Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Економіко-виробничі аграрні системи як об’єкт управління

Економіко-виробничі аграрні системи як об’єкт управління
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Економіко-виробничі аграрні системи як об’єкт управління

У світовій практиці землекористування, всі правила одер-жання прибутку (ефективної праці) визначені. Організації (бу-демо розуміти усі види колективної власності) і приватні зем-лекористувачі поділяються на ті хто самі визначають ці правила і тих хто використовує готові рекомендації, «залізні схеми». Є і проміжні господарники – спираючись на знання і досвід вони вносять постійні корективи в рекомендації. При цьому індиві-дуальні моменти складають не більше 20% від всього обсягу робіт, а основний час витрачається на реалізацію стратегії, а не на їхнє створення.
Реалізація стратегій у вигляді планування і оперативного управління відбувається на підставі прийняття рішень і дове-дення їх у адекватній формі до виконавців [6,7]. Однак, на практиці ми спостерігаємо ситуацію, коли фахівець, що не ви-користовує сучасні методи вироблення рішень (на базі інфор-маційних технологій), має більшу ймовірність опинитись в скрутному становищі відносно неадекватності його рішення конкретним умовам, що складаються. А це веде або до надлиш-кових витрат, або до втраченої вигоди. Додамо, що з ростом конкурентної боротьби вимоги до якості управляючих рішень в подальшому зростатимуть, як і ціна втрат від помилкових рі-шень. Тобто, не потребує доказів те, що традиційні методи прийняття рішень в землеробстві з часом стають менш ефекти-вними і не завжди відповідають сучасним вимогам економіч-них відносин суб’єктів ринку сільськогосподарської продукції.
Дослідження ситуацій щодо ефективності рішень в земле-робстві визначило три основних типи керівників [7], людину, яка приймає рішення (ЛПР).
Першу групу складають керівники, які не мають фахової освіти і працюють на «здоровому глузді». Це прагматики, що визнають тільки свій особистий досвід і не готові піти на ризик. Керовані ними підприємства зростають повільно, але відносно стабільно й упевнено.
Друга група, це ті, що мають фахову освіту по агрономії і управлінню, тверезий і здоровий глузд. Вчаться переважно на чужих помилках. Мають схильність до ризикових рішень, ам-біційні. Можуть легко переорієнтувати виробничу спрямова-ність підприємства, швидко досягають успіху (прибутку), але спроможні і швидко втратити капітал.
Третя група, це агро-менеджер – професіонал. Фахові риси цієї категорії ЛПР відомі і не потребують коментарів.
 Найбільш широко серед ЛПР в сільському господарстві представлені перші дві групи. Характерною рисою, що прита-манна представникам обох цих груп є рішення засновані на «здоровому глузді». При цьому знання використовуються не більше ніж на 10%. Такі керівники знаходяться на шляху від спонтанного ведення аграрного бізнесу до професійного.
Ситуація, що склалася пов’язана з проблемами об’єктивного і суб’єктивного характеру. Для використання знань на 100% недостатня тіснота зв'язку між освітою і практи-кою. Отримані у свій час знання є здебільшого стратегічними, а в реальних умовах людина зіштовхується з оперативними пи-таннями, часто в умовах невизначеності. Тобто, найбільш ваго-мі втрати конкретна організація буде мати у разі оперативних помилкових рішень тому, що, по-перше, їх багато, по-друге, їм притаманна специфічність і велика доля невизначеності. Це означає, що головним важелем ефективності господарювання буде повне використання оперативної інформації і вироблення на цій основі найкращих рішень.
Аналіз ефективності технологічних рішень у регіональній системі землеробства вказує на наявність декількох причин об’єктивного характеру, які розширюють проміжок між потре-бою і спроможністю галузі. Перш за все, це діюча і вже застарі-ла система наукового забезпечення землеробства в основі якої мало ефективні методи інтеграції знань в виробництво. При та-кому положенні якість управляючих рішень знижується, погли-блюється розподіл між тим, що фахівець повинен знати і що може утримувати в пам’яті. Крім того, проблему ускладнює і специфічність галузі, яка на сьогодення характеризується таки-ми параметрами [8]:
 великою кількістю впливових факторів;
 інформаційним і технічним вибухом, появою нових сор-тів, препаратів, знарядь, технологій, що швидко зводе нанівець накопичений досвід і потребує нових знань;
 текучість кадрів і втрати навичок роботи з конкретною земельною одиницею (ділянкою);
 повільність інтеграційних процесів доведення наукових розробок і досвіду в виробництво.
Реальним виходом з цього становища може бути викорис-тання інформаційних технологій (ІТ), які дозволяють фахівцю (ЛПР):
 складне зробити простим;
 систематизувати і накопичувати інформацію (збагачую-чи тим самим і «особистий досвід» і знання);
 організувати чіткий алгоритм роботи;
 виконувати розрахункову, пошукову працю відносно аналізу і оцінці рішень;
 ефективно працювати, а не витрачати час на розробку (пошуки) того, що вже давно відомо.
Безперечно, що менеджеру-аграрію необхідно оператив-ний, сучасний інструментарій по управлінню процесами в зем-леробстві і рослинництві.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить