Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Для студента... Діяльніст перших англійських повоєнних уродів. Реформи Еттлі

Діяльніст перших англійських повоєнних уродів. Реформи Еттлі
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Діяльніст перших англійських повоєнних уродів. Реформи Еттлі

Через три тижні після виборів був сформований третій лейбористський уряд, що майже цілком складався із представників правого крила партії. Прем'єр-міністром став К. Еттлі, його заступником - Г. Моррісон, міністром закордонних справ - Е. Бевін. Лише один другорядний пост міністра охорони здоров'я зайняв лівий лейборист Е. Бевін.

Соціально-економічна політика лейбористів. У перші післявоєнні роки економіка Великобританії розвивалася досить швидкими темпами: приріст промислового виробництва становив у середньому б % у рік. До кінця 1947 р. його обсяг досяг довоєнного рівня. Цьому багато в чому сприяли особливості економічної кон'юнктури того часу. З одного боку, у процесі післявоєнної реконверсії промисловості відбувалося широке відновлення основного капіталу в нових галузях промисловості: хімічної, електротехнічної, авіа- і автомобілебудівної, нафтопереробної й деяких інших. З іншої, відновлення зруйнованоговійною господарства Західної Європи зажадало збільшення виробництва продукції експортних галузей британської індустрії. До початку 1950-х років англійський експорт виріс на 53 % у порівнянні з 1937 р.Росту британської економіки сприяла й політика істотного розширення державного сектора, що здійснювалася третім лейбористським урядом. Наприкінці 1945 р. у власність держави перейшов Англійський банк. На початку 1946 р. була проведена націоналізація вуглевидобувної промисловості. Статус державних підприємств одержали 800 великих вугільних компаній із числом робітників понад 770 тис. чоловік. У серпні 1947 р. були націоналізовані залізничний транспорт і електроенергетика, включаючи виробництво, передачу й розподіл електроенергії. Ще рік по тому державу стало власником газової промисловості. Крім того, були націоналізовані внутрішній водний транспорт, частина автомобільних перевезень, ряд авіаційних компаній, значна частка радіо й телекомунікацій країни.

Націоналізації піддалися, насамперед, галузі господарської інфраструктури, що забезпечують нормальне функціонування виробляючих галузей. Багато хто з них за роки війни перетворилися в збиткові, а деякі галузі були такими й раніше. Держава, таким чином, взяло на себе відповідальність за підтримку оптимальних умов для розвитку відтворення.Лейбористська націоналізація була проведена на основі викупу: всі власники націоналізованих підприємств одержали від уряду викуп. Розміри викупних платежів звичайно перевищували реальну вартість националізованих компаній. Усього колишні власники одержали від держави облігацій і інших цінних паперів на суму в 2,5 млрд. ф. ст., що гарантувало їм щорічний дохід у розмірі 80 млн. ф. ст.Націоналізація не розширила прав робітників на участь у контролі й керуванні підприємствами. На перших вагонах вугілля, добутого після націоналізації шахт, гірники з гордістю писали крейдою «Тепер це наше!», але дуже незабаром їм довелося переконатися у своїй помилці. Головою національного керування вугільної промисловості став великий вугільний магнат лорд Хайндлі; багато директорів і керуючі залишилися на колишніх постах і в новій державній адміністрації. Біля половини призначених урядом директорів одночасно очолювали приватні компанії, а кожн шостий мав дворянський титул.У післявоєнних умовах націоналізація паливно-енергетичного й транспортного комплексів була об'єктивно необхідна й не суперечила інтересам британського бізнесу. Перехід у руки держави промислової інфраструктури дозволив перекласти на скарбницю значну частину витрат по реконверсії, відновленню економіки й відновленню основного капіталу. У результаті тільки за перший післявоєнний рік доходи британських корпорацій перевищили 1,5 млрд. ф. ст. Не випадково націоналізація фактично не зустріла протидії з боку консервативної опозиції ні в парламенті, ні поза ним. У палаті громад і в розробленому консерваторами новому програмному «Промисловому маніфесті» (1947 р.) вони проголошували цінність традиційних принципів вільного підприємництва й засуджували націоналізацію в принципі, як крок до загального усуспільнення, але одночасно визнавали необхідним і корисним розширення державного втручання в економіку.

 

 

 


Более старые статьи:

 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить