Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Зародження бухгалтерського обліку й контролю в Римі

Зародження бухгалтерського обліку й контролю в Римі
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Зародження бухгалтерського обліку й контролю в Римі

Історія Риму - яскрава сторінка розквіту і загибелі рабовласницького господарства у його класичній формі.  Його еволюція  відповідала трьом етапам розвитку Римської держави:
-    VIII - VI ст. до н.е. — монархічний;
-    509 - 31 рр. до н.е. -  республіканський;
-    31-3 рр. до н.е. - 476 р. н. є. - імператорський.
Перший етап - існування родової общини, згодом - сусідської, розвиток майнової диференціації (патриції і плебеї). Для 6 - 3 ст. до н.е. характерним було формування рабовласницького суспільства. Становленню і утвердженню рабовласницьких відносин сприяла територіальна експансія Римської Республіки. У 1 ст. до н.е. Рим перетворився на світову державу від Атлантичного океану на Заході до Тигру і Євфрату на Сході. Юридичним власником землі була держава, яка продавала, здавала її в оренду вершникам - багатим верствам населення. Процвітало приватне рабовласництво. Рабами були іноземці, а римляни - рабовласниками. Багато землі, дешеві раби сприяли розвитку латифундій. У 1 - 2 ст. н.е. латифундії почали ділити на невеликі ділянки (парцели), які надавали в оренду дрібним землеробам (колонам), виникли рентні відносини у вигляді натуральних і грошових платежів, відробітків. Значних успіхів досягнуто було у ремеслах, розвитку набуло будівництво храмів, доріг, фортець, водогонів.
Швидкими темпами розвивалась внутрішня торгівля. Сформувалися великі її центри - ярмарки, які влаштовували до великих релігійних свят - бога Юпітера, богині Діани. Найбільший партнер у зовнішній торгівлі - Індія. У зв’язку з об'єднанням Середземномор'я інтенсивною стає морська і караванна торгівля з провінціями - Сирією, Єгиптом, Північною Африкою, Іспанією, Галлією, Німеччиною. У IV - III ст. до н.е. в обмін з Римом вступила й Україна.
Першими засобами оплати у Римі була худоба. Згодом, до IV ст. до н.е. - кусок міді, пізніше почали відливати мідні монети. Рим став центром грошових операцій, торгових угод, світовою біржею. Розвивався лихварський капітал. Позиковий процент згідно із законом становив 6 - 48%, хоча фактично був більший. Фінансова система Риму була заснована на експлуатації колоній. Римські громадяни користувалися податковим імунітетом. Збирали поземельний і подушний податки; грошові ж сплачували усі верстви населення. Сформувалися багаті "акціонерні" спілки, які накопичували величезні капітали за рахунок відкупних внесків боржників податків.
У III - V ст. н.е. господарство Римської імперії почало
занепадати.
Жителі древнього Риму були прагматичні і нічого не робили даремно. Необхідність ведення бухгалтерського обліку вони усвідомили з появою системи стягування податків, величина яких залежала від обчислювальної величини оподатковуваної бази за даними обліку.
У ранній період розвитку Риму постійного оподатковування не існувало, як не було і регулярних державних витрат. Ніякої винагороди за військову службу чи виконання яких-небудь робіт держава своїм підданим не виплачувала. Податок стягували з громадян тільки у випадку крайньої державної необхідності. Фактично це була примусова позика, тому що взяті суми повертали платникам за настання кращих часів. Окрім цього, збирали портові мита, пасовищне мито за вигін худоби на общинне пасовище і частину врожаю тих, хто користувався полями. Усе це надходило в суспільну скарбницю, ключі від якої знаходилися в самого царя. Однак, незважаючи на те, що він керував державними фінансами, державна власність не змішувалася з особистим майном пануючих.
Історія бухгалтерського обліку суспільної власності бере початок із днів виникнення Риму, символом первісної основи якого служила так звана "священна яма" (мундус), куди кожний з перших поселенців клав запаси всього, що було потрібне для ведення домашнього господарства, що складали общинний фонд взаємодопомоги. Отже, уже з перших днів існування Риму в ньому виникає ідея податкової системи, що існує до наших днів - система внеску частини особистого майна на забезпечення суспільних потреб. У попередні епохи збір податків мав єдину мету - щасливе життя пануючих. Римська громада в той час приділяла мало уваги записам і документам.
Приводом для зміни ставлення римських громадян до бухгалтерського обліку послужила реформа шостого римського царя Сервія Тулія (VI ст. до н.е.). Основою нового суспільного устрою Риму були майнові відмінності між громадянами. Структурування Римського суспільства будувалося на економічній основі: якщо ти зумів накопичити величезне майно, якщо ти маєш значні наділи землі, якщо в тебе багато рабів, іншими словами, якщо ти володієш мистецтвом бути багатим - ти гідний стояти на одному з вищих щаблів суспільних сходів.
Відповідно до цієї реформи все населення Риму підрозділяли на п'ять класів чи розрядів. Залежно від зміни майнового стану, громадян могли заносити в списки високих чи низьких майнових розрядів. Ця обставина визначала можливості громадян займати державні посади.
У древньому Римі вважали, що налагодити з державними справами під силу тільки тому, хто може вирішити особисті справи1.
Отже, ведення облікових записів, що дозволяли визначити майновий стан громадянина, стало служити як інтересам держави (від майнового розряду залежала величина стягнутих податків), так і громадян, які прагнули обнародувати свій стан, що дозволяло зайняти визначені посади. Так, проголошений ще в Древній Греції принцип публічності бухгалтерської звітності в Древньому Римі отримує практичне підґрунтя і суспільне визнання.
Роботу з визначення майнового стану громадян виконували спеціальні чиновники - цензори. їм подавали облікові записи "домашньої книги", що служила цензорам підставою для складання кадастрових списків, які передавали потім у державний архів.
Другим джерелом розвитку обліку було стрімке зростання кредитних відносин. Давньоримські підприємці позичали один в одного як гроші, так і товари. Коли кредитні обороти стали досягати обсягу, складного для запам'ятовування, довелося вести їхній облік. Кожен господар враховував не тільки своє майно, яке підлягало оподаткуванню, але також вів запис сум, виданих у борг під відсотки. Відсотки сплачували на перше число місяця (календи), звідси і запис позичок, виданих під відсотки, називали календарем. Тут вказувалися не тільки видані суми, але й належні до одержання з позичальника відсотки.
Так у Римі виникає принцип нарахування, відповідно до якого в обліку фіксують не тільки суми фактично виданих і отриманих засобів, але й права на одержання грошей і зобов'язання їхньої виплати.
Виникають впорядковані будинки - контори, де ведуть домашні прибутково-видаткові та інші книги. Головною причиною, яка спонукала вести книги обліку, були відносини з банківськими установами та необхідність визначення на основі оцінки майна цензу для встановлення податкових зобов'язань. Багатий поміщик, що сплачував більші розміри податку, порівняно з платниками подушного податку, користувався більшими правами. Неправильне зазначення майна позбавляло його повноправності громадянина, посади і рангу.
У Римській імперії поширення набуває систематичний запис. У легіонах для розрахунків із солдатами відкривали
окремі особові рахунки. У фінансовому відомстві такі рахунки відкривали на кожного платника податків.
У Римі закріплюється положення про обов'язковість документального оформлення господарських операцій.
V будівництві при оцінці споруд враховували їх знос. Калькуляцій в той час не було. У Римі облік виконував контрольну функцію. Був створений складний апарат ревізорів і контролерів.
Про найважливіше значення кредиту в економіці древнього Риму свідчить те місце, що було відведене процедурі вимагання боргу в знаменитих "законах дванадцяти і таблиць" (451 - 450 рр. до н.е.)
Відповідно до розпоряджень закону, боржнику, що не погасив у термін зобов'язань, надавалося 30 пільгових днів, вподовж яких він міг сплатити борг. Після закінчення цього терміну, якщо дебітор не погасив борг, то його продавали разом із усім його майном у рабство за кордон.
Якщо ж хто-небудь не виконував своїх зобов'язань перед приватною особою і не представляв свідків на доказ сплати їм боргу, а при цьому ніхто не бажав заступитися за нього на правах поручителя, то кредитор за рішенням суду міг повести із собою боржника і тримати в себе як раба. Якщо пес було безуспішно, то кредитори мали право убити боржника і розділити між собою його труп. Це символізувало, що боржник заплатив за зобов'язаннями тим, чим зміг.
Таке варварське відношення до погашення зобов'язань мало під собою глибоке теоретичне підґрунтя. Давньоримське цивільне право не розрізняло боржника як пасивного суб'єкта зобов'язання і його майно як об'єкт права вимо-мі. Прагматичні кредитори, що не були прихильниками кровожерливого символізму, мали право продати злісного неплатника разом з родиною і майном у рабство, але тільки ;.і кордон, тому що вільний громадянин Риму за законом міг бути розрубаний на шматки за несплату боргу, але не міг бути рабом на своїй землі. Так давньоримське законодавство вирішувало проблеми неплатежів і виховувало повагу до даних бухгалтерського обліку.
Для бухгалтерських записів римляни використовували найрізноманітніші матеріали: лико, дерев'яні покриті воском дощечки, мідні пластини, шкіру, полотно, пергамент і папірус. Найчастіше застосовували навощені дощечки. На них писали за допомогою особливої металевої чи кістяної палички, нижній кінець якої був гострим і служив для писання, а верхній - ширший і плоский - для знищення записів і згладжування покресленого воску, оснащали колечком для підвішування і користувалися ними для швидких заміток про господарські операції, які згодом ретельно записували в домашню облікову книгу. У розмежуванні етапів бухгалтерської процедури на хронологічний та систематичний запис і полягає найважливіше досягнення давньоримського обліку.
У системі облікових регістрів давньоримської бухгалтерії першою книгою була ААуепшіа, що призначалася для щоденного запису фактів господарського життя. Цю книгу надалі назвуть пам'ятною або Меморіалом. Ааїегхагіа була чорновою книгою. Кодекси були книгами для чисто-вого запису і розглядалися як юридично повноцінні документи. У них використовували хронологічний запис.
Систематичний запис розподілявся за двома кодексами. В одному (Соа'ех ассерііеі ехрепзї) з них наводили тільки рахунки коштів і розрахунків, в іншому (Соа'ех гаііопит іїотезіісогит) - усі матеріальні рахунки (зерна, олії, пасовищ, худоби, кормів). За рахунками двох кодексів виводили сальдо (це поняття вже існувало в бухгалтерії того часу).
У Римі наприкінці VI ст. до н.е. замість одного царя, що правив довічно, стали вибирати на один-два роки двох консулів, які відали тільки поточними справами держави. Усі найважливіші державні акти, наслідки яких поширювалися далі, ніж посадовий рік консулів, підлягали обов'язковому узгодженню із сенатом. На відміну від царя, консулам заборонялося зберігати при собі державні кошти. Для цього була влаштована скарбниця - ерарій при храмі Сатурна, де вона й у наступні століття римської історії містила-
ся під наглядом скарбників - квесторів, яких обирали з числа молодих патриціїв. Міські квестори завідували скарбницею, провінційні - фінансовим керуванням провінції.
Контрольовані квесторами виплати робили при представленні первинних документів, що служили єдиною підставою для складання записів. Була створена спеціальна податкова поліція, співробітники якої застосовували катування навіть жінок і дітей для одержання даних про укриття від обкладання доходів і майна.
Існування суспільної скарбниці робило необхідним облік доходів і витрат держави. У Римі значного розвитку набув бюджетний облік в масштабі всієї держави. В окремих провінціях вели спеціальну книгу - бреваріум (Вгеуагіит), де відображали як кошторисні асигнування, так і їх виконання. Надалі в літературі цей регістр одержав назву книги імперських рахунків - перший баланс державного господарства.
Із розвитком Риму розвивалася і система державного обліку, для якого характерним був розвинутий бюрократизм. Вже при Клавдії республіканські магістратури замінили бюрократичні канцелярії. Переродження республіканських установ і магістратур у бюрократичні органи продовжуватися до часів Імператора Адріана (138 - 117 рр. до н.е.), коли склався могутній централізований апарат на чолі з радою імператора і підлеглою йому мережею департаментів за окремими галузями господарства. Одне з перших місць у системі державного керування належало фінансовому департаменту, у якому працювала маса рахівників, переписувачів, касирів.
З переходом управління в руки чиновників виникла потреба в збірнику законодавчих норм. Для вмілого користування законами і ведення конторських справ потрібні були і кваліфіковані чиновники, для підготовки яких Адріан заснував у Римі вищу школу Атеней. Державні рахівники займалися, здебільшого, справами ерарія, що складався з каси й архіву, а також вели державні рахункові книги.
На посаду бухгалтера прагнули потрапити люди з неординарними здібностями. Так, відомо, що великий Гора-цій один час служив рахівником при квесторі і навіть закінчив школу з "комерційним ухилом". У пізньоримському суспільстві професія рахівника користалася величезною повагою.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить