Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Концепція і принципи виробничого менеджменту

Концепція і принципи виробничого менеджменту
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Концепція і принципи виробничого менеджменту

Підприємство, компанія — первинна, основна ланка економіки. Тут, на підприємстві, народжується прибуток. Тут — корені і плоди економічної могутності країни. І від того, як спрацює кожне підприємство, об'єднання, кожна галузь, залежить благополуччя і процвітання народу. Звідси і випливає величезна відповідальність, покладена на цю первинну ланку економіки.
Ефективність роботи підприємства, особливо в даний час, залежить, в першу чергу, від результатів дій керівника, його апарату управління. Саме керівник (при повній самостійності підприємства) відповідальний за якість прийнятих рішень і їхню реалізацію через існуючу систему управління.
Звичайно, форми і методи управління, структура системи управління конкретним підприємством істотно залежать від його масштабу і виду діяльності. Але є і загальні риси в управлінні будь-яким підприємством, що можна продемонструвати за допомогою рис. 1.4.
Наведена схема складається із семи великих блоків, кожний з яких несе в собі певний зміст. Перший блок відображає суть теорії менеджменту, його складові частини.  Другий — технологію і техніку управління підприємством, а блоки 3-7 функції управління  - їх зміст і оцінку.
Розглядаючи по черзі кожен елемент у взаємозв'язку, доцільно конкретизувати і розкрити зміст кожного блоку, що дозволить розглядати операційний менеджмент із позицій системного підходу.
Концепція теорії менеджменту базується на трьох основних факторах, що впливають на людей і організацію.
Перший — ієрархічна структура організації, де основний засіб впливу — це тиск на людину зверху за допомогою примусу, контролю над розподілом матеріальних благ.
Другий — культура, тобто вироблювані суспільством, організацією спільні цінності, соціальні норми, установки поведінки, що регламентують і змушують індивіда поводитися так, а не інакше без видимого примусу.
Третій — ринок — мережа рівноправних відносин, заснованих на купівлі продажу продукції і послуг, відносинах власності, рівновазі інтересів продавця і покупця.
Наведені поняття існують при будь-якій соціальній системі і тільки в комплексі. Від того, яким з них віддається пріоритет, залежить вигляд економічної ситуації в організації. Головне усередині організації — працівники, а за її межами — споживачі продукції.
Системні принципи управління повинні містити в собі збіг цілей функціонування системи і її підсистем зі споживчими інтересами населення, тобто необхідний облік основної вимоги соціально-економічного розвитку суспільства: не можна витратити
Виробничий (операційний) менеджмент більше, ніж зроблено, і не слід робити більше, ніж може бути спожито.
Принципи менеджменту базуються на тім, що система управління є соціально-економічною категорією і не повинна зводитися лише до технічних чи технологічних аспектів, а самі принципи реалізуються у взаємодії. їхнє поєднання залежить від конкретних умов функціонування системи управління.
До основних принципів менеджменту можна віднести:
• цілеспрямованість, що полягає у відповідності функцій менеджменту запланованим цілям виробництва;
• економічність — раціональність, простота й ефективність організації і структури управління;
• адекватність відповідність економічних методів управління суті відбиваних ними процесів, а також відповідність прийнятих рішень змісту функцій персоналу кожного рівня ієрархії;
• комплексність — облік взаємодії між ієрархічними ланками по вертикалі і горизонталі, спрямованої на забезпечення функціонування виробництва, а також облік можливих наслідків успіху чи невдачі;
• сконцентрованість — передбачається в двох аспектах: 1) концентрація зусиль усіх працівників на вирішення основних завдань і 2) концентрація однорідних функцій в одному підрозділі, що усуває дублювання;
• науковість повинна ґрунтуватися на досягненнях науки в галузі управління виробництвом, враховувати зміни законів суспільного розвитку, а також полягати у виборі оптимального критерію при прийнятті і реалізації рішень;
• можливість створення мотиваційних, організаційних і матеріальних умов для реалізації господарських рішень;
• доступність і планомірність контролю над ходом виробництва;
• адаптивність — гнучкість і динамічність, пристосованість системи управління до мінливих цілей ОУ й умов його роботи;
• відповідальність ЛПР за правомірність, обґрунтованість прийнятих рішень і їхніх наслідків економічного, соціального, екологічного і правового характеру, а також відповідальність виконавців за ефективність виконання рішення.
Необхідно відзначити, що процес управління допускає чітке розмежування відповідальності і повноважень за всіма супідряд ними ступенями керівництва, а також раціональні межі дроблення структурних підрозділів.
Основними принципами раціональної організації виробничих процесів є пропорційність, прямо точність, паралельність, ритмічність і безперервність характеристики, якими можна оцінити стан і якість системи управління на підприємстві [9].
Пропорційність — принцип, виконання якого забезпечує рівну пропускну здатність різних робочих місць одного процесу і відповідне їхнє забезпечення інформацією, матеріальними ресурсами, кадрами і т.п.
Вимоги пропорційності можуть бути виконані за рахунок наступних організаційно-технологічних прийомів (на прикладі технологічного процесу механічного цеху):
• перегляд  конструкції деталі  з   метою  забезпечення  пропорційності операцій з трудомісткості;
• перегляд технологічного процесу, режимів обробки;
• розробка і реалізація організаційних заходів щодо заміни устаткування, перепланування ділянки;
• до завантаження робочих місць іншою аналогічною деталлю.

 Якщо з показниками пропорційності і прямоточності, наведеними вище і запропонованими там же автором підручника «Виробничий менеджмент», в принципі, можна погодитися, то з якісно-кількісним визначенням ритмічності погодитися не можна ні в якій мірі.
Навіть на перший погляд помітне протиріччя між трактуванням поняття і його розрахунком.
Другим, не менш важливим, аспектом є допущення перевиконання плану — це, по-перше; по-друге, на думку автора, ці перевиконання у формулі не варто враховувати. А хіба відхилення, нехай навіть у позитивну сторону, можуть характеризувати ритмічність роботи? Чіткість управління? Звичайно ж, ні!
В ідеалі, ритмічність може дорівнювати одиниці тільки при повному збігу плану і реалій. Будь-які відхилення, звичайно, неминучі на практиці, але формула повинна бути математично більш коректною.
У цьому зв'язку вимагають уточнення якісне і кількісне визначення ритмічності.
На нашу думку, варто звернутися до якісно-кількісного визначення ритмічності, запропоноване автором ще в 1978 році, і яке успішно застосовувалося в практиці будівництва України.
Дане трактування більш коректне і, в принципі, охоплює всі показники, викладені на початку даного підрозділу. Вона цілком може бути прийнятною і для підприємств, що працюють в інших і галузях народного господарства. Суть її полягає в наступному.
Ритмічність — поняття, що характеризує важливий принцип організації виробничих процесів, що допускає рівномірність і поні юту використання всіх ресурсів виробництва і робочого часу.
Під ритмічністю необхідно розуміти рівномірну і безупинну роботу з заздалегідь складеного, обґрунтованого плану (графіку), що забезпечує безупинне, повне і рівномірне використання робочої сили, робітничого часу і механізмів, безупинне споживання матеріально-технічних ресурсів і, як наслідок, обов'язкове виконання запланованих обсягів робіт і технологічно обґрунтоване введення об'єктів в експлуатацію (випуск продукції).
Науково обґрунтований план (графік) — це такий план чи графік проведення робіт, при якому дотримуються викладені вимоги з заданим рівнем організаційно-технологічної надійності будівництва.
На робочому місці вона досягається в процесі виконання кожної операції шляхом скорочення допоміжного часу (внутрі операційних перерв), на ділянці й у цеху при передачі напівфабрикату з одного робочого місця на інше (між операційних перерв) і на підприємстві в цілому, зведення перерв до мінімуму з метою максимального прискорення оборотності матеріальній сфері етичних ресурсів (міжцехового пролежування).
Безперервність робіт у межах операції забезпечується, насамперед, удосконалюванням знарядь праці введенням автоматичного переналагодження, автоматизацією допоміжних процесів, використанням спеціального оснащення і пристосувань.
Скорочення між операційних перерв пов'язане з вибором найбільш раціональних методів сполучення й узгодження часткових процесів у часі. Одними з передумов скорочення між операційних перерв є застосування безупинних транспортних засобів, використання в процесі виробництва жорстко взаємозалежної системи машин і механізмів, застосування роторних ліній.
Безперервність виробництва розглядається в двох аспектах: безупинної участі в процесі виробництва предметів праці — сировини і напівфабрикатів і безупинного завантаження устаткування і раціонального використання робочого часу. Забезпечуючи безперервність руху предметів праці, одночасно необхідно звести до мінімуму зупинки устаткування для переналагодження, в очікуванні надходження матеріалів і т.п. Це вимагає підвищення одноманітності робіт, виконуваних на кожнім робочому місці, а також використання швидко переналагоджуваного устаткування (верстатів із програмним управлінням), копіювальних верстатів і т.д.
Достаток перерахованих показників організації управління виробничим процесом (формули) розуміється відсутністю в даний час комплексного, інтегрального критерію оцінки системи управління на підприємстві. Однак, наведена формула (1.8) і якісне визначення ритмічності, що її супроводжує, у значній мірі відповідає вимогам комплексності і може цілком застосовуватися для визначення якості виробничого менеджменту.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить