Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Тема 1. Спонукальні чинники щодо прийняття рішень ТПУР МО-41з

Тема 1. Спонукальні чинники щодо прийняття рішень ТПУР МО-41з
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Тема 1. Спонукальні  чинники щодо прийняття рішень

В основі необхідності прийняття управлінських рішень - наявність проблеми. В загально-побутовому сприйнятті проблема як поняття відображує питання або комплекс питань, що виникають в процесі діяльності людини і вирішення яких є функціонально необхідним.
Увесь творчий або соціально-виробничий процес діяльності людини є поступовим розвитком на протязі поступового пересування від ухвали конкретної задачі (проблеми) до їх вирішення.
Слід зауважити, що у методологічному сенсі єдиної думки відносно визначення поняття “проблеми” не існує. В літературних джерелах можна відшукати понад  20 визначень в яких  сукупно містяться такі загальні поєднуючи властивості проблем:
- якщо це є проблема, то її обов’язково слід вирішити;
- незворотність ситуації, що спонукає вибір (ситуація абсолютно точно не повторюється);
- наявність всіляких труднощів у разі розглядання альтернатив рішення задачі управління;
- невизначеність наслідків прийняття рішення;
- необхідність врахування множини факторів;
- присутність людського чинника (ОПР або групи осіб), що обумовлює наявність  суб’єктивної аргументації стосовно вибору рішень. Тобто ЛПР являється  суб’єктом проблеми і її невід’ємної складовою.
Оскільки зв’язки проблеми характеризують як структурні між елементні обмеження у відношення з іншими проблемами  процедури прийняття рішень, вирішення проблем потребує системного підходу.
Тому у разі описування проблеми повинні буди віддзеркалені усі ситуаційні елементи: предмет, об’єкт, суб’єкт, зв’язки між складовими і цілі.
Наприклад, у разі зниження попиту і залишковості накопиченої товарної маси у торгівельній фірмі (власник Петров И.Н..) структурними складовими проблеми як системи  будуть:
предмет – надлишкове накопичення товарних запасів;
об’єкт – торгівельна фірма;
суб’єкт –Петров И.Н., власник;
зв’язки – зростання витрат на зберігання (внутрішні), збільшення витрат обігу фірми (зовнішні), псування товару. 
ціль вирішення проблеми - привести товарні запаси до  нормативних, зменшити витрати по реалізації, збільшити прибуток від торгівлі і фірми в цілому.
Кожний елемент проблеми може мати підпроблеми, тобто проблеми нижчих ступенів ієрархії. Важливим є питання правильно сформулювати проблему (задачу). При цьому виділяють “ім’я” і “формулювання”.
А.В. Шевирьов, наприклад, пропонує таку структурну схему технології її вирішення. Перш за все проблема прийняття управляючих рішень системно розглядається як процес, що включає послідовність взаємопов’язаних кроків.
Виділяються специфічні риси проблеми - що є відмичкою до її рішення. У психологічному сенсі для поглибленого дослідження і встановлення особливостей проблеми буде корисним якщо триматись визначальних засобів її осмислення і послідовності обмірковування.
Засоби обмірковування  проблеми включають:
1. Розподілення проблеми на частини (принцип розбиття).
2. Виділення головних і другорядних характеристик проблеми.
3. Встановлення причинно-наслідкових зв’язків по всім можливим варіантах вирішення проблеми.
4. Прогнозування і аналіз потрібних дій.
5. Розробка рекомендацій стосовно дій.
Послідовність міркувань включає такі етапи: Кориснім буде якщо ставити при цьому запитання:
1. Чи можливо зменшення обсягу проблеми, спростити її?
2. Що нагадує ситуація (які викликаються асоціації)?
3. Чи мають місце аналогії у практиці господарювання?
4. Чи були  прецеденти в діяльності організації?
5. Чи можлива заміна строків, якості?
6. Що можливо замінити, зжати, ущільнити?
7. У чому полягає ризик? Чим ризикуєте?
8. Що мається?
9. Які  можливі варіанти вирішення проблеми?
У разі обрання методу вирішення проблеми слід спершу відповісти  на питання:
- чи потребує  проблема комплексного рішення?
- це проблема чи можливість?
- як класифікувати проблему?
- це реально існуюча проблема, чи  надумана?
- це фінансова проблема чи вона пов’язана з відношеннями між людьми?
- що станеться, якщо не буде прийнято рішення?
- ця проблема унікальна?
- чи існує послідовність вирішення проблеми?

На окремої розмову заслуговує аналіз взаємозв’язків цілі і рішень в процесах прийняття управляючих рішень
Підкреслимо, що вибір цільової орієнтації організації є дуже актуальною процедурою в процесі вироблення і прийняття рішень.
Динамізм економічних взаємовідносин, постійні коливання ситуацій на галузевих і регіональних ринках обумовлюють необхідність ухвали нових цілей, їх реалізації. У зв’язку з цим виділяють різноманітні типи управлінського процесу (рис. 1.2). При цьому зауважимо, що не всі з їх придатні і реалізуються на практиці.

Відзначимо деякі особливості цільової спрямованості у разі розробки управлінських рішень. Зауважимо, що лише для простих рішень притаманна одна ціль. У більшості  рішень їх декілька, при чому не є виключенням їх суперечність як за змістом так і за результатами. Тому цільова визначеність не вважається простою задачею в процедурах вироблення і прийняття рішень.  Так, вирішуючи проблему збільшення обсягів виробництва або зниження витрат, менеджер пам’ятає про забезпечення якісних показників продукції. В цьому випадку остання мета грає роль обмеження. У ситуації вибору мети є і психологічні аспекти. Від точності і коректності ухвали і формулювання мети залежатиме і вибір шляхів її досягнення, впевненість дій виконавців.
Додамо ще, що від кількості цілей залежатиме і складність вирішення задачі, кількість альтернатив. В цьому випадку пропонується скорочувати кількість цілей, що може досягатись таким чином:
1. Встановити наявність підцілей і вилучити їх із переліку цілей. Так, при прийнятті за головну мету - отримати прибуток, зниження собівартості продукції буде вважатись підцілю, засобом досягнення головної;
2. Визначити реальність досягнення поставлених цілей. Цілі, що не відповідають цій умові вилучити;
3. Поєднати цілі, які співпадають за змістом.
Якщо намічено декілька цілей, то виділяється головна, щодо якої здійснюється пошук оптимального рішення. При цьому встановлюються обмеження для досягнення наявних цілей. Наприклад, при визначенні основної цілі - підвищення якості продукції - повинні бути встановлені обмеження по інших цілях: підвищення собівартості (оскільки неможливе безмежне її зростання) або трудомісткості виробів, що випускаються.
Залежно від специфіки ситуацій величина обмежень варіюється. Вона може:
а) досягти певної межі (максимальної або мінімальної);
б) бути рівною цій межі (значенню) або бути більшим неї;
в) бути рівною цьому значенню або бути меншим його;
г) лежати в певному інтервалі.
При встановленні цілей необхідно виходити із загальних інтересів системи, ураховуючи можливу суперечність інтересів окремих підсистем підприємства, виражену у приватних цілях. За наявності суперечності цілей такого роду їх слід привести до однієї шкали вимірювання і виходити з пріоритету більш загальних цілей. Це знімає суперечність між приватними цілями і дозволяє краще оцінити альтернативні варіанти дій. Ціль як можливий і реально досяжний стан об'єкту управління або окремих його параметрів і рішення мають як схожі ознаки, так і відмітні. Але безперечний і причинно-наслідковий зв'язок між ними (табл.1.1).

1.2. Методологія процесу розробки управляючого рішення

Успіх у вирішенні проблеми багато в чому залежить від рівня організації процесу і дотримання низки визначальних принципів:
• вирішення проблеми повинно бути зорієнтовано на позитивні  результати, перш за все,  в інтересах споживачів (покупців);
• розробка рішення не повинне обмежуватись єдиним результативним варіантом;
• технологія розробки повинна включати використання як кількісних, так і якісних методів підготовки рішень;
• врахування імовірнісного характеру настання соціально-економічних подій і елімінування ризику;
• використання комплексної оцінки ефективності кращого із варіантів рішення;
• застосування  сучасної комп’ютерної техніки;
• раціональне сполучення праці особи, що приймає рішення (ОПР), фахівців-системотехніків (системних аналітиків) і галузевих експертів;
• формулювання проблем, розробка і вибір рішення повинні бути сконцентровані на тому рівні ієрархії, де для цього є необхідна інформація;
• використання цільового, комплексного і системного підходів для розробки економічно обґрунтованих рішень;
• при розробці рішень складних за змістом і довгострокових за  підготовкою, доцільно застосування принципу планування;
• гнучке використання  найбільш раціональних організаційних форм розробки рішення: індивідуальні, гуртові, колективні, колегіальні, цільові міжфункціональні гурти, матричні структурі та інш.
Логічну схему діяльності по розробці рішення можна уявити як блок-схему рішення або методом логіко-розумового моделювання у вигляді графа.
Верхівка графа відповідає етапам розробки рішення, а дуги – зв’язкам між ними. При цьому граф є зв’язаний і логічно обґрунтований опис послідовності розробки рішення з врахуванням причинно-наслідкових зв’язків між його етапами. Для відображення послідовності і взаємозв’язку робіт при підготовці рішень може використовуватись і сіткове моделювання.
У практиці управління склалася логічна схема дій керівника при організації процесів розробки управлінських рішень. Однак це не означає їх абсолютно жорсткої регламентації у будь-яких обставинах. Напроти, на характер дій по розробці рішень можуть впливати різноманітні  фактори: організаційні, часові, інформаційні та інш. Негативні наслідки можуть викликати відхилення в схемі дій. Нагадаємо, що в агрегованому вигляді дії  при розробці рішень включають:
- визначення однієї або декількох цілей організації (системи);
- встановлення альтернативних дій щодо досягнення цілей (розробка варіантів);
- розрахунок ресурсних витрат за кожним із варіантів;
- побудова логічної або математичної моделі яка відображує  систему зв’язків між цілями, альтернативними засобами їх досягнення, довкіллям, потребою в ресурсах, існуючими обмеженнями;
- визначення критерію оцінки ефективності шкірного із варіантів.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить