Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... ВФМ ЗЕД. Тема 10. Непрямі та допоміжні валютні важелі

ВФМ ЗЕД. Тема 10. Непрямі та допоміжні валютні важелі
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

ТЕМА 10. НЕПРЯМІ ТА ДОПОМІЖНІ ВАЛЮТНІ ВАЖЕЛІ

1.    Прибуток (доход) та дивідендна політика
2.    Оплата праці
3.    Податки
4.    Податкові пільги та санкції


Прибуток (доход) — перетворена, похідна форма додаткової вартості, яка з кількісного аспекту є різницею між ціною продажу товару і витратами капіталу на її виробництво. Як перетворена форма додаткової вартості, прибуток є результатом усього авансованого капіталу, факторів виробництва. Такими факторами в сучасних умовах виступають праця, капітал (засоби виробництва), земля, діяльність управлінського апарату з організації виробництва, підприємницьку діяльність (щодо нових комбінацій техніки і , створення нових товарів, освоєння нових джерел сировини, впровадження досягнень НТП), а також ризик, інформація час.
Прибуток як найважливіша форма ринкових відносин виконує такі основні функції:
1.    оцінюючу — є показником, що найбільш повно відображає ефективність виробництва і оцінює господарську діяльність підприємства;
2.    стимулюючу — спричиняє стимулюючу дію на підвищення
ефективності фінансово-господарської діяльності підприємства;
3.    фіскальну — прибуток є джерелом формування бюджетних ресурсів та позабюджетних фондів.
Привласнення прибутку — головна мета за капіталістичного способу виробництва, а всі останні цілі (підвищення ефективності виробництва, стабільні темпи зростання та інші) — є похідними. Тому прибуток є найважливішим критерієм ефективності капіталістичного виробництва, будь-якої підприємницької діяльності. На підприємствах, викуплених трудовими колективами (народні підприємства), основна мета діяльності — привласнення максимального чистого прибутку.
Основними формами існування прибутку є:
1.    Середній прибуток, його привласнюють дрібні та середні підприємства.
2.    Монопольний прибуток, його привласнюють монополії чи олігополії.
3.    Прибуток транснаціональних банків і корпорацій.
4.    Прибуток державних підприємств та ін.
Частину прибутку вилучає держава у формі податків, певна його частина спрямовується на виплату дивідендів, відсотків за банківські кредити та ін.
Розуміючи велику роль прибутку як кінцевої мети господарської діяльності, держави уміло використовують його в якості основного важеля управління в ринкових умовах при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності. Наприклад, щоб покращити свій платіжний баланс і стимулювати експорт товарів на зовнішній ринок вони вдаються до експортних бюджетних субсидій, тим самим збільшують прибутки вітчизняних фірм-експортерів і дають можливість їм закріпитися на відповідних сегментах ринку за рахунок зниження ціни, а відповідно бути і більш конкурентноздатним. І навпаки, підвищуючи імпортні мита вони зменшують їх прибутки, направляючи їх діяльність у пріоритетні для держави сфери господарської та іншої діяльності. Уміле використання державою прибутку завдяки впливу на його зростання чи зменшення дає їй можливість досягати не лише необхідних економічних показників розвитку, але й таким чином проводити активну зовнішню політику.
Дивіденди - це доход, який отримує власник акції за рахунок прибутку акціонерного товариства; частина прибутку, що щорічно розподіляється між акціонерами залежно від кількості придбаних акцій. Загальні збори акціонерів за результатами господарського року визначають, яка частина чистого прибутку (після сплати податків і розрахунків з кредиторами) розподілятиметься на акції і яка буде спрямована на розширення й модернізацію виробництва, поповнення резервного фонду тощо.
Величина дивідендів залежить від чистого прибутку й кількості випущених акцій. Дивіденди на звичайні акції не фіксуються, вони прямо пропорційні прибутку. Дивіденди на привілейовані акції визначаються наперед і не залежать від розміру прибутку. Виплата здійснюється переважно грошима, але може здійснюватися також і додатковими акціями, які випускають замість платежу грошима.
Розмір дивіденду повинен бути вищим за банківський відсоток, що робить привабливим вкладення капіталу в акції. Дивіденд відчутно впливає на курс акції, оскільки він прямо пропорційний величині виплачуваного на акцію дивіденду. Курс акції є по своїй суті капіталізованим доходом, тобто дорівнює сумі грошей, яка будучи вкладеною до банку, принесе дохід, що дорівнює дивіденду (на курс акції, крім розміру дивіденда і позичкового відсотка, впливають попит і пропозиція на них, ліквідність акцій та ін).
Дивіденд — головний індикатор стану економічної кон'юнктури, його різкі зміни свідчать про повороти в тенденціях господарського розвитку. Держава, яка добре розуміє властивості дивіденда як ефективного важеля і вміло впливає на дивідендну політику підприємства домагається більшого успіху у своєму економічному розвитку завдяки регулюванню індивідуальних, колективних та загальнодержавних інтересів, що випливають з їхніх потреб, а управління людськими потребами є наймогутнішим джерелом економічного і соціального розвитку.
2. Оплата праці — часткова компенсація власником засобів виробництва в грошовій або натуральній формі затраченої найманими працівниками у процесі виробництва праці.
Складовими поняття «оплата праці» як часткової компенсації витрат фізичної, розумової, нервової енергії — оплата за шкідливі умови праці, її інтенсивність та продуктивність, за рівень кваліфікації, дисципліну праці, відповідальність за стан робочого місця, за роботу у вихідні дні, понаднормові роботи, за небезпечні роботи тощо, а також доплати (премії). Із зростанням вартості робочої сили розширюються межі необхідного продукту, а отже величини реальної заробітної плати.
Повну вартість праці, затраченої працівниками у процесі виробництва, не оплачуватимуть навіть за найдосконалішого способу виробництва. Це дає змогу державі і власникам підприємств використовувати її як один із найефективніших важелів управління людьми за допомогою рівня задоволення їх потреб, підвищуючи тим самим їх мотивацію до суспільно-корисної праці, підприємницької, фізичної, розумової, інтелектуальної,  зовнішньоекономічної та іншої міжнародної співпраці.
Уміле використання державою такого важелю дає змогу за допомогою державного регулювання заробітної плати посилити систему впливу органів державної влади і управління на людей в необхідному й пріоритетному напряму для суспільства. Відповідно до Закону України «Про оплату праці» система державного регулювання оплати праці охоплює підприємства всіх форм власності й передбачає:
1.    умови визначення мінімальної заробітної плати, порядок їх встановлення й перегляду;
2.    мінімальні розміри ставок (окладів) заробітної плати, порядок їх встановлення;
3.    норми оплати праці за особливих умов (у надурочний час, у нічний час у святкові, вихідні та неробочі дні, за час простою, за час виконання державних обов'язків та ін);
4.    оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету.
Цим же законом статті 14-20 передбачені договірні умови регулювання системи відносин з приводу оплати праці, що закріплюється в угодах, які укладаються на державному (генеральна угода), галузевому (галузева угода), регіональному (регіональна угода), на виробничому (колективний договір) рівнях. Договірне регулювання оплати праці охоплює;
1.    організацію оплати праці на підприємствах (форми, системи, норми праці, розцінки, тарифні сітки та ін.);
2.    оплату праці працівників, які виконують роботи, невластиві основній діяльності галузі (підгалузі);
3.    оплату праці працівників загальних (наскрізних) професій і посад;
4.    оплату праці за сумісництвом;
5.    оплату праці за контрактом.
Оплата праці складається з основної заробітної плати і додаткової оплати праці. Основна заробітна плата працівника залежить від результатів його праці й визначається тарифними ставками, відрядними розцінками, посадовими окладами, а також надбавками і доплатами у розмірах не вище встановлених чинним законодавством України. Рівень додаткової оплати встановлюється переважно в залежності від кінцевих результатів діяльності підприємства.
Заробітна плата є основним джерелом для більшості населення, що дає можливість задовольняти в тій чи іншій мірі свої потреби і с основною мотиваційною силою до трудової діяльності. Мотивація є основою будь-якої поведінки людини, внутрішнє чи зовнішнє спонукання її до діяльності з метою досягнення певних цілей, вона збуджує інтерес до певної діяльності та способи її ініціювання, спонукання.
Мотивація діяльності взагалі є сукупністю різних мотивів, єдність соціальних, економічних та психологічних зачатків людини, цілей і завдань, механізмів реалізації, її різновидом є мотивація трудова — усвідомлене і цілеспрямоване спонукання працівника до праці через постійний влив на його потреби, інтереси та цілі. В умовах сучасних ринкових відносин одним із найбільш ефективних стимулів мотивації діяльності людини є заробітна плата, її дохід.
А тому найефективнішим методом управління людьми є упри мління їхніми потребами та інтересами. Проте, необхідно підмітити, що ефективність управління через потреби людей та їх Інтереси в прямій мірі залежать від їх стимулів, якими виступають форми і системи оплати праці(доплати. премії, участь у прибутках), які с збуджуючими чинниками мотивації трудової діяльності
Реалізація відтворювальної функції заробітної плати передбачає встановлення норм оплати праці на такому рівні, який забезпечує нормальне відтворення робочої сили, відповідної кваліфікації і одночасно дозволяє застосовувати обґрунтовані норми праці, що гарантують власнику отримання необхідного результату господарської діяльності.
Реалізація відтворювальної функції стимулювання передбачає, що оплата праці спонукає кожного працівника до найбільш ефективних дій на своєму робочому місці. Повне та ефективне виконання цих функцій можливе лише за умови формування та послідовного здійснення обгрунованої політики праці як на макрорівні (держава, галузь, регіон, економічна зона), так і на мікрорівні (підприємство та його підрозділи).
Як відмічалося раніше оплата праці в країнах ринкової економіки поділяється на основну, додаткову та участь у прибутках, тобто доплати за кінцеві результати діяльності підприємства.
В структурі загального заробітку працівника найбільшу питому вагу займає основна оплата праці (за тарифною сіткою), яка складає 70-80%, додаткова оплата 25-20%, виплати з прибутку — біля 5%. Основна оплата праці працівників має дві форми — відрядну або поштучну (яка має 5 систем — пряму відрядну, непряму відрядну, відрядно-преміальну та акордну) й погодинну (яка має 3 системи — просту почасову, почасово-преміальну та за посадовими окладами).
Система оплати праці — це сукупність взаємопов'язаних форм і видів (підсистем) заробітної плати і принципів її організації, що відповідають вимогам розвитку основної продуктивної сили — людини (людини-працівника і людини-власника). Заробітна плата, будучи грошовим вираженням вартості й ціни робочої сили, водночас є вираженням створених нею кінцевих результатів, органічно поєднуючи їх взаємозв'язок і принципи організації та стимулювання:
1)    продуктивності праці та якості продукції;
2)    впровадження у виробництво НТП, комплексної механізації й
автоматизації трудомістких процесів;
3)    економії матеріальних, фінансових і людських ресурсів;
4)    стимулювання підвищення кваліфікації, загальноосвітнього та
культурного рівнів працівників та роботи в гірших і небезпечних умовах;
5)     морального і соціального клімату на підприємстві, творчій
співпраці у трудовому колективі;
6)     недопущення зрівнялівки при визначенні трудового вкладу.
Поєднання вартості й ціни робочої сили з створених нею кінцевими результатами у країнах ринкової економіки проявляється передусім у тому, що важливим фактором зростання вартості товару робоча сила є підвищення загальноосвітнього і кваліфікаційного рівнів працівників, так як саме цей фактор є домінуючим при визначенні величина заробітної плати.
Додаткова оплата праці включає в себе премії, винагороди, заохочувальні та компенсаційні виплати, надбавки та доплати, що не передбачені законодавством або понад розміри встановлені нормативними актами держави.
Участь працівників у розподілі прибутків також широко використовується в країнах ринкової економіки, що позитивно впливає на роботу підприємств та їх конкурентноздатність. Найбільше поширення участь у прибутках знайшла в Японії, де вона складає більше третини річного заробітку працівника, а в сприятливі для підриємства роки сягає до 6-й місячного основного заробітку. Саме участь працівників у прибутках і слугує головною причиною високої трудової мотивації працівників, конкурентноздатності продукції та ефективності вільних економічних зон, так як податкові та інші пільги, що надаються урядом підприємствам БЕЗ збільшують прибутки підприємств, а через систему участі, відповідно збільшують і доходи працівників.
Потреби, інтереси, стимули (оплата праці) людей — є, були і будуть необхідною передумовою соціально-економічного розвитку будь-якої країни. Головне своєчасно виявити і відкрити простір для діяльності.
3. Податки — обов'язкові платежі в бюджет юридичних і фізичних осіб з метою фінансового забезпечення держави для виконання нею своїх функцій. Податки призвані виконувати в державі такі функції:
1.    Фіскальну, примусовий збір з юридичних і фізичних осіб частини необхідного та додаткового продукту з метою акумулювання
державних доходів, необхідних для успішного виконання державних функцій.
2.    Регулюючу, регулювання грошових доходів, процесу нагромадження, функціонування національного ринку та інше.
3.    Стимулюючу, стимулювання інвестиційного процесу, прискорення темпів економічного зростання тощо
4.    Розподільчу, розподіл і перерозподіл доходів між соціальними верствами і групами, між сферами і галузями економіки.
Основними видами податків є прямі та непрямі:
-    прямий податок, вилучають з доходів та майна конкретної
фізичної або юридичної особи;
-    непрямий податок, податок на товари і послуги, який частково або повністю переносять на їх ціну або фіксують у вигляді тарифів.
Відповідно до чинного законодавства України учасники ЗЕД сплачують до бюджету такі види податків — податок на додану вартість, акцизний збір, податок на прибуток, прибутковий податок з громадян, митні збори та інші.
Податок на додану вартість — непрямий податок, який сплачують до державного бюджету, відповідно до Закону України «Про податок на додану вартість», суб'єкти підприємницької діяльності та інші юридичні і фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, але такі, що здійснюють господарську, комерційну діяльність незалежно від форми власності і господарювання, на кожному етапі виробництва продукції, товарів, виконання робіт, послуг, при імпорті товарів до або під час митного оформлення. Єдиним обмеженням, що виключає суб'єктів підприємницької діяльності із числа платників податку на додану вартість є обсяг оподатковуваних операцій з продажу товарів (робіт, послуг) на протязі будь-якого періоду їх останніх 12 календарних місяців, якщо розмір не перевищує 600 неоподатковуваних податком мінімумів доходів громадян (тобто 10200 грн.).
Об'єктом оподаткування є операції з:
1)    продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України, в тому числі операції з оплати вартості послуг договорів оренди (лізингу), а також операцій з передачі права власності на об'єкти застави позикодавачу (кредитору) для погашення кредиторської заборгованості заставодержателя;
2)    ввезення (пересилання) товарів на митну територію України і отримання робіт (послуг), що надаються нерезидентам для їх використання чи споживання на митній території України, в тому числі операції з ввезення (пересилання) майна за договорами оренди (лізингу), застави та іпотеки;
3)    вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України і надання послуг (виконання робіт) для їх споживання за межами митної території України.
До об'єктів оподаткування податком на добавлену вартість застосовують дві ставки податків — нульову ставку або 20 відсотків.
Нульова ставка ПДВ застосовується для операцій з:
-  продажу товарів, які були вивезені (експортовані) підприємством за межі митної території України, в т.ч. операції з постачання   для   заправки   морських   (океанських),   повітряних, космічних кораблів, а також супутників;
- продажу робіт (послуг), що призначені для використання і споживання за межами митної території України, в тому числі операцій з надання нерезидентами в оренду, чартер, фрахт морських чи повітряних суден, які використовуються на міжнародних маршрутах чи лініях, передачі авторських прав, ліцензій, прав на використання торгових марок, других юридичних чи економічних знань, прав, послуг з обробки даних для нерезидентів, наданню послуг з організації реклами та суспільних зв'язків за межами України;
- культурної, спортивної, освітньої діяльності за межами України, наданні туристичних послуг за межами України та ін.;
- продажу товарів (робіт, послуг) підприємствами роздрібної торгівлі, розміщених у зонах митного контролю  (безмитні магазини), у відповідності з порядком установленим Кабінетом Міністрів України;
- продажу вугілля і продуктів   його збагаченні, вугільних  і торф'яних брикетів, електроенергії;
- продажу переробним підприємствам молока і м'яса живою вагою сільськогосподарськими товаровиробниками  всіх форм власності і господарювання;
- продажу газу, імпортованого в Україну.
Для всіх інших випадків при оподаткуванні застосовується ставка 20%.
Проте, перш ніж, розрахувати суму ПДВ необхідно знати базу оподаткування (БО). Відповідно до встановленої методики вона визначається шляхом додавання до собівартості продукції (товарів) підприємства прибутку, мита, акцизних зборів, других податків, що у відповідності з чинним законодавством України включаються у вільну (регульовану) ціну (ВЦ) (наприклад, до таких податків відносяться збори від реалізації паливо-мастильних матеріалів, податок на рекламу та ін) і застосуванням ставки ПДВ — 20% або за формулою:





ПДВ — сума податку на додану вартість;
БО — база оподаткування; ВЦ — вільна ціна;
С — собівартість продукції;
П — прибуток, що закладає підприємство в ціну;
Мз — митний збір;
Аз — акцизний збір;
Дп — другі податки.
Визначена таким чином сума ПДВ добавляється до вільної ціни, в результаті чого утворюється роздрібна ціна продажу. В Україні визначення бази оподаткування здійснюється як для вітчизняних, так і для імпортних товарів. Для імпортних товарів БО визначається за формулою:

БО = МВ + ТВ +СВ +ІВ,

де MB — митна вартість;
ТВ — транспортні витрати;
СВ — витрати з страхування до пункту перетинання митного кордону України;
ІВ — інші витрати (брокерські, агентські, комісійні та ін.).
Акцизний збір — належить до непрямих податків і встановлюється на високорентабельні та монопольні товари (продукцію) і включається до ціни цих товарів (послуг). Платниками акцизного збору є всі суб'єкти підприємницької діяльності, які виготовляють або імпортують підакцизні товари.
Об'єктами оподаткування акцизним збором визначені:
-    обороти з реалізації вироблених в Україні підакцизних товарів шляхом їх продажу, обміну на інші товари чи шляхом безкоштовної передачі товарів або з частковою їх оплатою;
-    обороти з реалізації товарів для власного споживання, промислової переробки, а також для своїх працівників;
-    митна вартість завезених в Україну товарів із врахуванням мита
та митних зборів, придбаних за іноземну валюту у порядку товарообмінних операцій або безкоштовно одержаних;
-    обороти в порядку натуральної оплати праці;
-    обороти з реалізації конфіскованого, спадкового, безхазяйного майна, скарбів у куплених цінностей;
-    натуральні показники (1 л, 1 кг, об'єм двигуна тощо) по деяких підакцизних товарах (алкоголь, тютюн, автомобіль);
-    обороти з реалізації предметів застави, включаючи їх передачу заставодержателю при невиконанні забезпеченого заставою зобов'язання.
В Україні оподаткуються акцизним збором окремо вітчизняні і окремо імпортні товари. Оподаткування підакцизних товарів, вироблених в Україні здійснюється за формулою:

Аз = БО (ВЦ) -ТН- ПДВ) х А : 100% ,

де Аз — сума акцизного збору;
БО — база оподаткування (ВО — вільна ціна);
ТН — торгова накидка;
ПДВ — податок на додану вартість;
А — ставка акцизного збору, у %.

Для імпортних підакцизних товарів сума акцизного збору розраховується за формулою:
Аз = (MB +МЗ +М) х А: (100% - А),

де АЗ  - сума акцизного збору;
МВ -  митна вартість; МЗ -  митні збори;
М — мито на імпорт товару;
А — ставка акцизного збору, у %.

Митна вартість (MB) — ціна товару та інших предметів, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за них на момент перетину митного кордону держави. В Україні митна вартість — база для нарахування різних видів мит: ввізного (вивізного), сезонного, спеціального, адвалорного, комбінованого, антидемпінгового, компенсаційного і податку на додану вартість для продукції, що імпортується, в тому числі у межах бартерних операцій, алкогольних і тютюнових виробів, вироблених українськими виробниками на давальницьких умовах, а також збору на розвиток виноградарства, садівництва, хмільництва (для алкогольних виробів).
У міжнародній практиці існують такі методи визначення митної вартості:
1.    За ціною угоди з увезеними товарами враховуються витрати на
доставку товару до кінцевого пункту призначення і страхової суми; витрати покупця; частина вартості товарів або послуг, прямо чи опосередковано наданих покупцем безкоштовно або за зниженою ціною для використання у зв'язку з виробництвом або продажем для вивезення оцінюваних товарів; ліцензійні та інші платежі за використання об'єктів інтелектуальної власності; частина прямого або непрямого прибутку продавця від наступних перепродажів.
2.    За ціною угоди з ідентичними товарами (приймається ціна угоди за ідентичні товари за фізичними характеристиками. Якістю та репутацією на ринку, країною походження і виробника.
3.    За оцінкою угоди з однорідними товарами (приймається ціна угоди за товари, однорідні із увезеним за якістю, наявністю товарного знака і репутації на ринку, країною походження і виробника).
4.    На основі вирахування вартості (приймається вартість одиниці
товару, за якою оцінювані товари реалізуються на території держави не пізніше визначеного терміну від дати ввезення оцінюваних товарів учаснику угоди, який не є взаємозалежною і продавцем особою; з ціни одиниці товару відраховують:
-    витрати на виплату комісійних винагород;
-    надбавки за прибуток;
-    загальні витрати на продаж товарів такого ж класу і виду;
-    суми ввізних мит, податків та інших платежів;
5    Витрати на транспортування, страхування і вантажно-розвантажувальні роботи; На основі додавання вартості (враховують вартість матеріалів і
витрат, понесені виробником у процесі виробництва оцінюваного товару; загальні витрати на реалізацію товару в державі; прибуток, отриманий експортером;
6    Резервний метод (враховують ціну товару на внутрішньому ринку, ціну товару, що поставляється в треті країни, довільно встановлену або вірогідно не затверджену ціну).
В Україні митна вартість складається з ціни товару, зазначеної в рахунку-фактурі (інвойс), рахунку-проформі й таких фактичних витрат (якщо їх не зазначено в рахунку-фактурі:
-    на транспортування, навантаження, розвантаження, перевантаження і страхування до пункту перетину митного кордону України;
-    комісійних та брокерських;
-    плати за використання об'єктів інтелектуальної власності, що належить до цих товарів та інших предметів, яка повинна бути оплачена імпортером (експортером) прямо (опосередковано) як умова їх ввезення (вивезення).
За невідповідності заявленої митної вартості товарів та інших предметів власності або в разі неможливості перевірки її обчислення митні органи, визначають митну вартість послідовно на основі ціни на ідентичні та інші товари, ціни на подібні товари та інші предмети, які склалися у провідних країнах-експортерах цих товарів та інших предметів.
Марки акцизного збору виготовляються, зберігаються і продаються податковими органами України. Марка акцизного збору — спеціальний знак, яким маркуються алкогольні та тютюнові вироби і наявність якого стверджує сплату акцизного збору чи відповідне оформлення векселя у випадку здійснення операцій з підакцизними товарами на території України.
Не підлягають оподаткуванню акцизним збором:
-    реалізація підакцизних товарів на експорт і за іноземну валюту; реалізація автомобілів спеціального призначення для інвалідів, оплата вартості яких здійснюється органами соціального забезпечення;
-     реалізація спеціальних легкових автомобілів, які мають спеціальне призначення для установ та організацій (швидка медична допомога, міліція та ін.), перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.
Податок на прибуток — стягується з прибутків від усіх видів діяльності за звітний період, отриманих як на території України, так і за її межами відповідно до Закону У країни «Про оподаткування прибутку підприємств», що відображені у звіті і включають прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), в тому числі прибуток відгалужень, що обслуговують виробництво, та невиробничої сфери, які не мають статусу юридичної особи, а також від здачі в оренду основних фондів, від наданих ним, цінних паперів, валютних цінностей, інших видів фінансових ресурсів і матеріальних цінностей, позареалізаційних операцій та ін. Платниками податку на прибуток є:
1.    Резиденти України — суб'єкти підприємницької діяльності, бюджетні, громадські і другі підприємства і  організації,  які здійснюють діяльність, направлену на отримання прибутку як на території України, так і за її межами.
2.    Нерезиденти — фізичні або юридичні особи, що створені в будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, що мають походження з України, в тому числі постійні представництва нерезидентів, що отримують доходи походженням із українських джерел, чи виконуючі агентські (представницькі) функції відносно таких нерезидентів або їх установ.
Нерезиденти, що здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва сплачують податок у розмірі 30%. Валові доходи нерезидентів, що не здійснюють підприємницьку діяльність через постійні представництва, отримані із джерел на території України, оподатковуються за ставкою 15% за наступ ними виключеннями;
-    якщо доходи отримані у вигляді відсотків (доходу) від операцій з цінними паперами, емітованими особами, які не є платниками даного податку, то вони оподатковуються за ставкою 30%. При цьому вищезазначений 15%-ий податок нараховується;
-    суми доходів нерезидентів, отримані у вигляді страхових
внесків, страхових платежів або страхових премій від перестрахування ризиків на території України, оподатковуються за ставкою 10%;
-    суми доходів нерезидентів, отримані у вигляді страхових
внесків, страхових платежів або страхових премій від страхування ризиків на території України, а також у вигляді надання рекламних послуг, оподатковуються за ставкою 30%;
-    суми доходів нерезидентів, які сплачуються резидентами як оплата вартості фрахту транспортних засобів, оподатковується за ставкою 6 %.
Якщо нерезидент здійснює діяльність у декількох країнах і не веде окремого обліку своєї діяльності на території України сума податку може бути визначена на основі розподільчого балансу, складеного нерезидентом і узгодженого з податковою адміністрацією. У разі неможливості прямим підрахунком визначити прибуток, одержаний від діяльності нерезидентів в Україні, він визначається податковою адміністрацією на основі валового доходу або здійснення витрат і норми рентабельності 30%.
3    Управління залізниці — на прибуток, отриманий від основної діяльності залізничного транспорту, а також підприємствах залізничного транспорту та їх структурних підрозділів — на прибуток, отриманий не від основної діяльності.
4    Національний банк України та його установи (крім госпрозрахункових, що оподатковуються на загальних підставах) сплачують до Державного бюджету України суму перевищення валових доходів консолідованого балансу над валовими витратами і частиною валових витрат попередніх років (якщо вони не відшкодовані валовими доходами) до закінчення фінансового року.
5    Прибуток підприємства, включаючи підприємства засновані на
власності окремої фізичної особи, оподатковується за ставкою
30%. Об'єктом оподаткування визначено балансовий прибуток
платника податку, до якого додаються:
-    сума коштів фондів, які створені платником податку за рахунок собівартості продукції і які використовуються за цільовим призначенням;
-     сума коштів, одержаних платником податку від інших суб'єктів підприємницької діяльності на власні потреби чи у вигляді безповоротної фінансової допомоги або не врахованих на рахунках реалізації.
Чинним законодавством України передбачена система зменшення оподатковуваного прибутку на суму отриманих дивідендів, Податків на майно, землю, витрат на утримання соціально-культурних закладів тощо.
Прибутковий податок з громадян — сплачують громадяни України, іноземні громадяни і особи без громадянства — як ті, що мають, так і ті що не мають постійного місця проживання в Україні.
Об’єктом оподаткування у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний дохід за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів) одержаний ними з різних джерел як на території України, так і за її межами.
Громадяни, які не проживають в Україні, але мають джерела доходів в Україні, сплачують податок із цих джерел доходів за ставкою 20% без виключення неоподатковуваного мінімуму і надання пільг.
Крім цих основних податків суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності є платниками податку з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податку на промисел, плату за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин та інші податки, включаючи митні збори.

4. Податкові пільги — законодавче закріплене повне або часткове звільнення юридичних і фізичних осіб від сплати податків та інших обов'язкових платежів. Податкові пільги це важливий елемент системи оподаткування, суттєвий регулятор соціальних та економічних процесів, що надаються з метою стимулювання розвитку підприємництва і зацікавлення товаровиробників у випуску суспільне необхідної продукції, забезпечення соціального захисту населення і послаблення податкового тягаря для малозабезпечених верств населення, сприяння НТП та інші.
Найпоширеніші такі види податкових пільг:
1.    Встановлення мінімального неоподатковуваного рівня доходів.
2.    Зменшення оподатковуваного доходу.
3.    Зниження податкової ставки.
4.    Вилучення з суми податку окремих статей витрат суб'єкта податку.
5.    Повне звільнення від сплати податку.
Податкові пільги регламентуються законодавчими і нормативними актами Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, інструктивними матеріалами (листами, інструкціями) Державної податкової адміністрації.
Податкові пільги суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надаються згідно із законами України за умов, що відповідають таким критеріям:
1.    Експорт яких перевищує імпорт (нетто-експортери) за фінансовий рік.
2.    Обсяг експорту яких становить не менше 5 % від обсягу реалізованих за фінансовий рік товарів.
3.     Які стабільно експортують наукові, наукоємні товари, а також товари, у вартості яких частка доданої вартості становить не менше 30%.
Зазначеним суб'єктам зовнішньоекономічної діяльності надаються пільги по строках амортизації основних виробничих фондів у вигляді:
-    норм прискореної амортизації основних виробничих фондів, що використовуються для виробництва експортних товарів;
- пільгових норм амортизації основних фондів, створених за рахунок нових інвестицій, що використовуються для виробництва експортних товарів;
-    норм амортизації на імпортне обладнання, яке використовується для виробництва експортних товарів, не менше ніж ті, що встановлені в країні походження такого обладнання.

Зазначені пільги надаються Міністерством економіки України за поданням суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності. При цьому Міністерство економіки приймає відповідне рішення, яке є обов'язковим для державних фінансових та податкових органів Україні.
Санкції застосовують державні, фінансові, податкові органи, банки, підприємства. Залежно від конкретних умов санкції охоплюють заборону або обмеження діяльності, різні штрафні стягнення, позбавлення кредитів, закриття рахунків у банках, вилучення матеріальних і грошових ресурсів.
За видами санкції розрізняють — штрафи, пені, неустойки, підвищені тарифи.
Штрафи — форма матеріального (економічного) впливу на порушника за порушення вимог переважно щодо якості виконаних робіт, наданих послуг чи поставлених матеріальних цінностей. Визначаються або у фіксованій сумі, або у відсотках до суми порушення.
Пеня — вид майнової санкції, грошове стягнення, передбачене відповідним нормативним актом за невиконання у визначений термін зобов'язань із платежів.
Неустойка — один із видів санкцій, що застосовується за невиконання зобов'язань у встановлений термін. Визначається переважно у відсотках до суми порушення.
Підвищені тарифи — вид майнової відповідальності, який застосовують за перевитрат окремих видів матеріальних ресурсів, зокрема енергоносіїв (наприклад за перевищення договірної потужності чи договірної величини споживання електроенергії).
Залежно від суб'єктів стягнення розрізняють санкції договірні, бюджетні та банківські:
-    договірні санкції передбачають покриття збитків, заподіяних одним партнером іншому, що регламентовані умовами договору, чинними законодавчими актами, іншими офіційними документами. Вони включають - штрафи, пені та підвищені тарифи;
-    бюджетні санкції застосовуються в разі порушення бюджетної і технологічної дисципліни, Основна їх форма — штрафи або пеня, що стягуються за порушення умов розрахунків, заподіянню шкоди довкіллю, порушення фінансової дисципліни та ін. Розміри їх визначаються у відсотках до суми порушення;
-    банківські санкції застосовуються банками за порушення кредитних, розрахункових, фінансових та інших правил. Банківські санкції поділяють на фінансові, кредитні, розрахункові, товарні та касові:
а)    до фінансових санкцій належать — припинення фінансування будівництва, відмова від оплати рахунків, санкції за порушення фінансової дисципліни;
б)    до кредитних санкцій належать — переведення підприємств на особливий режим кредитування, підвищення відсоткових ставок за кредит. Дострокове стягнення кредиту;
в)    до розрахункових санкцій належать — переведення на акредитивну форму розрахунків, штраф за необґрунтовану відмову від акцепту, штраф за фіктивне відвантаження матеріальних ресурсів тощо;
г)    до товарних санкцій відносять режим відповідального зберігання неоплачених вантажів;
д)    до касових санкцій належать санкції, що обмежують кількість готівкових грошей у касах підприємств та організацій, за утримання в касі понадлімітних коштів застосовуються економічні санкції до відповідальних осіб.
Згідно із статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» до суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності за порушення чинних законів України сфери ЗЕД можуть бути застосовані такі спеціальні санкції:
1. Накладення штрафів у випадках несвоєчасного виконання або невиконання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними суб'єктами господарської діяльності своїх обов'язків, що обумовлені законом України «Про зовнішньоекономічну діяльність» або чинних законів України, пов'язаних з ним. Розмір таких штрафів визначається відповідними положеннями законів України та/або рішеннями судових органів України.
2.    Застосування конкретних суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних суб'єктів господарської діяльності індивідуального режиму ліцензування у випадках порушення такими суб'єктами положень цього Закону стосовно зазначених в ньому положень, що встановлюють певні заборони, обмеження або режими здійснення зовнішньоекономічних операцій з дозволу держави.
3.    Тимчасове припинення зовнішньоекономічної діяльності у випадках порушення цього закону або пов'язаних з ним законів України,   проведення   дій   які   можуть   зашкодити   інтересам національної економічної безпеки.
Санкції зазначені у статті 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» застосовуються Міністерством економіки України за рішенням судових органів України або за поданням органів державної податкової та контрольно-ревізійної служб, митних правоохоронних органів, комісії з питань повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами, та Національного банку України.
Міністерство економіки України наказом від 17 квітня 2000 року №52 (зареєстрованим у Мін'юсті України 5 травня 2000 року №260/4481) «Про затвердження Положення про порядок застосування до суб'єктів ЗЕД України та іноземних суб'єктів господарської діяльності спеціальних санкцій, передбачених статтею 37 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» конкретизувало порядок застосування (скасування, зміни виду,  призупинення дії) Міністерством економіки України спеціальних санкцій передбачених статтею 37 цього Закону. Статтею 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» до резидентів, нерезидентів, винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції):
1. За здійснення операцій з валютними цінностями, без одержання генеральної ліцензії Національного банку України — штраф у сумі, еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій, з виключенням банку із Республіканської книги реєстрації банків або без такого виключення.
2.    За торгівлю іноземною валютою банками та іншими кредитно-фінансовими установами без одержання ліцензії Національного
банку України (або) з порушенням порядку і умов торгівлі валютними цінностями на міжбанківському валютному ринку України встановлених Національним банком України, — штраф у сумі еквівалентній сумі (вартості) зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій,   з   виключенням   банку   із   Республіканської   книги реєстрації банків або без такого виключення.
3.    За порушення резидентами порядку розрахунків,  — штраф у розмірі, еквівалентному сумі валютних цінностей, що використовувалися при розрахунках, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких розрахунків.
4.    За невиконання резидентами вимог щодо декларування валют
них цінностей та іншого майна, передбачених статтею 9 цього Декрету, — штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.
5.    Інші санкції, що встановлюються Національним банком України.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить