Класифікація затрат підприємств
Будь-яке підприємство представляє собою складне поєднання різноманітних ресурсів, організованих та скоординованих з метою виробництва товарів та послуг. Продукти та послуги виробляються для задоволення попиту. Тому в широкому розумінні виробництво або виробничо-господарська діяльність на підприємстві включає всі процеси, необхідні для створення продукту (розробка, виготовлення) і доведення його до споживача (реклама, інформація, транспорт, торгівля). Для реалізації цих процесів необхідно приймати рішення і здійснювати визначені дії. В ринкових умовах господарювання широкого застосування одержав розрахунок кінцевих результатів діяльності підприємства за допомогою методу “Витрати – Обсяг - Прибуток”. Фінансовий менеджер орієнтується на досягнення високого або постійного зростаючого прибутку від реалізації. Одержання бажаного результату залежить від трьох складових витрат на виробництво і реалізацію продукції, планової ціни одиниці продукції і обсягу реалізації. Взаємозв’язок складових визначається в процесі операційного аналізу, який також називають аналізом “Витрати – Обсяг - Прибуток”, тим самим розкриваючи його сутність дослідження залежності між витратами, обсягом реалізації, ціною і прибутком підприємства, а також пошук можливостей максимізації прибутку шляхом вибору найвигіднішого поєднання змінних та постійних витрат. Основним завданням управління витратами є пошук шляхів найефективнішого використання наявних обмежених ресурсів за допомогою планування, калькулювання, обліку і контролю затрат внутрішньовиробничої діяльності. Важливою передумовою планування, обліку, калькулювання, прийняття раціональних управлінських рішень є розуміння різноманітної природи факторів, які впливають на величину прибутку
Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через “якісні” зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємкості продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо. При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв’язку і взаємозалежності. “Прямий” вплив на величину собівартості продукції, а, отже, і прибутку, пов’язаний з тим, наскільки раціонально і економічно витрачають матеріальні ресурси – адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90%. Класифікація затрат. 1. Наявність детальної інформації про витрати дає можливість: 1) встановити ціну виробів, послуг; 2) оцінити: економічність процентів ефективність використання ресурсів окремими підрозділами, значимість замовників з погляду їх внеску у прибуток підприємства. Залежно від цілей, для них використовують інформацію про затрати, їх можна класифікувати за трьома напрямками. Для ефективного управління прибутком слід починати з управління витратами. Управління витратами – це: • усвідомлення того, де, коли і в яких обсягах витрачаються ресурси підприємства; • прогноз того, де, для чого і в яких обсягах необхідно залучати додаткові фінансові ресурси; • вміння забезпечити максимально високий рівень віддачі від використання ресурсів.
Управління витратами – це вміння економити ресурси і максимізувати віддачу від них. Переваги ефективного управління витратами є наступними: 1) виробництво конкурентноздатної продукції за рахунок більш низьких витрат і, відповідно, цін; 2) наявність якісної і реальної інформації про собівартість окремих видів продукції та їх позиції на ринку порівняно з продуктами інших виробників; 3) можливість застосування гнучкого ціноутворення; 4) надання об’єктивних даних для складання бюджету підприємства; 5) можливість оцінки діяльності кожного підрозділу підприємства з фінансової точки зору; 6) прийняття обгрунтованих і ефективних управлінських рішень.
1.1. Згідно з першим напрямком класифікації, для визначення собівартості та фінансових результатів діяльності підприємства затрати можна поділити так: Прямі затрати – це ті, які безпосередньо пов’язані з процесом виробництва або реалізації продукції (послуги) підприємством. Цей вид затрат може бути легко віднесений до виду продукту. До прямих затрат належать: • сировина та матеріали; • комплектувальні; • основна заробітна платня робітників; • інші. А) Непрямі затрати пов’язані з роботою підприємства чи його підрозділів загалом або з виробництвом декількох видів продукції, їх не можна безпосередньо віднести на собівартість конкретного виду продукції. До непрямих затрат відносять: • опалення та освітлення; • оплату праці менеджерів; • амортизацію; • інші. Б) Затрати на продукцію – це затрати, пов’язані з виробництвом продукції або з придбанням товарів для реалізації, зокрема: • прямі матеріали; • пряма заробітна плата; • купівельна вартість товарів для реалізації. Цей вид затрат зараховують до виробничої собівартості продукції. Затрати періоду - це затрати, прямо не пов’язані з виготовленням конкретного товару, а належить до того періоду, в якому вони зроблені. До затрат періоду входять: • адміністративні; • збутові; • маркетингові; • амортизація будівель. Залежно від мети розрахунку собівартості продукції розрізняють класифікацію затрат за економічними елементами витрати на виробництво і за калькуляційними статтями витрат. Групування витрат за економічними елементами необхідне для аналізу фінансових результатів господарської діяльності підприємства. Воно показує, що витрачено і скільки, не вказуючи конкретно, на які потреби, тобто встановлюють загальну суму витрат на підприємстві, але не конкретизують напрям затрат безпосередньо на виробництво конкретного виду продукції. Елементи затрат: • матеріальні затрати; • затрати на оплату праці; • відрахування на соціальні заклади; • амортизаційні відрахування; • решта затрат. Для розрахунку собівартості одиниці певного виду продукції використовують класифікацію за калькуляційними статтями витрат. Такий вид класифікації відображає цільові напрями використання ресурсів і конкретні затрати підприємства на виготовлення і реалізацію одиниці певного виду продукції. Стаття витрат: • сировина і матеріали; • відходи, що повертаються у виробництво; • напівфабрикати і послуги; • паливо й енергія на технологічні цілі; • основна заробітна платня виробничих робітників; • додаткова заробітна платня; • відрахування на соціальне страхування; • спеціальні відрахування; • затрати на утримання і експлуатацію обладнання; • загальновиробничі; • загальногосподарські; • решта. В) Крім того, витрати можна класифікувати на ті, що їх включають у собівартість, і ті, що не включають у собівартість. Згідно із законом “Про оподаткування прибутку підприємств”. У собівартість враховують: • матеріальні затрати; • затрати на оплату праці; • соціальні відрахування; • амортизація; • решту. Не враховують у собівартість: • плату за землю; • податок на власників транспортних засобів; • оплату інших видів податків; • штрафи і пеню; • збитки від бартерних операцій; • соціальні затрати, решту
1.2. Класифікація затрат для управлінських рішень передбачає таке їх трактування: Розподіл затрат на постійні та змінні здійснюється за ознакою залежності їх від зміни обсягу виробництва або продажів. А) Постійні – це витрати, сума яких не змінюється при зміні обсягів виробництва. Постійні затрати має навіть тоді, коли тимчасово не випускає продукції. До них належить: • амортизація; • орендна плата; • опалення; • освітлення; • адміністративні затрати. Змінні – це затрати, загальна сума яких змінюється пропорційно зміні обсягів виробництва. До них входять: • сировина і матеріали; • комплектувальні; • заробітна платня виробничих робітників; • паливо й енергія на технологічні потреби; • інші.
До того ж у підприємства можуть виникати затрати, які важко віднести повністю до постійних чи повністю до змінних. Такі затрати називають змішаними і їх поділяють за спеціальними методами на постійні та змінні.
Поділ змішаних затрат на постійні та змішані здійснено за методом «максимум-мінімум». Для того визначимо максимум та мінімум кількості перевезеної продукції і затрат на її доставку та визначимо різницю показників. Далі знайдемо коефіцієнт змінних затрат, а також частку постійних затрат в їх загальній сумі. Коефіцієнт змінних затрат = 80000 : 60000 = 1,33 грн. Частка постійних затрат = максимальні затрати – змінні затрати 140000 – (100000*1,33) = 7000 грн. Крім того, затрати згідно з другим напрямком класифікації поділяються на: • релевантні та нерелевантні; • маржинальні (граничні); • диференціальні (приростні); • альтернативні. Нерелевантні затрати – це затрати підприємства незалежно від прийняття управлінського рішення. Релевантні – затрати, які залежать від прийняття управлінського рішення.
Приклад. Керівництво підприємства стоїть перед вибором: виготовити деталь на підприємстві чи купити? Собівартість виготовлення виробу становитиме: Змінні затрати - 120 грн. Постійні затрати - 20 грн. Разом - 140 грн. Деталь можна купити за 125 грн. Яке рішення треба вибрати? Ціна поставника – релевантні затрати. Постійні затрати – нерелевантні.
Збільшуючи кількість випущеної продукції до певної межі, середні затрати на виготовлення одиниці продукції зменшується, а після досягнення якоїсь точки мінімуму починають збільшуватись.
Маржинальні (граничні) – це затрати на виготовлення кожної подальшої додаткової одиниці продукції. Диференціальні (приростні) – затрати, які становлять різницю між альтернативними рішеннями. Альтернативні затрати – це втрачена вигода, коли вибір або прийняття одного рішення вимагає відмовитися від іншого (альтернальтивного) рішення.
1.3. Класифікація затрат згідно з третім напрямком “Для контролю і регулювання” містить два види затрат: контрольовані та неконтрольовані.
Контрольовані та неконтрольовані затрати розрізняють для планування роботи структурних підрозділів підприємства. Контрольовані – це затрати, які управлінці на підприємстві можуть проконтролювати або суттєво впливати на них. Неконтрольовані – це затрати, на які управлінці підприємства не можуть впливати і не можуть контролювати їх.
|