Мікро- і макроекономіка

Основи економічної науки закладені ще в XVII столітті. З тих пор розроблені багато методів для вивчення того, як люди використають доступні їм ресурси виробництва.
Загальноприйнятий спосіб економічного аналізу – побудова економічних моделей (у вигляді графіків, формул і рівнянь). І хоча моделі дуже спрощують складні економічні процеси, але саме завдяки такому спрощенню легше виявити головні залежності на різних рівнях економіці.
Розрізняють два рівні економіки — «макрорівень» й «мікрорівень» (відповідно до цього розрізняються «макро-» й «мікроекономічні» моделі).
Макроекономіка охоплює народне господарство в цілому, це сфера загальекономічних процесів, у яких суспільство з'являється як «сукупність фірм і домогосподарств», взаємодіючих під «доглядом» держави. У центрі макроаналізу — залежність між агрегированными величинами (валовий продукт, національний доход, сукупні витрати).
Мікроекономіка – це сфера функціонування основної економічної одиниці (фірми й домогосподарства), або, інакше, сфера приватного бізнесу. Ринковий характер мікроекономіки в тім, що в її межах будь-який вид діяльності виступає як джерело доходу. Це - центр мікроекономічного аналізу.
Якщо мікроекономіка більше тяжіє до стабільності, рівновазі, то макроекономіка – до динаміки, росту.
Інша відмінність цих двох рівнів у тім, що мікроекономіка підкоряється принципу ринкової доцільності, тоді як макроекономіка – принципу соціального ефекту.
Є й третя відмінність - у мікроекономіці тільки два суб'єкти (фірма й домогосподарство), а в макроекономіці до них повноправно приєднується й держава.
Розмежування на макро- і мікроекономіку прийнято в економічній теорії з 30-х років XX століття. У свою чергу, облік виявлених розходжень допомагає будувати особливі механізми регулювання макро- і мікроекономічних проблем.