Для поиска темы - пользуйтесь СИСТЕМОЙ ПОИСКА


Стоимость дипломной работы


Home Материалы для работы Деякі питання банкрутства підприємств у контексті прав та інтересів найманих працівників

Деякі питання банкрутства підприємств у контексті прав та інтересів найманих працівників
загрузка...
Рейтинг пользователей: / 0
ХудшийЛучший 

Деякі питання банкрутства підприємств у контексті прав та інтересів найманих працівників


Визнання підприємства, установи, організації (далі — підприємство) банкрутом тягне за собою істотні правові наслідки для найманих працівників такого підприємства і зачіпає права та законні інтереси останніх. Правильне застосування норм законодавства про працю та інших норм у разі визнання підприємства банкрутом та проведення ліквідаційної процедури створює умови для якомога повнішого дотримання прав його найманих працівників.
Такими правами найманих працівників є насамперед права, визначені законодавством про оплату праці, про зайнятість населення, а також про соціальне страхування і соціальне забезпечення.
Порівняно з випадками припинення трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з інших підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, особливістю ліквідації підприємства внаслідок визнання його банкрутом є те, що в цьому разі всю роботу, пов'язану зі здійсненням звільнення працівників банкрута, проводить не власник або уповноважений ним орган, а призначений господарським судом ліквідатор.
Так, абз. 10 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» передбачає, що з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення і здійснює його відповідно до законодавства України про працю.
Порядок припинення трудових відносин між роботодавцем і найманими працівниками у випадку визнання підприємства банкрутом регулюється Кодексом законів про працю України (далі — КЗпП). Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП, однією з підстав для припинення трудового договору з ініціативи роботодавця (незалежно від того, укладено такий договір на непевний строк) є банкрутство підприємства. Слід звернути увагу на те, що факт банкрутства підприємства у контексті зазначеної норми КЗпП розглядається як різновид змін в організації виробництва і праці, що зумовлює низку інших правових наслідків, передбачених зазначеним Кодексом.
КЗпП визначає особливі вимоги до правовідносин роботодавця і найманого працівника в разі звільнення останнього за ініціативою роботодавця, в тому числі в разі банкрутства підприємства.
Так, ч. 2 ст. 40 КЗпП допускає звільнення працівників на підставі зазначеного п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП лише в тому разі, якщо працівника за його згодою неможливо перевести на іншу роботу. Застосування зазначеної норми може спричинювати певні складності в контексті правила ч. 1 ст. 32 КЗпП, згідно з яким переведення працівника може здійснюватися як у межах одного підприємства, так і на інше підприємство.
Якщо розглядати норму ч. 2 ст. 40 КЗпП як таку, що передбачає переведення працівника на іншу роботу в межах одного підприємства, стає очевидним, що ця вимога не може бути реалізована в умовах ліквідації підприємства в порядку банкрутства, оскільки, як випливає з правил абз. 15 ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», ліквідація передбачає припинення діяльності банкрута.
Водночас, якщо розглядати норму ч. 2 ст. 40 КЗпП як таку, що зобов'язує роботодавця запропонувати найманому працівникові роботу на іншому підприємстві, то механізм реалізації цієї норми роботодавцем законодавством не передбачений, у зв'язку з чим норма не може бути виконана.
Повертаючись до порядку припинення трудових договорів між банкрутом і його найманими працівниками, слід зазначити, що в межах цієї процедури підлягає застосуванню норма речення другого ч. З ст. 40 КЗпП, згідно з якою заборона звільнення найманого працівника з ініціативи роботодавця в період тимчасової непрацездатності працівника та в період перебування його у відпустці не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства. Інакше кажучи, в разі проведення ліквідаційної процедури у зв'язку з визнанням підприємства банкрутом звільненню підлягають усі наймані працівники такого підприємства незалежно від того, чи перебувають вони в стані тимчасової непрацездатності, та незалежно від їх перебування у відпустці.
Беручи до уваги, що в межах ліквідаційної процедури, яка проводиться в разі визнання підприємства банкрутом, здійснюється ліквідація такого підприємства, припинення трудових договорів з найманими працівниками відбувається відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 43-1 КЗпП без згоди виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника).
Проте призначений господарським судом ліквідатор, відповідно до абз. 10 ч. 1 ст. 25 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та ч. 1 ст. 49-2 КЗпП, має персонально попередити працівників про наступне звільнення не пізніше ніж за два місяці.
Таким чином, звільнення найманих працівників у разі визнання підприємства банкрутом може здійснюватися і пізніше ніж через два місяці від дати визнання підприємства банкрутом або від дати попередження найманих працівників про наступне звільнення. Зокрема, більш тривалі строки можуть бути встановлені колективними договорами та угодами.
При цьому заробітна плата в цей період має нараховуватися найманим працівникам визнаного банкрутом підприємства на загальних підставах.


 
загрузка...

Добавить комментарий


Защитный код
Обновить