Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Списання витрат суб'єктами малого бізнесу

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Списання витрат суб'єктами малого бізнесу
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг). Списання витрат суб'єктами малого бізнесу

Для визначення економічної ефективності виробництва малого підприємства лише загальної собівартості продукції (робіт, послуг) недостатньо, тому здійснюють калькулювання собівартості одиниці продукції (робіт, послуг).
При обчисленні собівартості одиниці продукції використовують різні методи калькуляції, які дозволяють розподілити загальну суму витрат між окремими видами продукції. Після визначення фактичної собівартості одиниці продукції кожного виду проводять коригувальні записи калькуляційних різниць, і закриття аналітичних рахунків з обліку витрат виробництва, крім тих, де воно залишається незавершеним.
Використовуються такі методи обліку витрат і калькуляції собівартості продукції в залежності від виду продукції, її складу, типу і характеру організації виробництва: простий, нормативний, попередільний і позамовний. Простий метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції застосовують на таких малих підприємствах, де виробляють один вид продукції (послуг) і відсутнє незавершене виробництво (кар'єр з видобутку піску, щебеню, транспортне підприємство). При цьому методі загальну суму витрат за місяць ділять на кількість отриманої продукції чи обсяг послуг.
Нормативний метод застосовують на малих підприємствах, що здійснюють масове і серійне виробництво продукції — витрати виробництва обліковують за нормами і окремо відображають відхилення від них. Фактична собівартість продукції визначається шляхом додавання до нормативної вартості чи віднімання від неї відхилень від норм.
Попередільний метод застосовують на малих підприємствах, що випускають будівельні матеріали, — облік витрат виробництва ведуть окремо за кожним переділом (фазою, стадією). Фактична собівартість визначається з урахуванням собівартості напівфабрикатів, вироблених на попередніх переділах.
Попередільний метод обліку витрат і калькуляції собівартості продукції можна застосувати вкупі з використанням елементів нормативного методу.
Позамовний метод застосовується на малих підприємствах, де виробництво здійснюється за окремими замовленнями, а продукція (роботи, послуги), що виробляються (виконуються), відрізняються за кожним замовленням. Фактична собівартість одиниці продукції (робіт, послуг) розраховується після виконання замовлення шляхом ділення суми витрат за ним на кількість виробленої продукції (виконаних робіт, наданих послуг).
Для визначення фактичної собівартості продукції (робіт, послуг) важливе значення має визначення обсягу незавершеного виробництва. До незавершеного виробництва відносять витрати на випуск продукції (виконання робіт і послуг), які ще не закінчені, оскільки не пройшли всіх стадій технологічного процесу. Незавершене виробництво може бути при будь-яких методах обліку витрат і калькулювання собівартості продукції. Обсяг незавершеного виробництва визначають на основі інвентаризації. В інвентаризаційних описах вказують назву продукції (робіт, послуг), які є незавершеними, ступінь їх готовності, масу, кількість чи обсяг. Вартість незавершеного виробництва визначають за статтями, на основі нормативних або планових калькуляцій чи технологічних карт. На кожний вид незавершеного виробництва складають відомість (картку), а підсумок за ними переносять у «Відомість обліку витрат на виробництво» ф. № В-3, де його вказують як сальдо на кінець місяця за дебетом рахунка 23 «Виробництво». Якщо ж при інвентаризації будуть виявлені сировина і матеріали, комплектуючі вироби, напівфабрикати, які ще не були піддані обробці, а лише видані із складу у виробничі підрозділи, їх вартість не включається до незавершеного виробництва, а відображається як виробничі запаси.
Списання витрат малих підприємств при виконанні робіт (послуг) здійснюється відповідно до п. 7 Положення № 196. Малі підприємства, що виконують роботи або надають послуги, відображають витрати по дебету рахунка 23 «Виробництво» і у подальшому щомісячно списують їх з кредиту рахунка 23 у дебет рахунка 79 «Фінансові результати». Однак це не означає, що всі без винятку витрати потрапляють до дебету рахунка 23. Підприємства, що надають послуги, повинні розподіляти витрати на прямі (що складають виробничу собівартість робіт, послуг) та інші (адміністративні, на збут тощо) відповідно до П(С)БО 16 «Витрати». Це необхідно для правильного складання фінансової звітності (зокрема для заповнення рядків 040 і 090 Звіту про фінансові результати малого підприємства). Порядок формування виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) докладніше розглянутий у обліку на виробничих підприємствах.

Списання витрат на виробничих підприємствах здійснюється відповідно до п.7 Положення № 196 — малі виробничі підприємства відображають суму витрат, пов'язаних з виробництвом готової продукції, по дебету рахунка 23 «Виробництво» і надалі щомісячно списують її з кредиту рахунка 23 у дебет рахунка 26 «Готова продукція».
Однак не всі витрати збираються по дебету рахунка 23. Виробничим підприємствам, як і підприємствам, що надають послуги, необхідно розподіляти витрати на прямі (що складають виробничу собівартість продукції) та інші (адміністративні, на збут та ін.). Такий розподіл повинен здійснюватися відповідно до вимог П(С)БО 16 «Витрати» і дозволяє правильно сформувати фінансову звітність (зокрема заповнити рядки 040 і 090 Звіту про фінансові результати МП).
До складу виробничої собівартості продукції включаються:
•    прямі матеріальні витрати (сировина, матеріали, куповані напівфабрикати та інші витрати, які створюють основу продукції, що виробляється);
•    прямі витрати на оплату праці (заробітна плата та інші виплати виробничим робітникам);
•    інші прямі витрати (відрахування на соціальні страхування із заробітної плати робітників, амортизація виробничого обладнання та ін.);
•    розподілені загальновиробничі витрати (заробітна плата начальника цеху, майстрів, електрика, прибиральників, відрахування на соціальне страхування від їх зарплати, амортизація приміщення цеху, орендна плата основних засобів загальноцехового призначення та ін.).
Якщо з відображенням прямих витрат в обліку малих підприємств усе зрозуміло (вони безпосередньо впливають на собівартість продукції, що виробляється, і збираються по дебету pax. 23), то в положенні № 196 нічого не сказано про розподіл загально-виробничих витрат на постійні та змінні, як того вимагає Стандарт 16 «Витрати». За загальним правилом ці витрати збираються по дебету pax. 91 «Загальновиробничі витрати», а потім розподіляються таким чином:
•    змінні у повній сумі відразу списуються у Дебет рахунка 23 і надалі розподіляються в аналітичному обліку між конкретними видами продукції;
•    постійні списуються у Дебет рахунка 23 у розмірі, що відповідає базі розподілу за нормальною потужністю, з віднесенням на конкретний вид продукції, а ті, що залишилися, — у Дебет рахунка 901 «Собівартість реалізованої готової продукції».
Так, загальне правило суб'єктам малого бізнесу не підходить — вони не ведуть рахунки витрат класу 9 і їм ніде накопичувати загальновиробничі витрати для подальшого розподілу. Малим підприємствам, що займаються виробництвом, необхідно відображати загальновиробничі витрати по Дебету рахунка 23 за аналогією з прямими витратами. Це дозволить дійсно спростити бухгалтерський облік, що особливо доцільно при низькій питомій вазі загальновиробничих витрат у загальній сумі витрат.
Для малих підприємств, які мають значну суму незавершеного виробництва й загальновиробничих витрат, спрощена форма обліку не зовсім підходить, тому їм потрібно вести бухгалтерський облік у загальному порядку.
По мірі реалізації готової продукції її вартість списується з кредиту рахунка 26 «Готова продукція» у дебет рахунка 79 «Фінансові результати».


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить