Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... ВФМ ЗЕД. Тема 4. Засоби платежу

ВФМ ЗЕД. Тема 4. Засоби платежу
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

ТЕМА 4. ЗАСОБИ ПЛАТЕЖУ

1.    Гроші, як основний засіб платежу.
2.    Види чеків та механізм розрахунку чеками.
3.    Пластикова картка.
4.    Вексель. Операції з векселями.
5.    Банківський переказ.


1. Функцію засобу платежу, як правило, виконують реальні гроші, що пов'язано з виникненням кредитних відносин між товаровиробниками та в процесі купівлі-продажу товарів і розвитку товарного обігу, за яких гроші виступають засобом оплати боргових зобов'язань. Наприклад, отримуючи товар, боржник дає своєму кредиторові письмове боргове зобов'язання (вексель) в певний термін сплатити грошову суму. Коли боржник сплатив за векселем, кредитор повертає видане зобов'язання, гроші в цих відносинах виконують функцію засобу платежу.
Розвиток кредитних відносин у поєднанні з іншими причинами зумовив появу кредитних грошей (чеків, векселів, платіжних пластикових карток та ін.).
Отже, в сучасних умовах зовнішньоекономічної діяльності слід визначити п'ять, основних засобів, платежу – гроші, чеки, платіжні пластикові картки (кредитні картки), векселі, банківський переказ.
Гроші — це особливий товар, що виступає загальним еквівалентом (рівноцінністю) при обміні товарів, їхньою формою вартості. Гроші виконують функцію засобу платежу з розвитком товарно-грошових відносин, тобто стають засобом оплати боргового зобов'язання, коли продавець є кредитором, а покупець — боржником. Проте, незважаючи на те, що гроші лежать в основі всіх платежів і розрахунків, використання їх готівкою є дуже складним і небезпечним процесом не лише в міжнародних економічних відносинах, але навіть і в окремо взятій країні. Тому світовим співтовариством на основі вивчення і узагальнення досвіду кредитних відносин були запроваджені кредитні гроші (векселі, чеки й платіжні пластикові картки (кредитні картки). Слід підкреслити, що історично кредитні гроші з'явилися на ґрунті металевого обігу і були спершу знаком золота і знаком кредиту. Вони служили додатковим елементом у платіжно-розрахунковому механізмі, основу якого становлять повноцінні гроші. Однак наприкінці сімнадцятого століття розпочалася емісія нерозмінних на золото банкнот, стабільність яких забезпечувалась кредитом. Тому банкнота поступово втратила властивість бути знаком золота, з другої половини XX століття воно стає виключно знаком кредиту. Розвиток кредитних відносин створює реальну можливість виплачувати позички через взаємні зарахування боргових зобов'язань без залучення готівки.

2. Чек (від. англ. cheque — цінний банківський документ строго встановленої форми), який містить безумовне письмове розпорядження власника рахунку (чекодавця) кредитній установі здійснити платіж зазначеної в чекові суми чекотримачеві готівкою чи шляхом перерахування грошей на його рахунок у банку. Чек, як засіб платежу в зовнішньоекономічній діяльності використовують при остаточному розрахунку за товар і надані послуги, врегулюванні рекламацій, штрафних санкцій, погашенні боргу (позички) та в розрахунках за неторговельними операціями. Він дуже зручний для розрахунків навіть тоді, коли зовнішньоекономічні партнери не повністю довіряють один іншому; покупець — не зважується віддати гроші до отримання товару, а продавець не хоче передати товар до одержання платежу чи його відповідної гарантії.
Використання чека як засобу платежу дає можливість економити витрати, що пов'язані з обігом дійсних грошей та прискорити платежі, так як чеки підлягають оплаті після їх подання відповідному банку.
Виписаний чекодавцем документ обов'язково повинен мати грошове покриття на його рахунку в кредитній установі. В разі встановлення факту незабезпеченості грошовим покриттям виписаного чеку то чекодавець може бути притягнутим до кримінальної відповідальності, як це передбачено законодавством більшості країн світу. А тому чеки, які клієнт виписує банку видаються в межах суми, що є на його поточному та інших рахунках, включаючи суми, які надійшли на ці рахунки внаслідок надання банками кредиту.
Форма чеків та їх обіг регламентуються національним законодавством і нормами міжнародного права.
Чек має чітко визначену форму письмового документа і виписується на спеціальному бланку, виданого банком чекодавцю. Згідно з міжнародною угодою текст чека має містити такі основні елементи:
1.    Найменування «чек» (чекова позначка), виражене тією мовою,
на якій написаний чек.
2.    Просте і нічим не обумовлене розпорядження платнику (банку) сплатити зазначену в чекові суму, яка також згідно з «Положенням про чек» має бути вказана прописом від руки.
3.    Найменування банку-платника, де чекодавець має свій поточний та інші рахунки. Відповідно до «Положення про чеки» чекодавець зобов'язаний вказати на чекові свій поточний рахунок, з якого має бути здійснений платіж. Проте англійські норми права передбачають наявність банківської позначки на чеку, яка має свідчити про наявність на поточному рахунку чекодавця достатньої кількості коштів для оплати чека.
4    Місце платежу, воно, як правило, переважно збігається з місцем розташування банку-платника.
5. Дата (необхідно написати цифрами число й рік, а прописом місяці) та місце складання (виписування) чека. В разі, якщо місце складання чека не зазначено, то ним вважається місце розташування чекодавця.
6. Підпис чекодавця.

Основні захисні застереження при роботі з чеками:
-    Ніякі поправки чи виправлення чека не допускаються.
-    Відсутність у ньому якогось одного із перелічених елементів
позбавляє цей документ сили чека.
-    Сума чека не повинна перевищувати граничної суми, позначеної на його зворотній стороні та в чековій картці.
-    Номер рахунку чекодавця, що проставлений на чеку,  має відповідати його номеру чекової картки.
-    Підпис чекодавця поставлений у чекові при його заповненні має бути ідентичним підпису чекової картки.
-    Строк подання чека до оплати у країні його видачі становить 8 днів, у платіжному обороті між країнами Європи — 20 днів, а в міжконтинентальному платіжному обороті — 70 днів. (Ці терміни діють із дня, вказаного на чеку, як дата подання чека).
Чеки також поділяються на фірмові (виписані фірмою на одержувача) та банківські (виписані банком на свій банк-кореспондент).
Фірмові чеки переважно виписуються в будь-якій валюті на пред'явника і виставляються фірмою на свій банк.
Банківські чеки виписуються банком переважно як ордерні чеки. В ньому немає найменувань фірми-чекодавця, а чекодавцем виступає банк боржника. Оплата за цими чеками здійснюється за рахунок коштів банка-чекодавця, що є на його рахунках у банку-кореспондента за кордоном.
Умови передавання чека від однієї особи (партнера) до іншої
Види здебільшого визначають вид чека та характер його використання чеків в обігу як засобу платежу. Найбільш поширеними в зовнішньоекономічній діяльності є такі види чеків — іменний, ордерний, на пред'явника, євро та дорожній.
1.    Іменний чек — чек, виписаний на користь певної особи. Він не передається іншій особі за допомогою звичайного індосаменту. Подібну передачу можна здійснити лише за допомогою цесії, тобто шляхом передавального надпису із застереженням «Ненаказу», завіреним нотаріально відповідно до норм цивільного права.
2.     Ордерний чек — чек, виписаний на користь певної особи чи за її наказом. Такий чек передається за допомогою звичайного індосаменту із застереженням «Наказу».
3.     Чек на пред'явника — виписується пред'явникові і може бути переданий іншій особі як з індосаментом так і без нього. Чекодавець видає його своєму партнеру за кордоном. Чекотримач передає чек своєму банкові для кредитування свого поточного рахунка. Таким способом за допомогою чека на пред'явника чекодавець здійснює платіж відповідному іноземному партнеру. Слід відмітити, що такий платіж відбувається значно швидше від банківського переказу, а тому досить поширений в ділових кругах.
4.     Єврочеки (eurocheques) — стандартизовані чеки членів Європейської банківської системи «Єврочеки» (1968р.), що супроводжуються спеціальною гарантійною карткою. Особливість єврочека полягає в тому, що він може виписуватися чекодавцем у валюті країни його перебування. Єврочек (чек у євровалюті) виписується банком без попереднього внеску клієнтом готівки в рахунок банківського кредиту терміном до одного місяця. Єдиною вимогою оплати єврочеків є пред'явлення їх власниками гарантійних карток, які обробляються за допомогою ЕОМ, що сприяє прискоренню і удосконаленню розрахунків особливо в міжнародному туризмі.
5.     Дорожні чеки (Travellers Cheques) — стандартний грошовий
документ, що використовують у закордонних поїздках, подорожах
для оплати товарів, послуг та отримання готівки в банку. Виписуються вони у місцевій або іноземній валюті, містять найменування банку (банку-емітенту), що виписав дорожній чек та необхідні для чека основні елементи. Власник такого чека свій підпис на ньому ставить двічі — перший раз, при отриманні чека і другий — при отриманні готівки чека. Дорожні чеки не мають терміну давності, оплачуються лише  першому власнику,  зразок підпису  якого міститься в чеку. Оплата здійснюється лише в повній сумі, дроблення її не допускається.
Механізм розрахунку.
Платіж чеком здійснюється без права регресу чеками, (повернення), окрім операцій з їх неоціювання, про що свідчить позначка, проставлена після перевірки легальності чека (зразків підписів трасата, номера рахунка, номера чека та ін.). Платежі за допомогою чеків належать порівняно до повільних методів розрахунку, оскільки одержувач платежу повинен дочекатися повернення чека її банк трасата для клірингу (безготівкових розрахунків) до того як буде кредитований його власний поточний рахунок. Експортер для отримання грошей має дати своєму банку розпорядження для інкасування цього платежу, тобто доручає своєму банкові отримати певну суму валюти проти передачі останньому відповідних товарних документів. Згідно до міжнародних правил торгівлі чеки обов’язково надсилають для інкасування.
Термін інкасо - 50 днів, за його проведення клієнт сплачує банку відповідні комісійні. В Україні, наприклад, при прийнятті на інкасо комерційних чеків клієнт в обов'язковому порядку подає заяву відповідного зразка про виставляння чека на інкасо, в якій вказує найменування платіжного документа, його дату і номер, ким виданий, суму кожного чека, якщо їх декілька та загальну суму. Ставить підпис, підтверджуючи правильність цих документів і свою згоду з умовами інкасо. Працівник банку оформляє у двох примірниках опис документів, прийнятих на інкасо, закріплює його своїм підписом і штампом банка. Один примірник опису документів віддає клієнтові.
Прийняті на інкасо чеки оприбутковують у касі банку, оформляють, прибутковий ордер на відповідну суму та у валюті чека. Після надходження коштів за чеком їх зараховують на поточний рахунок клієнта та дають йому про це повідомлення. В разі відмови іноземного банка оплатити чек клієнта, банк клієнта повідомляє йому про це і повертає не оплачений чек.
3. Пластикова картка — найсучасніший електронний засіб платежу, який здійснюється шляхом дебетування поточного рахунку її власника. Після того, як платник підпише документ або дасть згоду на оплату електронним каналом, одержувач платежу чи його банк отримають від банку платника призначену суму дебатуванням його рахунка.
В Україні розрахунки пластиковими картками здійснюється згідно із «Положенням про впровадження пластикових карток міжнародних платіжних систем у розрахунках за товари, надані послуги та при видачі готівки», затвердженого Правлінням НБУ [49] Серед їх різновидів найбільше поширення в ділових кругах отримали — банківські кредитні картки, чекові гарантійні картки, «електронні гаманці», картки з магнітною стрічкою, картки з мікросхемою та інші:
а) банківські кредитні картки — електронний засіб платежу, призначений для купівлі товарів з використанням банківського кредиту та отримання авансів у готівковій формі, їх сутність полягає у відкритті банком кредитної лінії, яка діє в межах встановленого банком кредиту і щоразу автоматично використовується при купівлі товару або отриманні кредиту в грошовій формі.
Кредитні картки випускаються двох видів — індивідуальні та корпоративні (лише для платоспроможних споживачів).
-    індивідуальні банківські кредитні картки «стандартні» або «золоті» видаються на підставі договору окремим клієнтам банку, золоті — лише особам з високою кредитоспроможністю;
-    корпоративні картки видають фірми, які на підставі цієї картки можуть видати індивідуальні картки певним особам (керівникам, спеціалістам), яким відкривають персональні рахунки, пов'язані з корпоративним картковим рухом.
б)    чекова гарантійна картка — видається кредитними установами або банками власникам поточних рахунків для ідентифікації чекодавця і гарантії платежу за чеком. Вони базуються також на кредитній лінії, яка дає можливість користуватися кредитом власнику рахунка.
в)    «електронний гаманець» — картка, що призначена для оплати різних товарів або послуг. Використовуються як в межах однієї країни, так і в міжнародному обігу. Платіжна спроможність зумовлена певною сумою, яку власник картки попередньо вносить готівкою або з свого депозитного рахунка емітенту цієї картки. Передбачено можливість багаторазового перезавантаження «електронного гаманця».
г)    картка з магнітною стрічкою — має на зворотній стороні магнітну стрічку, на якій записані дані, необхідні для ідентифікації особи — власника картки при її використанні в банківських автоматах та електронних терміналах торгівлі, її суть полягає в тому, що при вставлянні картки у відповідні зчитуючи пристрої, індивідуальні дані власника передаються комунікаційними мережами до відповідного банку для одержання дозволу на здійснення операції. Наприклад: Visa, Master Card — мають дві магнітні стрічки, де на одній з доріжок записаний персональний ідентифікаційний номер (PIN-код, Personal Identification Number), який вводиться власником картки за допомогою спеціальної клавіатури при використанні ним банківських автоматів.
д)    картка з мікросхемою — картка, в яку вмонтована мікросхема (чіп) із запам'ятовуючими пристроями для збереження інформації та процесора комп’ютера здатного обробляти інформацію. Карту з мікросхемою через високу надійність ще називають «інтелектуальною» або старт-карткою.

4. Вексель цінний напір (вид кредитних грошей), засіб платежу, що широко використовується в міжнародних розрахунках, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання боржника (векселедавця) сплатити у встановлений термін і певному порядку визначену суму грошей кредитору (векселетримачеві). Українські учасники ЗЕД здійснюють вексельні розрахунки відповідно до Указу Президента України «Про розширення сфери обігу векселів. При розрахунках у зовнішньоторгових операціях використовують два види векселів — простий вексель (соло) і переказний вексель (тратта).
Простий вексель (соло) — нічим не обумовлене боргове зобов'язання позичальника (векселедавця) сплатити позикодавцю (кредитору, векселетримачеві) відповідний борг у визначений строк. Простий вексель виставляється не кредитором, а боржником, який має назву векселедавач.
Соло-вексель, як проста форма грошового зобов'язання, в міжнародних розрахунках використовується рідко.
Вексель, як правило, складається за строго встановленою формою згідно до національного і міжнародного права.
«Однотипний вексельний закон», прийнятий в 1930 р. в Женеві, вимагає складання простого векселя у письмовій формі з обов'язковим дотриманням таких реквізитів (елементів):
1)    «вексельна помітка»;
2)     просте й нічим не обумовлене зобов'язання сплатити певну суму грошей;
3)     строк платежу;
4)     місце платежу;
5)     найменування одержувача;
6)     дата та місце здійснення платежу;
7) підпис векселедавця.
Як свідчить аналіз світової практики при здійсненні розрахунків за зовнішньо-торговими операціями найчастіше використовують переказні векселі (тратти).
Переказний вексель (тратта) виставляється кредитором (трасантом) в адрес боржника (трасата), який являє собою безумовну пропозицію, сплатити третій особі (ремітенту) в установлений термін вказану суму грошей з відсотками. В цьому випадку трасант (векселедавець) виступає в двох ролях — кредитором щодо трасата (боржника), і боржником щодо ремітента.
В залежності від умов погашення боргу тратти (переказні векселі) поділяються на пред'явника й термінові тратти.
Тратта на пред'явника — це переказний вексель, що зобов'язує трасата (боржника) сплатити «за пред'явленням».
Термінова тратта — це переказний вексель, що підлягає оплаті на вимогу, тобто негайно або на протязі дуже короткого строку.
Переказний вексель (тратта) складається також у письмовому вигляді і повинен містити визначений перелік обов'язкових реквізитів (елементів):
1)    назву «вексель» у тексті документа;
2)     проста і нічим не обумовлена пропозиція сплатити певну суму грошей;
3)    найменування трасата (боржника);
4)    строк платежу;
5)    місце платежу;
6)     найменування особи (ремітента, одержувача), якій чи за чиїм наказом має бути здійснений платіж;
7)    дата та місце складання тратти;
8)     підпис особи, яка видає вексель (векселедавець, трасант, кредитор).
Документ, в якому відсутній хоча б один із цих обов'язкових реквізитів (елементів) не має сили переказного векселя (тратти).
Слід відмітити, що в міжнародному платіжному обороті векселі, виступає не як платіжний засіб, а як обіговий фінансовий документ, тому що є лише представником дійсних грошей. Це, в першу чергу, означає, що з передачею векселя іншій особі до неї переходять усі права, вимоги та ризики за траттою. Як правило, передача векселя здійснюється шляхом звичайного вручення, або за допомогою передавального надпису (індосаменту) на зворотній стороні простого векселя або тратти, який ставить індосант (особа, яка робить передавальний надпис на звороті чека, векселя та інших цінних паперів і несе солідарну відповідальність за цими цінними паперами).
Індосамент має бути простим і нічим не обумовленим. Будь-яку умову, що його обмежує, не беруть до уваги. Індосамент може бути написаний на векселі або на приєднаному до нього аркуші (алонжі) та підписаний індосантом.
При цьому індосамент, розміщений першим на додатковому аркуші, слід розпочинати на векселі й закінчувати на додатковому аркуші, а печатка розміщується на з'єднанні векселя та додаткового аркуша. В зовнішньоекономічній діяльності використовують індосаменти таких видів:
а)    бланковий індосамент — це зроблений на зворотній стороні векселя передавальний надпис, що не містить наказу, якій особі треба здійснити платіж (він містить найменування індосанта та його підпис). За бланкового індосаменту векселетримач може — заповнити бланк на своє ім'я або будь якої іншої особи, індосувати в свою чергу, вексель через бланк або на ім'я іншої особи, передати вексель третій особі, не заповнюючи бланк і не здійснюючи індосаменту;
б)    іменний (повний) індосамент — це передавальний надпис за допомогою якого індосант передає всі права та вимоги за векселем іншій особі, вказуючи її ім'я в індосаменті;
в)    перепоручительський індосамент — це передавльний надпис, що здійснюється векселетримачем при передачі цього векселя на інкасо в банк з проханням отримати за ним платіж і забезпечити виконання всіх вимог за векселем;
г)    безоборотний індосамент — це передавальний надпис з умовою відмови від відповідальності, що випливає з переказного векселя (тратти) і здійснюється шляхом надпису «Без обороту на мене».
Борг трасата вважається погашеним за умови оплати векселя готівкою або переказом вказаної в ньому суми на банківський рахунок чеком чи платіжним дорученням. Після оплати переказного векселя його пред'явник повинен повернути трасату вексель із поміткою про оплату, яка відображається на зворотній стороні переказного векселя.
Для забезпечення зручності операцій з векселями в багатьох країнах світу розроблені спеціальні вексельні бланки, що відповідають вимогам вексельного законодавства.
Можна виставляти вексель і не оформлений на спеціальному бланку, але за умови, що він містить всі його обов'язкові елементи.
Переказний вексель сам по собі не має сили законного платіжного засобу, а є лише представником дійсних грошей. Тому в міжнародній світовій практиці прийнято за правило, що боржник-трасат зобов'язаний письмово підтвердити свою згоду провести платіж за векселем в зазначений термін, тобто здійснити акцепт тратти.
Акцепт (від лат. acceptus — прийнятий, згода на оплату грошових і товарних документів, оформлена відповідним написом на них). Звідси виникає необхідність здійснення банками відповідних операцій з траттами (переказними векселями). Банки здійснюють стосовно тратт такі операції — акцептування й авалювання векселів, видача вексельних кредитів (позичок до запитання під заставу векселів), дисконтування, інкасування, доміцилювання.
Операція з векселями:
А) Акцептування векселів — це банківська операція, що полягає в наданні письмової згоди боржником-трасатом провести платіж за векселем в означений траттою строк, тобто здійснити акцепт тратти. Акцепт здійснюють у вигляді напису на лицьовій стороні векселя, підписаного акцептантом.
Акцепт печаткою не засвідчується, для нього достатньо підпису особи, що здійснила акцепт. Акцепт тратти може бути загальним (повним) чи частковим (обмеженим). За обмеженим (частковим) акцептом сплачується лише частина суми, вказаної в тратті. Банк боржника (трасата) сплачує тратту лише після акцепту трасата.
Тому для належного виконання трасатом своїх боргових зобов'язань, експортер передаючи у свій банк з інкасовим листом товаровідвантажувальні документи, додає до них тратту. В інкасовому дорученні експортер вказує, що товаровідвантажувальні документи, за якими імпортер може отримати товар, повинні бути передані інкасуючим банком імпортеру проти акцепту виставленої на нього тратти. В тому разі, коли тратта повинна акцептуватися до поставки товару, експортер має переслати тратту імпортерові, імпортер, отримавши її акцептує і передає акцептовану тратту своєму банкові з дорученням передати її експортеру проти товаровідвантажувальних документів, що засвідчують поставку товару.
Акцепт може здійснювати і банк на прохання векселетримача. Такий банківський акцепт використовується для дострокової негоціації тратти, тобто здійснюється продаж векселя векселетримачем своєму банку до настання терміну платежу за траттою. При цьому векселетримач отримує не всю суму векселя, а її частину, що залишилася після вирахування банком облікового відсотка та збору. Після цього при настанні строку сплати тратти банк пред'являє його трасату для оплати.
Б) Авалювання векселів — підтвердження векселів, як правило,  здійснюють банки у формі поручництва за векселем. Банк-аваліст, банк, що видав аваль бере на себе відповідальність за оплату векселя в разі неплатежу з боку векселедавця (при простому векселі) або акцептанта (при переказному векселі),тоді як банк, що видав акцепт сам є платником за векселем. Це поручництво означає гарантію платежу за траттою чи простим векселем (повністю чи частково) з боку банка, якщо боржник (векселедавець) не виконав в установлені терміни зобов'язання за векселем. Платіж за векселем може бути забезпечений повністю чи частково через аваль. Це забезпечення здійснюється третьою стороною або однією з осіб, що підписала аваль.
Авалювання здійснюють при видачі векселя або на будь-якому етапі його обігу. Банк може здійснювати операцію авалювання векселя на підставі договору з будь-якою особою, що зобов'язана за векселем, лише після перевірки його юридичної та економічної надійності. При цьому аваль не втрачає своєї сили внаслідок недійсності зобов'язання за яке він був наданий (недійсності підпису юридичної особи, її фінансової неспроможності і т.п.).
Аваль проставляють на лицьовій стороні векселі чи додатковому аркуші із зазначенням місця його видачі і виражають словами «як аваліст за» чи іншими рівнозначними словами, наприклад, «вважати за аваль» тощо, та підписується авалістом (особою, що здійснила аваль). В авалі необхідно вказати особу на яку він виданий. В разі відсутності такої, він вважається виданим на векселедавця. Юридична особа, що бажає отримати аваль звертається в свій банк, де знаходиться її поточний рахунок або до іншого і подати такі документи:
-    заяву;
-    оригінали векселів, що потребують авалю;
-    реєстр векселів;
-    копії засновницьких (установчих) документів;
-     баланс та фінансовий звіт за останній звітний період;
-     довідку з операційного відділу свого банку про стан поточного
рахунку;
-     документ, що стверджує товарний характер векселя;
-     картку із зразками підписів та печатки за умови обслуговування юридичної особи в іншому банку. За ці прийняті для перевірки документи з метою їх авалювання банк видає розписку, а наступного робочого дня повідомлення про своє рішення. Аваль, як правило, надається лише за векселями, що акцептовані (видані) в рахунок оплати за продукцію, надані послуги та виконані роботи (відповідним чином засвідчені). Авалі не надаються банками за векселями в разі:
-     їх недоміцилювання (доміцилювання — призначення платником за  векселем будь-якої третьої особи);
-     надходження векселів з терміном платежу за пред'явленням, якщо не визначено термін пред'явлення цього платежу;
-     надходження векселів з терміном сплати понад 6 місяців з дати їх видачі;
-     надходження векселів від юридичних осіб, векселі котрих опротестовувалися за останній рік.
В) Видача вексельних кредитів — ця банківська операція здійснюється з метою дисконтування (утримання узгодженої знижки за відповідний період із номінальної суми векселя) та надання позичок до запитання під забезпечення векселів. Дисконтування векселів та позичка до запитання під заставу векселів є порівняно активними операціями банків, а їх суми враховують при визначенні відповідних нормативних коефіцієнтів. Для надання вексельного кредиту банк має переконатися в тому, що клієнт зможе його своєчасно повернути, а тому проводить аналіз і оцінку платоспроможності, дані бухгалтерського обліку й звітності осіб-боржників за векселями, дані інших банків, послуги незалежних аудиторських фірм та інші методи, що не суперечать чинному законодавству.
Для отримання вексельного кредиту векселетримачі подають їх до свого банку.
В обмін за прийняті за реєстром векселі банк видає пред'явникові квитанцію встановленого зразка, перевіряє чи зробив векселетримач іменний індосамент на користь банка при внесенні векселів in реєстру з тим, щоб банк міг поставити штамп (напис) «Сплачуйте за наказом банку». Окрім того на лицьовій стороні векселя ставиться штамп «Прийняти до врахування», «іногородній».
Занесені клієнтом до реєстру векселі банк перевіряє їх юридичну та економічну надійність. Для вияснення надійності векселів банк перевіряє:
-    правильність заповнення усіх необхідних реквізитів векселів;
-     повноту сплати вексельного мита;
-    повноваження осіб, що видали вексель та ідентичність їх підписів;
-     векселі, що видані в іноземних державах на їх мовах, повинні строго відповідати вексельним законам країн їх походження та завірений нотаріусом переклад тексту векселя.
Метою перевірки економічної надійності векселя є:
-    повна впевненість в його оплаті;
-     визначення економічного стану індосантів, що зробили написи на векселі.
Для здійснення такої перевірки банк використовує всі доступні йому легітимні засоби та користується послугами аудиторських організацій та банків, у яких відкриті основні рахунки індосантам.
Згідно з «Положенням про переказний і простий вексель», розробленого на основі Женевської угоди про «Однотипний вексельний закон», законними володарями векселів вважаються:
-    особа, на чиє ім'я вексель виписаний (ремітент);
-    особа, на чиє ім'я зроблений останній іменний індосамент;
-     пред'явник за умови, що останнім індосаментом був бланковий індоасмент.
Г) Дисконтування (врахування векселів) — суть цієї банківської операції полягає в тому, що банк, отримавши вексель за іменним індосаментом, терміново його сплачує пред'явникові, а сам отримує платіж лише з настанням терміну означеному в векселі. Економічною природою операції дисконтування векселя є дострокова грошова реалізація його тримачем своєму банку і переведення комерційного кредиту в банківський. За здійснення такого дострокового платежу банк утримує на свою користь з номінальної суми векселя певну грошову винагороду, а решту видає пред'явникові векселя. Різниця між сумою, що банк заплатив векселетримачу й сумою, отриманою ним за цим векселем з настанням строку платежу від трасата (боржника) має назву дисконту (врахування). Таким чином дисконтуючи (враховуючи) вексель банк отримує його в розпорядження і стає кредитором-векселетримачем з усіма правами й обов'язками відповідно з чинними нормативними актами. Основною вимогою до них з боку банку є наявність на них не менше двох підписів — векселедавця і першого векселетримача, так як кількість передавальних надписів є головним критерієм надійності векселя (чим їх більше, тим надійніше). Не приймаються до дисконтування (врахування) векселі, подані юридичними особами, що опротестовувалися протягом останніх 6 місяців. Сума дисконту (відсотка за врахування) векселя стягується банком наперед, але зараховується як його доход лише після отримання платежу за векселем.
Д) Інкасування векселів. Інкасо (від італ. Incasso — виручка, виторг)  стосовно до векселів — це банківська операція, основною метою якої є  отримання, передача та виставлення для платежу векселя чи іншого  фінансового документа й отримання грошей, інкасуючим банком за дорученням клієнта та зарахування їх на банківський рахунок клієнта на підставі розрахункових документів.
Всі операції з інкасування векселів здійснюються банком на основі договорів укладених з клієнтами. Інкасування векселів з оплатою банк виконує в тих місцях де є установи банків. Для цього вексель передають на інкасування з написом про передоручення банку клієнта. Напис здійснюють на зворотній стороні векселя такого змісту: «Сплатіть за наказом    банку. Валюта на інкасо»
і засвідчують підписом векселетримача. Прийнявши векселі на інкасо, банк направляє їх своєму банку-кореспонденту за місцем платежу і повідомляє платника про надходження документів на інкасо. У разі неотримання платежу за векселем банк від імені довірителя подає його для опротестування (за умови відсутності розпорядження повернути довірителю неоплачений вексель) та повідомляє клієнта про виконання доручення.
За виконання доручення щодо інкасування векселів банк стягує з клієнта на свою користь суму грошей на відшкодування витрат, пов'язаних з відправкою векселів та одержанням платежу і винагороду (комісію) за виконання доручення. Банк не приймає на інкасування неакцептовані переказні векселі, недоміцильовані та з строком платежу менше 6 днів з часу прийняття на інкасо.
Є) Доміцилювання (від. лат. domicilium — оселя, притулок) надання власником розрахункового рахунку своєму банку права регулювати платежі за його векселями. Основною метою цієї операції є не отримання банком платежу, як це відбувається при інкасуванні, а його здійснення у встановлений термін, тобто банк виступає платником. Доміцильований вексель містить застереження векселедавця про те, що він підлягає оплаті третьою особою (дпміциліатом) за місцем проживання платника чи в іншому місці. Головною ознакою доміцильованих векселів є напис на їх лицьовій стороні типу: «Доміцильований», «Платник    банк» і підпис доміциліата. Виконуючи обов'язки доміциліата банк практично нічим не ризикує, так як він оплачує вексель лише тоді, коли платник вніс йому раніше вексельну суму чи має на своєму поточному рахунку достатні кошти. За оплату векселя банк стягує відповідні комісійні з клієнта, а оплачені векселі йому повертає із позначкою про оплату, яку ставить на зворотній стороні векселя.
Обов'язковою умовою для взяття банком функцій доміциліата є розрахункове касове обслуговування платника в банку, за інших умов банк, як правило, не виступає доміциліатом за векселями векселедавців (акцептантів).

5. Банківський переказ. Суть цієї розрахункової банківської операції полягає у пересиланні платіжного доручення одного банка іншому. Платіжне доручення становить собою наказ клієнта банку (переказодавця) своєму банку про перерахування певної суми грошей з його рахунка на рахунок переказоодержувача (бенефіціара), у міжнародній торгівлі — експортера. Платіжними дорученнями розраховуються з постачальниками й підрядчиками в разі здійснення передоплати з ними за узгодженнями з різними кредиторами. Розрахунки платіжними дорученнями виконуються банками за умови наявності грошей на рахунку платників, вони скорочують час і документооборот операції..
Українські учасники зовнішньоекономічної діяльності для здійснення розрахунків за куплені товари за допомогою банківського переказу складають заяву на переказ встановленої форми, в якій відображають:
-    повне найменування платника;
-    найменування банку платника;
-    номер банківського рахунку, що дебетується;
-    код валюти та сума платежу;
-    повне найменування бенефіціара та його адресу;
-    найменування банку бенефіціара й номер його рахунку;
-     найменування, номер і дату угоди, за якою здійснюється платіж;
-     мета і призначення переказу (найменування товару, послуг). Заява на переказ в обов'язковому порядку скріплюються підписами та печаткою переказодавця. Якщо банківський переказ здійснюється за кордон для оплати інкасованих документів, то поряд з раніше вказаними в заяві на переказ відомостями він повинен вказати також і номер інкасового доручення.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить