Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Наука ТНВ Сучасні уявлення про вибір оптимальних меліоративних режимів та ролі дренажу у вирішенні цих питань

Сучасні уявлення про вибір оптимальних меліоративних режимів та ролі дренажу у вирішенні цих питань
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

В степовій зоні поряд з можливим розвитком процесів вторинного засолення реальне, при відносно малих концентраціях солей, проявлення содоутворення, процесів осолонцювання і злитоутворення з наступним погіршенням воднофізичних властивостей грунтів /Ковда, 1946, Єгоров, 1972/ і різних падіннях їх родючості.
В залежності від складу і кількості токсичних солей, втрата родючості грунтів та зниження врожайності, чиниться із різною ступеню інтенсивності, що обумовлює застосування різних меліоративних заходів. Найбільш небезпечно для розвитку рослин і складне по своєї природі вторинне засолення содового типу, котре пов’язане перед усім з відсутністю гіпсу і вторинним концентруванням соди в грунтах. При циркуляції слаболужних зрошувальних і підґрунтових вод грунти глиняного механічного складу при тривалому зрошенні втрачають свою структуру. Такі явища спостерігаються у Пакистані, Індії, США /Каліфорнія/, Єгипті, Угорщині, Румунії, Росії, Вірменії, Азербайджані, Таджикистані, півдні України та в інших місцях.
Розвиток вторинного засолення лужного типу обумовлює важкооборотні процеси зниження та втрати родючості грунтів. В зв’язку з цим зростає роль контролю за динамікою грунтового гіпсу, лужністю та втратою структури грунтів у різних зрошуваних районах. Своєчасне збагачення грунтів органічними добривами, внесення гіпсу, застосування кислих добрив та спеціальних структуроутворювань дозволяє запобігти знеструктурення та падіння родючості грунтів.
Вітчизняний та зарубіжний досвід по боротьбі з наслідками вторинного засолення і заболочування зрошуваних земель свідчить про труднощі, які при цьому виникають, особливо при содовому засоленні.
Основні засоби боротьби з вторинним засоленням земель - промивки на фоні дренажу. Відкриті колекторно-дренажні системи полегшили боротьбу з вторинним засоленням старозрошуваних земель, проте в багатьох випадках вони не виключили сезонну реставрацію засолення і необхідність в осінньо-зимових промивних поливах.
В умовах гідроморфного режиму штучно утворюється прісна подушка через фільтраційні втрати зрошувальної води, частково використованих у вегетаційний період рослинами для свого розвитку. Це дозволяє скоротити число вегетаційних поливів, а отже, і число обробок грунту після поливів. Утворення і спрацювання прісної подушки спостерігалися в умовах виробничого досліду в колгоспі "Україна" Джанкойського району АР Крим у 70-х роках під ДМ "Фрегат", на фоні закритого систематичного горизонтального дренажу, під керівництвом кандидата с.-г. наук Тупіцина Б.А.. Описане експериментальне явище дозволяє знижувати концентрацію ґрунтового розчину, а стікаючі водяні потоки на фоні працюючого дренажу дозволяли не тільки розсолювати зону аерації, але й зменшувати мінералізацію підґрунтових вод.
Таким чином, проблема боротьби із вторинним засоленням земель містить два основних напрямки:
-    усунення вторинного і первинного засолення і підтримка необхідного водно-сольового режиму зрошуваних земель;
-    профілактика вторинного засолення, тобто збереження природного розсолювального режиму і разом з тим збереження та множення при зрошенні природної родючості грунтів.
В нинішній час маються всі умови для переходу на такі режими зрошення і дренування, які дозволять на протязі усього вегетаційного періоду створювати необхідний водно-сольовий, тепловий, поживний і аераційний режими в грунті для оптимального розвитку сільськогосподарських культур та отримання високих, стійких урожаїв.
Необхідність створення технічно досконалих меліоративних систем пред'являють високі вимоги до обгрунтування оптимального меліоративного режиму і можливих засобів управління рухом вологи, повітря, тепла та поживних речовин.
До недавнього часу багато вчених та практиків розглядали як критерій меліоративного стану зрошуваних земель так звану критичну глибину до рівня підґрунтових вод, поняття якої вперше було введено М.М.Бушуєвим у 1914 р. на основі досліджень урожайності бавовника в залежності від положення рівня підґрунтових вод. З меліоративної позиції це поняття було більш розвинено Б.Б.Полиновим і В.А.Ковдою. Полинов Б.Б. для визначення критичної глибини залягання рівня підґрунтової води, яка засолює грунт, що знаходиться між дзеркалом підґрунтової води і поверхнею ґрунту, при зменшенні якої починається поверхневе засолення ґрунту. В.А.Ковда критичною називає таку глибину, вище якої капілярні соленосні розчини, які підіймаються від дзеркала мінералізованих підґрунтових вод, досягають поверхні грунтів, викликають соленакопичення в грунті, гноблення та загибель рослин.

Загружаюсь...


Более старые статьи:

 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить