Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Зародження бухгалтерського обліку й контролю в Греції

Зародження бухгалтерського обліку й контролю в Греції
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Зародження бухгалтерського обліку й контролю в Греції

Хронологічно античний період охоплює першу половину 1 тис. до н.е. — першу половину 1 тис. н.е. У цей період найвищого свого розквіту досягає рабство, община була повністю знищена.
Географічне розташування Греції (близькість Середземного, Егейського, Мармурового, Чорного морів) сприяло розквіту ремесел і торгівлі. Греки стали ремісниками і крамарями, коли інші народи ще займалися полюванням і скотарством. Населення концентрувалося в містах. Міста підпорядкували села. Розвиток обміну зумовив появу грошей, торгового капіталу, купців. Розвивалося будівництво житла, ткацтво, кораблебудування, гончарство.
У сільському господарстві та ремеслі використовували працю рабів. Найяскравішими прикладами рабовласницької держави була Спарта, Атика, Афінська держава. Важливим фактором економічного життя Греції була колонізація (8-6 ст. до н.е.). Греція завоювала колонії в Північній Африці, на берегах Чорного і Мармурового морів, в Сицилії, на південному узбережжі Італії. Колонії були центрами торгівлі.
Це явище зумовило істотний поштовх у розвитку обліку. Гроші виступали спочатку як самостійний об'єкт обліку, далі — як засіб у розрахунках і, нарешті, як функція міри вартості. Відтоді вони стали вимірювати всі облікові об'єкти. Оскільки в обліку фігурували монети різного карбування, то відразу постало питання про порівняння в обліку самих монет. Було три варіанти: спочатку їх складали за металом і вагою, потім просто за видами монет і, нарешті, за їхньою купівельною вартістю.
Широкого розвитку в грецьких містах набули грошовий обіг і товарне виробництво. їх центрами були Мілет, Корінф, Халікс. Грошовий обмін проводили лихварі, які мали обмінні магазини-трапези. У Греції було стільки видів монет, скільки міст-полісів. Поступово лихварі перетворилися на банкірів і були посередниками при торгових операціях. Банківські операції здійснювали і храми.
У 2 ст. до н.е. Грецію завоювала Римська держава.
Облік древні греки вели переважно на дощечках, вибілених гіпсом. Іноді застосовувався папірус, але він був дуже дорогий. Для чорнових записів користувалися глиняними черепками. Греція стала батьківщиною першого рахункового приладу — абака - інструмента у вигляді дощечки, що нагадує збоку сучасну рахівницю. Дошка розділялася на смуги або стовпці, по яких пересувалися або перекладалися рахункові маркери, що позначали визначені грошові одиниці, а також одиниці міри і ваги. Окремі екземпляри абака з тієї далекої епохи збереглися до наших днів.
У греків були цікаві погляди на облік матеріальної відповідальності. Вони розглядали злодійство, крадіжку тільки як матеріальну шкоду. Вони створили такі умови, що державі були вигідні нестачі в матеріально відповідальних осіб. Найменшу нестачу покривала із застави майна матеріально відповідальна особа чи її поручитель. Якщо нестачу кваліфікували як розтрату, то вилучення проводили в десятикратному розмірі. Тому важливо, щоб у розтратника було, що брати. На посаду з матеріальною відповідальністю призначали багатих людей, здатних внести велику заставу чи представити впливових поручителів. Інвентаризація була тільки засобом перевірки звіту матеріально відповідальної особи за визначений господарський період. Поняття раптової інвентаризації було невідоме грекам. Ініціатива інвентаризації виходила від матеріально відповідальної особи, яка повинна була подбати про докази його достовірності.
Поточний облік здійснювали у вигляді хронологічного запису: господарські факти, що виникали, фіксували у хронологічній послідовності без спеціальної систематизації. Для складання звітності робили рекапітуляцію (систематичне рознесення всіх хронологічних записів), яка призвела до появи нового прийому — рахунку. Іншим джерелом виникнення рахунку був інвентаризаційний опис.
У Стародавній Греції була достатньо розвинута система державного рахівництва. Афінське законодавство регламентувало правила віднесення та порядок ведення облікових книг та складання звітності за державними доходами і видатками. В Афінах були спеціальні чиновники і контролери, в обов'язки яких входив облік усіх державних доходів і витрат, облік храмового майна, проведення інвентаризацій рухомого і нерухомого майна. У державному господарстві Древньої Греції реєстрували не тільки факти надходження і видачі готівки, а й залікові платежі, перекази платежів у інші каси.
Збереження грошей було своєрідним. На кожен вид доходів використовувався окремий глечик, якому присвоювали буквений індекс. На конкретні витрати можна було брати гроші тільки із суворо визначеного глечика. При цьому ключ від каси знаходився в одного чиновника, а ключ від приміщення, де зберігали документацію, - в іншого. Заборонялося цими ключами обмінюватися.
Добре налагодженою була податкова система, про що свідчать таблички з обліку розрахунків з Кноського палацу. У рамках обліку сплати податків зародився прийом лінійного (позиційного) запису.
Документи про податкові платежі розподіляли і зберігали за термінами. Чиновники, одержуючи гроші, викреслювали платників і повертали в "бухгалтерію" їхні списки, що тепер практично містили дані про прострочені платежі та неплатників. Так у Древній Греції зароджується прийом лінійного (позиційної") запису, який до сьогодні використовують в практиці обліку розрахунків.
У Греції облікове мистецтво набуло особливого розвитку в конторах банків - трапез. У банках вели книги подібні до сучасних журналів, у які записували в хронологічному порядку операції, та книги типу ресконтро, в які записували на особові рахунки операції за кожним клієнтом. Давньогрецькі банки застосовували систему безготівкових розрахунків, внески або перекази оформляли платіжними дорученнями - "діаграфе". Трапези оприлюднювали звітні документи: вибивали на кам'яних плитах або нотували на дерев'яних дощечках і розміщували на агорі - діловому центрі.
Важливу роль у господарському житті Афін відігравали морські перевезення. У цій сфері існували значні зловживання і шахрайства. У Древній Греції поширення набули позики під заставу кораблів і вантажів. Це призвело до різноманітних зловживань: двічі закладали ті самі цінності, отримані кредити на підставні імена викрадали та переводили в інші країни, інсценували катастрофи.
Важливо, що найбільші філософи Греції надавали належну увагу обліку. Арістотель у "Політиці" чітко розмежовував облікові функції від контрольних, причому розумів ревізію як частину контролю. Це був новий підхід: ревізор рівноправний з головним бухгалтером і незалежний від нього.
У 1915 р. було знайдено і тільки тепер розшифровано понад 1000 документів, що відносяться до маєтку Апол-
лонуша, - папірус Зенона. Документи стосуються будівництва, землеробства і торгівлі. їх датують III ст. до н.е.
У 256 р. до н.е. Зенон реформував систему обліку, що склалася в приватних маєтках. Мета обліку, сформульована в папірусі, полягала в наступному:
^ виявлення загального стану господарства, що допускало організацію систематичного обліку запасів матеріальних цінностей, регулярний облік дебіторської та кредиторської заборгованості;
<ґ розрахунок господарського ефекту в різних сферах діяльності, що допускало появу перших прийомів економічного аналізу;
^  збереження власності рабовласника.
Зенон спеціалізував облік залежно від галузей господарства: облік землеробства, тваринництва, виноградарства. Окремо виділяли складський облік (облік хлібних запасів). За кожним видом діяльності складали самостійну звітність.
Зенон висував вимогу про те, що кожен факт господарського життя повинен бути оформлений і підтверджений документом. Існував суворо регламентований документо-оборот. Був заведений чіткий порядок збереження документів в архіві. Облікові регістри вели за принципами систематичного запису.
У цих регістрах можна виділити рахунки матеріальні, особові та фінансові. З матеріальних рахунків найбільше записів містили такі: центральний грошовий (каса) і "аналітичні" матеріальні рахунки запасів (хліб, вино, імпортні товари, будівельні матеріали). В основу класифікації рахунків був покладений принцип спільності походження предмета, наприклад, імпортний хліб обліковували не на рахунку Хліб, а на спеціальному рахунку імпортних товарів.
До особових рахунків відносили рахунки боржників, які вели як контокорентні рахунки із зазначенням боргу і його погашення.
Серед фінансових є рахунки податків на майно. Однак ці рахунки вели, як правило, у натуральних вимірниках.
Записи за рахунками виконували в хронологічному порядку. Після запису кожного факту господарського життя виводили сальдо. Дані з документів заносили на рахунки прямо або групували за однорідними документами. На основі цих даних складали зведений документ. Отже, принцип нагромадження вже був відомий у III ст. до н.е.
Після запису даних з документа на рахунок і в документі, і на рахунку робили відмітку про те, що запис і наступне звірення виконані. При складанні звітів також широко застосовували віднімання сум, які обліковували. Усі помилки, виявлені при наступному контролі, відзначали на полях папірусу. Звітність передбачала зведення про стан запасів та про доходи і витрати господарства. За періодичністю звітні форми поділялися на місячні, річні та трирічні. Звітність була обов'язковою і служила для фіскальних цілей. Вона також містила важливий матеріал, який можна було використати для управління господарством.
Предметом оподаткування був хліб. Податки збирали відкупники. Отриманий хліб вони здавали на склади, де приймальник виписував квитанцію, що містила реквізити: дату, прізвище відкупника, що прийнято і на яку суму; іноді вказувалося місцезнаходження складу.
Відпуск хліба зі складу теж оформляли квитанціями. У конторі складу вели журнал (ефемерне), де реєстрували квитанції в хронологічному порядку. Іноді замість одного журналу вели два: один для прибуткових, а інший для видаткових квитанцій. Записи в журналі були дуже докладні, причому іноді вони навіть дослівно повторювали зміст квитанцій. У кінці місяця на основі журналів виконували дві рекапітуляції: за матеріальними рахунками і за особовими. Рахунків систематичного запису в нашому розумінні не було. У звіт вносили просто підсумки оборотів. Такий звіт здавали щомісяця начальнику (стратегу). Одночасно стратегу представляв звіт і відкупник.
Характерною рисою обліку елліністичного періоду було прагнення точності. Це породило масу інструкцій і призвело
до виникнення нових форм облікових регістрів - кодексів. Греки використовували два кодекси:
1)  ефемеріду (журнал);
2)  трапецитику (книга рахунків - Головна).
Облік у Греції був спеціалізований по галузях: облік в будівництві, землеробстві, торгівлі, облік в банках.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить