Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Етапи аудиторської перевірки

Етапи аудиторської перевірки
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Етапи аудиторської перевірки

Процес аудиторської перевірки повинен здійснюватися упорядковано, у певній послідовності. Адже аудит фінансової звітності конкретного підприємства слід розглядати як цілісну систему, механізм контролю, ефективна дія якого забезпечується чітким дотриманням його технології і методики проведення. Аудит можна уявити як технологічний процес, в якому необхідні аудиторські процедури здійснюються у встановленому порядку і реалізуються за допомогою сукупності організаційних, методичних і технічних методів, способів та прийомів. Виходячи із терміну, змісту і призначення виконуваних аудитором процедур, процес аудиторської перевірки умовно можна поділити на окремі складові.
Не існує єдності поглядів щодо кількості і назв етапів аудиту у вчених США, Великої Британії, Німеччини та інших країн.
У досить відомому і широко використовуваному підручнику в зарубіжній теорії і практиці «Аудит Монтґомері» її автори Ф. Л. Дефліз, Г. Р. Дженік, В. М. О'Рейлі, М. Б. Хірш зазначають, що будь-яка аудиторська перевірка складається з таких етапів:
1.    Ознайомлення з персоналом і планом.
2.    Отримання (або поповнення) і документальне оформлення інформації про клієнта, структуру контролю, включаючи в окремих випадках засоби контролю для оцінки внутрішнього ризику і ризику в процесі контролю.
3.    Розроблення плану проведення перевірок у рамках аудиту.
4.    Здійснення додаткових перевірок засобів контролю (після проведення перевірок на суттєвість), які дають змогу підвищити рівень впевненості стосовно окремих цілей аудиторської перевірки і бухгалтерських рахунків.
5.    Проведення перевірок на суттєвість, оцінка і реєстрація достатньо вагомих доказів того, що інформація, відображена в бухгалтерських балансах і фінансових документах, є обгрунтованою і дає змогу досягти відповідних цілей, які стоять перед аудиторською перевіркою.
6.    Виконання кінцевих аналітичних та інших процедур, а та
кож аналіз і оцінка результатів аудиту.
7.    Складання аудитором звіту і надання інформації про недо
ліки в структурі контролю.
Водночас, інші американські економісти Е. А. Аренс, Дж. К. Лоб-бек називають такі фази процесу аудиту:
1)    Планування і конструювання аудиторського підходу.
2)    Тестування господарських операцій.
3)    Перевірка окремих елементів сальдо (полягає у здійсненні
аналітичних процедур і перевірці окремих елементів балансу).
4)    Завершення аудиту (перевірка супутніх зобов'язань; пере
вірка подальших подій; оцінка результатів; складання аудиторсь
кого висновку).
Один із провідних американських учених сучасності в галузі аудиту Джек К. Робертсон лаконічно виділяє лише три етапи аудиту :
1.    Постановка проблеми.
2.    Збір даних.
3.    Оцінка даних.
Зазначимо, що кожна міжнародна аудиторська фірма, яка входить до «великої п'ятірки», розробила власний поділ процесу аудиту на етапи. Наприклад, відома аудиторська фірма КРМG пропонує виділяти такі етапи аудиту:
1.    Дії перед прийняттям замовлення.
2.    Планування.
3.    Розроблення програми перевірки.
4.    Проведення перевірки.
5.    Складання звіту про перевірку.
Наведені нами вище думки різних учених і практиків щодо класифікації етапів аудиту свідчать про велике різноманіття поглядів на цю проблему.
Визначена класифікація етапів аудиту ґрунтується на результатах аналізу спеціальної літератури та практичного досвіду, набутого автором під час стажування у французькій аудиторській фірмі «Маzars» (Париж) та ряді вітчизняних аудиторських фірм.
Процес аудиторської перевірки доречно поділити на п'ять основних етапів:
1)    підготовчий;
2)    проміжний;
3)    фізична перевірка;
4)    аудит статей звітності;
5)    заключний.
Схематично етапи аудиту з визначенням ключових процедур показано на рис. 5.2.
Підготовчий етап. Першочергово слід вирішити питання: коли повинен розпочинатись цей етап? Тобто коли має починатись аудиторська перевірка, здійснюватись перші контакти аудитора і підприємства-клієнта?
Вітчизняна практика аудиту свідчить про те, що в більшості випадків аудитора запрошують на підприємство, звітність якого потрібно перевірити, вже після закінчення звітного періоду, коли всю фінансову (бухгалтерську) звітність підготовлено і передано до відповідних установ (податковій адміністрації, органам статистики та іншим організаціям).
В Україні слід запровадити позитивний досвід зарубіжних аудиторських фірм, які майже завжди починають працювати з підприємством-клієнтом задовго до закінчення звітного періоду, який планується перевіряти.
Практикою доведено, що підготовчий етап аудиту повинен розпочинатись у червні-серпні того року, звітність якого буде підлягати аудиту. Спочатку аудитор повинен провести загальне ознайомлення з бізнесом підприємства, отримати уявлення про основні напрями його фінансово-господарської діяльності (отримати інформацію про види продукції, що виготовляється, чи послуг, які надаються клієнтам; мати уявлення про головних постачальників та покупців, ринки збуту, становище підприємства на ринку і його конкурентоспроможність; отримати дані про організаційну структуру підприємства, місце розташування, географічне положення; вивчити фінансову, торговельну та соціальну політику підприємства-клієнта). Аудитор, який перевіряє фінансову звітність, повинен мати загальне уявлення про специфіку й особливості діяльності підприємства-клієнта. Ці знання дають можливість йому визначати ті сфери, напрямки діяльності підприємства, специфічні рахунки та види операцій, за якими можуть найчастіше виникати помилки, неточності. При цьому він повинен враховувати результати попередніх аудиторських перевірок та наслідки контролю іншими установами й організаціями (державною податковою адміністрацією, банком та ін.). Такий підхід сприятиме виконанню аудиторської перевірки на належному якісному рівні, з найбільшою ефективністю, в установлені строки.
Аудитор повинен зробити огляд організації функціонування системи бухгалтерського обліку, отримати дані про облікову політику і процедури, які застосовувались протягом звітного періоду, і звернути увагу на юридичні аспекти створення і функціонування підприємства, можливі проблеми у податковій сфері.
Аудитору корисно провести експрес-аналіз фінансового стану підприємства, розрахувати основні показники, що характеризують його діяльність (рентабельність, ліквідність, залежність від залученого капіталу та ін.). За результатами такого аналізу і попередньоґо  огляду рахунків бухгалтерського  обліку  аудитор зможе визначити основні зони ризику, виявити ті сфери і системи, які мають особливе значення і потребують більше уваги. На  підготовчому етапі обов'язково проводять попередню оцінку надійності системи внутрішнього контролю підприемства-клієнта.
Для отрймання необхідних даних аудитор може провести особисті бесіди з керівництвом підприємства, анкетування персоналу, вивчити матеріали попередньої аудиторської перевірки, ознайомитись з установчими документами, дослідити бухгалтерські  записи і звіти, .оцінити результати роботи внутрішнього аудитора; проаналізувати передумови розвитку підприємства, вивчити іпроаналізувати публікації, брошури, які випускаються клієнтом або періодичною пресою і стосуються його діяльності; а також скористатись даними, які дають уявлення про поточні економічні процеси в галузі, державі.
На основі сукупності зібраних попередніх даних аудитор оцінює загальну величину аудиторського ризику та приймає рішення про можливість прийняття замовлення на проведення аудиторської перевірки. Перш ніж дати остаточну згоду на здійснення аудиту аудитор повинен реально оцінити можливість його якісного виконання та врахувати вимоги професійних етичних правил.
Після визначення загального підходу до пррведення перевірки, її основних цілей і завдань аудитору слїд зробити план та програму аудиту.
Планування аудиту є суттєвим елементом аудиторської пере-вірки, оскільки дає змогу:
•    впевнитись, що перевірку виконано у достатньому обсязі;
•    впевнитись у тому, що роботу аудитора було зосереджено на
найбільш ризикованих статтях і напрямках ведення обліку;
•    уникнути проблем у взаєминах аудитора і підприємства-
клієнта, досягти узгодженості їх роботи;
•    скоротити витрати на аудит та раціоналізувати процес аудиту.
Паралельно з розробленням плану та програми аудиту визначається група аудиторів, яка виконуватиме перевірку.
Аудитор повинен обговорити з керівником підприємства організаційні деталі перевірки, узгодити строки подання'аудиторського висновку та звіту, визначитись з вартістю робіт.
Підсумком першого етапу є укладення Договору на аудиторську перевірку та надсилання підприємству-клієнту від імені аудитора (аудиторської фірми) Листа-зобов'язання, в якому додатково роз'яснюються права, обов'язки та відповщальність сторін, зазначається перелік видів інформації, документів, які мають бути передані для перевірки аудитору.
Проміжний етап. Цей етап аудиту, як правило, повинен здійснюватись у вереснижовтні того рджу, звітність якого буде перевірятись. Аудитор проводить детальний аналіз, оцінку надійності та ефективності системи внутрішнього контролю підприємства-клієнта. З цією метою він повинен за допомогою спеціальних процедур упевнитись, що система внутрішнього контролю підприємства дає достатню гарантію того, що:
    всі господарські операції та інша важлива, суттєва інформація в повному обсязі відображаються в облікових записах;
•    помилки або пропуски в обліковій інформації регулярно виявляються у процесі здійснення внутрішніх контрольних процедур;
    активи і пасиви, що відображаються в бухгалтерських записах і звітності, існують і записуються в правильних сумах.
Аудитор оцінює такі елементи системи внутрішнього контролю:
•    організаційну структуру контролю (на підприємстві повинен бути план проведення контрольних заходів, розподіл відповідальності за управління і контроль, з тим щоб уникнути дублювання функцій і оптимізувати їх ефективність);
•    правильність розподілу функціональних обов'язків: як одна з форм контролю дає можливість уникнути зловживань при виконанні однією посадовою особою кількох несумісних обов'язків. Наприклад, особа, яка здійснює реєстрацію операцій з грошовими коштами, не може відповідати за операції з продажу товарів (послуг), оскільки при цьому існує можливість привласнити грошові кошти, які надійшли від боржників, і приховати свої незаконні дії за допомогою складання некоректних облікових записів;
•    фізичний контроль наявності: стосується перевірки збереження активів і включає процедури та певні заходи щодо обмеження доступу до активів за винятком уповноваженого персоналу; упередження крадіжок; періодичне проведення інвентаризацій; застосування змінюваних через певні проміжки часу кодів і паролів;
•    санкціонування і дозвіл: усі господарські операції повинні
бути санкціоновані відповідальними службовцями;
•    арифметичний і бухгалтерський контроль: перевірка повно
ти, точності обліку зареєстрованих господарських операцій;
•    персонал: перевірка кваліфікації і досвіду нових працівни
ків; періодичне підвищення кваліфікації; навчання персоналу; ін
структаж службовців;
•    спостереження: будь-яка система внутрішнього контролю
повинна включати спостереження відповідальними працівниками
за господарськими операціями і реєстрацію їх здійснення.
Визначаючи ефективність внутрішнього контролю й оцінюючи його надійність, аудитор повинен зважати на можливі певні його обмеження (таємна змова; зловживання посадовим становищем і контрольними функціями; тиск на працівників підприємства, наприклад тиск, спрямований на отримання більш високого рівня прибутку; людський фактор у допущенні помилок (недбалість, недостатність часу)).
Відповідальність за налагодження системи внутрішнього контролю покладається на керівника підприємства, а не на аудитора. Але аудитор повинен дослідити існуючу систему і визначити, якою мірою він може довіряти інформації, що міститься в облікових записах і документації внутрішнього аудитора. Якщо система надійна і діє ефективний внутрішній контроль, то аудитор може дозволити собі провести менш детальне тестування достовірності обліку і звітності. У випадку ненадійності контролю або у разі його повної відсутності аудитору слід упевнитись у точності звітності за допомогою виконання великої кількості детальних перевірок. Це  потребує більших затрат часу і коштує дорожче.
На проміжному етапі аудитор повинен також перевірити дотримання підприємством загальноприйнятих принципів обліку, з'ясувати структуру системи бухгалтерського обліку. З цією метою аудитор вивчає схему документообороту на підприємстві, визначає послідовність здійснення облікових операцій (хто складає документи, скільки примірників документів, куди вони направляються, способи обробки документів, їх зберігання облікова реєстрація тощо). Крім того, на даному етапі аудитор здійснює аналітичний огляд рахунків підприємства за дев'ять місяців на основі звітності за три квартали поточного року. Визначаються основні показники, що характеризують господарську діяльність, виявляються негативні тенденції, помилки; оцшюєгься виконання планів і бюджетів. Особливу увагу слід приділити контролю дотримання підприємством чинного законодавства. Якщо аудитором на проміжному етапі буде виявлено помилок більше, ніж він попередньо очікував, то йому слід зробити відповідні коригування плану і програми аудиторської перевірки в наступних етапах аудиту. Під час виконання аудиторських продседур виявляються помилки і неточності, інші проблеми, які можуть призвести до видачі аудитором умовнопозитивного, негативного висновків або відмови від думки.
Фізична перевірка. Цей етап повинен здійснюватись під час проведення інвентаризації на підприємстві. Строки заздалегідь узгоджуються й офіційно повідомляються аудитору. Аудитор або його асистент повинні бути присутніми при проведенні інвентаризації, спостерігати, за правильністю дотримання її загальноприйнятої методики, перевірити правильність оформлення наказу на проведення інвентаризації, призначення комісії та її складу; оцінити адекватність документування результатів інвентаризації фактичному стану справ; впевнитись у точності перенесення даних інвентаризації у відповідні облікові регістри. Для того щоб перевірити якість і об'єктивність проведення інвентаризації, аудитор сам робить окремі вибіркові перевірки (підрахунки окремих видів активів і звіряє отримані дані з результатами інвентаризації). У разі виявлення суттєвих розбіжностей з багатьох найменувань цінностей, аудитор вправі )вимагати від керівництва підприємства повторного проведення  інвентаризації.
Обов'язково аудитору слід перевірити належність активів, які знаходяться на території підприємства і відображаються у звітності, тобто встановити, хто насправді є їх власником.
Важливими завданнями, які повинні бути вирішені аудитором на етапі фізичної перевірки, є оцінка повноти відображення даних в обліку та контроль правильності оцінки матеріальних запасів, готової продукції і незавершеного виробництва. Згідно з П(С)БО 9 «Запаси» вони повинні бути оцінені за меншою з двох оцінок: або за ринковою вартістю, або за собівартістю придбання (виготовлення). Виявлені в процесі інвентаризації застарілі, пошкоджені або такі, що не можуть бути використані (наприклад, через технологічні причини), запаси або основні засоби повинні бути продані, уцінені або списані на витрати.
Про всі виявлені на даному етапі аудиту недоліки повідомляється у письмовому вигляді керівникові підприємства-клієнта.
Аудит статей звітності. Це основний етап аудиту, який проводиться після закінчення звітного періоду та підготовки усіх необхідних форм річної звітності (Балансу, Звіту про фінансові результати, Звіту про рух грошових коштів, Звіту про власний капітал та Приміток).
Залежно від рівня довіри до систем бухгалтерського обліку і внутрішнього контролю підприємства-клієнта аудитор відповідно до загальної програми аудиту визначає програми контролю окремих статей балансу та показників інших бухгалтерських звітів. Виконання цих програм, проведення спеціальних аудиторських процедур, тестів дасть можливість йому зробити висновок щодо окремих складових (показників) звітності. Для прикладу зазначимо оощівні завдання, які повинен вирішити аудитор під час аудиторської перевірки найважливіших статей балансу (з використанням даних, отриманих на попередніх етапах аудиту).
Перевіряючи основні засоби підприємства, аудитору слід впевнитись, що всі будинки, споруди, обладнання, меблі, транспорт та інші основні засоби включені у звітність. Існує ризик того, що капітальні вкладення на придбання (виготовлення) основних засобів включені до затрат на ремонт. Визначається, чи є застаріле обладнання або таке, що було продане, але все ще обліковується на балансі підприємства. У разі реалізації основних засобів перевіряється правильність вирахування та відображення в обліку доходу (збитку) від цієї операції. Важливо отримати підтвердження, чи справді всі основні засоби, відображені в балансі, належать підприємству; чи існують позики, кредити, позови, забезпеченням яких є основні засоби, і яка їх вартість; якщо це має місце, то такі факти повинні бути детально розкриті у Примітках.
Слід з'ясувати, чи всі основні засоби оцінені за первісною вартістю за вирахуванням амортизації, чи правильно визначено норму амортизації та чи не завищено її. Стосовно основних засобів, які підлягали переоцінці, слід установити, що було причиною дооцінки (уцінки) і як це відображено на відповідних рахунках обліку; чи враховується нова переоцінена вартість при нарахуванні амортизації. Варто встановити, хто проводив переоцінку і за якою методикою. Якщо ринкова вартість обладнання, земельних ділянок значно відрізняється від вартості, відображеної у річній звітності, то чи розкрито це у Примітках до рахунків? А також чи правильно віднесені до основних засобів малоцінні швидкозношувані предмети, строк експлуатації яких більше року.
Оцінюючи достовірність відображення у звітності запасів (матеріальних, готової продукції та незавершеного виробництва), аудитору потрібно перевірити, чи всі запаси підприємства, включаючи його філії та запаси, що перебувають у третіх осіб на відповідальному зберіганні, включені у річну звітність; додатково перевірити, чи правильно відображено результати інвентаризації в бухгалтерському обліку (чи має місце завищення запасів за рахунок включення одних і тих самих виробів і видів сировини двічі; неправильного підрахунку в ході інвентаризації; включення виробів, які будуть фактично отримані тільки після закінчення звітного року; включення виробів (матеріалів), відвантажених (переданих у виробництво) до закінчення звітного періоду; включення товарів, що не належать підприємству); чи правильно оцінені запаси та чи постійно дотримуються обраних методів оцінки (у разі їх зміни — чи зіставляються відповідні показники за попередній звітний період); чи правильно поділені запаси на категорії (види).
За рахунками дебіторської заборгованості аудитор повинен установити таке:
•    чи постійно відображені залишки дебіторської заборгованості за кожним клієнтом; чи збігаються вони на рахунках Головної книги і в балансі;
•    чи всі товари, відвантажені до кінця року і не оплачені клієнтами, відображені на рахунках реалізації та на рахунках дебіторів за звітний рік; чи існує можливість віднесення цих операцій до іншого звітного періоду;
•    чи не включені помилково у звітність за статтями «Дебіторська заборгованість» та «Дохід від реалізації» товари, які фактично будуть відвантажені лише після закінчення звітного року;
•    чи є випадки неправильного відображення платежів або відображення їх в інших періодах (з цією метою аудитор вибірково робить запит до окремих дебіторів для підтвердження наявності непогашеної дебіторської заборгованості на кінець року);
•    чи не має місце помилкове відображення в балансі дебіторської заборгованості по операціях приватних осіб (наприклад, власників підприємства) або інших підприємств;
•    чи створені відповідні резерви по сумнівних боргах та чи списана на витрати безнадійна дебіторська заборгованість;
•    чи правильно класифікована дебіторська заборгованість на довгострокову та поточну.
Контролюючи операції з грошовими коштами (на рахунках у банку та в касі), аудитору слід з'ясувати таке:
•    чи всі грошові кошти, які перебувають на різних рахунках у банку і в касі, відображені у балансі (аудитору доцільно звернутися з листом -запитом до обслуговуючих підприємство банків);
•    чи має місце невідповідність відображення платежів і отриманих сум фактичному періоду цих операцій з метою завищення ліквідності компанії або заниження суми отриманого кредиту;
•    чи є рух грошових коштів реальним (тобто чи не здійснювались фіктивні операції);
•    чи існують будь-які претензії по залишку грошових коштів
підприємства (при ствердній відповіді такі факти повинні роз
криватись у Примітках, а грошові кошти, якими підприємство не
може вільно розпоряджатись, слід відображати за статтею балан
су «Інші необоротні активи»);
•    чи відповідають дані аналітичного обліку даним синтетич
ного обліку грошових коштів та їх відображенню у балансі;
•     чи збігаються дані балансу із залишком грошових коштів, відображених у Звіті про рух грошових коштів.
Перевіряючи достовірність статей балансу, які відображають різні види кредиторської заборгованості (зобов'язань), аудитор повинен проконтролювати такі аспекти:
*    чи правильно класифікована кредиторська заборгованість на довгострокову та поточну;
*    чи включена до складу поточної заборгованості частина довгострокових зобов'язань, яка підлягає оплаті у наступному звітному періоді;
*    чи не занижена кредиторська заборгованість (слід вибірково надіслати кредиторам, постачальникам запити з проханням підтвердити суму кредиторської заборгованості; таю запити роблять навіть по нульових сальдо (з метою підтвердження првноти відображення кредиторської заборгованості);
*    чи мають місце випадки, коли товари, які ,наді,йдуть.тільки
після завершення звітного періоду, відображаються за статтями
«Запаси» та «Кредиторська заборгованість»;
*    чи справді всі зобов'язання, включені в баланс, стосуються діяльності підприємства (чи немає серед них заборгованості приватних осіб або інших організацій);
*    чи враховані домовленості про знижки та пільги і чи правильно вони обчислені;
*    чи віднесена прострочена кредиторська заборгованість на доходи (для недержавних підприємств) або перерахована до бюджету (для державних установ).
Вивчаючи Звіт про фінансові результати підприємсгва-клієнта, аудитор повинен звернути увагу на такі аспекти:
*чи існує ймовірність того, що дохід від реалізації не було відображено у бухгалтерській звітності (це особливо актуально в тих випадках, коли реалізація здійснюється за готівку);
*    чи мали місце факти фіктивної реалізації у звітності або відображення реалізації виробів і товарів, які фактично були відвантажені після закінчення звітного періоду;
*    чи правильно оцінено дохід, особливо при виконанні довгострокових контрактів, які виходять за межі одного звітного періоду;
*    чи виконано вирахування податку на додану вартість, акцизного збору та інших обов'язкових платежів із величини доходу від реалізації;
*    чи відображено окремо надзвичайні доходи і витрати та чи пояснені вони в Примітках;
*    чи мали місце приховування витрат з метою вуалювання тенденції до зменшення прибутку;
*    чи не відносилися на витрати підприємства затрати приватних осіб;
*     чи не віднесені до звітного періоду витрати, які будуть здійснені у наступних періодах;
*    чи мали місце виплати персоналу або стороннім організаціям за роботу, яку вони фактично не виконували;
*    чи правильно визначені суми орендної плати, відсотків за кредити;
*    чи виключені з річної звітності внутрішні операції і розрахунки з іншими філіями або дочірніми підприємствами;
*    чи відображені затрати за їх елементами та чи відповідають вони даним рахунків Головної книги;
*    чи збігається фінансовий результат, визначений у Звіті про фінансові результати, з прибутком (збитком), відображеним у Звіті про власний капітал, та в іншій фінансовій небухгалтерській звітності (наприклад, у звіті директора).
На завершення етапу аудиту рахунків аудитор проводить аналіз звітності за весь період, що перевірявся, визначає динаміку і тенденції розвитку підприємства та його перспективи на майбутнє. Адже необхідно підтвердити можливість подальшого функціонування підприємства у найближчому майбутньому (принаймні, щонайменше один рік після дати, на яку складено перевірену аудитором звітність).
Виявлені недоліки, помилки, суттєві викривлення інформації у фінансовій звітності повідомляються офіційним листом керівникові підприємства. Аудитор може зробити рекомендації щодо внесення коригувань у звітність і відповідні облікові регістри. Проте аудитор не може сам вносити такі корективи або наполягати на виправленні звітності. Відповідальність за це і повноваження має лише керівництво підприємства.
За результатами проведених аудиторських процедур аудитор складає проміжні висновки щодо кожної статті звітності.
Заключний. Це узагальнюючий підсумковий етап, на якому на підставі попередньо зібраних аудиторських доказів складається Звіт про проведену аудиторську перевірку та аудиторський висновок (думка) про достовірність перевіреної звітності.Підприємство повинно підтвердити спеціальним Листом-поданням, що аудитору було надано всю необхідну інформацію. Аудиторський висновок формулюється з урахуванням подальших подій, які сталися після дати складання звітності, але до дати закінчення аудиторської перевірки. Ці події можуть суттєво вплинути на перевірену звітність (наприклад, банкрутство дебітора вимагає віднесення на витрати (збитки) підприємства його заборгованості) або на подальше функціонування підприємства (наприклад, стихійне лихо, яке сталося після закінчення звітного періоду і завдало значної шкоди підприємству).
Звіт і висновок щодо аудиторської перевірки передається замовникові, аудиторське досьє здається до архіву аудиторської фірми.
У зарубіжній практиці обов'язковим є присутність аудитора на загальних річних зборах акціонерів (власників). Вважаємо, що такий досвід було б корисно запровадити і для вітчизняних підприємств.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить