Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Класифікація затрат підприємств

Класифікація затрат підприємств
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Класифікація затрат підприємств


Будь-яке підприємство представляє собою складне поєднання різноманітних ресурсів, організованих та скоординованих з метою виробництва товарів та послуг. Продукти та послуги виробляються для задоволення попиту. Тому в широкому розумінні виробництво або виробничо-господарська діяльність на підприємстві включає всі процеси, необхідні для створення продукту (розробка, виготовлення) і доведення його до споживача (реклама, інформація, транспорт, торгівля). Для реалізації цих процесів необхідно приймати рішення і здійснювати визначені дії.
В ринкових умовах господарювання широкого застосування одержав розрахунок кінцевих результатів діяльності підприємства за допомогою методу “Витрати – Обсяг - Прибуток”.
Фінансовий менеджер орієнтується на досягнення високого або постійного зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації. Взаємозв’язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом “Витрати – Обсяг - Прибуток”, тим самим розкриваючи його сутність дослідження залежності між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат.
Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю затрат внутрішньовиробничої діяльності.
Важливою передумовою планування, обліку, калькулювання, прийняття раціональних управлінських рішень є розуміння різноманітної природи факторів, які впливають на величину прибутку

Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через “якісні” зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємкості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.
При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності. “Прямий” вплив на величину собівартості продукції, а, отже, і прибутку, пов’язаний з тим, наскільки раціонально і економічно витрачають матеріальні ресурси – адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90%.
Класифікація затрат.
1.    Наявність детальної інформації про витрати дає можливість:
1)    встановити ціну виробів, послуг;
2)    оцінити: економічність процентів ефективність використання ресурсів окремими підрозділами, значимість замовників з погляду їх внеску у прибуток підприємства.
Залежно від цілей, для них використовують інформацію про затрати, їх можна класифікувати за трьома напрямками.
Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами – це:
•    усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства;
•    прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси;
•    вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.

Управління витратами – це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них.
Переваги ефективного управління витратами є наступними:
1)    виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін;
2)    наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників;
3)    можливість застосування гнучкого ціноутворення;
4)    надання об’єктивних даних для складання бюджету підприємства;
5)    можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору;
6)    прийняття обгрунтованих і ефективних управлінських рішень.


1.1.    Згідно з першим напрямком класифікації, для визначення собівартості та фінансових результатів діяльності підприємства затрати можна поділити так:
Прямі затрати – це ті, які безпосередньо пов’язані з процесом виробництва або реалізації продукції (послуги) підприємством. Цей вид затрат може бути легко віднесений до виду продукту. До прямих затрат належать:
•    сировина та матеріали;
•    комплектувальні;
•    основна заробітна платня робітників;
•    інші.
А) Непрямі затрати пов’язані з роботою підприємства чи його підрозділів загалом або з виробництвом декількох видів продукції, їх не можна безпосередньо віднести на собівартість конкретного виду продукції. До непрямих затрат відносять:
•    опалення та освітлення;
•    оплату праці менеджерів;
•    амортизацію;
•    інші.
Б) Затрати на продукцію – це затрати, пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації, зокрема:
•    прямі матеріали;
•    пряма заробітна плата;
•    купівельна вартість товарів для реалізації.
Цей вид затрат зараховують до виробничої собівартості продукції.
Затрати періоду -  це затрати, прямо не пов’язані з виготовленням конкретного товару, а належить до того періоду, в якому вони зроблені.
До затрат періоду входять:
•    адміністративні;
•    збутові;
•    маркетингові;
•    амортизація будівель.
Залежно від мети розрахунку собівартості продукції розрізняють класифікацію затрат за економічними елементами витрати на виробництво і за калькуляційними статтями витрат.
Групування витрат за економічними елементами необхідне для аналізу фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Воно показує, що витрачено і скільки, не вказуючи конкретно, на які потреби, тобто встановлюють загальну суму витрат на підприємстві, але не конкретизують напрям затрат безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції.
Елементи затрат:
•    матеріальні затрати;
•    затрати на оплату праці;
•    відрахування на соціальні заклади;
•    амортизаційні відрахування;
•    решта затрат.
Для розрахунку собівартості одиниці певного виду продукції використовують класифікацію за калькуляційними статтями витрат. Такий вид класифікації відображає цільові напрями використання ресурсів і конкретні затрати підприємства на виготовлення і реалізацію одиниці певного виду продукції.
Стаття витрат:
•    сировина і матеріали;
•    відходи, що повертаються у виробництво;
•    напівфабрикати і послуги;
•    паливо й енергія на технологічні цілі;
•    основна заробітна платня виробничих робітників;
•    додаткова заробітна платня;
•    відрахування на соціальне страхування;
•    спеціальні відрахування;
•    затрати на утримання і експлуатацію обладнання;
•    загальновиробничі;
•    загальногосподарські;
•    решта.
В) Крім того, витрати можна класифікувати на ті, що їх включають у собівартість, і ті, що не включають у собівартість.  Згідно із законом “Про оподаткування прибутку підприємств”.
У собівартість враховують:
•    матеріальні затрати;
•    затрати на оплату праці;
•    соціальні відрахування;
•    амортизація;
•    решту.    Не враховують у собівартість:
•    плату за землю;
•    податок на власників транспортних засобів;
•    оплату інших видів податків;
•    штрафи і пеню;
•    збитки від бартерних операцій;
•    соціальні затрати, решту

1.2. Класифікація затрат для управлінських рішень передбачає таке їх трактування:
Розподіл затрат на постійні та змінні здійснюється за ознакою залежності їх від зміни обсягу виробництва або продажів.
А) Постійні – це витрати, сума яких не змінюється при зміні обсягів виробництва. Постійні затрати має навіть тоді, коли тимчасово не випускає продукції. До них належить:
•    амортизація;
•    орендна плата;
•    опалення;
•    освітлення;
•    адміністративні затрати.
Змінні – це затрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва. До них входять:
•    сировина і матеріали;
•    комплектувальні;
•    заробітна платня виробничих робітників;
•    паливо й енергія на технологічні потреби;
•    інші.

До того ж у підприємства можуть виникати затрати, які важко віднести повністю до постійних чи повністю до змінних. Такі затрати називають змішаними і їх поділяють за спеціальними методами на постійні та змінні.

Поділ змішаних затрат на постійні та змішані здійснено за методом «максимум-мінімум». Для того визначимо максимум та мінімум кількості перевезеної продукції і затрат на її доставку та визначимо різницю показників. Далі знайдемо коефіцієнт змінних затрат, а також частку постійних затрат в їх загальній сумі.
Коефіцієнт змінних затрат = 80000 : 60000 = 1,33 грн.
Частка постійних затрат = максимальні затрати – змінні затрати 140000 – (100000*1,33) = 7000 грн.
Крім того, затрати згідно з другим напрямком класифікації поділяються на:
•    релевантні та нерелевантні;
•    маржинальні (граничні);
•    диференціальні (приростні);
•    альтернативні.
Нерелевантні затрати – це затрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення.
Релевантні – затрати, які залежать від прийняття управлінського рішення.

Приклад. Керівництво підприємства стоїть перед вибором: виготовити деталь на підприємстві чи купити? Собівартість виготовлення виробу становитиме:
Змінні затрати     - 120 грн.
Постійні затрати     - 20 грн.
Разом             - 140 грн.
Деталь можна купити за 125 грн. Яке рішення треба вибрати?
Ціна поставника – релевантні затрати.
Постійні затрати – нерелевантні.

Збільшуючи кількість випущеної продукції до певної межі, середні затрати на виготовлення одиниці продукції зменшується, а після досягнення якоїсь точки мінімуму починають збільшуватись.

Маржинальні (граничні) – це затрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції.
Диференціальні (приростні) – затрати, які становлять різницю між альтернативними рішеннями.
Альтернативні затрати – це втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернальтивного) рішення.

1.3. Класифікація затрат згідно з третім напрямком “Для контролю і регулювання” містить два види затрат: контрольовані та неконтрольовані.

Контрольовані та неконтрольовані затрати розрізняють для планування роботи структурних підрозділів підприємства.
Контрольовані – це затрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати або суттєво впливати на них.
Неконтрольовані – це затрати, на які управлінці підприємства не можуть впливати і не можуть контролювати їх.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить