Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... ВФМ ЗЕД. Тема 9. Валютні важелі

ВФМ ЗЕД. Тема 9. Валютні важелі
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

ТЕМА 9. ВАЛЮТНІ ВАЖЕЛІ

1.    Сутність та економічне значення валютних важелів
2.    Світова ціна
3.    Ставки позичкового відсотка
4.    Валютний курс


1. Під валютними важелями розуміють засоби та методи впливу на процес, об'єкт чи систему зовнішньоекономічної діяльності для збереження її стійкості або переведення з одного стану в інший відповідно визначених цілей. Такими дійовими важелями управління у зовнішній торгівлі виступають - світова ціна, ставка позичкового відсотка та валютний курс.
2. Світова ціна — це грошове вираження інтернаціональної вартості   товару  суспільно   необхідної  якості.   Інтернаціональну вартість складають суспільно необхідні виграти праці на виробництво товарів і послуг у світовому господарстві. Слід відмітити, що в різних країнах існують не одинакові умови виробництва, продуктивність та інтенсивність праці, рівень освіти та кваліфікації працівників, ступінь складності праці та інші відмінності. Тому кожна країна має свій рівень суспільно необхідних витрат праці на виробництво товарів, які в межах світового господарства є індивідуальними витратами, що визначають їх національну вартість. Але обмін товарів за розвинутого товарного виробництва відбувається не на основі індивідуальних витрат праці, а на основі суспільно необхідних витрат, у масштабі світового господарства — це середньо-світові суспільно необхідні витрати. Отже в основі міжнародного обміну   лежить   інтернаціональна   вартість,   що   визначається суспільно необхідним робочим часом для виготовлення товару за середньосвітових економічно нормальних умов виробництва, які формуються в найбільших країнах-експортерах із середньосвітовою інтенсивністю та продуктивністю праці.
Світова ціна на зовнішньому ринку є його важливим важелем так як може прискорювати чи, навпаки, гальмувати темпи виробництва товарів та послуг на світовому ринку. При зростанні ціни — зростають і темпи виробництва товарів, послуг тобто їх пропозиція, а за її падіння — їх пропозиція зменшується. Ці властивості світової ціни витікають із її трьох основних функцій:
1. Облікова функція ціни полягає в тому, що ціна є засобом обліку суспільно необхідної, а отже і корисної праці. Праця, що перевищує цю величину не визнається споживачами, а тому є зайвою. Завдяки обліковій функції ціни стає можливим еквівалентний обмін товарів, визначення економічної ефективності виробництва, встановлення оптимального співвідношення між накопиченням і споживанням та ін.
2.    Розподільча функція ціни реалізується в процесі міжгалузевої та транснаціональної конкуренції. У першому випадку перерозподіл додаткової вартості відбувається через механізм переливання капіталів на користь галузей, в яких відбувається виробництво товарів і послуг з нижчими витратами за суспільно необхідні. У другому випадку перерозподіл додаткової вартості відбувається між країнами відповідно до колективних та суспільних потреб.
3.    Стимулююча функція ціни полягає в тому, що світові ціни
спонукають підприємців через механізм конкуренції впроваджувати нову техніку, технологію досконаліші форми й методи організації виробництва і праці та збуту товарів тощо. Наприклад, в країнах Європейського союзу відбувається вільне переміщення капіталів, робочої сили, товарів та послуг, а тому щоб вижити за таких умов жорстокої конкуренції необхідно постійно впроваджувати нововведення, інновації та ін., чому в значній мірі сприяють технопарки й технополіси.
Ціноутворення на світовому ринку відбувається під впливом різноманітних факторів, які розглядаються на рівні сутності та явища. На рівні сутності з'ясовують передусім глибинну основу світової ціни, її трансформацію в сутнісні форми першого порядку. На рівні явища аналізують вплив основних ціноутворюючих факторів на поверхневому рівні.
Глибинною основою світової ціни є дія закону вартості в інтернаціональній формі, зокрема формування інтернаціональної вартості, яке залежить від:
а)    середньої інтенсивності праці в масштабі світового господарства та інтенсивності національної праці в різних країнах світу;
б)    середньої продуктивності праці в межах світового господарства та продуктивності національної праці;
в)    ступінь складності праці, що залежить насамперед від рівня
освіти та кваліфікації працівників.
На світовому ринку обмін товару на товар є еквівалентним на основі інтернаціональної вартості, що проявляється в інтернаціоналізації виробництва. Тому країна, в якій для виробництва товарів використовується продуктивніша, інтенсивніша й складніша праця, на світовому ринку перебуває у вигіднішому становищі, її товари отримують вищу вартісну оцінку, а один робочий день, витрачений на їх виробництво, може обмінюватися на кілька робочих днів іншої країни, в якій нижча продуктивність, інтенсивність та складність праці.
Економічна вигода країни, в якій досягнуто вищого рівня складності, продуктивності та інтенсивності праці, визначається як різниця між інтернаціональною та національною вартістю, тобто між інтернаціональними та національними витратами праці.
Економічна вигода країн з нижчим рівнем складності, продуктивності й інтенсивності праці залежить від рівня порівняльних витрат виробництва. Ці витрати визначаються шляхом порівняння, з одного боку, витрат на виробництво товарів, які обходяться їм відносно дешевше, а з іншого — витрат на виробництво товарів, які за відсутності міжнародної торгівлі обійшлися б їм дорожче при організації власного виробництва.
Економічні вигоди, отримувані країнами з різним рівнем продуктивності, інтенсивності та складності праці, спонукають їх до участі до участі в міжнародному поділі праці, у процесі інтернаціоналізації виробництва. За відсутності зовнішньої торгівлі промислово розвинутим країнам довелося б збільшити витрати виробництва у промисловості щонайменше у 1,5-2 рази.
Слід підкреслити, що крім загальних факторів, на світову ціну впливають і специфічні фактори такі як:
1.    науково-технічний прогрес, який з одного боку, сприяє зниженню вартості товару, а отже, й ціни, а з іншого - зростанню якості товару, його  корисного ефекту, а звідси, підвищенню ціни;
2.    ступінь конкурентності ринку - з його зростанням посилюється тенденція до зниження ціни, і навпаки, на монопольному ринку ціна має тенденцію до зростання;
3.    ступінь і характер впливу держави на зовнішньоторговельні процеси;
4.    коливання курсів валюти — зниження курсу валюти країни дає змогу її фірмам із прибутком продавати свою продукцію на світовому ринку за зниженими цінами.
Світова ціна може значно різнитися залежно від міста і часу продажу, умов угоди, ступеня насиченості ринку або його дефіцитності, виду платежу, виду валюти, а також залежно від умов реалізації товару:
-    за звичайними комерційними угодами;
-    за кліринговими угодами;
-    за міждержавними угодами;
-    за критерієм ціни значних регулярних експортно-імпортних
угод у вільно конвертованій валюті на ринках із нормальним
торгово-валютним режимом (без адміністративних чи фінансових обмежень).
Такі ціни характерні для основних центрів міжнародної торгівлі, великих товарних бірж, зокрема, інформацію про ціни на кольорові метали дає Лондонська біржа кольорових металів. На машини та обладнання інформацію про світову ціну дають експортні контракти американських та японських виробників. Для визначення світової ціни використовують такі джерела інформації:
-    ціни контрактів - відображають справжній рівень цін товарів визначеної якості (публікуються у спеціальних комерційних журналах);
-    ціни біржові, прейскурантні та аукціонні (їх публікують продавці сировини, напівфабрикатів) - відрізняються від контрактних на суму знижок;
-    ціни готових виробів споживчого та виробничого призначення (їх публікують у товарно-фірмових довідниках під назвою «Compass», який видається у більшості країн Західної Європи) — відрізняються від контрактних цінна суму знижок (надбавок);
-    роздрібні, каталожні ціни на товари народного споживання;
-    ціни зовнішньої торгівлі.
Щоб полегшити доступ українським учасникам ЗЕД до інформаційних джерел світової ціни Президент України видав спеціальний Указ «Про індикативні ціни на товари при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України експортно-імпортних операцій». Яким встановлено порядок визначення та застосування індикативних цін при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України всіх форм власності експортно-імпортних операцій на виконання міжнародних договорів України, якими обумовлено ціни на відповідні товари. «Для цілей цього положення, під індикативними розуміються ціни на товари, які відповідають цінам, що склалися чи складаються на відповідний товар на ринку експорту або імпорту на момент здійснення експортної (імпортної) операції з урахуванням умов поставки та умов здійснення розрахунків, визначених відповідно до законодавства України». Індикативні ціни запроваджуються на товари:
-    Експорт (імпорт) яких підлягає режиму ліцензування та квотування;
-    Експорт (імпорт) яких підлягає спеціальному режиму;
-     Експорт (імпорт) яких здійснюється у порядку передбаченому статтею 20 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», що регулює антимонопольні заходи у галузі зовнішньоекономічної діяльності.
-     Щодо яких застосовуються спеціальні імпортні процедури відповідно до статті 19 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність».
-     На які встановлено режим спеціального оподаткування експорту (імпорту).
-     Що є предметом зовнішньоекономічних договорів (контрактів), щодо яких запроваджено облік (реєстрацію) відповідно до Указу Президента України від 7 листопада 1994 року №659 «Про облік окремих видів зовнішньоекономічних договорів (контрактів) в Україні», щодо експорту яких застосовано антидемпінгові розслідування в Україні чи за її межами.
3. Ставка позичкового відсотка — норма плати (ціна) за позичковий капітал. Його величина не повинна перевищувати норму підприємницького прибутку, інакше брати гроші в позику у банкірів функціонуючому капіталісту нема сенсу. Враховуючи велику роль міжнародних позик у розширеному відтворенні ставка позичкового відсотка відіграє важливу роль в управлінні зовнішньоекономічною діяльністю подібно до світової ціни, тобто стимулює або гальмує рух міжнародного кредиту.
Тому визначення ціни кредиту є найважливішим елементом процесу кредитування. При встановленні відсоткової ставки банком велику роль відіграють такі чинники як — ризик, вартість фондів банку, необхідний для банку рівень прибутковості, агресивність (боротьба за зростання активів), конкуренція, категорія клієнтів.
Базову ставку позичкового відсотка можна визначити як середньозважену ставку, сплачену за всіма джерелами, в тому числі вартість страхування депозитів, резервні вимоги в центральному банку, вартість усіх невідсоткових видатків, пов'язаних з мобілізацією коштів. Визначення ціни кредиту базується переважно на відсотковій ставці за пасивами, хоча для деяких кредитів може бути використана гранична ціна фондів.
Кредитну маржу можна скоротити, якщо клієнт дає банку значні доходи, наприклад, за валютними операціями, акредитивами, гарантіями. Відсоткова маржа може бути зменшена і в разі, якщо позичка диверсифікує кредитний портфель банку. Під диверсифікацією портфеля розуміють використання багатьох видів кредитів, різного терміну погашення, різних галузей промисловості.
Вважається, що завдяки цьому підходу можна нівелювати збитки від неповернення одних позичок за рахунок відсоткового доходу від інших.
Як правило, розмір ставки позичкового відсотка залежить від розміру кредиту, його тривалості, типу валюти, ризику неплатежу і виду забезпечення (банківська гарантія, акредитив і т.п.). При визначенні ставок позичкового відсотка у зовнішній торгівлі враховують також економічні та політичні умови країни-імпортера, що визначають характер ринку збуту. Зокрема, нестабільні політичні та економічні умови, ризикований характер ринку збільшують плату за кредит. Ставка позичкового відсотка за кредит визначається за формулою:


V - вартісна величина нарахованих відсотків;
C  - сума позички (кредиту);
R - річна відсоткова ставка за кредит (%)
D -  кількість днів користування кредитом;
360 - кількість днів у розрахунковому році прийнятих за базу в ЗЕД (календарний рік — 365 днів).
Знаючи величину витрат за кредитом у вартісному вираженні, можна визначити річну відсоткову ставку.

У світовій практиці використовують 5 методів калькуляції відсотків — лінійний, штафельний, прогресивний, регресивний, змішаний.
За лінійного методу величину відсотків розраховують для кожної частини кредиту окремо з дати його надання.
За штафельного методу відсотки нараховують на залишок основного боргу за період з дати його використання до дати погашення.
За прогресивного методу відсотки нараховують із суми наступної тратти з дати її виставлення до дати оплати. При цьому сума відсотків, що сплачується з першої тратти, найменша, надалі сума сплачених відсотків збільшується.
За регресивного методу відсотки нараховують із залишкової суми заборгованості від дати останнього платежу. При цьому за першим платежем сплачується найбільша сума відсотків, потім вона поступово зменшується.
За змішаного (пропорційного) методу нарахування відсотків здійснюється із загальної суми кредиту та діленням її на кількість платежів (траншів). За такого методу відсотки сплачують рівними внесками.
В умовах посилення конкуренції на ринку товаровиробників постачальники, надаючи розстрочку платежу, часто погоджуються на невелику плату за кредит або не беруть ніякої. В таких випадках покупець повинен знати, що не завжди незначна відсоткова ставка відповідає його фактичним витратам за кредит, а другу частину плати постачальник отримує у вигляді «прихованого» відсотка. При цьому за такого підходу ступінь підвищення ціни визначити досить складно, особливо якщо це стосується стосовно постачання дорогого обладнання індивідуального виготовлення. Включення плати за кредит повністю чи частково до ціни товару зумовлюється прагненням постачальника зробити умови свого кредиту більш привабливими ніж у конкурентів.

4. Валютний курс — це співвідношення обміну двох грошових одиниць або ціна грошової одиниці однієї країни виражена в грошових одиницях інших країн. Валютний курс є співвідношення купівельної спроможності (суми товарів і .послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю) між різними національними валютами, середнє співвідношення цін на тривалому проміжку часу.
Використання валютного курсу як важеля управління зовнішньоекономічною діяльністю пов'язане з його важливим функціями:
1.  Порівняння національних цін на товари, послуги, робочу силу з відповідними цінами інших країн та світовими цінами.
2.  Порівняння витрат виробництва, продуктивності праці, торговельних і платіжних балансів тощо.
3. Певний перерозподіл національного доходу між країнами, що здійснюють зовнішньоекономічну діяльність.
Необхідність визначення валютного курсу зумовлена потребами в обміні іноземних валют на національну при експорті та імпорті товарів і послуг, надходженні капіталів та їх переведенні за Кордон, наданні міжнародних кредитів, переказі грошових доходів або їх репатріації! на батьківщину.
Валютний курс залежить від стану платіжного балансу, рівня інфляції, співвідношення між попитом і пропозицією кожної валюти, міграції короткотермінових капіталів між країнами, політичної стабільності, економічної кон'юнктури, стійкості валюти, довір'я до неї та ін.
Валютний курс справляє вагомий вплив на зовнішньоекономічну діяльність країни, на вибір структури виробництва і споживання, на конкурентоспроможність товарів і послуг на світовому ринку та темпи економічного зростання.
Занижений курс валюти порівняно з його купівельною спроможністю призводить до зниження внутрішніх цін країни нижче від світових. Це дає змогу експортерам товарів продавати їх нижче світових цін, розширювати експорт товарів та послуг і за тих самих світових цін отримувати при обміні іноземної валюти більше національної валюти, а отже, й розширювати обсяги виробництва. Водночас занижений валютний курс сприяє припливу капіталу, стає вигідніше його реінвестувати і невигідно його вивозити. Проте занижений валютний курс спричиняє подорожчання ввезення товарів та імпорт інфляції, збільшує зовнішні борги в іноземній валюті й скорочує їх у національній валюті. Тому занижений валютний курс з погляду еквівалентності міжнародного економічного обміну має негативні наслідки для країни, оскільки вона змушена більше вивозити на одиницю імпорту товарів і послуг.
Це означає, що країни з нижчою продуктивністю, інтенсивністю та складністю праці, гіршою якістю товарів і послуг змушені утримуватися на зовнішніх ринках за рахунок зниження експортних цін відносно національних витрат виробництва, а отже, негативно впливати на специфіку дії закону вартості (зокрема, на еквівалентність обміну) у зовнішній торгівлі.
Завищений валютний курс призводить до підвищення внутрішніх цін вище від світових, до зниження конкурентоспроможності товарів і послуг й ефективності експорту (його скорочення і зменшення дохідності). При цьому відбувається здешевлення імпорту товарів і послуг, зростання його ефективності, що може призвести до скорочення національного виробництва. Крім цього відбувається відплив капіталу, зменшується реінвестування прибутків від іноземних капіталовкладень, збільшуються прибутки від іноземних капіталовкладень, зростає зовнішній борг.
Завищений валютний курс вигідний для тих країн, в яких відносно невелика частка створених товарів і послуг експортується на зовнішній ринок і суттєво не впливає на внутрішню економіку.
У міжнародній практиці використовуються 5 методів встановлення валютних курсів — фіксований, середній, крос-курс, спот-курс та плаваючий курс.
Фіксування курсу національної грошової одиниці в іноземній валюті називається валютним котируванням. Воно дає змогу визначити співвідношення двох грошових одиниць, запропонованих для обміну. Розрізняють офіційне і вільне (ринкове) котирування валют. За офіційним котируванням здійснюються всі валютні операції держави. У міжбанківській торгівлі валютою щоденні котирування коливаються навколо офіційного курсу.
Валютне котирування може бути прямим і зворотним (непрямим). За прямого котирування 1, 10,100 одиниць іноземної валюти дорівнюють X одиниць національної валюти, а зворотного котирування — 1.10.100 одиниць національної валюти дорівнюють X одиниць іноземної валюти.
На практиці часто використовують і фіксинг — процедуру котирування, що складається з визначення і реєстрації міжбанківського курсу шляхом послідовного зіставлення попиту та пропозиції кожного виду валюти.
Середній курс — середнє арифметичне курсів продавця і покупця. Курс продавця — це курс, за яким банк-резидент продає іноземну валюту за національну, а курс покупця — це курс за яким він купляє іноземну валюту за національну. Курс продавця завжди вищий за курс покупця. Різниця між курсами продавця і покупця становить маржу.
Крос-курс — це курс, отриманий розрахункове з курсів двох валют до третьої. Або це — котирування двох іноземних валют, жодна з яких не є національною валютою учасника угоди, який встановлює курс. Наприклад, курс американського долара до євро, встановлений Національним банком України.
Спот-курс — обмінний курс продажу чи купівлі, який використовується для валютних операцій без будь-якої попередньої угоди для здійснення майбутньої купівлі чи продажу.
Плаваючий курс — курс, що визначається на валютному ринку під впливом попиту та пропозиції. Існує декілька режимів плаваючих валютних курсів.
1.    незалежне «плавання» — коли курс встановлюється на основі
попиту і пропозиції на національні валюти з мінімальним втручанням центральних банків.
2.    кероване «плавання» — коли курс встановлюється на основі попиту і пропозиції, але з більшим втручанням центральних банків.
3.     спільне «плавання». Використовують його країни Європейського союзу, які мають два валютні режими: один — для операцій всередині ЄЕС, а інший — для відносин з не членами ЄЕС.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить