Диспетчеризація виробництва
Диспетчеризація — особлива форма управління, що передбачає відокремлення в окрему централізовану службу функцій оперативного керівництва виробництвом і відповідну цій формі сукупність методів і технічних засобів управління. Для того, щоб диспетчерська служба могла виконати свої обов'язки, вона повинна будуватися при дотриманні ряду умов, що можуть бути сформульовані як вимоги повноважень, компетентності й оснащеності. Повноваження диспетчера повинні виражатися в делегуванні (наданні)йому повноти влади, необхідної для вирішення всіх питань оперативного управління без втручання керівника організації. Одним з основних засобів підвищення авторитету головного диспетчера є призначення його заступником головного інженера (менеджера) організації з оперативного управління. Делегування (передача) повноважень керівника диспетчеру становить основну рису диспетчерського керівництва. До диспетчерського персоналу, особливо до головного диспетчера, пред'являються високі вимоги в змісті професійних особистих якостей. Перша необхідна умова —це безумовна компетентність. Головним диспетчером повинен бути досвідчений керівиик-виробничник, який до цього виконував роботи на рівні керівника тих підрозділів, контролювати і регулювати діяльність яких він покликаний. Диспетчер повинен мати організаторські здібності, гарну пам'ять і швидку реакцію. Вольові якості цілеспрямованість, наполегливість, рішучість -повинні поєднуватися з безумовною коректністю поводження при виконанні своїх обов'язків. Сучасна диспетчерська служба повинна мати гарну оснащеність засобами зв'язку, комп'ютерного технікою, іншими технічними засобами, без яких вона втрачає свою основну якість — оперативність. Передумовою диспетчеризації служить належний рівень організації виробництва, що виражається, насамперед, у високій культурі роботи. Основним завданням диспетчеризації є забезпечення щоденного планомірного і ритмічного виконання запланованого обсягу робіт. Базою диспетчеризації є такі функції менеджменту, як облік, контроль і регулювання. У ході виробництва неминуче виникають зміни і відхилення, що вимагають коректування раніше складених планів. До них відносяться відсутність на складі чи робочих місцях матеріалів, заготівель, готових деталей, пристосувань, інструментів, виникнення браку, відсутність робітників, невихід верстатів з ремонту і т.п. Сучасний, повний і точний облік перерахованих відключень дозволяє не тільки вести контроль, але й оперативно регулювати хід виробництва відповідно до плану. Ці умови можуть бути забезпечені тільки при раціональній організації системи оперативного обліку в масштабі всього підприємства. Звідси випливає, що основним завданням оперативного обліку є одержання інформації про результати роботи виробничих цехів і їхніх підрозділів за визначений період часу. Реалізація цього завдання за умови своєчасності надходження, повноти і вірогідності інформації, що враховується, може бути здійснена шляхом створення комплексної автоматизованої системи оперативного обліку на підприємстві. Така система повинна відповідати наступним вимогам: 22. мати високу оперативність зі збору й обробки інформації; 23. виключати дублювання в роботі кожної ланки системи; 24. забезпечити попередню обробку інформації в пунктах її збору; 25. виключити передачу в ЮЦ підприємства надлишкової інформації; 26. забезпечувати можливість синтезування отриманої інформації в необхідних для управління розрізах; 27. виключати і звести до мінімуму ручну працю при заповненні первинної облікової документації. Інформація про хід виробництва повинна включати: 28. випуск виробів і їхніх складових частин; 29. рух деталей і виробів за операціями технологічного процесу з вказівкою часу; 30. час пролежування деталей і складальних одиниць; 31. рух заділів деталей за робочими місцями; 32. передача деталей і складальних одиниць між ділянками цеху і цехами підприємства; 33. брак усіх видів; 9. надходження матеріалів, заготівель, оснащення й інструмента в цехові комори і видача на робочі місця; 10. час роботи і простої устаткування; 11. вихід устаткування в ремонт і з ремонту; 12. витрата електроенергії, палива, води, пари, пально-мастильних матеріалів. Функції диспетчерської служби випливають з їхнього основного змісту оперативного диспетчерського управління виробництвом і можуть бути представлені за етапами управлінського циклу в наступному вигляді: 13. зборка, передача, обробка й аналіз оперативної інформації про хід виконання планових робіт, що надходить від організацій і підрозділів, а так само про допущені відхилення від графіків робіт; 14. участь у розгляді тижнево-добових графіків виконання робіт, постачань матеріалів, роботи механізмів і транспорту; 15. контроль над виконанням тижнево-добових графіків усіма структурними підрозділами, зовнішніми постачальниками й іншими учасниками виробництва, забезпечення постійного їхнього впливу; 16. оперативне регулювання ходу виробництва, координації робіт, вирішення поточних питань, передача виконавцям оперативних розпоряджень керівництва; 17. проведення щоденних диспетчерських нарад; 18. підготовка рапорту керівництва про виконання змінно- і тижнево-добових графіків. Служба головного диспетчера здійснює наступні основні функції: 19. контроль ходу виконання виробничої програми з основних видів виробів і за стадіями виробничого процесу; 20. вживання заходів з попередження перебоїв у виробничому процесі; 5. облік і аналіз внутрізмінних простоїв устаткування; 6. облік і контроль забезпечення робочих місць усім необхідним. Крім того, диспетчерська служба підготовляє і бере участь в оперативних нарадах, проведених керівництвом, контролює диспетчерські служби підвідомчих організацій, координує дії виробничих підрозділів в аварійних ситуаціях і т.д. До складу системи диспетчеризації входять: 8. мережа диспетчерських пунктів; 9. диспетчерський персонал; 10. оперативно-диспетчерська інформація і документація; 11. комплекс технічних засобів зв'язку й інших пристроїв, що забезпечують збір, збереження, передачу, обробку і відображення оперативпо-диспетчерської інформації. Диспетчеризація є складовою частиною діючої чи запланованої АСДУ — вищої форми диспетчерського управління. Оперативно-диспстчерське управління на підприємстві і його підрозділах здійснюється диспетчерським персоналом зі спеціально обладнаних пунктів: головного диспетчерського пункту (ГДП), диспетчерських пунктів (на місцях). При реконструкції діючих підприємств повиненні створюватися об'єднані диспетчерські служби і дирекції підприємства, що, крім функцій перерахованих вище, забезпечують: • погоджені дії будівельників і експлуатаційного персоналу; 34. регулювання і спільне використання внутрізаводських транспортних комунікацій, інженерних систем, вантажопідйомного устаткування; 35. взаємодія всіх будівельних і експлуатаційних підрозділів у процесі поєднаного виконання будівельно-монтажних робіт і основної виробничої діяльності підприємства. Склад і кількість диспетчерського персоналу визначаються штатним розкладом за рахунок установленої чисельності адміністративно-управлінського апарата. Диспетчерський персонал організації складається з головного (старшого) диспетчера, змінних диспетчерів і чергових операторів. Права й обов'язки диспетчера. Головний (старший) диспетчер організації є центральною фігурою на виробництві при вирішенні оперативних питань і підлеглий безпосередньо керівнику чи головному менеджеру фірми. Головний диспетчер відповідає за чітке виконання функцій диспетчерської служби і повинен віддавати оперативне розпорядження керівникам і диспетчерському персоналу підвідомчих підрозділів, а також організаціям-вико-навцям і вимагати виконання своїх розпоряджень, запитувати від кожного з учасників виробництва необхідну інформацію і вимагач и її своєчасного представлення, перерозподіляти матеріально-технічні ресурси для забезпечення виконання робіт. Розпорядження головного диспетчера обов'язкові для всього адміністративного управлінського персоналу. Коло діяльності змінних диспетчерів організації визначається графіком і вказівками головного диспетчера і полягає, в основному, у зборі, обробці і передачі оперативної інформації, контролі над ходом виконання графіків і заявок, підготовці матеріалів для нарад. Через диспетчера ділянки здійснюється двосторонній зв'язок з вищестоящим диспетчерським пунктом. Оператор диспетчерського пункту підкоряється змінному (черговому) диспетчеру. Він приймає і передає оперативну інформацію, веде різні облікові документи і виконує інші допоміжні роботи із вказівки диспетчера. Диспетчерський рапорт. Проведення диспетчерського рапорту (наради) є найбільш активною формою координації зусиль усіх ланок виробництва, спрямованих на організацію виконання тижнево-добового графіка робіт. У багатьох фірмах такі наради проводяться щодня у встановлений час. Проводить рапорт керівник чи головний менеджер, а в їхню відсутність — начальник виробничого відділу чи головний диспетчер. Рапорт починається звичайно з підведення підсумків виконання графіка за минулий день. Після короткої доповіді головного диспетчера про хід робіт і виконання графіка за минулу добу, а також про виконання рішень, прийнятих на попередніх диспетчерських нарадах, заслуховуються повідомлення керівників служб, що забезпечують, і господарств про виконання добового графіка і рапорти керівників структурних підрозділів про виконання ними тижнево-добових графіків проведення робіт. В ході рапорту керівник вирішує спірні питання і дає додаткові вказівки. Прийняті в процесі рапорту рішення і вказівки керівництва заносяться в журнал чи записуються на магнітофон і головний диспетчер встановлює строгий контроль за їх виконанням. Перевірка встановлюється методом подвійного контролю, тобто підтвердження про виконання того чи іншого завдання повинно бути отримане не тільки від виконавця, але й від представника зацікавленої організації (служб). Якщо ж при перевірці диспетчер одержує суперечливі зведення, то фактичне виконання справ установлюється додатковою перевіркою особисто диспетчером чи працівником апарата управління. Щоденний контроль і звітність знизу доверху створюють необхідний ритм у виробництві, що забезпечує виконання графіків.
|