Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... План та програма аудиту

План та програма аудиту
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 1
ХудшийЛучший 

План та програма аудиту

Для успішного і якісного проведення аудиту аудитор повинен спланувати процес аудиторського контролю. Це передбачено МСА 300 „Планування аудиту фінансових звітів”, де зазначено, що планування – розробка загальної стратегії виконання завдання та плану аудиту для зменшення аудиторського ризику до прийнятно низького рівня. У ході планування аудитор розробляє план та програму аудиту. Метою планування, як визначено в згаданому стандарті, є звернення уваги аудитора на найважливіші напрямки аудиту, на виявлення проблем, які слід перевірити найретельніше.
У процесі планування аудиторської перевірки вирішуються такі завдання:
•    визначення обсягу перевірки, видів та кількості аудиторських тестів і процедур;
•    загальне ознайомлення із бізнесом підприємства-клієнта;
•    попередня оцінка надійності системи внутрішнього контролю та ефективності системи бухгалтерського обліку;
•    визначення величини аудиторського ризику і значень окремих його складових;
•    вибір підходу до проведення аудиту;
•    оцінка загальних витрат на здійснення перевірки;
•    досягнення взаєморозуміння із керівництвом підприємства із усіх важливих питань до початку перевірки;
•    визначення головних напрямів перевірки та аудиторських доказів, на основі узагальнення яких аудитор зможе сформувати думку про перевірену звітність;
•    окреслення строків виконання аудиту  й окремих його етапів;
•    призначення групи аудиторів і здійснення попередньої координації роботи окремих її членів.
Після проведення попередніх переговорів з обраним підприємством-клієнтом та укладення договору на проведення аудиту, аудитор повинен розпочати процес планування майбутньої перевірки. Поряд з цим, як продовження договірної роботи, аудитормає замовнику лист-зобов'язання, який можна вважати додатком договору. У цьому листі аудитором (аудиторською формою) документально підтверджується згода аудитора на проведення перевірки, зазначаються обсяг та основні завдання аудиту, відповідальність сторін (аудитора і клієнта), у тому числі і за плануванням аудиту, та форма надання звіту, строки перевірки.
Що стосується планування, то в листі-зобов'язанні можуть бути визначені питання чи сфери діяльності аудитора, які під час складання плану і програми аудиту повинні бути узгоджені з підприємством-клієнтом (наприклад, строки надання певних видів  інформації, запрошення експертів, строки проведення інвентаризації, залучення до роботи внутрішнього аудитора та ін).
У МСА 300 „Планування аудиту фінансових звітів” підкреслюється, що ау-дитор повинен планувати свою роботу так, щоб мати можливість своєчасно провести ефективний аудит. Під час планування аудитору слід дотримуватись ряду принципів, які б забезпечили належне планування. До них можна віднести такі:
—    цілісність — охоплення планом усіх аспектів аудиторської перевірки для висловлення об'єктивної думки щодо достовірності фінансової звітності;
—    безперервність — розроблення поточних та перспективних планів аудиту на конкретному підприємстві, їх взаємоув'язка та узгодженість із планами роботи аудиторської фірми; коригування плану і програми аудиту (в разі необхідності) в процесі аудиторської перевірки;
—    доречність — заплановані аудиторські процедури повинні давати змогу отримати найважливішу, необхідну аудитору інформацію для складання висновку і стосуватися безпосередньо бухгалтерської звітності контрольованого звітного періоду, яка перевіряється;
—    ефективність та оптимальність — розроблення оптимальних планів і програм, виконання яких забезпечить отримання достовірних і достатніх аудиторських доказів із найменшими затратами праці і часу.
—    гнучкість — можливість оперативного коригування планів у зв'язку з виявленням непередбачених обставин перевірки;
—    контроль — план і програма аудиту повинні бути дієвим за собом контролю повноти і своєчасності здійснення аудиту шляхом виявлення відхилень від визначених напрямів контролю та аудиторських процедур і строків їх виконання.
Основні вимоги до планування аудиторської перевірки та його етапи визначено МСА 300 „Планування аудиту фінансових звітів”. Проводячи підготовку планування процесу аудиту, аудитор повинен: сформувати розуміння про бізнес клієнта, зага- льні напрямки та специфіку діяльності; отримати уявлення про системи обліку і внутрішнього контролю і ступінь їх надійності; оцінити загальний аудиторський ризик і визначити межу суттє- вості помилок, які можуть бути виявлені в процесі аудиту; визна- чити кількість необхідних аудиторських процедур, період їх ви- конання та виконавців, можливість залучення експертів; забезпе- чити координацію виконання планів, їх контроль, узгодженість із підприємством, передбачити можливість внесення змін.
Планування аудиту повинно здійснюватись у певній послідовності, тобто його можна розділити на окремі етапи. Зокрем Е. А. Аренс та Дж. К. Лоббек виділяють шість таких основних етапів:
1)    попереднє планування;
2)    збір загальної інформації;
3)    збір інформації про правові зобов'язання клієнта;
4)    оцінка суттєвості аудиторського ризику для бізнесу та внутрішньогосподарського ризику;
5)    ознайомлення із системою внутрішньогосподарського контролю й оцінка ризику контролю;
6)    розроблення загального плану аудиту та програми аудиту.
Спочатку аудитор повинен отримати й дослідити інформацію щодо загальних питань діяльності підприємства-клієнта, його бізнесу.
При цьому слід брати до уваги положення, викладені у Міжнародному стандарті аудиту 315 „Розуміння суб`єкту господарювання та його середовища та оцінка ризиків сутттєвих викривлень”. У процесі такого ознайомлення аудитору бажано отримати відповіді на низку важливих питань:
•    галузь, до якої належить підприємство-клієнт, та його загальний економічний стан;
•     рівень впливу зовнішніх факторів на діяльність підприємства, таких як інфляція, економічна політика і ситуація в державі, курси іноземних валют, вплив конкурентів, законодавче регулю вання та ін.;
•    характер діяльності (циклічний та сезонний) та потужність підприємства;
•    ключові економічні показники діяльності (рентабельність, ліквідність, оборотність запасів і т. д.);
•    облікова політика та проблеми, що виникають під час ведення бухгалтерського обліку;
•    організація виробництва, структура підприємства та форма власності;
•    замовники, власники підприємства та структура капіталу;
•    джерела фінансування;
•    інформація про діяльність ради директорів, здійснення оперативного керівництва;
•    наявність системи внутрішнього контролю, її ефективність та надійність, функціонування внутрішнього аудиту;
•    асортимент продукції, що виробляється, та основні покупці;
•    забезпеченість трудовими ресурсами й рівень заробітної плати;
•    ринки збуту та проведення маркетингових досліджень;
•    кількість та оцінка товарних запасів;
•    договірна й ліцензійна робота підприємства-клієнта;
•    порядок формування доходів і витрат;
•    здійснення на підприємстві науково-дослідної роботи;
•    використання комп'ютерної техніки й інформаційних систем;
•    розмір, види і структура зобов'язань підприємства;
•    порядок визначення витрат, доходів та формування фінансового результату;
•    тенденції та напрямки розвитку підприємства на підставі аналітичних та статистичних даних;
•    порядок складання та подання фінансової звітності; користувачі фінансової звітності;
•    результати попередніх аудиторських перевірок;
•    наслідки перевірок податковими органами, банками й іншими державними установами;
•    стратегічні та перспективні плани.
Джерелами інформації, які можуть бути використані при цьому, є такі: установчі документи, протоколи засідань ради директорів та зборів акціонерів, бухгалтерські фінансові звіти, статистичні та оперативні звіти, договори, накази, внутрішні інструкції і положення, особисте спілкування, спостереження та огляд, плани та бюджети, звіти попередніх аудиторів, протоколи (акти) проведених зовнішніх перевірок та ін.
Наступним кроком аудитора є збір необхідної інформації для розуміння й оцінки систем обліку і внутрішнього контролю. Аудитор повинен ознайомитись із формою ведення бухгалтерського обліку, його методологією, упевнитись у
дотриманні загальноприйнятих принципів обліку та облікової політики, оцінити рівень кваліфікації облікового персоналу, встановити правильність застосування плану рахунків бухгалтерського обліку, ознайомитись із порядком ведення поточних облікових регістрів та складання фінансової бухгалтерської звітності, впевнитись в їх повноті і взаємоузгодженості.
Для оцінки надійності системи внутрішнього контролю аудитору належить вивчити її складові (контрольне середовище, специфічні заходи контролю, штат, матеріальні засоби забезпечення контролю і захисту, розподіл функціональних обов'язків, наявність внутрішнього аудиту і його мета та завдання, посадова особа, яка відповідає за організацію внутрішнього контролю) та визначити ставлення і політику власників і керівництва підприємства до внутрішнього контролю, їх обізнаність із контрольними заходами, що проводяться на підприємстві, й усвідомлення важливості заходів.
Однак слід мати на увазі, що аудитору не обов'язково на стадії планування досконало ознайомлюватись з усіма процедурами контролю підприємства, адже це буде безпосередньо зроблено в ході здійснення аудиторської перевірки. На даному етапі його завдання — визначити ступінь довіри до системи внутрішнього контролю і те, якою мірою він може використовувати результати роботи внутрішнього аудитора під час своєї перевірки.
У зв'язку з цим, наступним логічним елементом роботи з планування є визначення ризиків і суттєвості помилок. Аудитор повинен оцінити загальну величину аудиторського ризику (АР).
При цьому для більшості підприємств прийнятна його величина не повинна перевищувати 5% загального підсумку балансу або товарообороту. Інакше аудитор повинен відмовитись від проведення аудиторської перевірки. Обов'язково враховується суттєвість помилок, які можуть бути виявлені. На підставі узагальненого національного і зарубіжного досвіду можна зробити висновок, що суттєвою вважається помилка (сама по собі або у сукупності з іншими):
1)    розмір якої перевищує 5% підсумку балансу,
2)    яка змінює фінансовий результат на протилежний;
3)    наслідком якої є порушення чинного законодавства, не за-
лежно від суми.
Виходячи із отриманої інформації аудитор може визначити необхідну кількість аудиторських процедур, основні напрямки перевірки, види робіт, методи контролю, необхідний термін для перевірки та виконавців. Як уже зазначалось, окремі аспекти можуть бути узгоджені з керівництвом підприємства-клієнта.
Після цього аудитором складається план аудиту, а термінами МСА 300 „Планування аудиту фінансових звітів” – загальна стратегія виконання завдання аудиту, яка встановлює обсяг, час та напрямок аудиту та допомагає у розробці більш детального плану (табл. 5.1).
Крім того, в письмовому вигляді аудитору слід підготувати програму аудиторської перевірки, в якій види, зміст та час проведення запланованих аудиторських процедур повинні збігатися із показниками загального плану аудиту.  Програма ніби деталізує і доповнює план аудиту. З її допомогою аудитор може організувати роботу асистентів аудитора та іншого персоналу, детально вказавши які, ким і коли мають бути виконані аудиторські процедури.
МСА 300 „Планування аудиту фінансових звітів” визначає програму аудиту – планом встановлює його зміст:
–     опис характеру, часу та обсягу запланованих продседур оцінки ризиків суттєвих викривлень
–    опис характеру, часу та обсягу запланованих подальших аудиторських продседур на рівні тверджень для кожного суттєвого класу операцій, залишків на рахунках та розкриттів
–    інші аудиторські продседури, які необхідно виконати під час аудиту.
Проте, аудитор може конкретизувати цю програму, розробивши так звані локальні програми аудиту за конкретним напрямом контролю (наприклад, програма аудиту грошових коштів; програма аудиту дебіторської заборгованості, та ін.).


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить