Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Вибір облікової політики підприємства

Вибір облікової політики підприємства
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Вибір облікової політики підприємства

Відповідно до закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (стаття 1) облікова політика— це сукупність принципів, методів і процедур, що використовуються підприємством для складання та подання фінансової звітності.
Отже фінансова звітність підприємств відображає його облікову політику. Облікова політика базується на правах підприємства яке самостійно:
•    визначає свою облікову політику;
•    організовує форми бухгалтерської роботи, виходячи з типу підприємства і конкретних умов його господарювання;
•    визначає форму і технологію обробки облікової інформації бухгалтерського обліку, ґрунтуючись на діючих загальних або галузевих формах;
•    визначає метод оцінки запасів з дотриманням єдиних методологічних засад, встановлених діючим законодавством;
•    розробляє систему внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю за здійсненням господарських операцій;
•    визначає права працівників на підпис документів та їх обов'язки.
Самостійність вибору та здійснення облікової політики — обов'язкові умови економічної свободи підприємства різних форм власності, галузевих властивостей, наявності податкових пільг, кваліфікації персоналу, технічної бази управління, свободи в питаннях ціноутворення.
Головний бухгалтер при підготовці положення (наказу) про облікову політику підприємства повинен врахувати такі вимоги Положень (стандартів) бухгалтерського обліку, а саме:
•    незмінність протягом поточного року прийнятої методології відображення окремих господарських операцій і оцінки активів;
•    повноту відображення в обліку за звітний період (місяць, квартал, рік) всіх господарських операцій, результатів інвентаризації розрахунків і зобов'язань;
•    повноту і правильність віднесення доходів і витрат до відповідних звітних періодів;
•    відповідність даних аналітичного обліку на перше число кожного місяця даним синтетичного обліку;
•    розмежування в обліку поточних витрат на ремонт основних засобів, які відшкодовуються за рахунок доходів поточного періоду від капітальних витрат, які відносяться на збільшення вартості основних засобів.
Відповідно до принципу послідовності підприємство повинно постійно (із року в рік) дотримуватися обраної облікової політики. Тому до її формування слід підходити досить серйозно, оскільки вона встановлюється не на один рік.
Дотримання облікової політики є передумовою зіставності фінансових звітів протягом певних звітних періодів.
П(С)БО 1 п. 23 передбачає, що підприємство повинно висвітлювати обрану облікову політику шляхом опису:
•    принципів оцінки статей звітності;
•    методів обліку, обраних відносно окремих статей звітності.
Тобто, кожне підприємство повинно 2 січня відповідного року видати наказ чи розпорядження в якому повинна бути зафіксована його облікова політика або, якщо необхідно внести зміни до діючого наказу.
Облікова політика застосовується щодо подій та операції з моменту їх виникнення, за винятком п. 13 П(С)БО 6 де сказано, що якщо суму коригування нерозподіленого прибутку на початок звітного року неможливо визначити достовірно, то облікова політика поширюється лише на події та операції, які відбуваються після дати зміни облікової політики.
Зміна облікової політики можлива тільки у випадках, передбачених П(С)БО 6 п. 9, а саме:
•    змінюються статутні вимоги;
•    змінюються вимоги органу, який затверджує ЩС)БО {Міністерство фінансів України);
•    зміни забезпечать достовірне відображення подій або операцій у фінансовій звітності підприємства.
Одночасно не вважається зміною облікової політики встановлення її для:
•    подій або операцій, які відрізняються за змістом від попередніх подій або операцій;
•    подій або операцій, які не відбувалися раніше.
Якщо підприємство все-таки змінило свою облікову політику то відповідно до П(С)БО 6 п. 12 необхідно відобразити вплив зміни на події та операції минулих періодів у звітності шляхом:
•    коригування сальдо нерозподіленого прибутку на початок року;
•    повторного подання порівняльної інформації щодо попередніх звітних періодів.
Незалежно від того чи відбулися зміни облікової політики чи ні вона повинна бути розкрита в Примітках до фінансової звітності.
При формуванні облікової політики недоцільно включати в наказ ті вимоги, які чітко встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зазначати в ній ті моменти, по яких підприємству надано право вибору. З нашої точки зору слід зупинитися на таких моментах:
1. Визначення межі суттєвості. За П(С)БО 1 п. З суттєва інформація це та, відсутність якої може вплинути на рішення користувачів фінансової звітності. Вона визначається відповідними П(С)БО і керівництвом підприємства.
Межа суттєвості для різних підприємств може бути різною і залежить від обсягів його діяльності. Якщо, підприємство встановило межу суттєвості в 200 грн то операції з придбання вексельних бланків на суму 100 грн слід відображати як операційні витрати, а не як запаси.
2. Визначити порядок визнання нематеріальних активів, основних засобів та інших необоротних матеріальних активів.
Враховуючи вимоги П(С)БО 7 де зазначено, що підприємство самостійно визначає вартісні ознаки тих предметів, які слід віднести до складу малоцінних необоротних матеріальних активів. Наприклад, підприємство встановлює для себе вартісну межу таких активів в сумі 500 грн. Відповідно, все що має вартість до 500 грн є оборотними активами.
3. Визначити операційний цикл підприємства, який необхідний для класифікації активів на необоротні та оборотні.
Операційний цикл — це проміжок часу між придбанням запасів для здійснення діяльності та отриманням коштів від реалізації виробленої з них продукції або товарів і послуг (П(С)БО 2 «Баланс»).
Враховуючи вимогу П(С)БО 7 і 8 за яким матеріальні або нематеріальні активи можуть бути віднесені до складу малоцінних або інших необоротних активів у тому випадку, якщо очікуваний термін їх корисного використання більш одного року (або більше операційного циклу, якщо він перевищує один рік).
Наприклад, підприємство, провівши розрахунки визначило, що операційний цикл дорівнює двом місяцям.
4.  Визначити методи нарахування амортизації для основних засобів і нематеріальних активів.
Оскільки облікова політика також включає процедури, які використовуються для подання фінансової звітності, у наказі необхідно передбачити порядок визначення строку корисного використання необоротних матеріальних активів і визначення їх ліквідаційної вартості.
Установлення методів нарахування амортизації та термінів корисного використання необоротних матеріальних активів і визначення їх ліквідаційної вартості. При цьому слід врахувати, що метод амортизації основних засобів може переглядатися у разі зміни очікуваного способу отримання економічної вигоди від його використання, що передбачено П(С)БО 7 п. 28.
Установлення методів нарахування амортизації та термінів корисного використання основних засобів, нематеріальних активів доцільно оформити у вигляді додатку до наказу про облікову політику.
5. Методи оцінки вибуття запасів.
Відповідно до П(С)БО 9 «Запаси» п. 16 підприємство при відпуску запасів у виробництво, продажу та іншому вибутті може застосовувати один із зазначених у цьому П(С)БО методів вибуття таких запасів:
•    ідентифіковану собівартість відповідної одиниці запасів;
•    середньозважену собівартість;
•    собівартість перших за часом надходження запасів (ФІФО);
•    собівартість останніх за часом надходження запасів (ЛІФО);
•    нормативні затрати;
•    ціну продажу.
Для запасів, що мають різне призначення і різні умови використання, підприємство може застосовувати різні методи оцінки їх вибуття.
Вибуття запасів, які використовуються для спеціальних замовлень, а також запасів, які не можуть замінити один одного, доцільно оцінювати за ідентифікаційною собівартістю.
Метод оцінки запасів за цінами продажу може застосовуватися підприємствами роздрібної торгівлі, які мають значну та змінну номенклатуру товарів з приблизно однаковим рівнем торговельної націнки.
При формуванні облікової політики підприємству слід враховувати вищенаведені особливості та відображати їх стосовно різних видів запасів.
6. Порядок визначення резерву сумнівних боргів.
Відповідно до П(С)БО 10 «Дебіторська заборгованість» поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом крім придбаної заборгованості та заборгованості призначеної для продажу, включається до підсумку Балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості на дату Балансу обчислюється величина резерву сумнівних боргів.
Величина резерву сумнівних боргів може визначатися:
•    виходячи із платоспроможності окремих дебіторів;
•    питомої ваги безнадійних боргів у чистому доході від реалізації продукції, товарів, робіт, послуг на умовах наступної оплати;
•    на основі класифікації дебіторської заборгованості.
Отже, підприємство у своїй обліковій політиці відображає, відповідно до якого методу воно буде формувати величину резерву сумнівних боргів.
7. Резерви для забезпечення наступних витрат і платежів. П(С)БО 11 «Зобов'язання» визначено, що забезпечення (резерви) створюються для відшкодування наступних витрат на:
•    виплату відпускних працівникам;
•    додаткове пенсійне забезпечення;
•    виконання гарантійних зобов'язань;
•    реструктуризацію;
•    виконання   зобов'язань   за   обтяжливими   контактами тощо.
Забезпечення створюється при виникненні внаслідок минулих подій зобов'язання, погашення якого, ймовірно, призведе до зменшення ресурсів, що втілюють економічні вигоди, і його оцінка може бути розрахунково визначена. Забороняється створювати забезпечення для покриття майбутніх збитків від діяльності підприємства.
Резерв для відшкодування витрат на реструктуризацію створюється у разі наявності затвердженого керівником підприємства плану реструктуризації з конкретними заходами, строками їх виконання та сумою витрат, що будуть зазнані, й після початку реалізації цього плану.
8. Порядок визнання доходу, пов'язаного з наданням послуг.
Відповідно до П(С)БО 15 «Дохід» підприємству надана можливість вибору порядку визнання доходу, що отримується від надання послуг.
Дохід, пов'язаний з наданням послуг, визнається виходячи із ступеня завершеності операції з надання послуг на дату Балансу, якщо може бути достовірно оцінено результат цієї операції.
Оцінка ступеню завершеності операції з надання послуг проводиться:
•    визначенням обсягу виконаної роботи;
•    визначенням питомої ваги обсягу послуг, наданих на певну дату, у загальному обсязі послуг, які мають бути надані;
•    визначенням питомої ваги витрат, яких зазнає підприємство у зв'язку із наданням послуг, у загальній очікуваній вартості таких витрат.
Якщо послуги полягають у виконанні невизначеної кількості дій (операцій) за визначений період часу, то дохід визначається шляхом рівномірного його нарахування за цей період (крім випадків, коли інший метод краще визначає ступінь завершеності надання послуг).
У тому разі, коли дохід від надання послуг не може бути достовірно визначений, він відображається в бухгалтерському обліку в розмірі певних витрат, що підлягають відшкодуванню.
Дохід від надання послуг не визнається у тому випадку, коли він не може бути достовірно оцінений і не існує ймовірності відшкодування зазнаних витрат, а ці витрати визнаються витратами звітного періоду. Якщо в подальшому сума доходу буде достовірна оцінена, то доход визнається за такою оцінкою.
Оскільки підприємствам, що проводять надання послуг, надано право порядку визнання доходу, вони повинні це відобразити у своїй обліковій політиці.
9. Перелік і склад статей калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). База розподілу постійних загальновиробничих витрат.
Відповідно до П(С)БО 16 «Витрати» п. 11 до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:
•    прямі матеріальні витрати;
•    прямі витрати на оплату праці;
•    інші прямі витрати;
•    загальновиробничі витрати та постійні розподіленні загально-виробничі витрати
При цьому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) встановлюються підприємством самостійно.
Підприємству слід встановити перелік і склад постійних та змінних загальновиробничих витрат.
Змінні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з використанням обраної бази розподілу, виходячи з фактичної потужності звітного періоду.
Постійні загальновиробничі витрати розподіляються на кожний об'єкт витрат з урахуванням обраної бази розподілу та нормальної потужності.
Нерозподілені постійні загальновиробничі витрати включаються до складу собівартості продукції (робіт, послуг).
Отже, для визначення собівартості реалізованої і запасів готової продукції необхідно встановити параметри, що впливають на її розрахунок.
Це, зокрема, перелік і склад витрат для кожного виду продукції, що випускається підприємством, а також нормальна потужність.
Вищенаведений порядок не поширюється на підприємства торгівлі.
Узагальнено підходи до формування облікової політики підприємства наведено в табл. 5.
Відповідальність за видання наказу про облікову політику та його виконання покладається на власника (власників) підприємства або уповноважений орган (посадову особу), що здійснює керівництво підприємством у відповідності із законодавчими і засновницькими документами (п. 3 ст. 8 Закону № 996 - XIV).


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить