Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Філософія процесного підходу

Філософія процесного підходу
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Філософія процесного підходу

 З погляду філософії, процесний підхід це аналітичний метод, оволодіння яким вимагає відмови від бачення миру як розрізнених подій і стаціонарних об'єктів з переходом до діалектичної картини, де все завжди тече, міняється, зв'язане й закономірно. «Процесна» технологія - це інструмент створення гарної  організації підприємства. На відміну від інших бізнес - технологій, вона опирається на об'єктивні закони еволюції (зокрема, на теорію рішення винахідницьких завдань - ТРВЗ) і дозволяє піти від звичної, але дорогої практики проб і помилок.
  Процесна технологія дозволяє підійти до створення структури підприємства на тих же принципах, які застосовуються в техніці. Для цього необхідно  використати методи  інженерів при конструюванні серйозної техніки з високими вимоги по її надійності й ефективності.  Уперше в організації бізнесу можна перейти від аматорства й «природних талантів» до науки, від стихійного росту до конструювання підприємств із надійними, майже «машинними» результатами в підвищенні керованості, продуктивності, ефективності. Можна майже неможливе: створити тотально  кероване підприємство із самостійним й активним персоналом, домогтися стабільної якісної роботи з постійною готовністю до змін. І, тим самим, радикально забезпечити тривалої  й стійкої переваги над конкурентами, зростання доходів і зниження витрат, успішніше подолання чергових бар'єрів в еволюційному відборі найсильніших.
  Загальна теорія процесів Хохлова створена  ще в 60-х рр. XX століття. Тоді вона застосовувалася для рішення серйозних завдань у космічній галузі, зв'язаних саме із забезпеченням якості. Тому, природно, що концепція була (і залишається) практично невідомої «цивільним». Це, до речі, одна із причин, чому процесний підхід прийшов до нас із Заходу (разом з ISO 9000:2000). Процесом взагалі називається така двостороння зміна форми руху матерії, у ході якого спостерігаються переходи від однієї сторони процесу до іншої, зовні сховані сферою невизначеності
   У загальному випадку й у термінах ISO, процес - це перетворення характеристик об'єкта «на вході» у характеристики «на виході». Таке розуміння процесу прийняте у фізику взагалі й у загальній теорії процесів зокрема. Ідентифікація процесу проводиться по його об'єкті й зміні цього об'єкта. Відхилення від даного визначення процесу перетворює опис підприємства в кустарний «твір мистецтва».
  Отже, ідентифікація процесу можлива тільки по ознаці існування об'єкта процесу. Із цього треба зазначити, що опис процесів підприємства являє собою ланцюжка з послідовними змінами станів об'єктів процесів.
   Це — об'єктивна реальність, що не залишає місця для суперечок: об'єкт процесу або є, або його немає. І процесний підхід є опис того, що відбувається насправді.  Для зміни стану об'єкта до нього повинне бути прикладене якась дія (операція). А оскільки дія не може виникнути з нічого, остільки обов'язково повинен бути виконавець (оператор: людина або механізм), що розташовує необхідними ресурсами
  Це поняття дає можливість зрозуміти, що таке "функція", "операція" й "процес". До них органічно додається поняття «ресурс»: все необхідного й достатнє для закономірного одержання заданих (і ніяких інших) змін об'єкта процесу. Головне ж - це універсальний «будівельний» елемент («клітка», «цегла»), з якого будується головний виробничий процес (ГВП). Це і є процесне дерево, структури керування процесами й т.д.
  З елементарних причинно-наслідкових міркувань треба, що починати будувати картину процесів підприємства треба не «зверху», а «знизу», з найпростіших операцій над об'єктами процесів, що перебувають аж унизу управлінської піраміди компанії. Точніше, не із самих операцій, а саме із процесів, які відбуваються з усім тим, що обробляє дане підприємство й що обробляється всередині нього. А це не тільки клієнт, але й сировина, запчастини, устаткування, інформація, персонал і т.д. Навіть саме підприємство в цілому. Опис об'єкта й вимог до його зміни породжує подання про необхідні операції, що дозволяє сконструювати їх. З опису операцій випливають функції виконавців, які, отже, стають об'єктивно необхідними, а не «делегованими». З опису операцій настільки ж логічно випливають вимоги до складу й характеристик ресурсів
  Тут стає очевидним одне з відмінностей процесного підходу від функціонального: структура підприємства будується не шляхом розподілу функцій керування «зверху вниз», а об'єднанням керування процесами, починаючи із самого «низу». Власне кажучи, це буде дослівна реалізація принципу орієнтації на споживача, закладена в основу концепції ТQМ і стандартів ISO. У всіх інших відомих підходах до опису процесів цей принцип - лише методично непідтверджена декларація. І більше того - практично вона нереалізована, що приводить до необхідності застосовувати кілька методів паралельно.
  Опис підприємства відповідно до процесного  методу починається з визначення ГВП. Таким на будь-якому підприємстві   буде   процес   обробки покупця його продукту: від рекламного впливу на потенційних клієнтів до партнерства в задоволенні їхніх потреб. Виникає послідовність із вищевказаних елементарних процесів.
 Схема ГВП є схема головного процесу, ще одного ключового поняття, не певного в ISO. У ній ясно виділяються групи основних процесів:
а) передпродажні - підготовка засобів обробки клієнта за допомогою реклами, зустрічей, переговорів і т.п.;
б) пов'язані з переходом до клієнта права власності на продукт;
в) після продажні - партнерство в задоволенні потреб клієнта.
  Легко помітити, що вже на передпродажних етапах треба закладати в продукт компоненти, які приведуть клієнта до розуміння необхідності й вигідності продовження партнерства.
  Звідси висновок: продаж товару - не центральна подія, а тільки проміжна оцінка ефективності роботи над клієнтом.
   Відповідно до визначення фахівців Гарвардської школи бізнесу,  схема ГВП - це, власне кажучи, модель маркетингу. А якщо об'єктом процесу буде підприємство, то вийде інструмент для розробки й реалізації загальної його стратегії. Але тут логіка спотикається об майже непробивну самовпевненість підприємців у безпомилковості своїх подань про організацію роботи. Цей бар'єр із працею долає навіть суха статистика: середній строк життя компаній настільки мала, а темпи краху бізнес - проектів настільки великі, що, здавалося б, елементарний професіоналізм підприємця вимагає задуматися про причини. Повз свідомість проходить і те, що 96% (по Демингу) всіх проблем породжені саме помилками керування.
  ГВП - це те, що дійсно поєднує операції й функції в єдину структуру, а зовсім не приналежність їх до адміністративної одиниці (працівникові), як це звичайно прийнято думати і як це відбивається в блок-схемах. Тут ми можемо спостерігати певну подібність матричними (проектними) структурами  керування.
   Якщо  побудувати  ГВП  для  інформаційних процесів, то виникне замкнута структура - відомий з теорії керування контур. Це наступний рівень ієрархії в будові соціального об'єкта після елементарного процесу й ГВП в організації підприємства. У контурі немає нічого зайвого: жоден компонент не можна забрати, ні один зв'язок не можна зруйнувати. Більше простий соціальна структура бути не може.
  Щоб обробляти клієнта протягом усього ГВП, потрібні елементи, що      безпосередньо займаються зміною стану об'єкта процесу - клієнта. Виконавців необхідно забезпечити ресурсами.    Щоб    забезпечення    йшло належним чином, треба обзавестися  постачальниками. А для прийняття вірних рішень треба  мати достовірні відомості про роботу виконавців, стані об'єкта...
  Структуру контуру мають і всякого роду   неформальні (паразитні)   системи, що неодмінно виникають   із   елементів   формальної структури  підприємства. Входження тих самих елементів у різні контури породжує явище, позначуване як «людських фактор»: неузгодженість вимог різних контурів. Усякі спроби поліпшити структуру контуру   тільки   погіршують   керованість й, отже, його ефективність. Наприклад, на реальному підприємстві пряме керування виконавцями - норма. Тому там не можуть обійтися без затяжних нарад, планерок, «п'ятихвилинок» і т.п. у надії усунути об'єктивно виникаючі неузгодженості в діях працівників.
  Не поліпшать контур і додаткові ланки (звичайно із що наглядають і карають функціями): вони перехоплюють керування, залишаючи відповідальність іншим. Додану вартість вони не створюють, але ресурсів вимагають неабияких.
  Тільки на основі такої моделі можна побудувати настільки ж адекватні інформаційні системи. Модель буде помітно відрізнятися від існуючої структури, формалізованої у вигляді штатного розкладу, положень, посадових інструкцій й інших організаційно-розпорядницьких документів. Їхнє зіставлення однозначно покаже хворі місця й крапки росту підприємств. У підсумку виникнуть завдання по вдосконалюванню керування процесами, які можна представити у вигляді наступних класів:
1 клас. Завдання по забезпеченню сталості вихідних параметрів, розв'язувані переважно за допомогою т.зв. "диверсійного" методу.
2 клас.   Завдання по скороченню числа процесів, розв'язувані, переважно, методом ідеально-функціонального моделювання
3 клас. Завдання за узгодженням процесів - послідовність завдань по стабілізації вхідних параметрів кожного процесу, починаючи від останнього в послідовності головного процесу.
4 Завдання по оптимізації витрат.
5 Завдання по оптимізації (реорганізації) існуючих структур керування підприємством під ідеальну схему управлінських процесів.
6 клас. Завдання по створенню проектів організації процесів.
7 клас. Завдання, що випливають із невідповідності існуючого положення проекту організації процесу.
Конкретні методи рішення завдань всіх цих класів докладно описуються в ТРВЗ


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить