Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Методичне та нормативно-правове забезпечення стратегічного планування розвитку територіальних громад в Україні

Методичне та нормативно-правове забезпечення стратегічного планування розвитку територіальних громад в Україні
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Методичне та нормативно-правове забезпечення   стратегічного планування  розвитку територіальних громад в Україні


На думку аналітиків Світового банку поступово громади усвідомлюють, що живуть в конкурентному середовищі і  в середині регіонів та в різних регіонах змагаються  за те, аби  отримати більше зовнішніх та місцевих капіталовкладень. Існує також багато можливостей для того, щоб  громади (як міські, так і сільські) співпрацювали одна з одною в інтересах розвитку своїх економік. Це сприяє конкурентоспроможності усієї регіональної економіки, приносячи користь окремим підрядникам, а також конкретній громаді. Наприклад, асоціація органів місцевого самоврядування та обласної адміністрації може бути посередником між центральним урядом та окремими органами місцевого самоврядування, відіграючи важливу роль  у справі  місцевого економічного розвитку [22].
Але, для того, щоб така політика могла бути реалізована на рівні  територіальної громади, групи територіальних громад – має бути чітке усвідомлення того, що  таке  територіальна громада.
За визначенням, яке все частіше зустрічається термін «територіальні громади України» застосовують в  статутах із тлумаченням, що – це група людей, які проживають в межах певної адміністративної одиниці і мають спільні економічні та соціальні  інтереси [15]. 
На жаль, спотворені в радянські часи поняття «моє» і «наше»  тільки зараз, і то дуже повільно набувають  адекватного змісту в свідомості  громадян України.
Отже, наше перше завдання – проілюструвати можливості стратегічного планування як інструмента творення  предмета управління – територіальної громади. Така концепція розроблялася в роботах Дж Е. Стігліца, модулях, розроблених спеціально для України  в інституті  RUTGERS, Санта-Круз (США). Схожі технології апробовувалися в Польщі   і описані в посібнику Я. Варди та В Клосовські  «Острови надій».
Однак, слід відзначити, що саме в Україні ситуація значно складніша, ніж в США чи Польщі. І проблема полягає в тому, що за роки радянської влади було знищено все, що могло виконувати об’єднувальну функцію для членів територіальної громади. Якщо в Польщі чи Америці таку роль  відігравали в різних випадках, церква, національні громади, спільні справи – будівництво церкви чи школи – то в радянських містах жодного з цих чинників вже не існувало від початку ХХ століття. Але відродження природних прав людини, в тому числі, і права на власність, поступово відроджує  цей феномен. Варто згадати, наприклад, так звані «дворові війни» у великих містах – Києві або Дніпропетровську, коли мешканці відстоюють своє право на землю,  маючи на це поки що абсолютно номінальне право. 
Науковці переконані, що головна мета планування – сприяти творенню місцевого соціуму як  чинника економічного розвитку [22].
Статистика стверджує, що більшість населення  України перебуває за межею бідності, особливо в південних районах. Громади та представники підприємств все більше усвідомлюють, що для того, аби зробити місцеву економіку успішною, потрібні заходи оновлення  економічного, екологічного та соціального характеру. З цієї причини розроблена стратегія, інші програми та плани  мають  узгоджуватися, наприклад, із заходами боротьби з бідністю, які сьогодні приймаються  практично в усіх регіонах України, в першу чергу,  в так званих  депресивних районах та  мають впливати на  незаможні групи населення.
Хоча існує законодавча база, дещо непевна, як відзначають дослідники.
Стаття 143 Конституції України зазначає, що територіальні громади міст, селищ та сіл безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання [1]. Дане конституційне формулювання означає, що програми розвитку територіальних громад можуть затверджуватись, як відповідними радами, так і місцевими референдумами.
У свою чергу стаття 26 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» відносить затвердження програм соціально-економічного розвитку, цільових програм з інших сфер компетенції місцевого самоврядування до виключної компетенції міських, селищних та сільських рад. Інші положення зазначеного Закону зазначають про те, що підготовка програм покладається на виконавчі комітети рад, а керівництво такою підготовчою діяльністю покладається особисто на голову. Перед винесенням на сесію ради програми проходять попереднє обговорення на засіданнях виконкому та постійних комісіях ради. На голову покладається обов'язок оприлюднити програму розвитку.
Звіти про виконання програм готуються виконкомом та подаються на розгляд ради. Обговорення та затвердження звітів, оприлюднення звітів про виконання програм відбувається в порядку, встановленому для ухвалення самих програм.
Районні та обласні програми, як зазначено в 143 статті Конституції, приймаються відповідними радами. Розробка та подання радам програм соціально-економічного розвитку районів та областей, як правило, покладається на відповідні державні адміністрації. За міськими, селищними та сільськими виконкомами Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплює функцію подання вищим інстанціям управління показників, необхідних для формування районних та обласних програм, а разом з тим надання пропозицій до таких програм.
Виконання програм соціально-економічного розвитку районів та областей стаття 119 Конституції прямо покладає на місцеві держадміністрації [1]. Стаття 72 Закону «Про місцеве самоврядування в Україні» зазначає, що в питаннях реалізації програм соціально-економічного розвитку державні адміністрації є підзвітними відповідним радам.
23 березня 2000 р. Парламент прийняв Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного і соціального розвитку України». У даному Законі говориться, зокрема, про прогнози програми економічного і соціального розвитку областей, районів та міст на короткостроковий період, як про складові єдиної загальнодержавної системи документів економічного і соціального розвитку [2].
Відповідно до статті 11 цього ж Закону програма економічного і соціального розвитку області, району, міста розробляється щороку взаємоузгоджено з проектом Державної програми економічного і соціального розвитку України на відповідний рік. У такій програмі повинно бути відображено аналіз соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці за попередній і поточний роки та характеристика головних проблем розвитку її економіки та соціальної сфери; стан використання природного, виробничого, науково-технічного та трудового потенціалу, екологічна ситуація у відповідній адміністративно-територіальній одиниці; можливі шляхи розв'язання головних проблем розвитку економіки і соціальної сфери відповідної адміністративно-територіальної одиниці; цілі та пріоритети соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці в наступному році; система заходів місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо реалізації соціально-економічної політики з визначенням термінів виконання та виконавців; основні показники соціально-економічного розвитку відповідної адміністративно-територіальної одиниці; дані про отримання та використання доходів від розпорядження об'єктами права комунальної власності, ефективності використання об'єктів права комунальної власності, показники розвитку підприємств та організацій, що є об'єктами права комунальної власності.
Наявний обсяг повноважень місцевих рад дозволяє їм ухвалювати стратегічні плани розвитку.
Історія стратегічного планування для територіальних громад в Україні налічує вже вісім років. У 1999 р. Івано-Франківська міська рада вперше в Україні затвердила Стратегічний план розвитку м. Івано-Франківська. Але  методологічна база стратегічного планування в Україні, непогано розроблена теоретично  на прикладах великих та середніх міст, які становлять  5%  від  загальної кількості міст в Україні, не розроблена для малих міст.
Спробу розробити методологію регіонального планування було здійснено  в Указі Президента України від 25 травня 2001 року № 341/2001 «Про концепцію державної регіональної політики» [5]. На виконання згаданого президентського Указу Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України своїм наказом від 29 липня 2002 р. № 224 на допомогу регіональним органом влади затвердило «Методичні рекомендації щодо формування регіональних стратегій розвитку». Згідно цих рекомендацій Регіональна стратегія розвитку є стратегічним планом розвитку регіону, що визначає цілі, завдання, пріоритети, напрям сталого економічного і соціального розвитку Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя на середньостроковий (4-6 років) та довгостроковий (10-15 років) періоди. Документ містить опис окремих розділів плану, дає опис  основних його складових. Визначення середніх та довгострокових термінів планування: в умовах кризи, або виходу  системи із кризового стану  періоди планування можуть виглядати інакше, стверджують деякі дослідники. Так, Ю. Шаров уважає, для умов України визначено занадто тривалий горизонт планування. У типовому випадку часовий горизонт стратегій встановлюється переважно довготривалим (як правило, на вісім – десять років) на засадах традиційних уявлень, що стратегічне обов'язково пов'язане з тривалим відрізком часу (хоча провідна ознака стратегічного – критична важливість проблематики).
При цьому всі розуміють «умовність» і нереальність подібних планів у наявних нестабільних умовах, знають, що це не відповідає терміну виборних повноважень органу місцевого самоврядування і навряд чи нова команда буде реалізовувати ухвалену раніше стратегію [39].
Якщо перша теза цитати є беззаперечною, то друга – з приводу обов’язковості  прийнятих стратегій для рад наступних каденцій – під сумнівом.  Варто зазначити, що таким чином під сумнів можна поставити всі стратегічні документи – генеральний план забудови, статут територіальної громади тощо. Власне стратегія в світовій практиці й розробляється, щоб забезпечити  наступництво управління територіальної громадою, оптимальне використання ресурсів. Безумовно, корегування  планів  можливе і навіть обов’язкове.
Але, на думку польських фахівців, очевидним є те, що нормативно-правова база місцевого стратегічного планування  в Україні на сьогодні знаходиться на стадії формування, і в подальшому, можливо, з’являться  більш ґрунтовні документи. Так, у Міністерстві економіки та з питань європейської інтеграції України на сьогодні розроблено Методичні рекомендації щодо формування стратегії соціально-економічного розвитку адміністративно-територіальної одиниці. Ці Методичні рекомендації мають встановити порядок та основні методичні засади розробки виконавчими органами сільських, селищних, міських рад стратегій соціально-економічного розвитку відповідних адміністративно-територіальних одиниць [13].
Але поки що ці документи  в стадії доопрацювання та  прийняття. Нами було проведено аналіз стану розробки стратегічних планів  міст  південної частини України (для прикладу взято три південні області, які за рейтингами інвестиційної привабливості знаходяться в різних групах – лідерів (Одеська), основна (Миколаївська), аутсайдерів – (Херсонська).
Як правило, розробляється стратегія за підтримки  проектів (донорів).
Отже, поки що це не стало масовим інструментом  в муніципальному управлінні.
Більше того,  до цього переліку можна додати значний список невдач – навіть за донорської підтримки у вказаних областях: Очаків Миколаївської області, Первомайськ Миколаївської області.
В основу  даного  дослідження покладено   опис досвіду, отриманий в роботі над підготовкою стратегічних планів розвитку міст Вознесенськ, Нова Каховка, Красноперекопськ,  Токмака,  Каховка, сел. Нововоронцовка, власне, Гола Пристань.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить