Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... ТОРГІВЛЯ ЛІЦЕНЗІЯМИ

ТОРГІВЛЯ ЛІЦЕНЗІЯМИ
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

ТОРГІВЛЯ ЛІЦЕНЗІЯМИ


Місце міжнародної ліцензійної торгівлі в системі відносин інтелектуальної власності
Перетворення інновацій на головну рушійну силу економічного розвитку сучасної світової економіки обумовлює активізацію процесів міжнародного науково-технічного обміну.
Торгівля об'єктами інтелектуальної власності - це самостійна сфера в системі міжнародних економічних відносин зі значними обсягами операцій. Визначилася стала тенденція до прискорення темпів зростання обсягів торгівлі об'єктами інтелектуальної власності, які значно перевищують темпи зростання торгівлі іншими товарами. Тільки протягом останнього десятиліття світові обсяги науково-технічного обміну зросли більш ніж у 10 разів.
Інститут інтелектуальної власності є необхідною умовою введення науково-технічної продукції в економічний обіг. Інтелектуальна власність лежить в основі сучасних національних інноваційних систем, які забезпечують швидке просування інтелектуальної власності на всіх етапах життєвого циклу товару.
В умовах економіки, заснованої на інноваціях, система відносин інтелектуальної власності - це знаряддя для забезпечення мотивації суб'єктів господарювання створювати і впроваджувати інновації, розвивати ринок нематеріальних активів.
Щоб визначити, яку саме роль відіграє інтелектуальна власність у формуванні мотивації до інновацій, необхідно згадати, що специфіка нововведень визначає науково-технічну інформацію як первісну форму існування нововведень. Вона надає необмежені можливості використання нововведення завдяки тому, що ця науково-технічна інформація може багаторазово копіюватися, тобто виникають можливості для широкого розповсюдження нововведень.
На поверхні при розгляді мотивації до здійснення нововведень перш за все рушієм інноваційної діяльності виступає бажання підприємця отримати додатковий прибуток за рахунок тих конкурентних переваг, які надає впровадження нової технології (продукту, послуги), зокрема, за рахунок підвищення якості продукції, зменшення її ціни, виведення на ринок новинки з новими, унікальними властивостями та інших переваг впровадження у виробництво новації. Тобто мотивація до здійснення інноваційної діяльності очевидна - це мотивація, яка визначається бажанням отримання прибутку за рахунок впровадження інновації, власне використання її науково-технічної та ринкової новизни. Для того, щоб ця мотивація була реалізована, необхідна її відповідна підтримка.
Саме інститут інтелектуальної власності через систему виключних прав забезпечує правовий захист власника нововведення від несанкціонованого комерційного використання економічного ефекту, який вміщує в собі інновація.
Виняткові права на комерційну реалізацію нововведень дозволяють автору компенсувати значні витрати па їхнє створення, використовувати ефект нововведення як засіб виживання та посилення власних позицій у конкурентній боротьбі. їхня відсутність знижує зацікавлення в інноваціях у розробників, нівелює економічний ефект, погіршує конкурентні позиції творців нововведення порівнянно з його імітаторами, оскільки робочий час, необхідний для відтворення нововведення, не йде ні в яке порівняння з тим робочим часом, який необхідно для того, щоб спочатку його зробити. Так, наприклад, як показує досвід промислово розвинутих країн, різниця в ціні науково-технічної продукції розробника й імітатора, унаслідок різниці у витратах на створення і копіювання нововведень, може досягати багаторазового розриву, у середньому складаючи 200%.
Забезпеченням умов через відповідний правовий захист прав власника нововведень для відтворення мотивації до інновацій не обмежується значення інтелектуальної власності.
Зростання ролі інновацій в економічному розвитку, збільшення попиту на нові технології і продукти підтримуються існуючою можливістю багаторазового копіювання науково-технічної інформації, що обумовлено її специфікою. Для власників нововведень з'являється додаткова мотивація до здійснення інновацій - можливість отримання прибутку від продажу науково-технічної інформації багатьом зацікавленим покупцям. Ця можливість реалізується через систему відносин інтелектуальної власності.
На відміну від звичайних товарів, для яких продаж означає остаточний перехід прав на них від продавця до покупця, при продажу науково-технічної продукції діє зовсім інший механізм. Продаж здійснюється через механізм позичання покупцю окремих прав інтелектуальної власності на товар, при цьому права власності на товар залишаються і у продавця. Через певний час ці запозичені права повертаються продавцю на встановлених між учасниками угоди умовах.
Продаж науково-технічної продукції через запозичення прав на використання інновації дозволяє поширити можливості використання інновацій, збільшити економічний ефект від їх здійснення. Запозичення здійснюється на комерційних умовах, зміст яких визначається комерційною цінністю інновації, обсягом прав, що передаються, строком дії угоди, іншими умовами.
Таким чином, інститут інтелектуальної власності поширює комерційні можливості використання інновацій, створює основи для формування та реалізації мотивації до отримання прибутку не тільки за рахунок впровадження інновацій її розробником - реалізації економічного потенціалу нововведень у власному виробництві, за рахунок продажу окремих прав інтелектуальної власності зацікавленим покупцям. Тобто інтелектуальна власність забезпечує можливості для формування та реалізації двох типів мотивації до інноваційної діяльності, двох типів джерел отримання прибутку від інноваційної діяльності. Слід зазначити, що в сучасних умовах за обсягами отриманих прибутків друге джерело значно перевищує традиційний засіб отримання прибутку за рахунок інновацій.
В сучасному розумінні інтелектуальна власність - це економічна категорія, що означає відносини між людьми, які виникають з приводу присвоєння, володіння, користування і розпорядження результатами інтелектуальної діяльності.
Згідно Конвенції про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ) система відносин інтелектуальної власності - це особливий вид власності, що не мас фізичного змісту, та охоплює «всі права, що стосуються літературних, художніх та наукових творів; винаходів, промислових зразків; товарних знаків, знаків обслуговування, фірмових найменувань, а також всі інші права у галузі інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературні і і та художній областях».
Специфіка інтелектуальної власності полягає в нематеріальній природі об'єктів права інтелектуальної власності, творчому характері праці з їх створення, тобто це інститут власності на нематеріальні блага його суб'єктів.
Об'єкти права інтелектуальної власності варто відрізняти від матеріального носія, у якому виражена ідея, образ чи добуток або інший результат інтелектуальної праці. Якщо право на об'єкти інтелектуальної власності належить тільки авторам і їхнім законним спадкоємцям, то право власності на матеріальні носії, у яких виражений добуток, може належати необмеженій кількості осіб, але вже не на правах інтелектуальної власності.
Об'єктами інтелектуальної власності є:
1)    твори науки, літератури і мистецтва;
2)    винаходи - це вирішення конкретної проблеми, задачі у сфері технологій. Об'єктами винаходу можуть бути продукт, пристрій, спосіб роботи, речовина, застосування раніше відомого пристрою для нового призначення;
3)    корисні моделі - це технічні рішення певного пристрою в стадії його конструктивного виконання, тобто конструкторське виконання пристрою;
4)    промислові зразки - це результат творчої діяльності людини у галузі художнього конструювання, що являє собою наочне представлення певного продукту, це художньо-конструкторське рішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд;
5)    ноу-хау - це вид науково-технічної інформації, що має комерційну цінність, узагальнюючий термін для різних секретів виробництва, відомостей науково-технічного, економічного, адміністративного, фінансового чи методологічного характеру, використання яких забезпечує певні переваги особі чи фірмі, що мають до них доступ;
6)    топографи інтегральних мікросхем - зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми та з'єднань між ними;
7)    знаки для товарів та послуг - це будь-який знак або позначка, яка індивідуалізує товари певної компанії та відрізняє їх від товарів їхніх конкурентів;
8)    зазначення походження товарів - позначення товарів та послуг, що історично мають географічне походження;
9)    раціоналізаторські пропозиції;
10) результати науково-дослідних робіт і інші результати інтелектуальної праці.
Залежно від особливостей об'єктів права інтелектуальної власності можна виділити її такі види:
1.    Авторське право і суміжні з ним права. Ця галузь права інтелектуальної власності має справу із певними формами творчості, які здебільшого стосуються суспільного, масового спілкування.
Авторське право включає:
•    літературні та художні твори;
•    музичні твори;
•    твори образотворчого мистецтва. Суміжні права включають: права артистів-виконавців;
•    права виробників фонограм;
•    права організацій мовлення.
2.    Право на відкриття.
3.    Патентне право - це право на винахід, корисну модель, промисловий зразок.
4.    Права на інші результати творчої діяльності, що використовуються у виробництві:

•    право на товарний знак;
•    право на знак обслуговування;
•    право на раціоналізаторську пропозицію;
•    право на фірмове найменування;
•    право на охорону селекційних досягнень;
•    право на охорону топологій інтегральних мікросхем;
•    право на охорону інтересів власника, «ноу-хау» тощо.
5.    Захист від недобросовісної конкуренції.
Всесвітня організація інтелектуальної власності відносить патент до основної форми інтелектуальної власності в сфері промислового призначення. Термін «патент» походить від латинського виразу «літерае патентес», що означає «відкрита грамота», яку можна прочитати, не порушуючи печатки.
Патент - це юридично-технічний документ встановленої форми, що видається відповідною державною, регіональною або міжнародною установою, містить опис певного винаходу (корисної моделі), засвідчує права його власника на винахід, корисну модель і створює юридичні умови для їхнього використання.
Патент закріплює всі виключні права на відповідний об'єкт за його власником. Власник патенту може використовувати його на свій розсуд: виготовляти, застосовувати, продавати запатентований науково-технічний продукт, а також забороняти використовувати його іншим особам, за винятком випадків, коли таке використання не визнається згідно з законодавством порушенням прав, які надаються патентом. Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником.
Надання будь-якому результату інтелектуальної праці патентного захисту здійснюється за дотримання умов патентоздатності. Загальними умовами патентоздатності, наприклад винаходів, є: новизна, винахідницький рівень, промислова придатність.
Патенти - це форма залучення закордонного досвіду в місцеву економіку шляхом комерційної передачі раніше невідомих технологій із забезпеченням необхідних гарантій за угодою.
Патенти мають не тільки захисну функцію. Наявність патенту при здійсненні угоди про передачу технології дозволяє потенційному одержувачу побачити її сутність, що знижує комерційний ризик за її використання.
Вони є одним з важливих джерел безупинної інформації про новітні науково-технічні досягнення, дозволяють аналізувати зміни і тенденції в науково-технічному розвитку галузей економіки. Як свідчать експерти, 80% інформації, що міститься в патентах на винаходи, неможливо знайти в жодному іншому джерелі. Патенти виконують і стимулюючу функцію. Проведення глибоких патентних досліджень стимулює виникнення нових ідей, дозволяє створювати нову конкурентноздатну науково-технічну продукцію, допомагає уникнути дублювання в дослідницькій роботі, надає можливість ознайомитися з технологічною діяльністю конкурентів у країнах, де були отримані патенти, з їх маркетинговою стратегією; допомагає визначати нові галузі технології, що розвиваються, яким має бути приділена найпильніша увага.
Отже, на основі обробки даних щодо патентування, одержання інформації про рівень технологічної діяльності у певних областях техніки різних країн, підприємств дозволяє:
•    прогнозувати майбутнє промислового розвитку;
•    визначати області підвищеного ринкового попиту;
•    відслідковувати досягнення технологічного прогресу;
•    перевіряти надійність політики й обґрунтованість рішень у сфері капіталовкладень.
Продаж патенту передбачає продаж власником усіх виключних прав на запатентований винахід і придбання цих прав іншою особою. Відбувається зміна патентовласника. При цьому продавець патенту остаточно втрачає право на використання даного нововведення без дозволу нового власника, незважаючи на те, що він міг бути його розробником.
Більш доцільним способом комерційної реалізації патенту (економічних інтересів його власника) є активне застосування функцій володіння, використання та розпорядження. Щоб отримати прибуток, відносини власності мають бути переведені із стаціонарного стану (володіння) у динамічний (використання та розпорядження). Однією з найрозповсюджених комерційних форм передачі інтелектуальної власності поряд з венчурним фінансуванням, постачанням машин, обладнання, виготовлених з допомогою ОІВ, лізингом, формуванням стратегічних альянсів, є ліцензування.
Специфіка товарності науково-технічної продукції визначає неможливість прямого застосування форм комерційних операцій, використовуваних у торгівлі звичайними товарами. Правова форма комерційних операцій з купівлі-продажу винаходів, «ноу-хау», інших науково-технічних досягнень повинна забезпечувати монопольне право на їхнє використання тільки для партнерів цих угод і не допускати їхнього вільного застосування конкурентами. Тільки за цієї умови може бути збережена комерційна цінність нововведення - здатність забезпечувати додатковий прибуток власнику винаходу і його партнерів, які здобувають у нього цю здатність за визначену винагороду. Такою правовою формою, яка юридично забезпечує збереження монопольного права на використання науково-технічних розробок, є ліцензійна форма торгівлі нововведеннями. Вона зберігає за продавцем інновації виключні права власності на неї, одночасно надає покупцю правові гарантії на можливість одержання конкурентних переваг при комерційному використанні нововведень. У правовому відношенні ліцензійна торгівля базується на можливостях, наданих інститутом інтелектуальної власності. Система ліцензій дозволяє реалізувати відносини володіння інновацією через привласнення частини доходу від використання об'єктів ліцензії. Ліцензійна торгівля - це форма комерційної реалізації ОІВ за типом горизонтального трансферту на відміну від вертикального трансферту, який характеризує комерційне використання у власному виробництві. Під горизонтальним трансфертом інтелектуальної власності розуміють здійснення функції розпорядження ОІВ способом уведення його в економічний обіг, тобто передаючи ОІВ на платній основі від одного економічного суб'єкта іншому.
У міжнародній практиці під ліцензією розуміють надання компетентними юридичними особами у встановленому порядку і на визначених умовах прав на ввезення і вивезення будь-якого товару, на використання винаходів, промислових зразків, товарних знаків, ноу-хау тощо.
Термін «ліцензія» у господарській практиці використовується для позначення будь-якого дозволу власника того чи іншого права користуватися цим правом замість або паралельно із власником права.
У міжнародній патентно-правовій практиці ліцензія - це дозвіл, відповідно до якого одна особа - ліцензіар - власник виключного права на винахід, промисловий зразок, товарний знак чи інші науково-технічні досягнення і супутні їм послуги, а також власник якого-небудь іншого інтелектуального продукту, який не має правової охорони, - дозволяє іншій особі - ліцензіату - за обумовлену винагороду й у визначених межах користуватися об'єктом цього права чи власності. Тобто ліцензії - це документ юридичної сили, який закріплює надання права на використання запатентованого науково-технічного продукту на певний строк і за установлену винагороду. При цьому може продаватися дозвіл на виконання одної чи більше дій, які підпадають під виключні права, надані патентом.
Ліцензійна угода - це договір між двома сторонами про умови передачі й експлуатації науково-технічної, економічної чи будь-якої іншої науково-технічної інформації незалежно від наявності правового захисту. Економічною суттю ліцензійних угод є передача споживчої вартості винаходу від продавця до покупця ліцензії і її адаптація в новому виробництві в останнього, науково-технічне, фінансове і комерційне співробітництво партнерів на відплатній основі. Безкоштовне співробітництво слід відносити не до надання ліцензії, а до надання технічної чи іншої допомоги.
У сучасній практиці інноваційної діяльності ліцензування є одним з шляхів науково-технічного розвитку на фірмі поряд з розробкою нової технології на базі власних НДДКР. Досвід фірм, що лідирують на світових ринках, свідчить про переваги спільного використання результатів власних НДДКР і ліцензій в забезпеченні високої конкурентноздатності на світових ринках. Наприклад, великими фірмами, що працюють на ринку наукомісткої продукції, активно використовується стратегія «спритного другого». Вона дозволяє за наявності власної бази НДДКР здійснювати роботи з удосконалення запозичених на ліцензійній основі перспективних науково-технічних розробок для виробництва продукції, більш розробленої, ніж у ліцензіара, для адаптації і широкого поширення нововведень у нових сферах застосування, для одержання більшого прибутку, ніж у фірм інноваторів при меншому рівні ризику.
Розвиток міжнародної ліцензійної торгівлі є каталізатором науково-технічної й інноваційної діяльності, могутнім стимулом для появи нових наукових відкриттів, винаходів і удосконалень. Купівля-продаж ліцензій створює бажання і можливості для впровадження науково-технічних розробок у виробництво, що у свою чергу, закладає базу для їхнього швидкого відмирання, інтенсифікації інноваційного процесу.
Ринок ліцензій є складовою ринку інновацій, під яким розуміють сукупність ринкових відносин, котрі виникають у процесі створення, освоєння та трансферту нововведень, ринок прав власності на об'єкти інтелектуальної власності і ринок результатів використання цих прав у практиці господарювання. Цей ринок являє собою обмін нововведеннями між економічно вільними розробниками та споживачами.
Передача власності на об'єкт ліцензії відбувається на товарних умовах, а сама угода за своїми істотними ознаками однотипна угоді купівлі-продажу звичайних товарів. При цьому економічна сутність зовнішньоторговельних операцій є незмінною . У ліцензійній торгівлі, як і в торгівлі звичайними товарами, вона полягає в тому, що від продавця до покупця відбувається безповоротна передача корисності цих товарів і остаточне використання її новими власниками, що, однак, не заперечує специфічності ліцензійної торгівлі.
При ліцензійній торгівлі специфічні особливості виявляються так:
• поряд з матеріалізованими предметами (прилади, машини, речовини, інструменти тощо) в угодах беруть участь елементи інтелектуальної праці («ноу-хау», технічні знання, досвід);
•    передача товарів від продавця до покупця здійснюється не в натуральній, а в нематеріальній формі (техдокументація, техдопомога);
•    товари-ліцензії за своїм призначенням мають сугубо індивідуальний характер і розосереджені по своїх власниках;
•    велика кількість продавців в силу специфічності об'єктів продажу;
•    монополістичність, яка свідчить про надвисокі прибутки продавців високотехнологічних ОІВ;
•    низький рівень цінової еластичності, збільшення ваги нецінових чинників попиту і пропозиції, перш за все радикальності інновацій та їх перспективності;
•    довгостроковий характер співробітництва на всіх етапах дії ліцензійного договору в процесі передачі, впровадження і спільного використання об'єкта ліцензії.
Специфічність ліцензійної торгівлі проявляється і в розмаїтті видів ліцензій, які відображають різні аспекти комерційної передачі прав на використання об'єктів інтелектуальної власності. Класифікацію видів ліцензій можна здійснювати за різними критеріями:
1. За наявністю правової охорони:
•    патентна ліцензія - це ліцензія на використання науково-технічної чи іншої інтелектуальної продукції, яка має правову охорону;
•    безпатентна ліцензія - це ліцензія на використання науково-технічної чи іншої інтелектуальної продукції, яка не має правової охорони (непатентоздатні технічні рішення; рішення з упущеним патентним захистом; ноу-хау тощо). Це, наприклад, ліцензії на ноу-хау. При продажі безпатентних нововведень право власності оформляється учасниками в двосторонньому ліцензійному договорі, у якому покупець об'єкта ліцензії визнає права продавця на нього і приймає зобов'язання використовувати його в тих обсягах і на тих умовах, що визначені в договорі.
Патентні ліцензії визнаються «класичними». Вони розвивалися раніше безпатентних, хоча тепер складають тільки дещо більше половини ліцензійних угод із трансферу технологій, що укладаються у світі.
Слід зазначити, що безпатентні ліцензії можуть видаватися і на патентоздатні нововведення, які авторам вигідніше кваліфікувати як ноу-хау і продавати за безпатентними ліцензіями. Основні причини:
•    процедура патентування може бути непосильною для деяких винахідників за фінансовими витратами для реєстрації своєї розробки та підтримання дійсності патенту, адже за це необхідно сплачувати державне мито;

•    держава не гарантує, а тільки підтримує права власника патенту на певні об'єкти інтелектуальної власності. Це означає, що спостереження за не порушенням своїх прав має здійснювати сам власник патенту. В разі виявлення порушення своїх прав йому доведеться за свій рахунок звертатися до суду, що по кишені далеко не кожному.
•    загроза виникнення конкуренції, втрати монополії розробників на використання революційних інновацій з великим потенціалом конкурентноздатності при публікації їх сутності. Справа в тому, що інформація, знання про запатентований винахід та його принципові положення стають відомими після публікації у відповідних офіційних виданнях. В сучасних умовах інтенсифікації інноваційної діяльності існує досить велика кількість фірм з розвинутою науково-дослідною базою. Вони можуть собі дозволити здійснювати так звану повторну розробку запатентованих об'єктів інтелектуальної власності на основі опублікованих патентних описів. Для цього необхідно внести невеликі зміни до формули винаходу та подати заявку на отримання паралельного до основного патенту.
Продаж безпатентних ліцензій не потребує попереднього патентування запропонованих для продажу технологій, а також витрат із забезпечення прав власника патенту. Такий інструмент захисту прав інтелектуальної власності як забезпечення конфіденційності стосовно інновації виявляється просто дешевшим та надійнішим за патентування, моніторинг та судові процедури із відстоювання патентних прав.
Угода про конфіденційність створює правові основи для передачі науково-технічної інформації обмеженому колу покупців безпатентних ліцензій не з метою отримання платні за користування правами та знаннями, а прибутків один від одного, при наявності певної довіри між контрагентами, зацікавленості у подальшій співпраці. Передача безпатентних ліцензій може здійснюватися, наприклад:
•    від материнської компанії до дочірньої, або навпаки, чи в середині будь-якого об'єднання;
•    за угодами, що гарантуються особистими зв'язками керівників або власників сторін;
•    між підприємствами суміжних етапів виробничо-збутового циклу, які пов'язані довгостроковими контрактами;
•    між фірмами, що взаємно визнають високу репутацію одна одної.
При продажу безпатентних ліцензій одне з найскладніших питань - це забезпечення балансу між обсягами інформації, яка надається потенційному ліцензіату, та збереженням таємниці. В обох випадках метою є - зацікавити його укласти угоду. Адже занадто обмежений доступ  до  інформації про об'єкт угоди знизить мотивацію до здійснення купівлі, а повне відкриття даних позбавить їх певної частини цінності. Можливими шляхами вирішення цієї проблеми є:
•    укладання спеціальної опціонної угоди до початку ознайомлення партнера за переговорами із об'єктом ліцензії. За цією угодою продавець технології бере на себе обов'язок протягом певного періоду не пропонувати дану технологію і не передавати її іншим особам, окрім партнера за переговорами. Протилежна сторона бере на себе матеріальну відповідальність, можливо із майновою заставою, за розголошення нею конфіденційної інформації, отриманої протягом переговорів або використання цієї інформації самостійно. Таке зобов'язання залишається в силі до моменту підписання ліцензійної угоди або протягом 3-4 років.
•    здійснення зустрічного ліцензування з метою забезпечення балансу переданих та отриманих конфіденційних даних.
•    Використання методу передачі технології як «чорної скрині», коли стають відомими вхідні ресурси і вихідні результати, а принцип дії залишається невідомим.
2. За обсягом прав, що передаються:
•   невиняткова (проста, відкрита) ліцензія - дозволяє ліцензіату використовувати об'єкт ліцензії, але не відгороджує його від конкурентів, оскільки в цьому випадку ліцензіар зберігає за собою право видачі аналогічних ліцензій третім особам, а також право самому використовувати об'єкт ліцензії на тій самій території. Тобто це ліцензійний договір про надання дозволу на використання ОІВ із збереженням за ліцензіаром права на використання предмету ліцензійного договору без будь-яких обмежень.
•    виняткова ліцензія - характеризується наданням ліцензіату виключних прав використовувати об'єкт ліцензії незалежно від наявності патентного захисту в межах, обговорених в угоді на певній території. У цьому випадку ліцензіат одержує монопольне право на використання об'єкта ліцензії на певній території в обсязі, переданому ліцензіаром, і відгороджується від конкуренції з боку ліцензіара і третіх осіб;
•    повна ліцензія - це патентна ліцензія, відповідно до якої в повному обсязі надаються права на винахід на весь термін дії, що залишився для патенту. Під час продажу повної ліцензії власник охоронного документа на ОІВ не змінюється. Зустрічається рідко, оскільки за своєю суттю вона практично збігається з поступкою прав на патент. Схожість цих двох угод полягає в тому, що ліцензіар зобов'язується не використовувати об'єкт ліцензії. Відмінність, однак, залишається: ліцензіар в патентних повних ліцензіях патент зберігає у своїй власності. Він продовжує нести відповідальність за своєчасну сплату державного мита для підтримання патенту чинним, а також має право використовувати об'єкт ліцензії у своїх подальших розробках, призначених для комерційної реалізації. Те ж стосується і переданих за повною ліцензією ноу-хау.
Таким чином, у період дії ліцензійної угоди відбувається передача від продавця до покупця власності на винахід у тому обсязі і на тих умовах, що обговорені в ліцензійній угоді. Продавши виняткову ліцензію на певну територію, власник винаходу не тільки не може продати її повторно на цю же територію, а й позбавляється права скористатися на ній своїм винаходом. Отже, при продажу таких ліцензій на нововведення щораз права на них зменшуються в тім обсязі, у якому він надав ці права покупцям ліцензій, щоправда на термін, обумовлений у ліцензійній угоді. При продажу невиняткової ліцензії власник винаходу може укладати угоди на одній і тій же території з декількома ліцензіатами. Формально його права при цьому не скорочуються, вони залишаються ніби невичерпними. Але насправді з кожною наступною проданою ліцензією скорочується 342 цінність винаходу - об'єкта ліцензій порівняно з монопольним використанням його на ринку, що дорівнює обмеженню виключних прав. При продажу ж повної ліцензії на територію всіх країн світу ліцензіар цілком позбавляється права власності на винахід на термін дії ліцензії і не може більше використовувати його сам.

3. За способом передачі та особливостями використання прав:
•    чиста ліцензія - ліцензія, предметом угоди якої є передача неоречевленої науково-технічної інформації;
•    супутня ліцензія - ліцензія, яка надається при укладанні договорів про постачання устаткування, виробничої чи іншої продукції, без якої реалізація цієї продукції призведе до порушення права власності постачальника;
•    субліцензія - ліцензія, яка надається третій особі (субліцензіату) ліцензіатом - власником повної чи виняткової ліцензії, з дозволу ліцензіара на правах простої ліцензії з подальшим розподілом отриманої ліцензійної винагороди за неї між ліцензіаром і ліцензіатом;
•    зворотна ліцензія - ліцензія, яка оформлює надання ліцензіару права на використання удосконалення об'єкту ліцензії, здійсненого ліцензіатом;
•    примусова ліцензія - це дозвіл компетентного органа зацікавленій особі використовувати запатентований винахід без згоди патентовласника в тому випадку, якщо протягом установленого законодавством терміну патентовласник не використовує винахід;
•    крос-ліцензія - взаємний обмін правами на використання об'єктів інтелектуальної власності між сторонами, коли вони не можуть здійснювати свою діяльність, не порушуючи прав одна одної.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить