістри: 1) покупки; 2) продажі; 3) каси; 4) фінансові результати, що виникають при купівлі-продажу.
Деякі французькі бухгалтери вважали, що необхідно відкривати стільки журналів, скільки потребує господарська діяльність окремих підприємств. Диференціація журналів привела до виникнення вільних листів. З'явилися картки.
Засновником американської форми обліку вважають французького жирондиста Едмона Дегранжа. Він виходив з того, що в бухгалтерії однаково важливими є хронологічні та систематичні записи, які можна об'єднати в одному регістрі Журнал-Головна. Записи в цій книзі дають змогу, по-перше, виявити на будь-який момент стан розрахунків, по-друге, визначити величину капіталу власника. Для цього, на його думку, достатньо використовувати п'ять основних рахунків бухгалтерського обліку:
1)   каса;
2)  товари;
3)  документи до отримання;
4)  документи до оплати;
5)  збитки і прибутки;
та кілька допоміжних:
-    капітал;
-    баланс вступний;
-    баланс заключний.
Названі рахунки були призначені для реєстрації поточних операцій, а облік виробництва, резервів, основних засобів не передбачався. Всі рахунки, запропоновані Е. Дегранжем, пов'язані між собою подвійним записом.
Е. Дегранж розглядав баланс з юридичної точки зору: активи - це сума прав власника щодо підзвітних осіб і дебіторів, пасиви - обсяг зобов'язань господарства перед власником та кредиторами. Таке трактування балансу чітко розмежовувало права і зобов'язання власника як фізичної особи та господарства як юридичної особи.
Перевагами американської форми рахівництва є:
-    скорочення на 1/3 кількості бухгалтерських записів;
-    забезпечення повного огляду стану господарства;
-    можливість складання щоденного балансу;
-    полегшення пошуку і виявлення помилок;
-    спрощення нумерації сторінок.
Перераховані переваги дали змогу американській формі рахівництва дожити до наших днів.
Ці пропозиції (процедури обліку, форми реєстрів і регістрів, правила ведення книг і подання звітів) стосувалися техніки відображення фактів господарської діяльності, їх групування, узагальнення, організації синтетичного й аналітичного обліку, форм рахівництва.
Саме за часів Відродження облік розвивався не лише як практична діяльність, але й як наукові узагальнення, що пов'язано з економічним піднесенням країн Європи в XV -XVIII ст. Отже, облік виступає необхідним елементом економіки розвинутих країн в конкретному історичному контексті й постійно удосконалюється у відповідь на запити практики.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить