Диспетчеризація виробництва
Диспетчеризація — особлива форма управління, що передбачає відокремлення в окрему централізовану службу функцій оперативного керівництва виробництвом і відповідну цій формі сукупність методів і технічних засобів управління.
Для того, щоб диспетчерська служба могла виконати свої обов'язки, вона повинна будуватися при дотриманні ряду умов, що можуть бути сформульовані як вимоги повноважень, компетентності й оснащеності.
Повноваження диспетчера повинні виражатися в делегуванні (наданні)йому повноти влади, необхідної для вирішення всіх питань оперативного управління без втручання керівника організації. Одним з основних засобів підвищення авторитету головного диспетчера є призначення його заступником головного інженера (менеджера) організації з оперативного управління. Делегування (передача) повноважень керівника диспетчеру становить основну рису диспетчерського керівництва.
До диспетчерського персоналу, особливо до головного диспетчера, пред'являються високі вимоги в змісті професійних особистих якостей. Перша необхідна умова —це безумовна компетентність. Головним диспетчером повинен бути досвідчений керівиик-виробничник, який до цього виконував роботи на рівні керівника тих підрозділів, контролювати і регулювати діяльність
яких він покликаний.
Диспетчер повинен мати організаторські здібності, гарну пам'ять і швидку реакцію. Вольові якості цілеспрямованість, наполегливість, рішучість -повинні поєднуватися з безумовною коректністю поводження при виконанні своїх обов'язків.
Сучасна диспетчерська служба повинна мати гарну оснащеність засобами зв'язку, комп'ютерного технікою, іншими технічними засобами, без яких вона втрачає свою основну якість — оперативність.
Передумовою диспетчеризації служить належний рівень організації виробництва, що виражається, насамперед, у високій культурі роботи. Основним завданням диспетчеризації є забезпечення щоденного планомірного і ритмічного виконання запланованого обсягу робіт.
Базою диспетчеризації є такі функції менеджменту, як облік, контроль і регулювання.
У ході виробництва неминуче виникають зміни і відхилення, що вимагають коректування раніше складених планів. До них відносяться відсутність на складі чи робочих місцях матеріалів, заготівель, готових деталей, пристосувань, інструментів, виникнення браку, відсутність робітників, невихід верстатів з ремонту і т.п.
Сучасний, повний і точний облік перерахованих відключень дозволяє не тільки вести контроль, але й оперативно регулювати хід виробництва відповідно до плану. Ці умови можуть бути забезпечені тільки при раціональній організації системи оперативного обліку в масштабі всього підприємства.
Звідси випливає, що основним завданням оперативного обліку є одержання інформації про результати роботи виробничих цехів і їхніх підрозділів за визначений період часу.
Реалізація цього завдання за умови своєчасності надходження, повноти і вірогідності інформації, що враховується, може бути здійснена шляхом створення комплексної автоматизованої системи оперативного обліку на підприємстві.
Така система повинна відповідати наступним вимогам:
22. мати високу оперативність зі збору й обробки інформації;
23. виключати дублювання в роботі кожної ланки системи;
24. забезпечити попередню обробку інформації в пунктах її збору;
25. виключити передачу в ЮЦ підприємства надлишкової інформації;
26. забезпечувати можливість синтезування отриманої інформації в необхідних для управління розрізах;
27. виключати і звести до мінімуму ручну працю при заповненні первинної облікової документації.
Інформація про хід виробництва повинна включати:
28. випуск виробів і їхніх складових частин;
29. рух деталей і виробів за операціями технологічного процесу з вказівкою часу;
30. час пролежування деталей і складальних одиниць;
31. рух заділів деталей за робочими місцями;
32. передача деталей і складальних одиниць між ділянками цеху і цехами підприємства;
33. брак усіх видів;
9. надходження матеріалів, заготівель, оснащення й інструмента в цехові комори і видача на робочі місця;
10. час роботи і простої устаткування;
11. вихід устаткування в ремонт і з ремонту;
12. витрата електроенергії, палива, води, пари, пально-мастильних матеріалів.
Функції диспетчерської служби випливають з їхнього основного змісту оперативного диспетчерського управління виробництвом і можуть бути представлені за етапами управлінського циклу в наступному вигляді:
13. зборка, передача, обробка й аналіз оперативної інформації про хід виконання планових робіт, що надходить від організацій і підрозділів, а так само про допущені відхилення від графіків робіт;
14. участь у розгляді тижнево-добових графіків виконання робіт, постачань матеріалів, роботи механізмів і транспорту;
15. контроль над виконанням тижнево-добових графіків усіма структурними підрозділами, зовнішніми постачальниками й іншими учасниками виробництва, забезпечення постійного їхнього впливу;
16. оперативне регулювання ходу виробництва, координації робіт, вирішення поточних питань, передача виконавцям оперативних розпоряджень керівництва;
17. проведення щоденних диспетчерських нарад;
18. підготовка рапорту керівництва про виконання змінно- і тижнево-добових графіків.
Служба головного диспетчера здійснює наступні основні функції:
19. контроль ходу виконання виробничої програми з основних видів виробів і за стадіями виробничого процесу;
20. вживання заходів з попередження перебоїв у виробничому процесі;
5. облік і аналіз внутрізмінних простоїв устаткування;
6. облік і контроль забезпечення робочих місць усім необхідним.
Крім того, диспетчерська служба підготовляє і бере участь в оперативних нарадах, проведених керівництвом, контролює диспетчерські служби підвідомчих організацій, координує дії виробничих підрозділів в аварійних ситуаціях і т.д.
До складу системи диспетчеризації входять:
8. мережа диспетчерських пунктів;
9. диспетчерський персонал;
10. оперативно-диспетчерська інформація і документація;
11. комплекс технічних засобів зв'язку й інших пристроїв, що забезпечують збір, збереження, передачу, обробку і відображення оперативпо-диспетчерської інформації. Диспетчеризація є складовою частиною діючої чи запланованої АСДУ — вищої форми диспетчерського управління.
Оперативно-диспстчерське управління на підприємстві і його підрозділах здійснюється диспетчерським персоналом зі спеціально обладнаних пунктів: головного диспетчерського пункту (ГДП), диспетчерських пунктів (на місцях).
При реконструкції діючих підприємств повиненні створюватися об'єднані диспетчерські служби і дирекції підприємства, що, крім функцій перерахованих вище, забезпечують:
• погоджені дії будівельників і експлуатаційного персоналу;
34. регулювання і спільне використання внутрізаводських транспортних комунікацій, інженерних систем, вантажопідйомного устаткування;
35. взаємодія всіх будівельних і експлуатаційних підрозділів у процесі поєднаного виконання будівельно-монтажних робіт і основної виробничої діяльності підприємства.
Склад і кількість диспетчерського персоналу визначаються штатним розкладом за рахунок установленої чисельності адміністративно-управлінського апарата. Диспетчерський персонал організації складається з головного (старшого) диспетчера, змінних диспетчерів і чергових операторів.
Права й обов'язки диспетчера. Головний (старший) диспетчер організації є центральною фігурою на виробництві при вирішенні оперативних питань і підлеглий безпосередньо керівнику чи головному менеджеру фірми. Головний диспетчер відповідає за чітке виконання функцій диспетчерської служби і повинен віддавати оперативне розпорядження керівникам і диспетчерському персоналу підвідомчих підрозділів, а також організаціям-вико-навцям і вимагати виконання своїх розпоряджень, запитувати від кожного з учасників виробництва необхідну інформацію і вимагач и її своєчасного представлення, перерозподіляти матеріально-технічні ресурси для забезпечення виконання робіт.
Розпорядження головного диспетчера обов'язкові для всього адміністративного управлінського персоналу.
Коло діяльності змінних диспетчерів організації визначається графіком і вказівками головного диспетчера і полягає, в основному, у зборі, обробці і передачі оперативної інформації, контролі над ходом виконання графіків і заявок, підготовці матеріалів для нарад.
Через диспетчера ділянки здійснюється двосторонній зв'язок з вищестоящим диспетчерським пунктом. Оператор диспетчерського пункту підкоряється змінному (черговому) диспетчеру. Він приймає і передає оперативну інформацію, веде різні облікові документи і виконує інші допоміжні роботи із вказівки диспетчера.
Диспетчерський рапорт. Проведення диспетчерського рапорту (наради) є найбільш активною формою координації зусиль усіх ланок виробництва, спрямованих на організацію виконання тижнево-добового графіка робіт. У багатьох фірмах такі наради проводяться щодня у встановлений час. Проводить рапорт керівник чи головний менеджер, а в їхню відсутність — начальник виробничого відділу чи головний диспетчер.
Рапорт починається звичайно з підведення підсумків виконання графіка за минулий день. Після короткої доповіді головного диспетчера про хід робіт і виконання графіка за минулу добу, а також про виконання рішень, прийнятих на попередніх диспетчерських нарадах, заслуховуються повідомлення керівників служб, що забезпечують, і господарств про виконання добового графіка і рапорти керівників структурних підрозділів про виконання ними тижнево-добових графіків проведення робіт. В ході рапорту керівник вирішує спірні питання і дає додаткові вказівки. Прийняті в процесі рапорту рішення і вказівки керівництва заносяться в журнал чи записуються на магнітофон і головний диспетчер встановлює строгий контроль за їх виконанням.
Перевірка встановлюється методом подвійного контролю, тобто підтвердження про виконання того чи іншого завдання повинно бути отримане не тільки від виконавця, але й від представника зацікавленої організації (служб). Якщо ж при перевірці диспетчер одержує суперечливі зведення, то фактичне виконання справ установлюється додатковою перевіркою особисто диспетчером чи працівником апарата управління.
Щоденний контроль і звітність знизу доверху створюють необхідний ритм у виробництві, що забезпечує виконання графіків.
|
