Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Опис досвіду стратегічного планування в малих містах: особливості планування

Опис досвіду стратегічного планування в малих містах: особливості планування
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Опис досвіду стратегічного планування в малих містах: особливості планування


Отже, констатуємо, що малі територіальні громади  в багатьох випадках не можуть розраховувати з багатьох причин на зовнішнє інвестування, а отже мають використовувати власні ресурси.
Все більше визнаним стає той факт, що  бідні люди мають значну кількість майна та заощаджень. Так, наприклад, в південних районах практично кожна міська родина є власником земельної ділянки.  Часто малі міста на півдні України  є центрами великих аграрних районів. Мають в межах міста значні наділи земель сільськогосподарського призначення, члени територіальних громад є власниками великих земельних наділів, які були ними отримані  після розпаювання колгоспів (від 8 до 14 га на члена родини). Одночасно, потрібно вжити заходи, щоб перетворити це майно  в реальний, товарний капітал, який можна використати як  додаткову можливість  для створення матеріальних цінностей [22].
Більше того, цей ресурс часто не обрахований, оскільки  присадибні ділянки, інші джерела доходів майже неможливо обрахувати і тільки зараз вони починають набувати питомої ваги в економіці регіону.
Отже, другою суттєвою особливістю планування  в малих містах є наявність значного обсягу не обрахованих, позбавлених механізму легітимного  включення  ресурсів в  економічний розвиток.
На думку науковців: «Інтегрування неформальних та неохоплених законом секторів могло б бути значним прискорювачем розвитку місцевої економіки» [21]. Це питання потребує глибокого аналізу та обговорення.
Як правило, в малих містах, стратегії  розвитку територіальних громад здійснюють органи місцевого самоврядування. Проте ці органи часто мають офіційні та неофіційні зобов`язання  перед  районом, що межує з містом, в результаті чого багато сільських та приміських територій є сферою їх відповідальності.  В окремих випадках це закріплено  адміністративно і сільські території входять в межу міста. Але, як правило, жодної фінансової  участі в розбудові територіальної громади не  беруть. Більше того, вони, як правило, маючи право використовувати власні ресурси для поповнення місцевого бюджету, не несуть солідарної відповідальності, наприклад, за розвиток комунального господарства, закладів освіти тощо.
До певної міри існує конфлікт між інтересами міста та району, оскільки місто часто є донором для всього районного бюджету. Решта населених пунктів в районі є дотаційними. Місто в такому районі  зацікавлено стати локомотивом стратегічного планування, щоб, з одного боку,  позбавитися стану донора для районного бюджету, а з іншого – максимально використати ресурси району для  розв’язання  проблеми.
Різниця між містом та селом постійно стирається через взаємопов'язаний характер надання  основних послуг, переміщення робочої сили, доступу до ринків товарів та послуг. Особливо це важливо для південних регіонів України, де  традиційно склалася ситуація перетікання  ресурсів, робочої сили із поліса (міста) в хору (приміські території), де  працює багато мешканців міста і навпаки, жителі приміських територій  ( особливо в період міжсезоння) шукають роботу в місті. Малі міста на півдні України, як правило, міста районного підпорядкування –  від 9 до 11 тис. мешканців з великою  площею  земель сільськогосподарського призначення (інколи вони складають до 70 %  від всієї площі міста). Таким чином, територія міста та територіальна громади дуже тісно пов’язані з районом, його економічними і соціальними  особливостями. 
Для значної кількості  таких територіальних утворень земля є одним із основних джерел доходів. В деяких містечках пасивна земельна рента складає до третини бюджету.
Отже, ще однією суттєвою особливістю малих міст  півдня України є їх  аграрний характер, наявність хори, і відповідно  інтеграція міста  в систему як проблем, так і ресурсів району. І якщо в польській практиці стратегічного планування стратегічний план розглядається як сукупність сублокальних стратегій[13], то в даному випадку мова йде про створення регіонального економічного лідера, який зацікавлений в розвитку решти  адміністративних одиниць у районі.
З іншого боку, над такими містами тяжіє  рейтинг загальної непривабливості  області, як от Херсонська.
Статус аутсайдерів міцно закріпився за Херсонською та Житомирською областями. Обидві області вже другий рік поспіль посідають відповідно 25-ту та 26-ту сходинки рейтингу. За рейтинговим балом у 2010 році [17].
Але ж саме місто Гола пристань має надзвичайно потужний потенціал.
Наприклад, отримання дозволів на будівництво, кількість яких невпинно зростає в геометричній прогресії.   Зазвичай вкладання коштів в нерухомість є ознакою: 
-    підвищення добробуту місцевого населення;
-    відсутністю чіткого бачення того, як ці кошти можна було б використати.
Зрозуміло, що вже від початку розробки дизайну проекту стратегічного планування для  такого міста, потрібно  від моменту формування робочої групи враховувати ці особливості її творення  в силу культурних, соціальних, територіальних особливостей.
Отже, стратегічний план  в умовах  малого міста в депресивному регіоні має:
-    відтворити громаду як чинник економічного розвитку;
-    визначити можливі шляхи розвитку  соціуму та економіки громади, забезпечити  це інфраструктурно та ресурсно;
-    зацікавити інвесторів (як зовнішніх, так і внутрішніх) здійсненням системного маркетингу території;
-    визначити  компроміс між  потребами економіки та  можливостями ресурсної бази;
-    визначити та описати легітимні важелі впливу для сприяння розвитку пріоритетних галузей;
-    забезпечити координацію діяльності  суб’єктів держаної влади та органів місцевого самоврядування  в  багатьох галузях для досягнення найкращого результату (бачення).
Вимоги до стратегічного плану:
-    має бути реальний;
-    спрямований на те , на що має реальні важелі впливу;
-    може бути застосований спеціалістами за короткого термінового планування;
-    повинен бути контрольований – мати чіткі і вимірювані індикатори виконання;
-    зрозумілий для інвестора, управлінця, жителя області.
Але процес підготовки плану в багатьох випадках, коли  громада сама складає план, закінчується невдачею, незважаючи на наявність величезної кількості добре прописаних методик.
Нами було проаналізовано процеси стратегічного планування в 6 малих містах півдня України, а саме: Очакові Миколаївської області, Токмаку Запорізької області, Новій Каховці Херсонської області, Вознесенську Миколаївської області, Красноперекопську, Новотроїцьку, Херсонської області, Автономної республіки Крим і  визначила основні причини  неуспіху  органів місцевого самоврядування  в цій роботі:
1.    Неучасть міського голови в процесах стратегічного планування і, як наслідок, – небажання брати участь у процесі представників  середнього  та великого  бізнесу.
2.    Відсутність  сформованої мотивації участі в роботі у членів робочої групи (не мається на увазі мотивація фінансова).
3.    Задовгий процес  дратує людей відсутністю результату.
4.    Відсутність чіткого уявлення про процес у  лідерів, які його очолюють.
5.    Відсутність затвердженого плану здійснення роботи над стратегією.
Якщо частина чинників лежить в  філософсько – психологічній площині, то чинники 3-5 стосуються швидше наслідків  стану нормативної бази.
Аналізуючи документи, що регламентують процес стратегічного планування,  слід відзначити, що їх приймають два органи:  рішення сесії міської ради зі списком робочої групи та  рішення сесії про прийняття плану стратегічного розвитку, якщо його вдається створити. Із проміжних документів зрідка можна зустріти протоколи засідань робочих груп.
Отже, встановлені в ході досліджень і викладені вище  особливості  малих міст як соціокультурного явища та  адміністративної одиниці, на нашу думку, вимагають  певних особливих підходів до здійснення процесу стратегічного планування.  В силу обумовлених особливостей саме малі міста  можуть бути плацдармом для відновлення такого явища, як громада в якості економічного чинника.
Оскільки тут більшою мірою збереглися традиції, а головне, відсутні інші чинники розвитку,  крім власних ресурсів.
Тому пропонується застосовувати в малих містах  дещо вдосконалені  методики, які застосовувалися в Польщі та США протягом
70-80 років.
Велику дослідницьку роботу з цього питання провела Агнешка Рибчинська, доктор філософії,  професор Люблінського  університету. Вона відзначає, що рівень здатності громад до змін не є однаковим  і пропонувати  певні зміни слід там, де населення дійсно до них готове.
Здатність громадських лідерів і пересічних громадян до втілення змін є обов’язковим додатковим виміром проведення оцінки. Якщо в громаді не існує належних взаємин співробітництва, здатності працювати разом і навичок дієвої співпраці, такі якості треба створити і розбудувати. Здатність громади до змін можна оцінити отриманням відповідей на наступні питання:
-    якими є рівні протистояння, недовіри і роз’єднаності, які існують серед зацікавлених груп громадян?
-    якою мірою серед громади поширені навички, необхідні для співпраці?
-    чи в громаді є лідери, яких поважають і яким вірять, і які могли би об’єднати всіх зацікавлених громадян з метою розв’язання наявних проблем і нагальних питань? Хто ці люди?
-    чи є серед населення громадяни, які мали б достатньо лідерських здібностей для започаткування процесу співпраці і забезпечення його дієвості? Хто ці люди?
-    чи є серед громади особи або угруповання, які мають знання, необхідні для започаткування процесу співпраці та сприяння спільній роботі?
-    чи є серед населення особи або об’єднання громадян, які могли би надати корисну інформацію, необхідну для прийняття вірних рішень? Хто ці люди? Якщо таких людей в громаді немає, з яких джерел отримати зазначену інформацію? [30].
Неготовність громад до змін досить часто є перешкодою на шляху до успіху громад.  Тому у практиці застосовується анкетування громад, всі види інформування  до початку роботи над впровадженням системних змін, оскільки колективна свідомість є найбільш консервативним явищем, змінити яке можливо тільки протягом тривалого часу – не менше 10 років, як показує практика, або за допомогою лідера або лідерів з високим рівнем довіри від громади. А такого запасу  міцності малі міста просто не мають.
Отже, особливості планування в малих містах півдня України  обумовлені  соціокультурними особливостями  територіальних громад міст районного підпорядкування.
В кожному окремому випадку є сенс  визначити рівень готовності громади до змін за польським досвідом  для оптимізації використання ресурсів.
В результаті визначено, що планування розвитку територіальної громади міста районного підпорядкування має враховувати особливості середовища, бюджетні можливості області й району.
В силу геопросторових особливостей можна залучати як джерело розвитку  ресурси району. У робочій групі беруть участь  представники району.
Міський голова має демонструвати політичну волю до завершення розпочатого процесу і виконувати роль модератора та  бути гарантом довіри.
Оскільки громада є основним джерелом ресурсів, максимально залучити громаду до процесу розробки стратегії.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить